Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1952 року на свою тридцять п'яту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно оплачуваних відпусток у сільському господарстві, що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять шостого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят другого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1952 року про оплачувані відпустки в сільському господарстві:

Працівникам, які працюють за наймом на сільськогосподарських підприємствах і в суміжних професіях, надається щорічна оплачувана відпустка після визначеного періоду безперервної роботи в одного й того самого роботодавця.

1. Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, вільний вирішувати, яким чином забезпечується надання оплачуваних відпусток у сільському господарстві.

2. Надання оплачуваних відпусток у сільському господарстві може забезпечуватися належним чином через колективні договори чи шляхом покладення завдання їх регулювання на спеціальні органи.

3. У всіх випадках, коли спосіб забезпечення оплачуваних відпусток у сільському господарстві дає таку змогу:

a) проводиться старанна попередня консультація з найбільш авторитетними відповідними організаціями роботодавців і працівників, якщо такі існують, та і будь-якими іншими особами, які мають спеціальну кваліфікацію через свою професію чи функції, і до яких компетентний орган влади вважатиме за доцільне звернутися;

b) відповідні роботодавці й працівники беруть участь у регулюванні оплачуваних відпусток або залучаються до консультацій чи мають право висловити свою думку щодо цього питання в такій формі і такою мірою, як це може бути визначено законодавством країни, але в будь-якому разі на підставі повної рівності.

Потрібний мінімальний стаж безперервної роботи і мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки визначаються законодавством країни, колективними договорами, арбітражними рішеннями або спеціальними органами, яким доручено регулювання оплачуваних відпусток у сільському господарстві, чи будь-яким іншим способом, затвердженим компетентним органом влади.

1. Кожен член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, має право після консультації з авторитетними відповідними організаціями роботодавців і працівників, де такі організації є, визначати підприємства, види діяльності і категорії осіб, зазначених у статті 1, до яких застосовуються положення Конвенції.

2. Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, може вилучити зі сфери застосування всіх або деяких положень Конвенції категорії осіб, до яких ці положення не застосовуються через умови їхньої зайнятості, наприклад, членів сім'ї сільського господаря, які працюють у останнього.

У відповідних випадках передбачаються, згідно з процедурою, встановленою для врегулювання оплачуваних відпусток у сільському господарстві:

a) більш сприятливий режим для підлітків, серед них учнів, у тих випадках, коли щорічна оплачувана відпустка, яка надається дорослому працівникові, не вважається достатньою для підлітків;

b) збільшення тривалості щорічної оплачуваної відпустки залежно від стажу роботи;

c) пропорційна відпрацьованому часу відпустка чи виплата компенсації замість неї, якщо стаж безперервної роботи працівника є недостатнім для надання йому права на щорічну оплачувану відпустку, але перевищує мінімальний період, зазначений відповідно до встановленої процедури;

d) вилучення зі щорічної оплачуваної відпустки офіційних або встановлених звичаєм свят, щотижневих днів відпочинку і, відповідно до встановленої процедури, тимчасових перерв у роботі, спричинених захворюванням або нещасними випадками.

Щорічна оплачувана відпустка може бути розбита на частини в межах, зазначених законодавством країни, колективними договорами, арбітражними рішеннями або спеціальними органами, яким доручено регулювання оплачуваних відпусток у сільському господарстві, чи будь-яким іншим способом, затвердженим компетентним органом влади.

1. Кожна особа, яка користується відпусткою в рамках цієї Конвенції, отримує за весь період зазначеної відпустки винагороду, не нижчу від її звичайної заробітної плати, або таку винагороду, яку може бути визначено відповідно до параграфів 2 і 3 цієї статті.

2. Винагорода, яка виплачується за період відпустки, нараховується відповідно до приписів законодавства країни, колективних договорів, арбітражних рішень або постанов спеціальних органів, яким доручено регулювання оплачуваних відпусток у сільському господарстві, чи будь-яким іншим способом, затвердженим компетентним органом влади.

3. У тому разі, якщо до винагороди особи, що використовує відпустку, входить винагорода натурою, їй може бути виплачено за період відпустки грошову суму, еквівалентну винагороді в натуральній формі.

Будь-яка угода про відмову від права на щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки вважається недійсною.

Особа, звільнена з іншої причини, ніж через власну провину, до того, як вона використала належну їй відпустку, отримує за кожний день відпустки, на яку вона має право на підставі цієї Конвенції, винагороду, передбачену в статті 7.

Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язується підтримувати відповідну систему інспекції та контролю для забезпечення застосування положень Конвенції, або впевнитися в тому, що така система підтримується.

Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, щороку подає в Міжнародне бюро праці звіт про методи застосування положень Конвенції, який містить короткі зведені дані про види діяльності, категорії і приблизну кількість працівників, до яких застосовуються положення Конвенції, про тривалість наданих відпусток і в разі потреби про інші найважливіші заходи, які стосуються до оплачуваних відпусток у сільському господарстві.