Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Сан-Франциско Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 17 червня 1948 року на свою тридцять першу сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно організації служби зайнятості, що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього дев'ятого дня липня місяця тисяча дев'ятсот сорок восьмого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1948 року про організацію служби зайнятості:

1. Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція є чинною, утримує чи забезпечує утримання безплатної державної служби зайнятості.

2. Основним обов'язком служби зайнятості є забезпечення, якщо треба, у співробітництві з іншими заінтересованими громадськими та приватними установами, найкращої можливої організації ринку зайнятості як невід'ємної частини національної програми досягнення й підтримки повної зайнятості, розвитку і використання продуктивних сил.

Служба зайнятості складається з національної системи бюро найму, що працює під керівництвом державної влади.

1. Ця система містить мережу місцевих, а де це видається, доцільним, і регіональних бюро, достатніх за кількістю для обслуговування кожного географічного району країни і зручно розташованих для роботодавців та працівників.

2. Організація цієї мережі:

a) піддається обстеженню:

i) у разі значних змін у розподілі економічної діяльності і самодіяльного населення;

ii) у разі, якщо компетентний орган влади вважає таке обстеження бажаним для оцінки набутого за пробний період досвіду;

b) переглядається кожного разу, коли таке обстеження вказує на потребу перегляду.

1. Треба вживати належних заходів через консультативні комітети для залучення представників роботодавців і працівників до співробітництва у справі організації та діяльності служби зайнятості, а також у розробленні її політики.

2. Такі заходи передбачають створення одного чи кількох національних консультативних комітетів, а там, де це потрібно, регіональних і місцевих комітетів.

3. Однакова кількість представників роботодавців і працівників призначається до цих комітетів після консультацій з представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі організації існують.

Загальна політика служби зайнятості у справі направлення працівників на вакантні місця відпрацьовується після консультацій з представниками роботодавців та працівників через передбачені статтею 4 консультативні комітети.

Служба зайнятості організується таким чином, щоб забезпечити ефективний набір та влаштування працівників на роботу і для цього:

a) допомагає працівникам знайти підхожу роботу, а роботодавцям - прийняти потрібних їм працівників; зокрема, на підставі розроблених у загальнодержавному масштабі правил вона:

i) реєструє шукачів роботи; веде облік їхньої професійної кваліфікації, досвіду і побажань; опитує їх з метою пошуку для них роботи; у разі потреби проводить перевірку їхнього фізичного стану і професійної підготовки; надає їм, коли це потрібно, сприяння в проходженні професійної орієнтації, перепідготовки чи навчання;

ii) збирає у роботодавців точні дані щодо вакантних посад, які вони оголошують вільними, і щодо вимог, які вони ставлять перед працівниками;

iii) направляє на вакантні посади кандидатів з потрібною кваліфікацією і придатних до праці відповідно до їхнього фізичного стану;

iv) організує обмін списками шукачів роботи і вакантних посад між окремими бюро найму в разі, коли шукачам роботи не може бути надано підхожі місця або коли вільні посади не можуть бути заповнені підхожими кандидатами через бюро, до якого вони спочатку звернулися, або в іншому разі, що виправдовує такий захід;

b) вживає потрібних заходів для того, щоб:

i) полегшувати зміну професій для узгодження пропозиції робочої сили з попитом на неї серед різних видів занять;

ii) полегшувати територіальну рухливість з метою сприяння переміщенню працівників у райони, де є можливості знайти підхожу роботу;

iii) полегшити тимчасове переведення робітників з одного району до іншого для того, щоб ліквідувати тимчасову місцеву розбіжність між пропозицією і попитом на робочу силу;

iv) полегшувати переміщення працівників з однієї країни до іншої там, де це дозволено заінтересованими урядами;

c) у співробітництві з іншими органами влади і там, де це доцільно, з роботодавцями та профспілками збирає і вивчає всю наявну інформацію щодо становища на ринку зайнятості та про його імовірну еволюцію як по всій країні взагалі, так і по окремих галузях промисловості, професіях і районах та систематично і без затримки надає ці відомості органам влади, заінтересованим організаціям роботодавців і працівників та громадськості;

d) співробітничає в управлінні справами страхування від безробіття, а також в інших заходах щодо полегшення становища безробітних;

e) сприяє, де це потрібно, іншим державним та приватним установам у розробленні соціально-економічних планів, спрямованих на забезпечення сприятливого становища в питаннях зайнятості.

Треба вживати заходів щодо:

a) полегшення спеціалізації різних бюро найму за професіями і галузями промисловості, як наприклад, у сільському господарстві та інших галузях діяльності, де така спеціалізація може бути корисною;

b) належного задоволення потреб особливих категорій осіб, які шукають роботу, наприклад інвалідів.

В рамках служб зайнятості і професійного орієнтування треба вживати і розробляти спеціальні заходи для підлітків.

1. Персонал служби зайнятості складається з державних службовців, які відповідно до свого правового стану та умов служби не залежать від зміни уряду й вільні від неналежного впливу ззовні і яким, оскільки це поєднується з вимогами служби, забезпечується постійність служби.

2. За умови дотримання правил, запроваджених національним законодавством для набору державних службовців, персонал служби зайнятості набирається тільки за ознакою його кваліфікації для виконання своїх обов'язків.

3. Компетентний орган влади встановлює способи перевірки цієї кваліфікації.

4. Персонал служби зайнятості дістає потрібну для виконання своїх обов'язків підготовку.

Служба зайнятості, а там, де це вважається за доцільне, інші органи влади у співробітництві з організаціями роботодавців і працівників та іншими заінтересованими органами вживають усіх можливих заходів для заохочування роботодавців і працівників до повного використання на добровільних засадах можливостей, які пропонує служба зайнятості.

Компетентні органи влади вживають усіх потрібних заходів для забезпечення ефективного співробітництва між державною службою зайнятості та приватними бюро найму, які не ставлять комерційної мети.

1. Якщо на території члена Організації є великі райони, де, через розпорошеність населення або рівень розвитку району, компетентний орган влади вважає практично нездійсненним застосування положень цієї Конвенції, цей орган влади може вилучити такі райони з-під дії Конвенції або взагалі, або з такими винятками щодо деяких підприємств чи професій, які він вважає за доцільне зробити.

2. Кожний член Організації у своїй першій щорічній доповіді про застосування цієї Конвенції, яка подається відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, зазначає всі райони, щодо яких він передбачає застосувати положення цієї статті, а також причини, через які він має наміри застосувати ці положення. Жоден член Організації не може після подання своєї першої доповіді користуватися положеннями цієї статті, за винятком тих районів, які були зазначені в цій доповіді.