Статус Конвенції див.

Генеральна Конференція Міжнародної Організації Праці, скликана в Женеві Адміністративною Радою Міжнародного Бюро Праці, що зібралася 6 червня 1951 року на свою тридцять четверту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій щодо принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності, що є сьомим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят першого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1951 року про рівне винагородження:

Виходячи з мети цієї Конвенції:

а) термін "винагородження" містить у собі звичайну, основну чи мінімальну заробітну плату або звичайну, основну чи мінімальну платню та всяку іншу винагороду, надану прямо чи непрямо, в грошах або в натурі підприємцем трудівникові внаслідок виконання останнім якоїсь роботи;

b) термін "рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності" стосується ставок винагородження, котрі визначаються без дискримінації за ознаками статі.

1. Кожний Член Організації за допомогою засобів, що відповідають діючим методам встановлення ставок винагородження, заохочує і в тій мірі, в якій це суміщається із зазначеними методами, забезпечує застосування щодо всіх трудівників принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності.

2. Цей принцип може застосовуватись шляхом:

а) або національного законодавства;

Ь) або системи визначения винагородження, встановленої чи визнаної законодавством;

с) або колективних договорів між підприємцями і трудівниками;

d) або поєднання цих різних способів.

1. У тих випадках, коли такі дії сприятимуть застосуванню положень цієї Конвенції, буде вжито заходів щодо об'єктивної оцінки різноманітних обов'язків на підставі виконуваної роботи.

2. Методи такої оцінки можуть стати об'єктом рішень влади, компетентної в галузі визначения ставок винагородження, або сторін, котрі беруть участь у колективних договорах, якщо ставки винагородження визначається такими договорами.

3. Різниця у ставках винагородження, котра відповідає незалежно від статі різниці, яка випливає з такої об'єктивної оцінки виконуваної роботи, не розглядається, як така, що суперечить принципові рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності.

Кожний Член Організації співробітничає належним чином з відповідними організаціями підприємців і трудівникіи з метою втілення в життя положень цієї Конвенції.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному Директорові Міжнародного Бюро Праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує лише тих Членів Міжнародної Організації Праці, чиї документи про ратифікацно зареєстрував Генеральний Директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний Директор зареєструє документи про ратифікацно двох Членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набирає чинності щодо кожного Члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Заяви, надіслані Генеральному Директорові Міжнародного Бюро Праці відповідно до положень пункту 2 статті 35 Статуту Міжнародної Організації Праці, містять зазначення щодо:

а) територій, відносно яких зацікавлений Член Організації зобов'язується застосовувати без змін положення цієї Конвенції;

Ь) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції зі змінами, та подробиць цих змін;

с) територій, що на них Конвенція не застосовуватиметься, і в такому разі - причин, з яких вона не застосовуватиметься;