Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 24 серпня 1987 року на свою сімдесят четверту сесію,

беручи до уваги, що з часу прийняття Конвенції 1926 року про репатріацію моряків і Рекомендації 1926 року щодо репатріації капітанів суден і учнів прогрес у морському флоті зумовив перегляд цієї Конвенції з тим, щоб вона містила відповідні елементи цієї Рекомендації,

беручи надалі до уваги той значний прогрес, який став можливим завдяки національним законодавству та практиці у справі забезпечення репатріації моряків, у різних галузях, не охоплених Конвенцією 1926 року про репатріацію моряків,

вважаючи, відповідно бажаним проведення подальшої діяльності за допомогою нового міжнародного акта щодо певних додаткових аспектів репатріації моряків, враховуючи поширення найму іноземних моряків,

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо перегляду Конвенції 1926 року про репатріацію моряків (23) і Рекомендації 1926 року щодо репатріації капітанів суден і учнів (27), що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього дев'ятого дня жовтня місяця тисяча дев'ятсот вісімдесят сьомого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією (переглянутою) 1987 року про репатріацію моряків.

1. Ця Конвенція охоплює всі морські судна, які є державною або приватною власністю, зареєстровані на території будь-якого члена Організації, щодо якого ця Конвенція є чинною, та звичайно використовуються в торговельному мореплавстві, а також судновласників і моряків таких суден.

2. Компетентний орган влади тією мірою, якою він вважає це практично здійсненним, застосовує після консультації з представниками власників рибальських суден і рибалок положення цієї Конвенції стосовно комерційного морського рибальства.

3. Якщо є якісь сумніви стосовно того, чи повинно те або інше судно вважатися, в цілях цієї Конвенції, таким, що зайняте торговельним мореплавством або комерційним морським рибальством, то це питання вирішується компетентним органом влади після консультації з зацікавленими організаціями судновласників, моряків і рибалок.

4. В цілях цієї Конвенції термін "моряк" означає будь-яку особу, котра виконує будь-які функції на борту морського судна і щодо якої ця Конвенція має силу.

1. Моряк користується правом на репатріацію в таких випадках:

a) після закінчення за кордоном терміну найму на конкретний період або на конкретний рейс;

b) після закінчення періоду, зазначеного в повідомленні, виданому відповідно до положень статей угоди або договору про наймання, укладених з моряком;

c) у разі захворювання чи травми або з іншої медичної причини, котрі спричиняють репатріацію, якщо лікарі вважають моряка транспортабельним;

d) у разі аварії корабля;

e) у разі, коли судновласник не здатний надалі виконувати свої зобов'язання згідно із законом або контрактом як наймач моряка з причини банкрутства, продажу судна, зміни реєстрації судна чи з будь-якої іншої аналогічної причини;

f) у разі, коли судно без згоди моряка прямує в зону військових дій, як вона визначена національним законодавством або правилами чи колективними угодами;

g) у разі припинення або призупинення дії трудового договору згідно з рішенням промислового арбітражу чи з колективною угодою, або припинення дії трудового договору з будь-якої іншої аналогічної причини.

2. Національне законодавство чи правила або колективні угоди визначають максимальні терміни служби на борту судна, які надають морякові право на репатріацію; тривалість таких термінів не перевищує 12 місяців. При визначенні максимальних термінів враховуються фактори, що впливають на виробниче оточення моряків. Кожний член Організації прагне, у міру можливості, скоротити ці терміни у світлі технологічних змін і прогресу та може керуватися будь-якими рекомендаціями щодо цього питання, винесеними Паритетною морською комісією.

1. Кожний член Організації, щодо якого ця Конвенція є чинною, передбачає у національному законодавстві або правилах місця призначення, куди моряки можуть бути репатрійовані.

2. До визначених таким чином місць репатріації належать пункт, у якому моряк дав згоду бути найнятим, пункт, обумовлений в колективній угоді, країна проживання моряка і будь-який інший такий пункт, взаємно узгоджений на момент наймання. Моряк має право обрати серед визначених місць репатріації пункт, у який він повинен бути репатрійований.

1. Судновласник несе відповідальність за організацію репатріації у відповідний та швидкий спосіб. Звичайним транспортом є повітряний.

2. Витрати на репатріацію бере на себе судновласник.

3. Якщо виявляється, що моряк, відповідно до національного законодавства чи правил або колективних угод припускається серйозних порушень своїх обов'язків за трудовим договором, що призводить до його репатріації, ніщо в цій Конвенції не завдає шкоди праву на утримання з моряка витрат на репатріацію або частини таких витрат відповідно до національного законодавства чи правил або колективних угод.

4. Витрати, які несе судновласник, охоплюють:

a) проїзд до пункту, обраного для репатріації відповідно до вищезазначеної статті 3;

b) витрати на проживання і харчування з моменту, коли моряк залишає судно, та до моменту, коли він прибуває до місця репатріації;

c) заробітну плату і допомоги з моменту, коли він залишає судно, та до моменту, коли він прибуває до місця репатріації, якщо це передбачене національними законами чи правилами або колективними угодами;

d) перевезення 30 кг особистого багажу моряка до місця репатріації;

e) лікування, у разі потреби, доти, поки моряк не буде придатний для переїзду до місця репатріації.

5. Судновласник не вимагає від моряка попередньої оплати вартості репатріації на початку його роботи та не утримує витрати на репатріацію із заробітної плати моряків або інших виплат, крім випадків, зазначених в параграфі 3 цієї статті.