ДЕРЖАВИ-УЧАСНИЦІ ЦІЄЇ КОНВЕНЦІЇ,

ЩО ЗІБРАЛИСЯ у Римі на запрошення Уряду Італійської Республіки у період з 7 по 24 червня 1995 року для участі у Дипломатичній конференції з прийняття проекту Конвенції ЮНІДРУА про міжнародне повернення викрадених або незаконно вивезених культурних цінностей,

БУДУЧИ ПЕРЕКОНАНИМИ у першорядній важливості охорони культурної спадщини і культурних обмінів для сприяння взаєморозумінню між народами та поширення культури заради блага людства і прогресу цивілізації,

БУДУЧИ ГЛИБОКО СТУРБОВАНИМИ незаконною торгівлею культурними цінностями і непоправною шкодою, що часто завдається такою торгівлею як самим культурним цінностям, так і культурній спадщині національних, племінних, корінних або інших співтовариств, а також спільній спадщині всіх народів, та засуджуючи, зокрема, розграбування археологічних об’єктів і пов’язану з цим втрату незамінної археологічної, історичної та наукової інформації,

СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ ефективно сприяти боротьбі з незаконною торгівлею культурними цінностями, шляхом встановлення мінімального зводу спільних правових норм для цілей реституції і повернення культурних цінностей між Договірними Державами, з метою сприяння збереженню та охороні культурної спадщини в загальних інтересах,

ПІДКРЕСЛЮЮЧИ, що ця Конвенція має на меті полегшити реституцію і повернення культурних цінностей, і що запровадження в деяких державах певних механізмів, таких, як відшкодування, необхідних для забезпечення реституції або повернення, не передбачає, що такі ж заходи повинні вживатись в інших державах,

СТВЕРДЖУЮЧИ, що прийняття положень цієї Конвенції на майбутнє жодним чином не означає схвалення або легітимізацію будь-якого прояву незаконної торгівлі, що мала місце до набуття чинності цією Конвенцією,

УСВІДОМЛЮЮЧИ, що ця Конвенція сама по собі не вирішить проблем, що виникають у зв’язку з незаконною торгівлею, проте започаткує процес, спрямований на зміцнення міжнародної культурної співпраці і збереження відповідної ролі законної торгівлі та міждержавних угод у сфері культурних обмінів,

ВИЗНАЮЧИ, що реалізація цієї Конвенції повинна супроводжуватись іншими ефективними заходами щодо охорони культурних цінностей, такими, як розробка і використання реєстрів, фізична охорона археологічних об’єктів та технічна співпраця,

ВИЗНАЮЧИ ВАЖЛИВІСТЬ роботи різних органів щодо захисту культурних цінностей, зокрема Конвенції ЮНЕСКО 1970 року щодо незаконної торгівлі і розробки кодексів поведінки у приватному секторі,

домовились про таке:

Ця Конвенція застосовується до звернень міжнародного характеру:

a) щодо реституції викрадених культурних цінностей;

b) щодо повернення культурних цінностей, вивезених з території певної Договірної Держави з порушенням її законодавства, що регламентує вивезення культурних цінностей з метою охорони її культурної спадщини (надалі іменовані "незаконно вивезені культурні цінності").

Для цілей цієї Конвенції культурними цінностями вважаються цінності, релігійного або світського характеру, що мають значення для археології, передісторії, історії, літератури, мистецтва чи науки, а також належать до однієї з категорій, перерахованих у додатку до цієї Конвенції.

1. Володілець викраденої культурної цінності повинен здійснити її реституцію.

2. Для цілей цієї Конвенції культурна цінність, яку було знайдено в результаті незаконних розкопок або в результаті законних розкопок, але яка незаконно утримується, вважається викраденою, якщо це відповідає законодавству держави, в якій проводились ці розкопки.

3. Будь-яке звернення щодо реституції повинно бути подане протягом трьох років з моменту, коли заявнику стали відомі місцезнаходження культурної цінності і особа володільця, і у будь-якому разі, протягом п’ятдесяти років з моменту викрадення.

4. Однак, позов про реституції культурної цінності, що є невід’ємною частиною визначеної пам’ятки або визначеного археологічного об’єкту, або належить до публічної колекції, не підлягає жодному строку давності, окрім строку у три роки з моменту, коли заявнику стали відомі місцезнаходження культурної цінності і особа володільця.

5. Незважаючи на положення попереднього параграфа, будь-яка Договірна Держава може зробити заяву про те, що пред’явлення позову підлягає строку давності у 75 років або більш тривалому строку, який передбачено її законодавством. Такому ж строку підлягає позов, поданий в іншій Договірній Державі щодо реституції культурної цінності, вилученої з пам’ятки, археологічного об’єкта або публічної колекції, розташованих на території Договірної Держави, яка робить таку заяву.

6. Заява, передбачена у попередньому параграфі, повинна бути зроблена під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження чи приєднання.

7. Для цілей цієї Конвенції "публічною колекцією" вважається будь-яка сукупність каталогізованих або іншим чином визначених культурних цінностей, що є власністю:

a) Договірної Держави;

b) обласної або місцевої територіальної громади Договірної Держави;

c) релігійного закладу, розташованого в Договірній Державі; або

d) закладу, створеного передусім для культурних, освітніх або наукових цілей на території Договірної Держави і визнаного у цій державі таким, що слугує суспільним інтересам.

8. Крім цього, позов про реституцію сакральної або такої, що має важливе колективне значення, культурної цінності, яка належить та використовується корінною чи племінною громадою в Договірній Державі під час традиційних або ритуальних обрядів цієї громади, підлягає строку давності, що застосовується до публічних колекцій.

1. Володілець викраденої культурної цінності, який повинен здійснити її реституцію, має право на отримання в момент реституції цінності справедливої компенсації за умови, що він не знав або розумно не повинен був знати, що культурна цінність була викрадена, і може довести, що під час придбання цієї цінності він виявив належну обачність.

2. Без шкоди для права володільця на компенсацію, передбачену у попередньому параграфі, докладаються розумні зусилля для того, щоб особа, яка передала культурну цінність володільцю, або будь-який інший попередній відчужувач, виплатили компенсацію, якщо це відповідає законодавству держави, в якій подається звернення.

3. Виплата компенсації володільцю заявником, у разі наявності такої вимоги, здійснюється без шкоди для права заявника вимагати її відшкодування від будь-якої іншої особи.

4. Для того, щоб визначити, чи виявив володілець належну обачність, враховуватимуться всі обставини придбання, зокрема статус сторін, сплачена ціна, наведення володільцем довідок у будь-якому розумно доступному реєстрі викрадених культурних цінностей і ознайомлення з будь-якою іншою відповідною інформацією та документацією, яку він міг би розумно отримати, а також наведення довідок у доступних установах або будь-які інші дії, які здійснила б розумна особа у подібних обставинах.

5. Володілець не може користуватися більш сприятливим становищем, ніж особа, від якої він отримав культурну цінність у спадок або іншим чином на безоплатній основі.

1. Договірна Держава може просити суд або будь-який інший компетентний орган іншої Договірної Держави видати розпорядження про повернення культурної цінності, незаконно вивезеної з території Запитуючої Держави.

2. Культурна цінність тимчасово вивезена за межі території Запитуючої Держави, зокрема для цілей виставкової діяльності, наукових досліджень або реставраційних робіт, на підставі дозволу, виданого відповідно до її законодавства, що регламентує вивезення культурних цінностей з метою охорони її культурної спадщини, і яку не було повернено відповідно до умов цього дозволу, вважається незаконно вивезеною.

3. Суд або будь-який інший компетентний орган Запитуваної Держави видає розпорядження про повернення культурної цінності, якщо Запитуюча Держава встановить, що вивезення цієї цінності з її території, суттєво зачіпає один або кілька з таких інтересів:

a) фізичне збереження цінності або її контексту;

b) цілісність цінності як єдиного комплексу;

c) збереження інформації, зокрема наукового або історичного характеру, стосовно цінності;

d) традиційне або ритуальне використання цінності корінною або племінною громадою, або

встановить, що ця цінність має для неї істотне культурне значення.

4. Будь-яке звернення, що подається відповідно до пункту 1 цієї статті, повинно супроводжуватись наданням такої інформації фактичного або правового характеру, що дозволить суду або компетентному органу Запитуваної Держави визначити, чи дотримано умови, передбачені пунктами 1-3.

5. Будь-яке звернення щодо повернення культурної цінності повинно бути подане протягом трьох років з моменту, коли Запитуючій Державі стали відомі місцезнаходження культурної цінності і особа володільця, і у будь-якому разі, протягом п’ятдесяти років з моменту вивезення або дати, коли цінність повинна була бути повернена відповідно до дозволу, передбаченому у пункті 2 цієї статті.

1. Володілець культурної цінності, який придбав цю цінність після її незаконного вивезення, має право на отримання в момент її повернення справедливої компенсації, що виплачується Запитуючою Державою, за умови, що володілець не знав або розумно не повинен був знати в момент придбання, що ця цінність була незаконно вивезена.

2. Для того, щоб визначити, чи володілець знав або розумно повинен був знати, що культурна цінність була незаконно вивезена, враховуватимуться обставини її придбання, зокрема відсутність сертифікату на вивезення, передбаченого законодавством Запитуючої Держави.

3. Замість компенсації і за згодою Запитуючої Держави, володілець, який повинен повернути культурну цінність на територію цієї держави, може прийняти рішення:

a) залишитись власником цієї цінності; або

b) передати на платній чи безоплатній основі право власності на цінність будь-якій особі за власним вибором, яка проживає на території Запитуючої Держави і надає необхідні гарантії.

4. Витрати, пов’язані з поверненням культурної цінності відповідно до цієї статті, покладаються на Запитуючу Державу без шкоди для права цієї держави на отримання відшкодування цих витрат від будь-якої іншої особи.

5. Володілець не може користуватися більш сприятливим становищем, ніж особа, від якої він отримав культурну цінність у спадок або іншим чином на безоплатній основі.

1. Положення цієї Частини не застосовуються у тих випадках, коли:

a) вивезення культурної цінності більше не є незаконним в момент подання звернення щодо повернення; або

b) цінність була вивезена за життя особи, яка її створила, або протягом строку у п’ятдесят років після смерті цієї особи.

2. Незважаючи на положення підпункту b) попереднього пункту, положення цієї Частини застосовуються у випадку, коли культурна цінність була створена представником або представниками корінної або племінної громади для традиційного або ритуального використання цією громадою і коли цінність повинна бути повернена цій громаді.

1. Звернення на підставі Частини II або Частини III може бути подане до судів або будь-яких інших компетентних органів Договірної Держави, в якій знаходиться культурна цінність, а також до судів або інших компетентних органів, які мають повноваження розглядати такий спір відповідно до правил, що є чинними в Договірних Державах.

2. Сторони можуть домовитись передати свій спір до будь-якого суду чи іншого компетентного органу, або в арбітраж.

3. Тимчасові або забезпечувальні заходи, передбачені законодавством Договірної Держави, в якій знаходиться культурна цінність, можуть бути застосовані, навіть якщо звернення щодо реституції або повернення цінності подається до судів або будь-яких інших компетентних органів іншої Договірної Держави.

1. Ця Конвенція не перешкоджає Договірним Державам застосовувати будь-які більш сприятливі норми щодо реституції або повернення викрадених чи незаконно вивезених культурних цінностей, аніж ті, що передбачені цією Конвенцією.