РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статті 113 та 115,

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (- 1),

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 2),

Діючи згідно зі спеціальною законодавчою процедурою,

Оскільки:

(1) Взаємна допомога між державами-членами у стягненні за вимогами однієї держави-члена в іншій і навпаки та за вимогами Союзу стосовно певних податків та інших інструментів сприяє належному функціонуванню внутрішнього ринку. Вона забезпечує фіскальний нейтралітет та дозволяє державам-членам усувати дискримінаційні захисні заходи у транскордонних операціях, які були створені для запобігання шахрайству та недоотриманням бюджетних надходжень.

(2) Механізми взаємної допомоги щодо стягнення за вимогами були вперше визначені в Директиві Ради 76/308/ЄЕС від 15 березня 1976 року про взаємну допомогу в стягненні за вимогами, що виникли у результаті операцій, які формують частину системи фінансування Європейського сільськогосподарського фонду скерування та гарантій (EAGGF), а також сільськогосподарських зборів і мит (- 3). Зазначена Директива та акти, що вносять зміни до неї, були кодифіковані Директивою Ради 2008/55/ЄС від 26 березня 2008 року про взаємну допомогу в стягненні за вимогами стосовно певних зборів, мит, податків та інших інструментів (- 4).

(3) Однак зазначені механізми, попри те що вони були першими кроками у напрямку вдосконалення процедури стягнення за вимогами у межах Союзу шляхом наближення застосовних національних правил, виявилися недостатньо ефективними у забезпеченні очікувань внутрішнього ринку, оскільки протягом останніх 30 років ринок зазнав разючих змін.

(4) З метою кращого забезпечення фінансових інтересів держав-членів та нейтралітету внутрішнього ринку необхідно розширити обсяг взаємної допомоги у стягненні за вимогами стосовно податків і зборів, які ще не охоплені взаємною допомогою в стягненні за вимогами, і при цьому щоб сприяти оптимізації роботи в умовах зростання кількості запитів про взаємну допомогу та забезпечити досягнення кращих результатів необхідно зробити взаємну допомогу більш ефективною та дієвою та сприяти її реалізації на практиці. З метою досягнення цих цілей необхідно здійснити відповідні адаптації, яких неможливо досягнути самим лише внесенням змін до чинної Директиви 2008/55/ЄС. Відповідно, її має бути скасовано та замінено новим правовим інструментом, побудованим на досягненнях Директиви 2008/55/ЄС, проте із визначенням більш чітких та точних правил з відповідних питань.

(5) Більша чіткість правил сприятиме більш інтенсивному обміну інформацією між державами-членами. Це дасть змогу забезпечити охоплення усіх юридичних та фізичних осіб у Союзі, беручи до уваги дедалі більшу кількість юридичних механізмів, в тому числі не лише традиційні механізми, як-от трасти та фундації, а й нові інструменти, які можуть створювати платники податків у державах-членах. Вони додатково зроблять можливим врахування усіх форм таких вимог публічних органів стосовно податків, зборів, стягнень, відшкодувань та втручань, які можуть мати місце, включно з усіма грошовими вимогами до відповідних платників податків або стосовно третіх осіб замість початкових вимог. До того ж більш чіткі правила необхідні для більш точного визначення прав та обов’язків усіх відповідних сторін.

(6) Ця Директива не повинна впливати на повноваження держав-членів стосовно визначення заходів, спрямованих на стягнення за вимогами, які доступні відповідно до їхнього внутрішнього законодавства. Однак необхідно забезпечити, щоб ані розбіжності між національними законодавством, ані брак координації між компетентними органами, не перешкоджали безперебійному функціонуванню системи взаємної допомоги, передбаченої цією Директивою.

(7) Взаємна допомога може складатися з такого: запитуваний орган може надавати органу-заявнику інформацію стосовно його потреб, пов’язаних із забезпеченням стягнення за вимогами, що виникають у державі-члені органу-заявника, та передавати боржнику всі документи, які стосуються таких вимог, що беруть свій початок у державі-члені органу-заявника. Запитуваний орган також може здійснювати заходи стягнення на запит органу-заявника за вимогами, що виникають у державі-члені органу-заявника або вживати заходів забезпечення для гарантування стягнення за такими вимогами.

(8) Ухвалення уніфікованого інструмента, що буде використовуватися для заходів примусового виконання у запитуваній державі-члені, а також ухвалення уніфікованої стандартної форми для надання документів та рішень стосовно вимоги, повинні розв’язати проблеми із визнанням та перекладом інструментів, які виникають в іншій державі-члені, що призводить до значної неефективності поточних механізмів надання взаємної допомоги.

(9) Повинна бути створена правова база для обміну інформацією без попереднього запиту стосовно конкретних податкових відшкодувань. З причин ефективності також необхідно передбачити можливість для посадових осіб податкових органів держави-члена брати участь або бути присутніми під час адміністративних розслідувань в інший державі-члені. Також необхідно передбачити положення для забезпечення прямого обміну інформацію між службами у світлі сприяння швидшому та ефективнішому наданню допомоги.

(10) Зважаючи на зростання мобільності на внутрішньому ринку та на обмеження, передбачені Договором та іншими законодавчими актами стосовно гарантій, що можуть вимагатися від платників податків, які не мають осідку на національній території, необхідно розширити можливості для подання запитів на стягнення або вжиття заходів забезпечення в іншій державі-члені. Оскільки строк позовної давності за вимогами має критичне значення, необхідно передбачити можливість для держав-членів здійснювати запити про надання взаємної допомоги, навіть якщо внутрішні засоби стягнення за вимогами не були повною мірою вичерпані, серед іншого у випадках, коли застосування таких процедур у державі-члені органу-заявника призведе до непропорційних труднощів.

(11) Загальний обов’язок передавати запити та документи у цифровій формі та через електронну мережу із застосуванням чітких правил використання мов для таких запитів та документів має дозволити державам-членам опрацьовувати запити швидше та легше.

(12) У процесі процедури стягнення у запитуваній державі-члені відповідні особи можуть опротестовувати вимогу, повідомлення органів держави-члена органу-заявника або інструмент, що дозволяє її застосування. Необхідно передбачити, що у таких випадках відповідна особа може подати скаргу до компетентного органу держави-члена органу-заявника або що запитуваний орган може тимчасово зупинити, до отримання запиту стосовно іншого від органу-заявника, будь-які виконавчі процедури, які вже розпочалися, до моменту ухвалення рішення з цього питання компетентним органом держави-члена органу-заявника.

(13) З метою заохочення держав-членів виділяти достатню кількість ресурсів на стягнення за вимогами інших держав-членів, запитувана держава-член повинна мати змогу стягувати витрати, пов’язані зі стягненням із боржника.

(14) Найвищої ефективності може бути досягнуто тоді, коли при виконанні запиту про надання допомоги запитуваний орган зможе використовувати повноваження, передбачені згідно з його національним законодавством, що застосовується до вимог стосовно таких самих або подібних податків чи зборів. За відсутності подібного податку чи збору, найбільш відповідною процедурою буде процедура, яка передбачена згідно із законами запитуваної держави-члена, що застосовується до вимог стосовно стягнення податків з особистого доходу. Використання національного законодавства таким чином, як правило, не має призводити до надання пріоритетності вимогам, що походять із запитуваної держави-члена. Однак повинна існувати можливість надання відповідної пріоритетності вимогам інших держав-членів на основі угод, укладених між відповідними державами-членами.

(15) Стосовно питання обмеження строку давності, необхідно спростити наявні правила шляхом передбачення того, що тимчасове зупинення, переривання або пролонгація строків давності загалом визначаються на основі чинного законодавства запитуваної держави-члена, крім випадків, коли тимчасове зупинення, переривання або пролонгація строків давності відповідно до чинного законодавства такої держави не є можливими.

(16) Ефективність вимагає, щоб інформація, яка передається у процесі надання взаємної допомоги, могла використовуватися державою-членом, що отримує інформацію, для інших цілей, ніж передбачені у цій Директиви, якщо це дозволено національним законодавством як держави-члена, що надає інформацію, так і держави-члена, що отримує інформацію.

(17) Ця Директива не повинна перешкоджати виконанню будь-яких обов’язків, покликаних сприяти ширшому застосуванню надання допомоги на основі двосторонніх чи багатосторонніх договорів або угод.

(18) Інструменти, необхідні для імплементації цієї Директиви, слід ухвалювати згідно з Рішенням Ради 1999/468/ЄС від 28 червня 1999 року про встановлення процедур для здійснення виконавчих повноважень, наданих Комісії (- 5).

(19) Згідно з пунктом 34 Міжінституційної угоди про краще законотворення, держав-членів заохочують розробляти для себе та в інтересах Союзу, власні таблиці, які відображають, наскільки це можливо, кореляцію між цією Директивою і транспозиційними інструментами, та оприлюднювати такі таблиці.

(20) Оскільки цілі цієї Директиви, а саме, забезпечення уніфікованості системи надання допомоги щодо стягнень на внутрішньому ринку, не можна досягти достатньою мірою на рівні держав-членів, але, з огляду на необхідний рівень уніфікованості, ефективності та дієвості, можна краще досягти на рівні Союзу, Союз може ухвалити заходи відповідно до принципу субсидіарності, як це передбачено в статті 5 Договору. Відповідно до принципу пропорційності, як визначено у згаданій статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення зазначених цілей.

(21) Ця Директива поважає фундаментальні права та дотримується принципів, визнаних, зокрема, Хартією фундаментальних прав Європейського Союзу,

УХВАЛИЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Ця Директива встановлює правила, згідно з якими держави-члени повинні надавати допомогу в здійсненні стягнення в державі-члені за будь-якими вимогами, зазначеними у статті 2, які виникають в іншій державі-члені.

1. Ця Директива застосовується до вимог стосовно:

(a) усіх податків і зборів будь-якого виду, що стягуються державою-членом чи від її імені або її територіальними чи адміністративними одиницями, у тому числі місцевими органами, чи від їх імені або від імені Союзу;

(b) відшкодувань, інтервенцій та інших заходів, що складають частину системи повного або часткового фінансування у рамках Європейського сільськогосподарського гарантійного фонду (EAGF) та Європейського сільськогосподарського фонд розвитку сільських територій (EAFRD), включно із сумами, що мають бути стягнуті у зв’язку з такими заходами;

(c) податки та інші збори, передбачені у рамках спільної організації ринку для цукрового сектора.

2. До сфери застосування цієї Директиви належать:

(a) адміністративні штрафи, стягнення, збори та нарахування за вимогами, стосовно яких може бути подано запит про взаємну допомогу відповідно до параграфа 1, накладені адміністративними органами, які мають повноваження на стягнення відповідних податків чи зборі, або проведення адміністративних розслідувань стосовно них, або підтверджені адміністративними організаціями чи судовими органами за запитом таких адміністративних органів;

(b) збори за сертифікати та подібні документи, видані у зв’язку з адміністративними процедурами стосовно податків та зборів;

(c) відсотки та витрати, пов’язані з вимогами, стосовно яких може подаватися запит про надання допомоги відповідно до параграфа 1 або пункту (a) чи (b) цього параграфа.

3. Ця Директива не застосовується до:

(a) внесків на обов’язкове соціальне страхування, які підлягають сплаті на користь держави-члена, суб’єкта держави-члена або установ соціального страхування, створених згідно з публічним правом;

(b) зборів, не зазначених у параграфі 2;

(c) платежів договірного характеру, як-от плата за комунальні послуги;

(d) кримінальних санкцій, накладених на основі публічного переслідування або інших кримінальних санкцій, не охоплених параграфом 2(a).

Для цілей цієї Директиви:

(a) "орган-заявник" означає центральний контактний орган, контактний орган або контактний відділ держави-члена, який надсилає запит про допомогу стосовно вимоги, зазначеної у статті 2;

(b) "запитуваний орган" означає центральний контактний орган, контактний орган або контактний відділ держави-члена, якому здійснюють запит про надання допомоги;

(c) "особа" означає:

(i) фізичну особу;

(ii) юридичну особу;

(iii) у випадках, передбачених чинним законодавством, об’єднання осіб, яке визнане таким, що має здатність здійснювати юридичні дії, але яке не має правового статусу юридичної особи; або

(iv) будь-яке інше юридичне утворення будь-якого характеру та форми, незалежно від наявності правосуб’єктності, що володіє або управляє активами, які, включно з отримуваним від них доходом, обкладаються будь-яким із податків, охоплених цією Директивою;

(d) "за допомогою електронних засобів" означає використання електронного обладнання для опрацювання, у тому числі цифрового стиснення, і зберігання даних, а також використання дротів, радіопередачі, оптичних технологій або інших електромагнітних засобів;

(e) "мережа CCN" означає спільну платформу на основі спільної комунікаційної мережі (CCN), розроблену Союзом для передавання інформації за допомогою електронних засобів між компетентними органами у митній і податковій сферах.

1. До 20 травня 2010 року кожна держава-член повинна повідомити Комісію про свій компетентний орган чи свої компетентні органи (далі разом - "компетентний орган") для цілей цієї Директиви, а також невідкладно інформувати Комісію про будь-які зміни стосовно компетентного органу.

Комісія надає таку отриману інформацію іншим державам-членам і публікує перелік компетентних органів держав-членів в Офіційному віснику Європейського Союзу.

2. Компетентний орган повинен призначити центральний контактний орган, якому делеговано основну відповідальність за контакти з іншими державами-членами у сфері взаємної допомоги, яку регулює ця Директива.

Центральний контактний орган також може бути призначений відповідальним за контакти з Комісією.

3. Компетентний орган кожної держави-члена може призначити контактні органи, які будуть відповідати за контакти з іншими державами-членами стосовно взаємної допомоги для одного чи більше спеціальних типів чи категорій податків і зборів, зазначених у статті 2.

4. Компетентний орган кожної держави-члена може призначати як контактні відділи інші органи, крім центрального контактного органу чи контактних органів. Контактні відділи звертатимуться із запитами про взаємну допомогу або надаватимуть взаємну допомогу згідно з положеннями цієї Директиви стосовно їхніх спеціальних територіальних або операційних компетенцій.

5. Якщо контактний орган або контактний відділ отримує запит про взаємну допомогу, що вимагає вчинення дій поза межами покладеної на нього компетенції, він без затримки перенаправляє запит до компетентного органу або відділу, якщо такий відомий, або до центрального контактного органу, та повідомляє про це органу-заявнику.

6. Компетентний орган кожної держави-члена повинен інформувати Комісію про свої центральні контактні органи та будь-які призначені ним контактні органи чи контактні відділи. Комісія надає державам-членам доступ до отриманої інформації.

7. Кожне повідомлення повинне надсилатися або від імені або, у відповідних випадках, за згодою центрального контактного органу, який повинен забезпечувати ефективність комунікації.

1. На запит органу-заявника запитуваний орган надає будь-яку інформацію, що, ймовірно, має значення для органу-заявника щодо стягнення за його вимогами, як зазначено у статті 2.

З метою надання такої інформації, запитуваний орган повинен організувати проведення будь-яких адміністративних розслідувань, необхідних для отримання такої інформації.

2. Запитуваний орган не зобов’язаний надавати інформацію:

(a) яку він не зміг би отримати для цілей стягнення за подібними вимогами, що виникають у запитуваній державі-члені;

(b) яка розкрила б будь-яку комерційну, виробничу або професійну таємницю;

(c) розкриття якої могло б зашкодити безпеці чи порушити громадський порядок запитуваної держави-члена.

3. Параграф 2 у жодному разі не повинен тлумачитися як такий, що дозволяє запитуваному органу держави-члена відмовлятися надавати інформацію виключно тому, що цією інформацією володіє банк, інша фінансова установа, номінальний утримувач або особа, що діє в якості агента або довіреної особи, або тому що вона стосується часток участі в особі.

4. Запитуваний орган повинен повідомити орган-заявник про підстави відхилення запиту про надання інформації.

Якщо відшкодування податків чи зборів, крім податку на додану вартість, стосується особи, що має осідок або є резидентом в іншій державі-члені, держава-член, яка повинна здійснити відшкодування, може поінформувати державу-член осідку або резидентства про майбутнє відшкодування.

1. За угодою між органом-заявником і запитуваним органом та згідно з умовами, встановленими запитуваним органом, уповноважені органом-заявником посадові особи можуть, з метою сприяння взаємній допомозі, передбаченій цією Директивою:

(a) бути присутніми в офісах, де адміністративні органи запитуваної держави-члена виконують свої обов’язки;

(b) бути присутніми під час адміністративних розслідувань, які проводяться на території запитуваної держави-члена;

(c) надавати допомогу уповноваженим посадовим особам запитуваної держави-члена під час судових проваджень у такій державі-члені.

2. Якщо це дозволено згідно із чинним законодавством запитуваної держави-члена, в угоді, зазначеній у параграфі 1(b), може бути передбачено, коли посадові особи держави-члена органу-заявника можуть опитувати фізичних осіб і перевіряти записи.

3. Посадові особи, уповноважені органом-заявником, який користується можливостями, передбаченими у параграфах 1 та 2, повинні завжди бути в змозі пред’явити письмове уповноваження із зазначенням їхньої особи та офіційних повноважень.

1. На запит органу-заявника запитуваний орган повинен передати адресату всі документи, включено з документами судового характеру, які походять із держави-члена органу-заявника та які стосуються вимоги, зазначеної у статті 2, та/або стягнення за нею.

Запит про надання повинен супроводжуватися стандартною формою, що містить щонайменше таку інформацію:

(a) найменування, адресу та інші дані, необхідні для ідентифікації адресата;

(b) мету отримання документів та період, протягом якого їх повинно бути передано;

(c) опис долученого документа та характер і суму дотичної вимоги;

(d) найменування, адресу та контактні дані:

(i) органу, який відповідає за долучений документ, та, якщо відрізняється,

(ii) органу, у якому може бути отримано інформацію стосовно наданого документа або стосовно можливостей опротестувати платіжне зобов’язання.

2. Орган-заявник подає запит про повідомлення відповідно до цієї статті, тільки коли він не може надати документи згідно з правилами, які регулюють надання відповідного документа в державі-члені органу-заявника, або коли таке надання зумовить непропорційні труднощі.

3. Запитуваний орган негайно інформує орган-заявник про будь-які заходи, вжиті щодо його запиту про надання та, конкретно, про дату надсилання документа адресату.

1. Запитуваний орган забезпечує, щоб відповідні дії з надання у запитуваній державі-члені здійснювалися відповідно до чинних у запитуваній державі-члені національних законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних практик.

2. Параграф 1 не повинен обмежувати будь-які інші форми надання, використані компетентним органом держави-члена органу-заявника відповідно до чинних правил у такій державі-члені.

Компетентний орган, створений у державі-члені органу-заявника, може надати будь-який документ рекомендованим листом або в електронному форматі особі на території іншої державі-члена.

1. На запит органу-заявника запитуваний орган здійснює стягнення за вимогами, які є предметом інструмента, що дозволяє їх примусове виконання у державі-члені органу-заявника.

2. Як тільки орган-заявник отримає будь-яку відповідну інформацію, що стосується справи, яка була підставою для запиту на стягнення, він невідкладно направляє її запитуваному органу.

1. Орган-заявник не має подавати запит на стягнення, якщо і допоки відбувається оскарження у державі-члені органу-заявника вимоги та/або інструмента, що дозволяє його примусове виконання у державі-члені, крім як у випадках, коли застосовується третій підпараграф статті 14(4).

2. До подання запиту органом-заявником щодо стягнення повинні бути здійснені відповідні процедури стягнення, доступні у державі-члені органу-заявника, крім як у таких ситуаціях:

(a) якщо очевидно, що відсутні активи, з яких може бути здійснено стягнення у державі-члені органу-заявника, або що такі процедури не призведуть до повного покриття вимоги, та орган-заявник має конкретну інформацію, що свідчить про наявність у відповідної особи активів у запитуваній державі-члені;

(b) якщо застосування таких процедур у державі-члені органу-заявника призведе до непропорційних труднощів.

1. Будь-який запит стосовно стягнення повинен супроводжувати уніфікований інструмент, що дозволяє примусове виконання у запитуваній державі-члені.

Цей уніфікований інструмент, що дозволяє примусове виконання у запитуваній державі-члені, повинен відображати основні дані початкового інструмента, що дозволяє примусове виконання, та складати єдину основу для заходів стягнення і забезпечення, що здійснюються у запитуваній державі-члені. Такий інструмент не потребує жодного визнання, доповнення чи заміни у такій державі-члені.

Уніфікований інструмент, що дозволяє примусове виконання, повинен містити щонайменше таку інформацію:

(a) інформацію стосовно ідентифікаційних даних інструмента, що дозволяє примусове виконання, опис вимоги, включно з її характером, період охоплення вимоги, будь-які важливі для процесу примусового виконання дати, та сума вимоги і її різних компонентів, як-от основна сума, нараховані відсотки тощо;