Земельні відносини регулюються Земельним кодексом України (далі - Кодекс), а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.92 р. N 2535-XII "Про плату за землю" (зі змінами та доповненнями, далі - Закон N 2535-XII), яким визначено ставки земельного податку, порядок плати за землю, пільги щодо оподаткування землі тощо.

Відповідно до ст. 133 Кодексу у заставу можуть передаватися земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності, а також права на них.

Згідно зі ст. 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено одним із видів застав. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Статтею 15 Закону України від 05.06.2003 р. N 898-IV "Про іпотеку" (зі змінами та доповненнями, далі - Закон N 898-IV) встановлено особливості іпотеки земельних ділянок. Зокрема, іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону. Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці. Дія Закону N 898-IV не поширюється на земельні ділянки, які перебувають у державній чи комунальній власності і не підлягають приватизації.

Якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності то, як визначено ст. 6 Закону N 898-IV, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Відповідно до ст. 33 Закону N 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 37 Закону N 898-IV встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

За інформацією, наведеною у вашому листі, земельна ділянка, яка належала на праві приватної власності іпотекодавцю, переходить у власність іпотекодержателя (банку) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Слід зазначити, що за змістом угодами визнаються дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків, що відповідає визначенню договору відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, у разі якщо банк набув земельну ділянку у власність із земель приватної власності без зміни її меж та цільового призначення за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, то банк повинен сплачувати земельний податок до бюджету з дня виникнення права власності на землю, що посвідчується зазначеним договором, укладеним в порядку, встановленим законом, якщо інше не визначено в такому договорі.