Державна податкова адміністрація України з метою забезпечення єдиного підходу органів державної податкової служби до перевірок суб'єктів господарювання, які проводили операції з "технічними" акціями та іншими корпоративними правами, які не відповідають визначеним законодавством вимогам, повідомляє.

1. Щодо перевірок суб'єктів господарювання, які проводили операції з "технічними" акціями.

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) визначено, що цінний папір - документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

Законодавством про цінні папери, зокрема, Закон України від 23.02.2006 N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок", передбачено такі вимоги:

цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам;

акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Статтею 59 Господарського кодексу України визначено, що скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру.

Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.

Також статтею 22 Закону України "Про господарські товариства" ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Таким чином, у разі припинення діяльності акціонерного товариства припиняються і право власника акцій щодо отримання прибутку, право на управління тощо, тобто з цього часу раніше випущені акції не можуть посвідчувати майнові права її власника і бути об'єктом цивільно-правових угод.

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) "об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага".

Згідно зі ст. 178 ЦКУ "об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи".

Отже, у разі здійснення суб'єктами господарської діяльності операцій з акціями, емітованими підприємствами, діяльність яких припинилася (про що до Єдиного державного реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи); емітованими підприємствами, щодо яких судом визнано недійсними записи про проведення державної реєстрації, установчі документи та свідоцтва про державну реєстрацію з моменту їх видачі і визнано недійсними реєстрації випуску акцій з моменту внесення інформації про них до Загального реєстру випуску цінних паперів та свідоцтва про реєстрацію випуску акцій з моменту їх видачі, такі акції не можуть бути об'єктами цивільних прав та не відповідають терміну "цінні папери", який встановлено чинним законодавством.

Нормами статті 202 ЦКУ визначено, що "правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків".

Згідно з ч. 1 статті 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.