Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III (далі - Кодекс), Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року N 435-IV (далі - Цивільний кодекс) та іншими нормативними актами, а справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю" від 03.07.92 N 2535-XII (далі - Закон).

Відповідно до статті 2 Закону використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач (ст. 5 Закону).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (ст. 13 Закону).

Як визначено у статті 14 Закону платники земельного податку (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.