Державна податкова адміністрація України розглянула лист стосовно надання роз'яснення щодо порядку сплати учасниками договорів про спільну інвестиційну діяльність рентної плати за нафту, природний газ та газовий конденсат, плати за користування надрами та збору за геологорозвідувальні роботи і правових аспектів здійснення спільної діяльності, пов'язаної з користуванням нафтогазоносними надрами, та повідомляє таке.

З метою забезпечення національних інтересів та безпеки держава відповідно до ст. 12 Господарського кодексу України застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку. Одним із засобів регулюючого впливу є ліцензування певних видів господарської діяльності.

Статтею 19 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Статтею 11 Закону України від 12.07.2001 р. N 2665-III "Про нафту і газ" (далі - Закон N 2665-III) визначено, що користування нафтогазоносними надрами, пошук і розвідка родовищ нафти і газу, їх експлуатація, спорудження та експлуатація підземних сховищ для зберігання нафти і газу здійснюються лише за наявності спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами, що надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, на умовах, визначених чинним законодавством.

Стаття 24 Кодексу України про надра та ст. 10 Закону N 2665-III визначають права, якими наділяється надрокористувач - власник спеціального дозволу на користування надрами, а саме:

здійснювати на наданій йому ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу;

розпоряджатися видобутими корисними копалинами, тобто відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України (яка визначає зміст права власності), має право власності на видобуті корисні копалини.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. N 435-IV встановлено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст. 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Стаття 1133 цього Кодексу визначає, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Статтею 190 визначено, що до майна відносяться і майнові права. Відповідно до ст. 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно є їхнім спільним майном.

Статтею 359 Цивільного кодексу України визначено, що плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Водночас, зважаючи на ст. 189 Цивільного кодексу України, якою визначено, що продукція та доходи, вироблені, добуті, одержані з речі або приносяться річчю, належать лише власникові речі, та на підставі обмежень оборотоздатності окремих об'єктів цивільних прав, встановлених законодавством, видобута вуглеводнева сировина не може бути визнана спільною власністю учасників договору про спільну інвестиційну діяльність. Так, згідно з п. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. Крім того, ст. 14 Господарського кодексу України визначено, що відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.