ДПАУ розглянула лист щодо порядку сплати суб'єктом господарської діяльності - платником єдиного податку плати за землю і повідомляє таке.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. N 2768-III (далі - Земельний кодекс).

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.92 р. N 2535-XII "Про плату за землю" (далі - Закон N 2535-XII). Статтею 5 Закону N 2535-XII визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Статтею 2 Закону України N 2535-XII та статтею 206 Земельного кодексу встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до статті 377 ЦКУ від 16.01.2003 р. N 435-IV до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Пунктом 4 статті 120 Земельного кодексу встановлено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відповідно до пункту 3 статті 125 Земельного кодексу, приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу документами, що посвідчують право на земельну ділянку, є Державний акт на право власності на земельну ділянку або Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746/99, яким регулюється порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, визначено, що суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю (пункт 6).

Крім того, постановою КМУ від 16.03.2000 р. N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727" (пункт 6), роз'яснено, що такий платник єдиного податку звільняється від плати (податку) за землю лише за ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності, тобто за ті ділянки, які надані йому в установленому чинним законодавством порядку саме для здійснення підприємницької діяльності, і доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком.