Статтею 2 Закону України від 03.07.92 N 2535-XII "Про плату за землю" в редакції Закону від 19.09.96 N 378/96-ВР (зі змінами та доповненнями, далі Закон N 2535-XII) встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угод про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до статті 5 Закону N 2535-XII об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктами плати за землю (платниками) є власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі.

Згідно з пунктом 3 статті 12 Закону N 2535-XII, від земельного податку звільняються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету.

Цією ж статтею Закону N 2535-XII визначено, що якщо підприємства, установи та організації, які користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Підставою для нарахування земельного податку (стаття 13 Закону N 2535-XII) є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є - договір оренди такої земельної ділянки.