Основним документом, що регулює земельні відносини в Україні, є Земельний кодекс України (далі - Кодекс), а оподаткування землі здійснюється відповідно до Закону України від 3 липня 1992 року N 2535-XII "Про плату за землю" в редакції Закону України від 19 вересня 1996 року N 378/96-ВР із змінами та доповненнями (далі Закон N 2535-XII).

Відповідно до статті 35 Кодексу громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства.

Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Статтею 121 Кодексу, зокрема, встановлено, що громадянам України можуть безоплатно передаватись земельні ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у розмірі не більше 0,12 гектара.

Згідно із статтею 116 Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою, як встановлено статтею 126 Кодексу, посвідчується державними актами.

Платниками плати за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, в тому числі орендарі (стаття 5 Закону N 2535-XII.