ДПАУ розглянула лист селянського господарства щодо деяких питань землекористування та оподаткування платою за землю і доходів громадян та в межах своєї компетенції повідомляє таке.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. N 2768-III, яким встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень (ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. При цьому такі рішення з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Разом з тим, визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, як визначено ст. 21 Цивільного кодексу України, здійснюється судом.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа (державного акта), що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його держреєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його держреєстрації.

При цьому приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та держреєстрації забороняється.

Законом України від 03.07.92 р. N 2535-XII "Про плату за землю" встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до ст. 13 вказаного Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який згідно зі ст. 193 Земельного кодексу України встановлює процедуру визначення факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками і ведеться землевпорядними органами.

За інформацією ДПА в області 28.11.91 р. громадянин звернувся до районної ради народних депутатів із заявою про виділення йому земельної ділянки в розмірі 50 га для ведення селянського господарства.

Рішенням 9 сесії районної ради народних депутатів 21 скликання від 28.02.92 р. N 90 "Про надання земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств" громадянину була надана із земель запасу земельна ділянка площею 50 га на території сільської ради.

Починаючи з 1999 р. громадянин не сплачував до місцевого бюджету плату за землю. Земельна ділянка з 2000 року громадянином відповідно до довідки районного відділу земельних ресурсів не використовувалась.

Рішенням 18 сесії районної ради 23 скликання від 26.12.2001 р. N 200 право користування земельною ділянкою громадянином припинено.

На вказане рішення районної ради 26.05.2003 р. N 07/1-2810-03 надійшов протест прокуратури області. Рішенням 9 сесії районної ради 24 скликання від 16.07.2003 р. N 123 протест прокуратури у частині позбавлення громадянина права користування земельною ділянкою відхилено.