1. Щодо порядку супроводження в судах справ про адміністративні правопорушення

Відповідно до п. 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)" від 12.01.2005 р. N 2322-IV (далі - Закон N 2322), яким вносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), передбачено, що з моменту прийняття даних змін податкові органи мають право лише складати протоколи про адміністративні правопорушення з подальшою передачею таких протоколів до місцевих судів для розгляду питання про притягнення винних осіб до відповідальності (тобто для винесення постанови про адміністративне стягнення).

Провадження у справах про адміністративні правопорушення в судах здійснюється у порядку, передбаченому розділом IV КпАП. Відповідний порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає участі органу, який склав відповідний протокол під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно, податкові органи не мають можливості здійснювати контроль за розглядом складених ними протоколів про адміністративні правопорушення, а у разі накладання судом адміністративного стягнення - здійснювати контроль за надходженням відповідних сум до бюджету.

Крім того, відповідно до ст. 287 КпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення, зокрема, постанову про закриття справи за відсутності складу правопорушення, може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Тобто податкові органи не мають право оскаржити постанову суду про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, яка винесена за результатами розгляду протоколу, складеного податковим органом.

Пропозиції:

- враховуючи штатну чисельність та завантаженість юридичних підрозділів необхідно визначити підрозділи ДПІ, які будуть відповідальними за направленням до суду протоколів про адміністративні правопорушення;

- необхідно вирішити питання про доцільність та обов'язковість представництва органів державної податкової служби в судах у справах про адміністративні правопорушення.

2. Щодо окремих прав податкових органів, які не забезпечені відповідальністю платників податків

Відповідно до п. 8 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 органи державної податкової служби мають право вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, контролювати виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби.

Норми вказаної статті не мають механізму їх реалізації.

Так, податкові органи не мають повноважень, які б забезпечили їх вимогу щодо усунення виявлених порушень податкового законодавства. Більш того, в цій частині є незрозумілим співвідношення даного права з обов'язком податкових органів здійснювати донарахування податкового зобов'язання у разі виявлених порушень. Крім того, наведена норма навіть не передбачає обов'язку платника податків надавати податковому органу інформацію щодо виконання чи невиконання ним таких вимог.

Відсутня також норма, яка б дала змогу контролювати виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, враховуючи той факт, що податкові органи мають право проводити лише планові та позапланові перевірки платників податків у чітко встановлених законом випадках.

Також відсутній механізм припинення дій платників податків, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби. Зокрема, адміністративний штраф, передбачений ст. 163-3 КпАП (зі змінами, внесеними Законом N 2322, є єдиним засобом забезпечення виконання законних вимог органу державної податкової служби. Однак такий засіб неможна визнати ефективним, оскільки розміри штрафів є досить незначними в порівнянні з сумами податкових зобов'язань, які можуть бути нараховані за результатами податкових перевірок.

Пропозиції:

отримати роз'яснення ДПА України з наступних питань:

- чи необхідно працівникам, які здійснюють перевірку платника податку, вимагати від нього усунути виявлені порушення податкового законодавства, і якщо така вимога буде оперативно виконана платником податку - чи необхідно застосовувати відповідні фінансові санкції;

- чи мають право податкові органи проводити перевірки платників податків (і які перевірки) з метою здійснення контролю виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби;

- якими саме засобами (крім адміністративної відповідальності) можна припиняти дії, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби (зокрема, коли платник податків перешкоджає проведенню перевірки).

3. Щодо прав податкових органів на вилучення копій первинних документів

Відповідно до п. 9 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 органи державної податкової служби мають право при проведенні перевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків та зборів (обов'язкових платежів).

Вказане право податкових органів не забезпечено жодною нормою права, яка б передбачала відповідальність платників податків за ненадання органам державної податкової служби на їх вимогу відповідних копій документів.

Зокрема, адміністративний штраф, передбачений ст. 163-3 КпАП (зі змінами, внесеними Законом N 2322, є єдиним засобом забезпечення виконання законних вимог органу ДПС. Однак такий спосіб неможна визнати ефективним, оскільки розміри штрафів є досить незначними в порівнянні з сумами податкових зобов'язань які можуть бути донараховані за результатами податкових перевірок з використанням відповідних копій первинних документів.

Пропозиції:

- на рівні закону передбачити належний рівень відповідальності платника податку (як юридичної особи) за відмову надавати органам державної податкової служби копії документів, які свідчать про порушення платником податку вимог податкового законодавства (наприклад, зупинення руху коштів на рахунках платника податків);

- отримати від ДПА України роз'яснення щодо порядку реалізації права податкових органів на вилучення копій документів (чи повинна бути відповідна вимога органу ДПС письмовою, та в якому порядку вона повинна надаватись платнику податків);

- отримати від ДПА України роз'яснення щодо можливості вилучення копій первинних документів під час здійснення документальної невиїзної перевірки.

4. Щодо порядку застосування штрафних санкцій за неповідомлення про відкриття рахунків

Відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції у розмірі дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Чинним законодавством не передбачений порядок застосування відповідних санкцій, відсутня затверджена форма рішення про застосування відповідних фінансових санкцій, відсутні норми, потребує додаткового роз'яснення питання щодо порядку примусового стягнення таких фінансових санкцій.

Пропозиції:

запропонувати ДПА України розробити порядок застосування вказаних штрафних санкцій, який би врегулював порядок застосування та стягнення фінансових санкцій, передбачених п. 12 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322, передбачав форму відповідного рішення органу державної податкової служби про застосування штрафних санкцій, та затвердити такий порядок наказом.

5. Щодо направлення на перевірку

Відповідно до частини першої ст. 11-2 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 будь-яка планова та позапланова податкова перевірка проводиться на підставі направлення на перевірку.

Пропозиції:

З метою уникнення конфліктів з платниками податків щодо форми посвідчення на перевірку, доцільно розробити відповідну форму та затвердити її наказом ДПА України.

6. Щодо перевірок, на які не поширюються обмеження, передбачені ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322

Відповідно до частини п'ятнадцятої ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Законом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків.

З наведеної норми не вбачається можливим зробити висновок про те, чи повинна відповідна заява платника містити пряме прохання провести податкову перевірку, чи під відповідним зверненням можна розглядати заяву платника податку, подану в порядку адміністративного узгодження податкового зобов'язання, а також заяву про ліквідацію чи реорганізацію підприємства з одночасним проханням (чи без такого прохання) провести податкову перевірку.

Однак, оскільки частина сьома ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 містить імперативну норму про те, що позапланові перевірки проводяться виключно за рішенням суду, а частина шоста тієї ж статті містить такі підстави позапланових перевірок як проведення реорганізації (ліквідації) підприємства та подача платником податків у встановленому порядку скарги про порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового скасування результатів відповідної перевірки, - можна дійти висновку, що додаткові перевірки під час розгляду скарг платників податку в межах адміністративного узгодження податкового зобов'язання та перевірки під час реорганізації (ліквідації) підприємства, навіть за згоди та прохання платника податків про їх проведення, можуть бути проведені виключно за рішенням суду.

Пропозиції:

- надати офіційне роз'яснення щодо порядку застосування та співвідношення наведених норм частини сьомої та частини п'ятнадцятої ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.90 р. N 509-XII (зі змінами, внесеними Законом N 2322.

7. Щодо проведення перевірок фізичних осіб

Відповідно до ст. 11-1 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 податкові органи мають право на проведення планових та позапланових виїзних перевірок, а також невиїзних перевірок за наявними у органу державної податкової служби документами.

В той же час, при проведені перевірок громадян та фізичних осіб - приватних підприємців провести планову виїзну перевірку не завжди можливо (у фізичної особи відсутній офіс, а недоторканість житла громадянина гарантована Конституцією України).

В свою чергу, чинне законодавство не містить норм, які б дали змогу зобов'язати приватного підприємця надавати документи до податкового органу та з'являтися на проведення перевірки (оскільки планові перевірки виїзні).

Пропозиції:

- отримати роз'яснення ДПА України щодо порядку проведення планових перевірок платників податків - фізичних осіб.

8. Щодо порядку проведення документальної невиїзної перевірки

Частиною першою статті 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 передбачено право органів державної податкової служби здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі).

При реалізації даної норми виникає питання, чи можна проводити органам державної податкової служби на підставі документів, наданих платником, самостійно позапланові невиїзні документальні перевірки та, відповідно, підставі актів перевірки нараховувати в межах, передбачених законом, податкові зобов'язання (приймати податкові повідомлення-рішення).

Чи має бути виписане направлення на проведення такої перевірки, чи проводиться вона в присутності посадових осіб платника податків та чи повідомляється взагалі платнику про проведення такої перевірки.

Пропозиції:

- отримати роз'яснення ДПА України щодо порядку проведення планових невиїзних перевірок.

1. Щодо заяв про отримання довідок про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки

Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами, внесеними Законом N 2322 податкові органи мають право отримувати від установ Національного банку України та комерційних банків довідки про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, виключно за рішенням суду.

З вказаної норми вбачається, що органи державної податкової служби у будь-якому випадку (навіть за умови погодження платника податку та відповідного банку надати необхідну довідку) повинні звернутися до суду з позовом про зобов'язання відповідного банку та/або фінансової установи надати довідку про обсяг та обіг коштів на рахунках, та/або про надходження у встановлений термін валютної виручки.

При цьому не зрозуміло - які обставини в обгрунтування свого позову повинні наводити та доводити в суді податкові органи, оскільки чинне законодавство не ставить право податкових органів на отримання вказаних довідок в залежність від наявності будь-яких обставин, крім прямої необхідності отримання даних довідок з метою використання під час здійснення функцій органів державної податкової служби, тобто при проведенні перевірок.

В той же час, слід зазначити таке:

- Законом N 2322 встановлені терміни проведення перевірок - максимум один місяць;

- розгляд справ у господарських судах першої інстанції триває в середньому два місяці;

- навіть при оперативному розгляді позову судом першої інстанції подальше оскарження судового рішення об'єктивно неможливе протягом одного місяця - відповідно, отримання остаточного рішення суду про зобов'язання надати ту чи іншу довідку після закінчення перевірки платника податку призведе, по-перше, до неможливості проведення відповідної перевірки, по-друге, довідка вже нікому не буде потрібна, по-третє, робота як судів, так і податкових органів в даному напрямку буде безрезультатною і безцільною.