ДПАУ розглянула лист щодо виникнення доходу та можливості оподаткування фізичної особи-дебітора внаслідок здійснення угоди (операції) купівлі-продажу права вимоги кредитором і повідомляє.

Щодо договорів купівлі-продажу права вимоги

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 3 ст. 656 ЦКУ предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо відступлення права вимоги та виникнення об'єкта оподаткування ПДФО

Відповідно до ст. 511 ЦКУ зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Законодавство визначає підстави, за яких можлива заміна кредитора у зобов'язанні. Так, згідно зі ст. 512 ЦКУ кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а також у інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 513 ЦКУ правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦКУ).

Таким чином, в результаті відступлення права вимоги кредитором, в тому числі якщо таке відступлення здійснено на підставі договору купівлі-продажу, відбувається лише зміна однієї особи-кредитора на іншу особу-кредитора. При цьому у фізичної особи-дебітора (позичальника) не виникає дохід (об'єкт оподаткування) у розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон), оскільки/якщо у неї залишаються зобов'язання щодо погашення заборгованості за отриманим кредитом.

Дохід може виникнути у фізичної особи-дебітора (позичальника) в разі анулювання суми боргу кредитором за його самостійним рішенням відповідно до умов, зазначених у пп. 4.2.9 "д" ст. 4 Закону, а також на підставі пп. 4.2.11 ст. 4 Закону як сума заборгованості платника податку (фізичної особи-дебітора), за якою минув строк позовної давності.

Крім цього, дохід (об'єкт оподаткування) може виникнути у фізичної особи-покупця права вимоги, внаслідок здійснення операції з придбання права вимоги та продажу цього права іншій особі, якщо за наслідком цієї операції ним був отриманий прибуток (позитивна різниця між ціною продажу і ціною придбання зазначеного предмета купівлі-продажу). Внаслідок відповідності умовам п.1.3 "ї" ст.1 Закону зазначений дохід належить до доходу з джерелом походження з України, а на підставі пп. 4.2.12 та п. 4.1 ст. 4 Закону - включається до складу загального місячного та річного оподатковуваного доходу.

Особа-покупець права вимоги (джерело виплати доходу) про здійснені виплати фізичній особі-продавцю зазначеного права вимоги обумовленої договором вартості (ціни) права вимоги зобов'язаний, з врахуванням норм пп. 8.1.3 ст. 8 та ст. 19 Закону, повідомити податковому органу за місцем свого розташування.

Якщо згідно з нормами Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті податковим агентом, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку (пп. 8.1.3 Закону).

Так само згідно з пп. 8.2.1 Закону платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Щодо тотожності термінів "інвестиції" та "інвестиційний актив" для цілей застосування Закону

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями, зокрема, можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші ЦП; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші ТМЦ); майнові права інтелектуальної власності; права користування та інші цінності.

Проте термін "інвестиційний актив" відповідно до пп.9.6.7 ст.9 Закону включає лише пакет ЦП чи корпоративні права, виражені в інших, ніж ЦП, формах, випущені одним емітентом, а також банківські метали, придбані у банку, незалежно від місця їх подальшого продажу. Тобто "інвестиційні активи" в розумінні Закону є цілком обумовленою частиною "інвестицій", що зазначені у Законі України "Про інвестиційну діяльність".

У зв'язку із наведеним термін "інвестиційний актив" не охоплює інших різновидів інвестицій, а тому не може бути поширений на кошти інвестора - фізичної особи, що залучені для будівництва житла з метою отримання у власність попередньо обумовленої у договорі частки приміщення. Отже, для цілей оподаткування доходів фізичної особи, отриманих від угод (операцій) купівлі-продажу права вимоги, не можна застосовувати норми п.9.6 статті 9 Закону.