1. Щодо можливості укладання угод між господарюючими суб'єктами, предметом яких є підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників, їх участь у обміні досвідом, стажуванні, семінарах, конференціях.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України (далі - Кодекс), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Перелік суб'єктів господарювання (учасників господарських відносин) зазначений у статті 55 Кодексу. Громадянин (наймана особа), який перебуває у відносинах трудового найму з господарюючим суб'єктом (підприємством), не є суб'єктом господарювання.

Відповідно до статті 67 Кодексу відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів (включаючи відносини з іноземними суб'єктами господарювання). Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Власник і органи управління підприємства мають права та обов'язки в частині соціального розвитку підприємства, зокрема щодо забезпечення підготовки кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічного і професійного навчання за відповідними угодами (стаття 69 Кодексу).

Отже, підготовка чи перепідготовка кваліфікованих працівників, їх економічне та інше професійне навчання, підвищення кваліфікації може бути предметом договорів у сфері господарської діяльності.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та громадянами (не господарюючими суб'єктами), не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (стаття 175 Кодексу) . Трудові відносини між суб'єктом господарювання (працедавцем) і працівником також не є предметом регулювання Кодексу (стаття 4 Кодексу).

2. Щодо відносин трудового найму між працедавцем і працівником. Гарантії і компенсації при службових відрядженнях.

Чинним законодавством України встановлені гарантії і компенсації при службових відрядженнях, в тому числі для працівників, що направляються для підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, обміну досвідом, стажування, участі у семінарах, конференціях, в тому числі за межами України.

Статтею 12 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що норми оплати праці, гарантії для працівників (зокрема, оплату для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, оплату при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі службових відряджень встановлюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП) та іншими актами законодавства України. При цьому норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Законом "Про оплату праці" та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Так, відповідно до статті 121 КЗпП працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. При направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством (ст. 122 КЗпП).