Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо застосування пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) і повідомляє.

Першою частиною пп. 11.2.3 Закону передбачено, що датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами або резидентами, що сплачують податок на прибуток за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у п. 7.2 ст. 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку, або не є його суб'єктами згідно із законодавством, є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг) - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Відповідно до ст. 16 Закону України від 04.10.2001 р. N 2745-III "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником, тобто покупцем страхових послуг, і страховиком.

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства". При цьому страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України (ст. 2 вказаного Закону).

З урахуванням викладеного, оскільки в контексті пп. 11.2.3 Закону страховик має статус "платника податку на прибуток на загальних умовах", вимоги цього підпункту не поширюються на договори страхування з метою визначення дати збільшення валових витрат страхувальника, а страховик при укладанні договору страхування із страхувальником не зобов'язаний зазначати в договорі відповідний статус платника податку.