Державна податкова адміністрація України розглянула лист стосовно надання роз'яснення щодо правомірності здійснення розрахунків резидентами України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог при виконанні експортних та імпортних контрактів у галузі зовнішньоекономічної діяльності і повідомляє таке.

Статтею 161 Цивільного кодексу України, який є загальним законодавством, встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Водночас зазначеним Кодексом (ст.217) визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Разом з цим п.4 ст.218 ЦК передбачено недопустимість зарахування вимог у випадках, передбачених законом.

Тобто нормами Цивільного кодексу України передбачено обмеження можливості здійснювати припинення чи погашення зобов'язання шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги у випадках, якщо це протирічить спеціальному законодавству, яким є, зокрема, валютне і до якого належать такі законодавчі акти, як Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" тощо.

Згідно з абзацом другим частини першої ст.14 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків щодо зовнішньоекономічних операцій з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті при виконанні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності експортних та імпортних договорів (контрактів) встановлено Законом України від 23.09.94 р. N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", нормами якого передбачено обов'язковість зарахування виручки резидентів в іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни, визначені статтями 1 та 2 зазначеного Закону. Перевищення зазначених термінів потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.