На виконання п.3.10 наказу ДПА України від 12.03.2002 р. N 101 "Про підсумки роботи органів державної податкової служби України за 2001 рік і січень 2002 року та заходи щодо забезпечення подальшого виконання дохідної частини бюджету" Державна податкова адміністрація України надсилає методичні вказівки щодо оподаткування доходів (прибутку) страхових організацій.

Відповідно до ст.8 Закону України від 04.10.2001 р. N 2745-III "Про страхування" (із внесеними змінами і доповненнями, далі - Закон N 2745) страхова компанія при настанні страхового випадку виплачує страхувальнику страхове відшкодування. Третя особа, відповідальна за заподіяний збиток, до пред'явлення страховиком права регресної вимоги до винуватця настання страхової події, сплачує частину суми збитку застрахованій особі.

Згідно з наведеною вище нормою Закону страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Тому страховик зменшує суму страхового відшкодування на частину суми збитку, сплаченої винуватцем застрахованій особі. При цьому страхувальник повертає частину раніше виплаченого страхового відшкодування страховій компанії.

Статтею 27 Закону N 2745 встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Право вимоги (регресу) визначено також ст.452 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Крім того, відповідно до ст.199 зазначеного Кодексу, якщо боржник не був повідомлений про уступку вимоги, що відбулася, то виконання зобов'язання первісному кредиторові визнається виконанням належному кредиторові.

Виходячи з наведеного, частина повернутої суми страхового відшкодування страхувальником страховику є реалізацією права регресу.

Що стосується податкового обліку регресних виплат у страховика, то відповідно до пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами і доповненнями, далі - Закон N 283) у разі, якщо страхова компанія одержує доходи з джерел інших, ніж страхові платежі, такі доходи оподатковуються у загальному порядку.

Порядком складання декларації про доходи страховика (п.4.8), затвердженим наказом ДПА України від 16.01.98 р. N 22 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.02.98 р. N 92/2532 (далі - Порядок N 22), встановлено, що доходи, одержані (нараховані) від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за завданий збиток, оподатковуються на загальних підставах за ставкою 30%.

Враховуючи викладене, зазначені суми регресних виплат включаються до валового доходу страховика, одержаного з джерел інших, ніж страхові платежі.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону N 283 для цілей оподаткування страхової діяльності під валовим доходом від страхової діяльності слід розуміти суму страхових внесків, страхових платежів або страхових премій (далі - сума валових внесків), за винятком суми валових внесків, переданих у перестрахування, отриманих (нарахованих) страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами.

Згідно з п.3.1 Порядку N 22 датою збільшення валового доходу від страхової діяльності вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, а саме: дата зарахування коштів на банківський рахунок, оприбуткування в касу або дата виникнення у страховика страхових зобов'язань перед страхувальником, тобто дата набрання чинності договорами страхування і перестрахування.

Статтею 17 Закону N 2745 встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Виходячи з наведеного, якщо договір набирає чинності після сплати першої частини платежу, а страхові платежі не надійшли, сума страхових платежів, передбачена договором, який ще не набув чинності, не включається до валового доходу від страхової діяльності.

Якщо договором передбачено внесення страхового платежу частинами і договір вже набув чинності, при цьому сума першого (чергового) платежу не надійшла, належна сума страхового платежу, визначена договором для сплати у звітному періоді, включається до валового доходу страховика.

Крім того, у разі розподілення сплати страхової премії за періодами, якщо договором страхування передбачено, що він набирає чинності після сплати першого платежу, і у випадку несплати страхувальником чергового платежу в обумовлені договором строки для договору страхування припиняється (тобто страховий захист не діє), датою збільшення валового доходу страховика у звітному періоді слід вважати дату, визначену договором для сплати чергового платежу, або дату фактичного надходження чергового платежу на банківський рахунок (залежно від того, яка з подій відбулася раніше).

При цьому у разі дострокового припинення договору страхування при невиконанні страхувальником наведених вище умов договору, страховик має право в цілях оподаткування застосовувати механізм врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості, визначений п.12.1 ст.12 Закону N 283.

Згідно з пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону N 283 до категорії валових витрат страховика, пов'язаних з отриманням доходів з інших джерел, ніж страхування (перестрахування), не включаються витрати, понесені ним при здійсненні операцій із страхування (перестрахування).

При цьому відповідно до п.5.2 Порядку N 22 у разі неможливості прямим підрахуванням визначити розмір витрат, пов'язаних з отриманням доходів від страхової діяльності та окремо з інших джерел, він визначається пропорційно питомій вазі валових доходів від страхової діяльності та валових доходів, не пов'язаних із страхуванням і перестрахуванням.

Абзацом другим п.16.4 ст.16 Закону N 283 встановлено, що платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного року.

Виходячи з наведеного, щоквартальний розрахунок валових витрат страховика визначається пропорційно питомій вазі валових доходів з інших джерел у загальному валовому доході страховика, розрахованих наростаючим підсумком.

Відповідно до пп.7.2.2 п.7.2 ст.7 Закону N 283 доходи, отримані страховиками від страхування і перестрахування життя, не підлягають оподаткуванню податком, встановленим пп.7.2.1, а саме за ставкою 3% від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності.

При цьому доходи від страхування життя фізичних осіб не оподатковуються, якщо операція із страхування життя передбачає страхову виплату при таких страхових випадках:

смерть застрахованої особи;

рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою;

дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування або досягнення нею віку, визначеного договором страхування. У цьому випадку строк дії договору не може бути меншим як 120 календарних місяців та не може передбачати часткових виплат до закінчення строку такого договору або настання страхового випадку. На перехідний період до 2003 року строк дії договору із страхування життя громадян віком після 50 років встановлюється від 60 календарних місяців.

Доходи страховика від страхування фізичних осіб на інших умовах оподатковуються як доходи від страхової діяльності за ризиковими видами страхування відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону N 283.

Слід зазначити, що п.2.3 розділу 2 Методики формування резервів із страхування життя, затвердженої наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 23.06.97 р. N 46 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.07.97 р. N 262/2066, встановлено, що договори страхування життя укладаються на строк не менше трьох років.

З урахуванням викладеного доходи від страхування життя фізичних осіб не оподатковуються у разі укладення договору "довічного страхування від смерті" на строк не менше 3 років, яким передбачається виплата страхової суми лише в одному випадку - смерть застрахованої особи.