Державна податкова служба України розглянула лист <…> щодо включення до складу витрат плати за фінансування за договором факторингу і повідомляє.

Поняття факторингу та основні принципи договору факторингу визначені главою 73 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ). Зокрема, факторинг - це відступлення прав вимоги боргу в обмін на комплекс фінансових послуг.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також суб'єкт підприємницької діяльності, що відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 глави 73 ЦКУ).

Відповідно до п. 1 ст. 350 Господарського кодексу України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

Спеціальні правила оподаткування операцій з відступлення права вимоги встановлені п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу України (далі - Кодекс). Положеннями цього пункту передбачено, що з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.