Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III (далі - Кодекс), а справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 року N 2535-XII (далі - Закон N 2535) .

Відповідно до статті 2 Закону N 2535 та статті 206 Кодексу використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону N 2535) .

Згідно статті 377 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року N 435-IV до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.