Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. N 2768-III (далі - Кодекс), а справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю" від 03.07.92 р. N 2535-XII (далі - Закон N 2535).

Відповідно до статті 206 Кодексу та статті 2 Закону N 2535 використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач (ст. 5 Закону N 2535) .

Підставою для нарахування земельного податку, як визначено статтею 13 Закону N 2535, є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 7 Закону N 2535 ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.