Відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" від 17.05.2012 № 4765-VI (далі – Закон 4765), 06.11.2022 відбулося примусове відчуження у власність держави акцій низки стратегічно важливих підприємств.

Учасники ринків капіталу та організованих товарних ринків, регулювання діяльності яких здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі – Учасники), які мають у складі активів пайові (дольові) інструменти зазначених емітентів, мають переглянути застосовувані підходи до їх обліку, подання та розкриття у фінансовій звітності.

Примусове відчуження майна являє собою позбавлення власника права власності на визначене майно, у тому числі на пайові (дольові) фінансові інструменти, яке переходить у власність держави за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Облік пайових (дольових) фінансових інструментів здійснюється відповідно до вимог міжнародного стандарту фінансової звітності 9 "Фінансові інструменти" (далі – МСФЗ 9).

Керуючись вимогами МСФЗ 9, суб’єкти господарювання, які мали у складі активів пайові (дольові) фінансові інструменти, які переходять у власність держави, повинні взяти до уваги наступне.

Суб’єкт господарювання припиняє визнання фінансового активу тоді й лише тоді, коли:

i) спливає строк дії договірних прав на грошові потоки від такого фінансового активу;

або

ii) він передає фінансовий актив і таке передавання відповідає критеріям для припинення визнання.

Пункт (i) щодо спливу строку договірних прав на грошові потоки в умовах примусового відчуження не застосовується.

Щодо передачі фінансового активу, про яку йдеться в пункті (ii), – суб’єкт господарювання передає фінансовий актив тоді й лише тоді, коли він або передає договірні права на одержання грошових потоків від такого фінансового активу або зберігає за собою договірні права на одержання грошових потоків від такого фінансового активу, але бере на себе договірне зобов’язання виплачувати грошові потоки одному або кільком одержувачам за угодою. Примусове відчуження є еквівалентним передачі договірних прав на одержання грошових потоків від такого фінансового активу набувачу прав власності (тобто державі), тому така передача є підставою для припинення визнання.

Суб’єкт господарювання під час передавання ним фінансового активу оцінює, в якому обсязі за ним залишаються ризики та вигоди від володіння фінансовим активом. При цьому, якщо суб’єкт господарювання в основному передає всі ризики та вигоди від володіння фінансовим активом, то суб’єкт господарювання припиняє визнання фінансового активу та окремо визнає як активи або зобов’язання всі права та обов’язки, створені або збережені при передаванні. В операціях примусового відчуження фінансових активів зазначена умова дотримана, адже всі ризики та вигоди від володіння фінансовим активом передаються набувачу права власності – державі.

На дату припинення визнання фінансові активи мали визначену за даними бухгалтерського обліку балансову вартість, яка визначалась відповідно до моделі управління фінансовими активами. Припинення визнання зазначених фінансових активів доречно здійснити за балансовою вартістю, відображеною в обліку і звітності на дату акта (дату припинення визнання), як зазначено вище.

На виконання вимог п. 3.2.11 МСФЗ 9 якщо внаслідок передавання відбувається припинення визнання фінансового активу в цілому (що аргументовано вище в операціях примусового відчуження), але передавання тягне за собою одержання суб’єктом господарювання нового фінансового активу, то суб’єкт господарювання визнає новий фінансовий актив за справедливою вартістю. Примусове відчуження майна (на відміну від вилучення майна), як зазначалося вище, за Законом 4765 не передбачає безоплатної передачі, а здійснюється лише за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Відповідно до вимог параграфа 3.1.2 МСФЗ 9 в контексті відчуження припинення визнання фінансових активів здійснюється з використанням обліку за датою операції або обліку за датою розрахунку (вибір облікової політики). Учасники зобов’язані послідовно застосовувати один і той самий метод до всіх операцій продажу (відчуження) фінансових активів, що класифіковані в однаковий спосіб (в одній класифікаційній групі).