До Центральної виборчої комісії 3, 7 та 14 листопада 2011 року надійшли подання щодо реєстрації ініціативних груп всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, які підписали:

перший заступник Луцького міського голови С. Кравчук, від 1 листопада 2011 року N КО-397/5-230;

голова Самбірської районної ради Львівської області Г. Дейниченко, від 3 листопада 2011 року N 02/03-666/1;

виконуючий обов'язки голови Мостиської районної ради Львівської області В. Горбацьо, від 7 листопада 2011 року N 02-07/414.

Також до Центральної виборчої комісії разом із зазначеними поданнями надійшли документи проведених зборів громадян України, які відбулися 1 жовтня 2011 року в місті Луцьку, 30 жовтня 2011 року в селі Воютичі Самбірського району Львівської області та 10 жовтня 2011 року в місті Мостиська Львівської області, щодо утворення ініціативних груп всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

Учасниками вказаних зборів схвалено пропозицію про проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою та затверджено формулювання питання, яке пропонується винести на всеукраїнський референдум відповідно в місті Луцьку, селі Воютичі Самбірського району Львівської області:

"Чи схвалюєте (приймаєте) Ви Закон України "Про заборону торгівлі землею сільськогосподарського призначення", проект якого опублікований в газеті "Всеукраїнське об'єднання "Свобода" N 114 (37 в цьому році), 15-21 вересня 2011 року, індекс видання 37619"

та в місті Мостиська Львівської області:

"Чи схвалюєте (приймаєте) Ви Закон України "Про заборону торгівлі землею сільськогосподарського призначення", проект якого опубліковано в газеті "Всеукраїнське об'єднання "Свобода" N 113 (36 в цьому році), 8-14 вересня 2011 року, індекс видання 37619".

Здійснивши в межах своїх повноважень перевірку питання, яке пропонується винести на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, щодо його відповідності Конституції України та Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (далі - Закон), Центральна виборча комісія зазначає.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 березня 2000 року N 3-рп/2000 (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою) сформульовано правову позицію, за якою Конституційний Суд України вважає необґрунтованою думку, згідно з якою ні Центральна виборча комісія, ні Президент України, ні інші державні органи не повноважні здійснювати перевірку щодо відповідності Конституції України питань, які пропонуються ініціативними групами громадян для всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

Враховуючи, що учасниками зборів у документах проведених зборів до Центральної виборчої комісії подано проект Закону України "Про заборону торгівлі землею сільськогосподарського призначення", питання стосовно схвалення (прийняття) якого пропонується винести на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, Комісією здійснено перевірку щодо відповідності Конституції України питання, яке пропонується винести на всеукраїнський референдум.

Зазначеним проектом Закону (стаття 2) (далі - Проект) надається можливість громадянам України мати у власності землю сільськогосподарського призначення, набуту ними законним способом у ході розпаювання, а також одержану в спадщину за законом.

Разом із тим, Основний Закон України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону ( частина друга статті 14) .

Конституцією України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом ( частина друга статті 41) .

Статтею 78 Земельного кодексу України встановлено, що земля в Україні може перебувати, зокрема, у приватній власності. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, яке набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів.

Громадяни України згідно із статтею 81 Земельного кодексу України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування, прийняття спадщини, виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Також право власності набувається за рішенням суду, зокрема, як конфісковане майно.

Проте Проектом не надається можливості громадянам України мати у власності землю сільськогосподарського призначення, вже набуту ними іншим законним способом, ніж у ході розпаювання, а також одержану в спадщину за законом.

Таким чином, Проектом ставиться під сумнів гарантоване Конституцією України право власності громадян України на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, набуте ними на іншій підставі, ніж у ході розпаювання та спадщини, а також можливість реалізувати таке право - володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 8 Основного Закону України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Конституцією України закріплено, що кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним ( частини перша, четверта статті 41) .

Статтею 3 Проекту передбачається, що продаж землі сільськогосподарського призначення можливий тільки державі Україна в особі спеціально уповноваженого державного органу в порядку і на умовах, визначених спеціальним законом України.

Тобто Проектом пропонується підтримати або відхилити на всеукраїнському референдумі спеціальний закон України щодо порядку та умов продажу землі сільськогосподарського призначення, зміст якого невідомий громадянам України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 (справа про здійснення влади народом) Конституційний Суд України дійшов висновку, що результати народного волевиявлення, отримані через вибори й референдум, є обов'язковими.

У зв'язку із цим виникає необхідність конкретизувати порядок та умови продажу землі сільськогосподарського призначення.

З огляду на викладене питання "Чи схвалюєте (приймаєте) Ви Закон України "Про заборону торгівлі землею сільськогосподарського призначення", проект якого опублікований в газеті "Всеукраїнське об'єднання "Свобода" N 114 (37 у цьому році), 15-21 вересня 2011 року, індекс видання 37619", не може бути винесене на всеукраїнський референдум за народною ініціативою як таке, що не відповідає Конституції України.

Також перевіркою відповідності поданих до Центральної виборчої комісії документів вимогам Закону та Роз'ясненню щодо утворення та реєстрації ініціативних груп всеукраїнського референдуму, затвердженому постановою Центральної виборчої комісії від 26 грудня 2008 року N 77 (далі - Роз'яснення), дотримання якого є обов'язковим для всіх суб'єктів відповідного процесу референдуму, встановлено, що документи вищезазначених зборів не відповідають вимогам Закону та Роз'ясненню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону ініціативні групи всеукраїнського референдуму реєструються Центральною виборчою комісією за поданням голів районних рад, міських голів відповідно районів та міст, на території яких проведено збори громадян.

Крім того, згідно з абзацом п'ятим пункту 3.3 Роз'яснення право підписувати подання до Центральної виборчої комісії має міський голова, голова районної ради або особа, яка відповідно до законодавства України виконує його обов'язки.

Частиною другою статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що в разі звільнення з посади міського голови у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень повноваження міського голови здійснює секретар міської ради.

Отже, перший заступник Луцького міського голови С. Кравчук не мав права на подання до Центральної виборчої комісії документів щодо реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму, утвореної на зборах громадян 1 жовтня 2011 року в місті Луцьку.

Відповідно до частини шостої статті 56 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" заступник голови районної у місті, районної ради, перший заступник голови обласної ради здійснює повноваження голови відповідної ради за відсутності голови ради на підставі його розпорядження, а також у разі неможливості виконання головою ради своїх обов'язків з інших причин.