Згідно з частиною першою статті 1, частиною першою статті 3 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" Комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів у порядку та в межах, встановлених законами України.

Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України (частина перша статті 2 вказаного Закону ).

Так, статтею 17 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" визначено, що Комісія, зокрема, забезпечує реалізацію і захист виборчих прав громадян України та права на участь у референдумах; дотримання передбачених Конституцією та законами України принципів і засад виборчого процесу та процесу референдуму; однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України.

З метою забезпечення своїх повноважень, передбачених указаним Законом та іншими законами України, Комісія зазначає.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", згідно з яким, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України (далі - Кодекс) викладено в новій редакції та запроваджено нові правила здійснення адміністративного судочинства.

Разом з тим, на сьогодні під час застосування норм нового процесуального закону виникають окремі питання, які потребують роз’яснення з метою забезпечення правильного та однакового застосування і розуміння як судами, так і фізичними та юридичними особами, які є учасниками судового процесу, відповідних норм у ході вирішення спорів.

Зокрема, потребує роз’яснення питання стосовно підсудності справ щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності членів Центральної виборчої комісії.

Так, відповідно до пунктів 7, 9 частини першої статті 4 Кодексу відповідач - суб’єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Суб’єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Члени Комісії згідно із Законом України "Про Центральну виборчу комісію" є посадовими особами, які наділені певним колом повноважень (частина четверта статті 3, статті 26 - 29 зазначеного Закону ).

Місцезнаходженням Комісії є столиця України - місто Київ (частина перша статті 5 Закону України "Про Центральну виборчу комісію").

Частиною третьою статті 273 Кодексу встановлено, що рішення, дії або бездіяльність члена Центральної виборчої комісії, якщо ці рішення, дії або бездіяльність прийняті (вчинені) в межах виборчого процесу, оскаржуються до апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає місто Київ. Особливості провадження у таких справах встановлено § 2 глави 11 розділу ІІ Кодексу.

Разом з тим, зі змісту статей 20, 22 Кодексу випливає, що судом першої інстанції, уповноваженим вирішувати справи щодо оскарження рішення, дії або бездіяльності члена Центральної виборчої комісії, прийнятих (вчинених) за межами виборчого процесу, є окружний адміністративний суд.

Правила визначення територіальної підсудності вказаних спорів закріплено § 3 глави 2 розділу 1 Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 26 Кодексу позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено Кодексом.

Адміністративні справи щодо оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених Кодексом (частина перша статті 25 Кодексу).

Згідно з частиною другою вказаної статті Кодексу в разі невизначеності Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача.

Враховуючи, що член Центральної виборчої комісії є суб’єктом владних повноважень (посадовою особою), однак фізичною особою, яка має зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання, а місцезнаходженням Центральної виборчої комісії є місто Київ, постає питання стосовно визначення окружного адміністративного суду, якому територіально підсудна вказана категорія справ.

Крім того, потребує роз’яснення питання щодо застосування заходів забезпечення позову відповідно до частини четвертої статті 151 Кодексу.

Так, за змістом зазначеного положення Кодексу заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів.

Водночас необхідно враховувати, що з метою забезпечення позову у виборчій справі суди не можуть зупиняти дію рішень чи забороняти вчиняти дії виборчим комісіям, у результаті чого буде зупинено виборчий процес, крім заборони оприлюднювати результати виборів у разі їх оскарження.

Однак на сьогодні судова практика щодо застосування частини четвертої статті 151 Кодексу не є однаковою.

Зокрема, Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 березня 2018 року (справа № 810/1220/18), керуючись частиною четвертою статті 151 Кодексу, відмовив у задоволенні заяви Юрченка В.В. про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення рішення виборчої комісії про призначення виборів та зупинення приймання документів для реєстрації кандидатів у депутати, зазначивши, що вимоги позивача про вжиття цих заходів не можуть бути застосовані, оскільки такі заходи матимуть безпосередній вплив на безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів.

Водночас Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 липня 2018 року в справі № 815/2322/18 скасував ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року про відмову в забезпеченні позову та зупинив дію постанови Таїровської селищної виборчої комісії Овідіопольського району Одеської області від 10 травня 2018 року № 420 "Про призначення повторних виборів Таїровського селищного голови Овідіопольського району Одеської області Таїровської селищної об’єднаної територіальної громади Овідіопольського району Одеської області" до набрання законної сили судовим рішенням у вказаній справі. Апеляційний суд зазначив, що проведення повторних виборів Таїровського селищного голови Таїровської об’єднаної територіальної громади, призначених оскаржуваною постановою виборчої комісії № 420, може істотно ускладнити виконання рішення суду та поновлення оспорюваних прав позивача, якщо рішення буде прийнято на користь позивача, оскільки оскаржувану постанову прийнято поза межами виборчого процесу. Також суд указав, що під час розгляду цієї справи не діє заборона, передбачена частиною четвертою статті 151 Кодексу, та дійшов висновку про можливість застосування заходів забезпечення позову за наявності передбачених для цього законодавством підстав.

За таких обставин потребує роз’яснення порядок застосування положення частини четвертої статті 151 Кодексу в ході вирішення судами відповідних спорів.

Крім того, постають питання стосовно правових наслідків застосування заходів забезпечення позову в зазначених спорах, їх впливу на подальший перебіг виборчого процесу, а також правових наслідків скасування рішень про призначення виборів у ході виборчого процесу таких виборів та після встановлення результатів.

Так, відповідно до правової позиції, висловленої Конституційним Судом України у Рішенні від 10 червня 2009 року № 14-рп/2009, призначення виборів визначає дату проведення виборів до органів місцевого самоврядування, тобто дату реалізації громадянами виборчих прав. Відміна виборів до органів місцевого самоврядування чи перенесення строків їх проведення з підстав, не передбачених законом, є порушенням цих прав громадян.

Згідно із частиною другою статті 5, статтею 69 Конституції України вся повнота і верховенство влади в Україні належать народу, здійснювати яку він може як безпосередньо - через вибори і референдум, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечуючи можливість здійснення влади народом, Основний Закон України закріпив право громадян вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша статті 38 Конституції України ).

Частиною першою статті 11 Закону України "Про місцеві вибори" (далі - Закон) встановлено, що виборчий процес місцевих виборів - це здійснення суб’єктами виборчого процесу відповідних місцевих виборів, визначеними у статті 12 Закону, виборчих процедур, передбачених Законом.

Виборчий процес включає визначені частиною третьою статті 11 Закону, а в окремих випадках і частиною четвертою цієї статті, етапи, зокрема: підрахунок голосів виборців, установлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів, та завершується через 15 днів після дня офіційного оприлюднення результатів місцевих виборів у порядку, передбаченому Законом (частини третя - п’ята статті 11 Закону).

Зокрема, Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 15 липня 2016 року (справа № 875/31/16) зазначив, що жодним нормативно-правовим актом в Україні не передбачено механізму щодо зупинення або припинення вже оголошеного виборчого процесу, єдиною правовою можливістю завершення розпочатого виборчого процесу є вимоги частини п’ятої статті 11 Закону, відповідно до якої виборчий процес завершується через 15 днів після дня офіційного оприлюднення результатів місцевих виборів у порядку, передбаченому Законом. Відсутність механізму відміни вже розпочатого виборчого процесу обумовлено правовою природою проведення виборів.

Натомість у постанові від 2 липня 2018 року (справа № 810/3217/18) той же Київський апеляційний адміністративний суд вказав, що оскільки рішенням суду від 27 квітня 2018 року в справі № 810/1220/18 визнано протиправними та скасовано постанови Великоолександрівської сільської виборчої комісії Бориспільського району Київської області від 11 березня 2018 року № 45 "Про відкликання депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області Юрченка В’ячеслава Володимировича за народною ініціативою" та № 46 "Про призначення проміжних виборів депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області", якою призначено проміжні вибори депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області в одномандатному виборчому окрузі № 16 на 6 травня 2018 року, Юрченко В.В. вважається депутатом, повноваження якого не припинялися, а проміжні вибори депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області в зазначеному виборчому окрузі проведено без належних на те підстав, тому результати цих виборів не призводять до жодних правових наслідків.

Окремо Центральна виборча комісія звертає увагу, що вказані постанови Великоолександрівської сільської виборчої комісії Бориспільського району Київської області було скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили лише 12 червня 2018 року, тобто вже після реалізації волевиявлення виборцями та обрання депутата Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області в одномандатному виборчому окрузі № 16 Чорнозубова А.А., а також складання територіальною виборчою комісією протоколів про підсумки голосування та результати відповідних виборів.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 10-1, 10-2 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні окремих категорій справ узагальнює практику застосування матеріального і процесуального законів, систематизує та забезпечує оприлюднення правових позицій Верховного Суду з посиланням на судові рішення, в яких вони були сформульовані; за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики надає роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства при вирішенні судових справ.

Право надавати роз’яснення щодо застосування положень законів України мають комітети Верховної Ради України з питань, віднесених до предметів їх відання (частина третя статті 21 Закону України "Про комітети Верховної Ради України").

Зважаючи на викладене, Центральна виборча комісія вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду та Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя стосовно надання роз’яснень з порушених питань.

Крім того, Комісія зазначає, що деякі положення Кодексу стосовно представництва інтересів у суді в спорах щодо виборів та референдумів потребують змін.

Так, частиною четвертою статті 131-2 Конституції України встановлено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (частина п’ята статті 131-2 Конституції України ).

Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV Основного Закону України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.