Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ганечко О. М., суддів - Коротких А. Ю., Хрімлі О. Г., при секретарі - Біднячук Ю. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2013 року у справі за позовом Харківської міської ради до Міністерства юстиції України, третя особа - Державна реєстраційна служба України, про визнання незаконним та скасування наказу,

Позивач звернувся з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа: Державна реєстраційна служба України про визнання незаконним та скасування наказу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2013 в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 року N 607/5 "Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб" передбачено випадки, коли державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводяться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, відповідно до додатка до цього наказу.

Додатком до наказу є Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб (далі - Порядок взаємодії), який визначає процедуру взаємодії системи органів державної реєстрації прав та державних реєстраторів прав на нерухоме майно органів державної реєстрації прав під час проведення державної реєстрації права власності та/або речових прав на нерухоме майно, що виникають, з вказаних у цьому Порядку підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України 01.07.2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952) нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Керуючись Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 395/2011, Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Серед основних завдань Мін'юсту України, передбачено формування і забезпечення реалізації політики у сфері з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина 3 Положення).

Згідно ст. 7 Закону N 1952 Міністерство юстиції України, зокрема, забезпечує формування державної політики у сфері державної реєстрації прав; здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України та покладені на нього Президентом України.

Тобто, окремо повноваження відповідача, саме у сфері державної реєстрації прав, визначені вказаним Законом.

Оскільки, оскаржуваним наказом регулюються питання взаємодії системи органів державної реєстрації прав та державних реєстраторів прав на нерухоме майно органів державної реєстрації прав під час проведення державної реєстрації права власності та/або речових прав на нерухоме майно, суд приходить до висновку, що при визначені державної політики у відповідній сфері, Мін'юст має право приймати нормативно-правові акти, які регулюють правовідносини у сфері державної реєстрації прав.

Статтею 3 Закону N 1952, якою визначені засади державної реєстрації прав, встановлено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього Закону систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав (Укрдержреєстр); органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Тобто, кожен із вказаних органів є органом державної реєстрації прав, а відтак, може здійснювати дії з державної реєстрації прав.

Крім того, центральним органом виконавчої влади, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно є Державна реєстраційна служба України, відповідно до Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 401/2011.

В підпункті 10 пункту 4 вказаного Положення прямо передбачено, що Укрдержреєстр здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.