Відповідно до Закону України від 20.02.2003 N 550-IV "Про внесення Змін до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"

1. Затвердити Порядок використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення (додається).

2. Департаменту стягнення податкового боргу в установленому порядку подати цей наказ до Міністерства юстиції України для державної реєстрації.

3. Управлінню справами (Ніку В.О.) у 10-денний термін після державної реєстрації цього наказу забезпечити його тиражування та надсилання органам державної податкової служби всіх рівнів.

4. Департаменту громадських зв'язків та масово-роз'яснювальної роботи (Косарчук В.П.) у 10-денний термін після державної реєстрації цього наказу забезпечити його офіційне оприлюднення.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Лекаря С.І.

1.1. Цей Порядок, розроблений відповідно до п. 7.4 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон), визначає механізм погашення податкового боргу платника податків шляхом продажу активів платника податків, попередньо переданих в тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів; продажу активів юридичної особи, на які може бути звернуте стягнення згідно із Законом у разі недостатності активів у її філій або відокремлених підрозділів; реалізації дебіторської заборгованості, право на вимогу якої переводиться на податковий орган, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними.

1.2. Поняття, що використовуються у цьому Порядку, вживаються у значенні, наведеному в Законі.

1.3. Залучення додаткових джерел погашення податкового боргу здійснюється на підставі рішення про продаж активів, які віднесені до додаткових джерел погашення податкового боргу платника податків (далі - Рішення), підписаного керівником органу стягнення - податкового органу (заступником керівника) і скріпленого гербовою печаткою податкового органу за формою згідно з додатком 1.

1.4. У випадках, визначених цим Порядком, Рішення може бути прийняте при недостатності коштів, отриманих від продажу самостійно залучених джерел сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу, або неможливості їх продажу.

1.5 Документи, передбачені цим Порядком, складаються за формами згідно з додатками 1, 2 та в тій кількості примірників, яка відповідає кількості осіб, що їх підписують.

У разі, якщо форма документа не передбачає підпису платника податків, що має податковий борг, складається додатковий примірник такого документа і направляється платнику.

1.6. Визначення активів, які є додатковим джерелом погашення податкового боргу та підлягають продажу, здійснюється на підставі даних бухгалтерського та аналітичного обліку підприємства, договорів (в тому числі депозитних), оформлених належним чином, і актів приймання-передачі в тимчасове користування або розпорядження іншим особам.

2.1. Звернення стягнення на активи, попередньо передані платником податків, що має податковий борг, у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до цивільно-правових договорів здійснюється, не зупиняючи дію такого цивільно-правового договору (крім депозитного) до кінця терміну його дії.

2.2. До активів, що попередньо передані платником податків у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до цивільно-правових договорів, належать:

активи, які передані в тимчасове користування відповідно до договору майнового найму (оренду) (передача майна в тимчасове користування за плату на визначений або невизначений термін), у тому числі активи, здані в піднайом (суборенду);

активи, передані в безоплатне користування (активи, передані однією стороною іншій в безоплатне тимчасове користування за умови, що інша сторона зобов'язується повернути ті самі активи);

кошти або речі, передані однією стороною іншій стороні у власність (оперативне управління) на визначений термін з умовою повернення такої самої суми грошей або рівної кількості речей того самого роду якості;

активи (предмети прокату), надані громадянам або суб'єктам господарювання у тимчасове користування;

активи, передані на комісію;

активи, передані на відповідальне зберігання.

2.3. Органи державної податкової служби інформують осіб, які отримали активи в тимчасове користування чи розпорядження відповідно до цивільно-правових договорів, про прийняте рішення щодо продажу таких активів у рахунок погашення податкового боргу без зупинення дії такого договору, шляхом направлення повідомлення згідно з додатком 2.

2.4. Активи, які визначені для продажу в рахунок погашення податкового боргу, описуються за вартістю, за якою вони обліковуються в аналітичному обліку платника податків.

2.5. Після цього проводиться незалежна оцінка вартості активів у порядку, визначеному Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Результати такої незалежної оцінки включаються до акта опису.

2.6. Перший примірник акта опису залишається в провадженні податкового керуючого, два інші - вручаються утримувачу активів та платнику податків під розписку (на першому примірнику).

2.7. Платнику податків забороняється здійснювати будь-які дії щодо описаних активів, крім дій з їх охорони, зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані.

Особа, яка отримала у тимчасове користування або розпорядження активи, може здійснювати всі дії, передбачені умовами договору щодо цього майна.

2.8. Продаж активів платника податків, які перебувають у тимчасовому користуванні чи розпорядженні, здійснюється з відстрочкою передачі активів у власність покупцю, про що обов'язково зазначається у відповідному договорі купівлі-продажу до закінчення терміну дії попереднього договору.

Продаж таких активів здійснюється з передачею всіх ризиків і вигод, пов'язаних з правом власності на активи.

2.9. Продаж описаних активів платника податків, які перебувають у тимчасовому користуванні чи розпорядженні, та зарахування коштів проводяться відповідно до Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2002 року N 538.

3.1. Додатковим джерелом погашення податкового боргу за рахунок активів, що попередньо передані платником податків у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам, є кошти, розміщені таким платником податків, що має податковий борг, на вкладних (депозитних) рахунках у банках та інших фінансових установах.

3.2. Опис зазначених активів здійснюється за вартістю, за якою вони обліковуються в аналітичному обліку платника податків без проведення незалежної оцінки.

3.3. Рішення та акт опису є підставою для здійснення дій щодо погашення податкового боргу, які передбачені Законом. Про що банку або іншій фінансовій установі направляється повідомлення за формою згідно з додатком 2.

4.1. На податковий орган як орган стягнення можуть переводитися всі види дебіторської заборгованості, а саме (але не виключно):

дебіторська заборгованість від продажу готової продукції, товарів, робіт та послуг;

дебіторська заборгованість працівників, акціонерів перед підприємством;

інші види дебіторської заборгованості.

4.2. Визначення такої дебіторської заборгованості здійснюється шляхом перевірки податковим органом дебіторської заборгованості, яка відображена на рахунках бухгалтерського обліку платника податків та в аналітичному обліку. Реалізації підлягає лише та дебіторська заборгованість, яку можна використати як джерело погашення податкового боргу (реальну до стягнення).

4.3. Опис дебіторської заборгованості здійснюється за первісною вартістю дебіторської заборгованості, яка відображається у бухгалтерському обліку платника податків, без проведення незалежної оцінки.

4.4. Визначена до реалізації дебіторська заборгованість додатково оцінюється залежно від її виду:

довгострокова дебіторська заборгованість за теперішньою вартістю;

поточна дебіторська заборгованість за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю дебіторської заборгованості та резервом сумнівних боргів. Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.