На виконання статті 23 Закону України "Про музеї та музейну справу", з метою вдосконалення обліку і зберігання пам'яток Музейного фонду України та забезпечення їх належної охорони НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам'яток Музейного фонду України, що додається.

2. Міністерству культури Автономної Республіки Крим, управлінням культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій організувати її тиражування та довести до кожного музею незалежно від відомчого підпорядкування.

3. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Л.М.Новохатька.

1.1. Інструкція про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам'яток Музейного фонду України розроблена відповідно до Закону України "Про музеї та музейну справу", інших законодавчих актів України.

1.2. Пам'ятки Музейного фонду України (далі - музейні предмети) підлягають оцінці та страхуванню. Порядок установлення їх оціночної та страхової вартості визначається цією Інструкцією.

1.3. Експертизи, що проводяться з метою визначення оціночної та страхової вартості музейних предметів, здійснюються фондово-закупівельними комісіями музеїв із залученням профільних експертів-фахівців.

1.4. Визначенню оціночної вартості музейних предметів передує їх наукова атрибуція.

1.5. Запис про оціночну вартість музейних предметів зафіксовується в актах приймання на постійне збереження, книгах надходжень, уніфікованих паспортах, інвентарних та спеціальних інвентарних книгах.

1.6. Запис про страхову вартість музейних предметів здійснюється в актах видачі музейних предметів на тимчасове збереження та списках, що до них додаються.

1.7. За максимальною шкалою цінності визначається вартість предметів, занесених до Державного реєстру національного культурного надбання.

2.1. Експертиза оціночної вартості музейних предметів проводиться за принципами:

об'єктивності - коли за основу оцінки музейних предметів беруться об'єктивно існуючі фактори змісту, значимості авторів, часу створення, оригінальності тощо;

історизму - що передбачає вивчення відомостей про авторів і змісту музейних предметів;

рівня художньої майстерності;

всебічності та комплексності - які полягають у вивченні відомостей про музейні предмети не ізольовано, а в складі колекцій, виявлення місця музейного предмета в ряді інших шляхом систематизації.

2.2. Основними загальними критеріями проведення оцінки музейних предметів є:

походження та час - визначення ролі та значення музейного предмета з точки зору його належності до відомих історичних епох, культур, осіб, подій, авторів, шкіл тощо;

зміст - встановлення значення інформації, що міститься в музейних предметах;

оригінальність - визначення певних ознак, що відрізняють саме цей предмет від подібних предметів;

унікальність - визначення ознак, які дають змогу розглядати даний предмет як своєрідний, неповторний серед інших, що зберігся в однині або таких предметів існує незначна кількість;

реліквійність - предмет, що має високий ступінь експресивності, особливо шанований як пам'ять про визначну історичну подію або особу і має суспільну значимість;

збереженість - одна з ознак музейного предмета, яка визначає його фізичний стан, передбачає відсутність будь-яких змін або фіксує конкретний перелік і опис усіх пошкоджень і втрат на момент складання опису. Збереженість музейного предмета може змінюватися в результаті порушень режиму використання, а також після проведення реставраційних або консерваційних робіт. Усі зміни стану фіксуються в музейній документації. Наявність пошкоджень знижує вартість предмета.

2.3. Експертиза оцінки музейних предметів здійснюється відповідно до їх поділу на основні типи за засобами фіксації інформації: речові, образотворчі, письмові, кіно-, фоно-, фотоджерела.

2.4. При визначенні оціночної вартості музейних предметів, крім загальних критеріїв, слід враховувати кон'юнктуру зовнішнього та внутрішнього антикварного ринку, рівень попиту і пропозиції. Найбільш об'єктивно комерційну цінність того чи іншого художнього твору відображає аукціонна торгівля.

3.1. При визначенні оціночної вартості речових джерел, крім загальних критеріїв, враховується вартість матеріалу, з якого виготовлено предмет, і складність техніки виконання. Наявність особливо цінних матеріалів, використаних в оздобленні предмета (дорогоцінні метали, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння, шкіра, парча тощо), підвищує їх вартість, а саме:

оціночна вартість предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення, напівдорогоцінне та декоративне каміння, визначається на підставі експертних висновків;

оціночна вартість предмета з металу буде підвищуватися за наявності різнокольорових емалей на 30-50%;

оціночна вартість предмета з металу, дерева або тканини, оздобленого позолотою чи срібленням, прикрашеного гаптуванням "золотою" або "срібною" ниткою, підвищується на 10-20%;

оціночна вартість предмета з порцеляни, розписаного золотом, підвищується в залежності від якості матеріалу і техніки виконання на 20-30%;

оціночна вартість предмета з дерева підвищується при застосуванні коштовної деревини: червоного дерева, дуба, карельської берези на 20-30%;

оціночна вартість предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення, напівдорогоцінне та декоративне каміння, визначається на підставі експертних висновків.

3.2. Проведення експертизи оцінки вартості предметів, які містять дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення, напівдорогоцінне та декоративне каміння, здійснюється відповідно фахівцями Державної пробірної служби та Державного гемологічного центру Міністерства фінансів України, які вповноважені на виконання цих робіт у встановленому законодавством порядку. Визначення оціночної вартості цих предметів здійснюється фондово-закупівельними комісіями музеїв та заповідників лише на підставі наданих експертних висновків. Можливість застосування оціночної вартості як страхової визначають фондово-закупівельні комісії музеїв та заповідників.