Відповідно до статей 6, 7 Закону України "Про ветеринарну медицину" , підпункту 9 пункту 4 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року № 1119 (із змінами),

1. Затвердити Інструкцію з профілактики та боротьби з везикулярною хворобою свиней, що додається.

2. Директорату безпечності та якості харчової продукції забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому законодавством порядку.

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

1. Ця Інструкція визначає порядок проведення профілактичних заходів щодо недопущення захворювання свиней везикулярною хворобою свиней (далі - ВХС), ветеринарно-санітарних заходів у випадках прояву хвороби серед свиней у господарствах різних форм власності, у тому числі приватному секторі, дикій фауні, та оздоровлення їх від ВХС, поводження з продукцією свинарства, одержаною в неблагополучних пунктах щодо ВХС, та є обов’язковою для виконання суб’єктами господарювання незалежно від форми власності і підпорядкування, користувачами мисливських угідь, фізичними особами - підприємцями, громадянами, спеціалістами ветеринарної медицини, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

2. У цій Інструкції терміни вживаються у таких значеннях:

випадок захворювання ВХС - будь-яка свиня або свиняча туша, інфікована вірусом ВХС, з офіційно підтвердженими клінічними ознаками хвороби або патолого-анатомічними змінами, характерними для ВХС, та з офіційним підтвердженням хвороби лабораторними дослідженнями;

власник (утримувач) - будь-яка фізична або юридична особа (особи), яка утримує свиней, або здійснює обіг продуктів, сировини з них, або є користувачем мисливських угідь;

господарство - будь-який сільськогосподарський об’єкт, у якому розводять та/або утримують постійно або тимчасово свиней, крім боєнь, забійних пунктів, транспортних засобів та огороджених ділянок, на яких утримують і можуть відстрілювати диких кабанів;

дика свиня - свиня, яку не утримують і не розводять у господарстві;

епізоотична одиниця - свиня або група свиней, які мають визначений епізоотичний зв’язок та з рівною вірогідністю зазнають впливу з боку патогенного збудника (тварина, стадо, поголів’я в межах господарства, населеного пункту);

епізоотичне вогнище ВХС - місце прояву захворювання - ферми, господарства, прикордонні інспекційні пости, пасовища (урочища), мисливські угіддя, м’ясокомбінат, а також інші об’єкти, де є хворі на ВХС свині та/або де зберігається продукція, біоматеріал, отриманий від хворих або перехворілих тварин;

забій - будь-який спосіб досягнення смерті тварини з обезкровленням;

закритий режим роботи - комплекс адміністративно-господарcьких заходів, спрямованих на недопущення занесення на територію господарства збудників інфекційних захворювань свиней, який, зокрема, передбачає створення суцільної огорожі території господарства, наявність ветсанпропускника, діючих дезбар’єрів, дезкилимків, особливий режим роботи персоналу;

знезараження - комплекс заходів, спрямованих на знищення або видалення збудників заразних хвороб;

знищення - механічна, фізико-хімічна, біологічна або інша обробка та розміщення (захоронення) продукції або її залишкових компонентів у спеціально визначених місцях з метою зниження ризиків поширення будь-яких інфекційних хвороб;

зона захисту - територія радіусом не менше ніж 3 км, але не більше ніж 10 км, яка безпосередньо межує з епізоотичним вогнищем;

зона нагляду - територія радіусом не менше ніж 10 км навколо епізоотичного вогнища, яка включає в себе зону захисту;

інкубаційний період - період часу від зараження до прояву клінічних симптомів захворювання;

інфікований об’єкт - місце виявлення інфікованих вірусом ВХС продуктів свинарства, трупів або решток свиней (сміттєзвалища, пасовища, лісосмуги тощо), потужності із забою, переробки, зберігання, транспортування, реалізації продуктів та сировини тваринного походження (забійні пункти, м’ясокомбінати, склади, магазини, ринки, консервні та шкіропереробні підприємства, холодильники, заводи з виробництва м’ясо-кісткового борошна тощо), а також харчоблоки закладів ресторанного господарства, транспорт, які були / могли бути контаміновані вірусом ВХС через сировину, продукцію, отримані від хворих свиней;

компетентний орган - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини;

контактне господарство - господарство, куди збудник ВХС міг бути занесений різними шляхами (переміщення людей, тварин, транспортних засобів тощо);

неблагополучний пункт - населений пункт, господарство (у тому числі мисливське), тваринницькі ферми з приміщеннями й прилеглими до них вигонами, пасовищами, водоймами, окремі пасовиська й урочища та інші об’єкти, на території яких виявлено вогнище захворювання на ВХС;

переносник (інфекції) - будь-яка хребетна або безхребетна тварина, яка механічним або біологічним шляхом може передавати та розповсюджувати вірус ВХС;

підозра на ВХС - виявлення клінічних ознак та/або патолого-анатомічних змін, характерних для ВХС;

свиня - будь-яка тварина родини Suidae, у тому числі дика свиня;

сероконверсія - вироблення захисних антитіл у відповідь на наявність будь-якого антигену (вакцини або вірусу);

стадо - група тварин, що утримується в господарстві як епізоотична одиниця. Якщо в господарстві утримується кілька стад, які мають такий самий стан здоров’я тварин, кожне з цих стад формує окрему одиницю;

тварина - будь-яка свійська тварина сприйнятливих до прямого ураження вірусом ВХС видів або будь-яка дика хребетна тварина, що може бути причетна до розповсюдження (перенесення) вірусу ВХС.

Інші терміни вживаються в значеннях, наведених у Законах України "Про ветеринарну медицину", "Про мисливське господарство та полювання", "Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною".

3. Везикулярна хвороба свиней (Morbus vesicularis suum) - висококонтагіозне захворювання свиней усіх вікових груп, що характеризується гострим перебігом, лихоманкою та ураженням шкіри з утворенням везикул на носовому дзеркалі, губах, язику, кінцівках, зокрема вінчику, у міжкопитній щілині тощо.

До вірусу ВХС сприйнятливі домашні свині усіх порід і вікових груп, дикі свині, а також людина.

Переносниками вірусу ВХС можуть бути люди і дика перелітна та синантропна птиця.

Перехворілі тварини залишаються вірусоносіями.

Виділення вірусу ВХС у зовнішнє середовище починається в інкубаційний період і посилюється з розвитком клінічних ознак захворювання.

Збудник у великій кількості виділяється зі слиною, виділеннями з носа, екскрементами (особливо в перші дні захворювання), з рідиною з везикул, язв тощо. У повітрі вірус ВХС міститься в невеликій кількості, тому аерогенний шлях не відіграє великої ролі у розповсюдженні інфекції. Трансплацентарного зараження не встановлено.

Виділення вірусу припиняється через три дні після зникнення лихоманки, а у разі хронічного перебігу хвороби вірусоносійство зберігається до 95 діб після зараження.

Інкубаційний період залежно від вірулентності вірусу ВХС, стану імунної системи тварин триває від трьох до 28 діб.

Протягом інкубаційного періоду вірус ВХС у значній кількості накопичується в шкірі, м’язах, лімфатичних вузлах хворої тварини та зберігається без суттєвого зниження інфекційної активності протягом двох тижнів після її забою. Протягом 12 днів після зараження тварин вірус ВХС виявляють у мазках з носа, порожнини рота та прямої кишки хворих свиней.

Джерелом збудника інфекції є хворі свині. У підтриманні епізоотологічного процесу особливу загрозу становлять безсимптомно перехворілі свині, що стають вірусоносіями.

Зараження відбувається у разі прямого контакту здорових свиней з хворими чи перехворілими тваринами, а також перорально під час годівлі. Вірус ВХС може проникати в організм через мікротравми шкіри, у тому числі у разі ушкодження кінцівок. Факторами передання вірусу ВХС можуть бути корм, вода, інфіковані продукти забою хворих свиней, відходи тваринного походження, а також приміщення, предмети догляду, транспортні засоби. Вважається, що перехворілі свині до чотирьох місяців залишаються вірусоносіями і становлять небезпеку для сприйнятливих тварин.

Велика рогата худоба та вівці клінічно не хворіють, проте у разі контакту з хворими свинями реагують утворенням віруснейтралізуючих антитіл до вірусу ВХС. Епізоотичну небезпеку таких тварин не з’ясовано, проте переміщувати їх за межі неблагополучних пунктів до завершення карантину заборонено.

Перебіг хвороби доброякісний, у вигляді окремих спалахів або обмежених епізоотій. Захворюваність у середньому становить 60 %, у господарствах з низькою санітарною культурою захворювання може вражати 100 % сприйнятливих свиней, причому у 5-6 % з них зауважують ускладнення на кінцівках, які проявляються відторгненням рогового башмака. Тривалість хвороби становить 7-10 діб, летальність - 10 %.

За гострого перебігу захворюваність може досягати 100 % усього наявного свинопоголів’я.

У свиней, що перехворіли на ВХС, утворюється стійкий імунітет тривалістю до двох років. Поросята через молозиво імунних свиноматок набувають пасивного імунітету на другому-третьому тижні життя.

Для специфічної імунопрофілактики застосовується інактивована вакцина, яка сприяє формуванню імунітету тривалістю до трьох місяців, у дорослих тварин - до дев’яти місяців.

У більшості тварин спостерігається лихоманка (температура тіла становить 40,5-41,5 -оС), пригніченість, зниження апетиту. Приблизно в 10 % хворих тварин везикули проявляються на слизовій оболонці ротової порожнини, губах, язиці. Водночас на шкірі у ділянці вінчика, міжратицевої щілини та на м’якушах ратиць з’являються везикули, які згодом лопаються, утворюючи болісні ерозії та виразки. Відзначають сильну кульгавість, утруднення під час пересування, в окремих тварин - спадання рогового башмака. У разі легкої форми хвороби свині через один-три тижні повністю видужують. У разі тяжкої форми хвороби спостерігаються ознаки ураження центральної нервової системи (збудження, порушення координації рухів, паралічі). У свиноматок можуть спостерігатися викидні, везикулярне ураження шкіри молочних залоз.

За підгострого перебігу хвороби клінічні ознаки не виражено. Хворіють лише окремі тварини, в яких проявляються поодинокі везикули на вінчику, в’ялість, схуднення, інколи опухання суглобів, кульгання, проноси. Хворі свині, як правило, видужують. У разі ускладнення секундарною мікрофлорою можливі ентероколіти, пневмонії та значний падіж серед поросят-сисунів.

Патолого-анатомічні зміни дуже подібні до тих, що спостерігаються у разі захворювання свиней на ящур. Проявляється везикулярне ураження шкіри на кінцівках у ділянці вінчика, міжратицевої щілини, м’якушів ратиць, значно рідше - ураження слизової оболонки ротової порожнини. На місці везикул, що лопнули, з’являються ерозії та виразки. У перехворілих тварин надовго залишаються сліди хвороби у вигляді шрамів. Під час гістологічного дослідження ушкоджених ділянок шкіри виявляють значні периваскулярні лімфоїдні та еозинофільні інфільтрати, крововиливи та дистрофічні зміни клітин сосочкового шару дерми (на відміну від ящуру, коли везикули утворюються в шипуватому шарі епідермісу шкіри).

Збудник ВХС - РНК-геномний вірус із родини Picornaviridae. Віріони сферичної форми діаметром 28-32 нм не мають антигенної спорідненості до жодного з відомих епітеліотропних вірусів свиней. Вірус у високих концентраціях виявляють в епітелії уражених ділянок шкіри, лімфовузлах та кістковому мозку. Експериментально досить легко інфікуються одноденні мишенята, у яких через 24-30 год після введення інфікованого матеріалу спостерігаються чіткі ознаки ураження ЦНС (тремор, порушення координації рухів, паралічі та загибель на сьому добу).

Вірус ВХС стійкий у зовнішньому середовищі - упродовж трьох місяців зберігається у фекаліях та сечі, вісім тижнів - у гною, не менш як 20 місяців - на контамінованих поверхнях за низьких температур. В інфікованих тушах за мінус 20 -°C залишається життєздатним протягом 11 місяців, у замороженій свинині - понад рік, у м’ясних відходах забитих хворих свиней за температури не вище ніж 0 -°C - упродовж 100 днів. Вірус ВХС не руйнується під дією молочної кислоти в процесі дозрівання м’яса. У копчених ковбасах та окороках зберігається протягом відповідно 400 та 780 діб. Вірус ВХС стійкий до дії ефіру, хлороформу, 1 % трипсину, 0,2 % дезоксихолату натрію, 4 % карбонату натрію та 2 % розчинів лимонної та оцтової кислот, а також до інактивації за низьких (2,0-5,0) та високих (10,0-12,5) значень рН. Під час нагрівання до 60 -°C інактивується через 30 хв.

Організм сприйнятливих свиней у відповідь на зараження вірусом ВХС виробляє антитіла, які виявляються в серологічних реакціях - реакції зв’язування комплементу (далі - РЗК), реакції дифузної преципітації (далі- РДП), реакції нейтралізації (далі - РН) та реакції імунофлуоресценції.

Наявна антигенна спорідненість між вірусом ВХС та вірусом Коксакі В5, однак імунологічного зв’язку немає.

1. З метою запобігання занесенню вірусу ВХС на територію України Головний державний ветеринарний інспектор України вводить обмеження щодо ввезення товарів, які можуть становити ризик поширення цієї хвороби з неблагополучних країн, зон.

2. У пунктах пропуску на державному кордоні огляду піддають пасажирів, що прибули з неблагополучних щодо ВХС країн, їхній багаж, у тому числі ручну поклажу, з метою виявлення харчових продуктів. У разі виявлення харчових продуктів зі свинини їх вилучають та знищують.

3. Усі господарства, незалежно від форми власності, зобов’язані дотримуватись вимог закритого режиму роботи, а саме належних умов утримання та годівлі свиней.

4. Усі суб’єкти господарювання, діяльність яких пов’язана з утриманням і обігом свиней, мають забезпечувати дотримання:

1) охоронно-обмежувальних заходів під час перевезень (переміщень) свиней, продукції з них, а також контролю за формуванням ферм, стад тощо;

2) обов’язкового профілактичного карантинування свиней, які надходять до господарства протягом 30 діб, комплектування свиноферм здоровими тваринами із господарств, вільних від ВХС, із господарств, у яких було зареєстровано ВХС, але які оздоровлено шляхом повної заміни хворих свиней здоровими, та проведення комплексу заключних ветеринарно-санітарних заходів - не раніше ніж через шість місяців після зняття карантину щодо ВХС;

3) контролю за станом здоров’я свиней на усіх етапах їх утримання;

4) регулярного очищення та дезінфекції тваринницьких приміщень, інвентарю, територій;

5) забезпечення обслуговувального персоналу спецодягом, взуттям і предметами особистої гігієни;

6) закритого режиму роботи;

7) нагляду за популяцією диких свиней зі своєчасним виявленням трупів, патолого-анатомічним розтином та обов’язковим вірусологічним дослідженням з метою виключення інфекційних хвороб, у тому числі ВХС;

8) обов’язкового лабораторного дослідження на наявність антитіл до вірусу ВХС диких свиней, виловлених для зоопарків та інших підприємств;

9) профілактичної вакцинації свиней відповідно до плану протиепізоотичних заходів, затвердженого територіальним органом компетентного органу території, на якій здійснює свою діяльність суб’єкт господарювання.

5. Заборонено:

завозити свиней, продукти їх забою, корми, обладнання, інвентар, підстилку тощо до господарств з неблагополучних пунктів, зон захисту та зон нагляду навколо них;

використовувати для годівлі свиней харчові та боєнські відходи;

відвідувати свиноферми стороннім особам, а також в’їжджати на їхню територію всім видам транспорту, не пов’язаним із їхнім обслуговуванням;

утримувати свиней на відкритих вигульних майданчиках у господарствах прикордонних районів, що межують з неблагополучними територіями, та знаходяться на шляху міграції дикої перелітної птиці в період масового переліту птахів.

1. У разі виникнення підозри щодо захворювання свиней на ВХС власник (утримувач) та/або спеціалісти ветеринарної медицини, які обслуговують господарство, зобов’язані негайно повідомити про це державного ветеринарного інспектора території, на якій розташоване господарство, і до прибуття спеціалістів компетентного органу до господарства вжити заходів щодо недопущення розповсюдження збудника хвороби.

2. Державний ветеринарний інспектор території, на якій виникла підозра щодо ВХС, після одержання повідомлення про підозру виникнення випадку захворювання на ВХС зобов’язаний встановити офіційний нагляд за таким господарством та негайно видати розпорядження про встановлення карантинних обмежень, яке має містити вимоги щодо:

проведення у господарстві обліку свиней усіх категорій, що перебувають під підозрою, та складання списків із кількістю уже померлих свиней та тих, які могли заразитись, у кожній із категорій. Інформація про результати обліку має оновлюватись щоденно і подаватися уповноваженій особі компетентного органу за запитом;

ізоляції хворих і підозрюваних у захворюванні свиней у тому самому приміщенні, в якому вони перебували;

заборони переміщення будь-яких тварин із господарства до господарства;

припинення забою і реалізації тварин усіх видів (у тому числі птиці) та продуктів їхнього забою (м’ясо, сало, шкіра, шерсть, пір’я тощо);

недопущення вивезення м’яса, туш свиней або кормів для тварин, обладнання, відходів, гною, добрив, інших матеріалів, які можуть бути контаміновані вірусом ВХС, за межі господарства;

заборони відвідування господарства сторонніми особами, а також руху транспортних засобів до господарства (ферми) та з нього;

проведення дезінфекції на вході/виході до/з господарства та усіх приміщень, в яких утримуються свині;

заборони будь-яких щеплень у господарстві, населеному пункті, де виникла підозра виникнення випадку захворювання на ВХС.

3. Державний ветеринарний інспектор території, на якій виникла підозра щодо захворювання на ВХС, у разі одержання повідомлення про підозру повинен:

негайно повідомити головного державного ветеринарного інспектора області, який повідомляє Головного державного ветеринарного інспектора України та уповноважених осіб компетентного органу в сусідніх районах, голову районної державної адміністрації про виникнення підозри;

негайно прибути на місце та/або направити ветеринарного спеціаліста для з’ясування обставин, проведення епізоотологічного розслідування з метою уточнення діагнозу та обов’язковим відбором проб, необхідних для проведення лабораторних досліджень, підтвердження та/або виключення діагнозу та диференціації ВХС від ящуру;

встановити джерело та шляхи можливого занесення збудника ВХС, визначити межі можливого епізоотичного вогнища та вжити інших заходів для недопущення поширення хвороби.

4. Головний державний ветеринарний інспектор області після одержання повідомлення про підозру виникнення випадку захворювання ВХС зобов’язаний негайно доповісти про це Головному державному ветеринарному інспектору України та за потреби відрядити до місця спалаху хвороби спеціалістів ветеринарної медицини, у тому числі спеціалістів уповноваженої державної лабораторії ветеринарної медицини, для уточнення діагнозу, ретельного епізоотологічного обстеження, клінічного огляду тварин, відбору патологічного матеріалу для лабораторних досліджень, виявлення ймовірних джерел і шляхів занесення збудника хвороби, визначення меж передбачуваного епізоотичного вогнища, організації проведення комплексу заходів щодо попередження поширення і ліквідації захворювання.

5. Власник (утримувач) тварин до прибуття представників компетентного органу зобов’язаний у господарстві вжити заходів, спрямованих на недопущення розповсюдження захворювання, а саме:

1) ізолювати хворих та підозрілих на захворювання свиней у тому самому приміщенні, в якому вони перебували, закріпити за ними окремий обслуговувальний персонал, виключивши їх контакт із особами, які обслуговують інших тварин;

2) при в’їзді/виїзді до/з ферми виставити карантинні пости та застережні знаки "Вхід заборонено", "В’їзд заборонено", "Об’їзд" тощо;

3) зупинити вивезення свиней, їх туш, м’яса, продукції з них, сперми, яйцеклітин та/або ембріонів, кормів, інвентарю, матеріалів або відходів, які можуть бути фактором передання або розповсюдження вірусу ВХС, за межі господарства;

4) припинити забій і реалізацію свиней і продуктів їхнього забою;

5) не допускати відвідування господарства сторонніми особами, а також рух транспортних засобів до господарства та з нього, не пов’язаних із обслуговуванням тварин;

6) забезпечити проведення дезінфекції на вході/виході до/з приміщення, ферми, або місць, де утримуються сприйнятливі до ВХС тварини;

7) щоденно подавати відомості про облік усіх категорій свиней представнику компетентного органу;

8) заборонити будь-які щеплення у приміщенні, на фермі, де виникла підозра на ВХС.

6. Компетентний орган після отримання повідомлення про підозру у захворюванні ВХС зобов’язаний забезпечити організацію таких заходів:

1) провести облік усіх категорій свиней у господарстві, визначити кількість загиблих тварин та тварин, яких підозрюють щодо захворювання на ВХС або зараження, за кожною категорією;

2) постійно оновлювати дані обліку, визначеного в підпункті 1 цього пункту, з метою врахування тварин, що народилися або загинули впродовж періоду існування підозри;

3) провести облік усіх запасів м’яса, м’ясних продуктів, туш, шкур, сперми, ембріонів, яйцеклітин, іншого біоматеріалу, гною, кормів для тварин, підстилки;

4) не допускати ввезення/вивезення свиней та продукції з них, визначеної у підпункті 3 пункту 5 цього розділу, на/з територію(ї) господарства, крім випадків, коли господарства складаються з окремих виробничих одиниць, не пов’язаних між собою транспортом і персоналом;

5) провести відбір проб, необхідних для здійснення лабораторних досліджень;

6) визначити межі зони захисту навколо господарства, в межах якої слід вживати заходів, визначених у цьому пункті.

7. Якщо результати епізоотологічного розслідування вказують, що вірус ВХС міг бути занесений на територію господарств інших регіонів протягом 10 діб до виникнення підозри випадку захворювання на ВХС, їх слід негайно поінформувати про це для вжиття заходів, визначених у цьому розділі, доки не буде підтверджено чи виключено діагноз на ВХС.

8. Після отримання інформації про підозру щодо випадку захворювання на ВХС у дикій фауні компетентний орган вживає заходів для проведення епізоотологічного розслідування та відбору проб біологічного матеріалу для лабораторного дослідження від усіх упольованих або загиблих диких свиней на території мисливських угідь, у яких виникла підозра.

9. Заходи, визначені в цьому розділі, мають бути поширені на інші господарства, які мали контакти з неблагополучними пунктами, що могло спричинити занесення вірусу ВХС на їхню територію, поки не буде виключено підозру у виникненні випадку захворювання ВХС.

1. Діагноз на ВХС ставлять спеціалісти ветеринарної медицини на підставі клінічних ознак хвороби з урахуванням епізоотологічних, патолого-анатомічних даних та результатів лабораторних досліджень.

2. Діагноз на ВХС вважається встановленим у разі:

отримання позитивних результатів лабораторних досліджень біологічного та/або патологічного матеріалу, зразків проб довкілля (екскременти, підлога, підстилка, ґрунт тощо) з використанням полімеразно-ланцюгової реакції (далі - ПЛР) в уповноважених лабораторіях ветеринарної медицини;

виділення вірусу ВХС;

виявлення антитіл до вірусу ВХС серологічними методами (ELISA) від невакцинованих свиней без характерних клінічних ознак захворювання, але з характерними патолого-анатомічними змінами;

виявлення серологічними методами антитіл до вірусу ВХС у свиней з характерними для ВХС клінічними ознаками, які мають прямий зв’язок із підтвердженим спалахом захворювання (неблагополучним пунктом).

Для встановлення діагнозу в стадах, в яких серологічними методами виявлено антитіла до ВХС, компетентний орган (перед тим як підтвердити присутність збудника ВХС) проводить повторний відбір зразків біологічного матеріалу з інтервалом 28 календарних днів між відборами проб (між першим та повторним). Якщо подальше розслідування не дає підтвердження наявності збудника ВХС методом ПЛР, а свині залишаються серопозитивними, компетентний орган забезпечує забій свиней під наглядом у визначеній бойні, підпорядкованій певній адміністративній території. Забій проводиться окремо від забою здорових тварин, продукти забою від таких свиней слід реалізовувати на переробку, що гарантує знищення вірусу ВХС.

Молекулярна характеристика геному вірусу ВХС проводиться в Державному науково-дослідному інституті з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (далі - ДНДІЛДВСЕ).

3. Для лабораторних досліджень відбираються проби епітелію та везикулярної рідини з неушкоджених та/або щойно розірваних везикул від свиней, у яких проявляються типові клінічні ознаки ВХС, або від трупів свиней, що загинули або вимушено забиті (1 г і більше), та/або проби крові для серологічних досліджень. Усі свині, від яких відбираються проби, мають бути ідентифіковані.

До відібраних зразків додається супровідний лист, у якому зазначаються:

місце розташування господарства, прізвище, ім’я, по батькові власника (утримувача) тварин;

вид тварин, їх кількість і час перебування у господарстві (від народження або з дня завезення);

дата виявлення перших ознак захворювання;

підозрювана хвороба, клінічні ознаки та патолого-анатомічні зміни;

кількість тварин загиблих та з ознаками захворювання;

лікувальні заходи та вакцинація, проведені протягом останніх 10 діб;

перелік та опис зразків, що направляються для дослідження;

дата і час відправлення патологічного/біологічного матеріалу.

4. Для серологічних або вірусологічних досліджень відбирають проби крові від свиней, яких підозрюють у захворюванні, та тих, що мали контакт із підозрюваними тваринами.

Серологічний моніторинг здійснюється з метою контролю за господарствами (у тому числі бійнями), щодо яких немає доказів підтвердження або виключення наявності ВХС:

розташованими в межах зони захисту і зони нагляду;

які знаходяться за межами зони захисту та нагляду і тими, в яких за результатами епізоотологічного розслідування встановлено, що вірус ВХС міг бути занесений на територію цих господарств у результаті переміщення осіб, тварин або транспортних засобів чи інших матеріалів, що можуть бути факторами передання збудника ВХС;

оздоровленими від ВХС, після відновлення в них поголів’я свиней.

Зразки крові для таких серологічних досліджень мають бути відібрані від свиней, які утримуються в окремих приміщеннях, випадковим методом і в такий спосіб, аби виявити 5 % поширеності сероконверсії за 95 % достовірності.

Серологічну діагностику вважають позитивною за не менш як дворазового збільшення титру специфічних антитіл у другій парній сироватці крові.

5. Відібраний патологічний/біологічний матеріал поміщають у поліпропіленові флакони з гвинтовими кришками. Флакони обгортають абсорбуючим матеріалом у кількості, яка може ввібрати в себе весь вміст пробірок у разі витікання рідини, та поміщають у контейнери, що не б’ються. Контейнери поміщають у поліетиленовий пакет, вкладають у термос, який герметично закривають і опечатують. Зовнішню поверхню контейнерів зі зразками, які містять підозрюваний матеріал, слід дезінфікувати перед перевезенням до лабораторії дезінфікувальними розчинами (обгорнути марлею, зволоженою дезінфікувальним засобом).

6. Під час транспортування відібраних зразків патологічного/біологічного матеріалу необхідно дотримуватись температури не вище ніж +4 -°C, якщо час перевезення до лабораторії становить менше ніж 48 годин. В іншому випадку зразки мають перевозитись за температури –20 -°C.

7. Диференціальна діагностика передбачає виключення ящуру, везикулярної екзантеми та везикулярного стоматиту свиней. Ящуром, на відміну від ВХС, крім свиней хворіють й інші види тварин. У разі ВХС у свиней уражаються кінцівки і п’ятачок, а слизова оболонка ротової порожнини - лише як виняток.

Проведення біопроби на морських свинках, які не сприйнятливі до вірусу ВХС, а також результати РЗК зі специфічними антигенами та ящурними антисироватками дають змогу надійно диференціювати ці хвороби.

На везикулярний стоматит хворіють не тільки свині, а й велика рогата худоба, коні.

Везикулярна екзантема має більш злоякісний перебіг, ніж ВХС, а поширюється значно повільніше. Ізоляція вірусу антигену везикулярної екзантеми та його ідентифікація за РЗК, РН і РДП дають змогу надійно диференціювати ці дві дуже подібні хвороби.

До отримання лабораторного підтвердження в господарстві проводяться заходи, які застосовуються у разі виникнення підозри щодо захворювання на ВХС.

8. Заборонено відкривати контейнер зі зразками від підозрюваних на захворювання свиней з моменту залишення інфекційної місцевості та до моменту їх доставки до лабораторії.

9. Зразки для лабораторних досліджень відправляють нарочним до ДНДІЛДВСЕ або іншої уповноваженої акредитованої державної лабораторії ветеринарної медицини з дотриманням вимог відбору проб патологічного матеріалу.

1. У разі виникнення підозри щодо захворювання на ВХС у будь-якому господарстві у зв’язку з виявленням клінічних проявів захворювання слід відібрати зразки від свиней, що мають ці прояви, з метою підтвердження або виключення наявності захворювання та диференційної діагностики насамперед з вірусом ящура.

Зразки для лабораторних досліджень беруться з епітелію та везикулярної рідини з неушкоджених та щойно розірваних везикул від свиней, в яких проявляються клінічні ознаки хвороби та може бути виявлена наявність ВХС, його антитіл чи антигену. Рекомендовано відбір проб від п’яти-шести свиней.

У разі, якщо зразки епітелію та везикулярної рідини відібрано в недостатній кількості, слід відібрати зразки крові від свиней, які підозрюються на захворювання, для серологічних досліджень.

2. Зразки мають бути відібрані та перевезені відповідно до процедур:

а) у разі відбору зразків епітелію та везикулярної рідини:

якщо можна, має бути відібрано 1 г епітелію з неушкоджених або щойно розірваних везикул;

якщо перевезення до державної лабораторії здійснюється в надзвичайному режимі (до трьох годин), відібрані зразки мають бути перевезені сухими і за дотримання температурного режиму. Якщо передбачуваний час транспортування може перевищувати три години, зразки мають бути поміщені в розчин для транспортування, що повинен складатись із рівних частин гліцеролу і фосфатно-буферного чи іншого буферного розчину, так щоб рH утримувався на оптимальному для виживання вірусу ВХС рівні (7,2-7,6). З метою забезпечення додаткової антимікробної активності транспортний розчин має вміщувати антибіотики.

Якщо може бути відібрана везикулярна рідина з неушкоджених везикул, вона має зберігатися в нерозбавленому стані в окремому контейнері;

б) у разі відбору зразків крові з метою виявлення антитіл до вірусу ВХС під час проведення серологічних або вірусологічних досліджень.

Зовнішня поверхня контейнерів зі зразками, які містять підозрюваний матеріал, має бути дезінфікована перед перевезенням до лабораторії відповідними дезінфікувальними розчинами.

1. Протягом 24 годин з часу підтвердження кожного випадку виникнення хвороби серед домашніх свиней та/або диких свиней у разі виявлення хвороби на бойні або під час транспортування власник (утримувач) та/або спеціалісти ветеринарної медицини, які обслуговують господарство, зобов’язані негайно повідомити про це державного ветеринарного інспектора території, на якій виникла підозра на ВХС, і до прибуття спеціалістів компетентного органу до господарства вжити заходів щодо недопущення розповсюдження збудника хвороби.

2. Державний ветеринарний інспектор відповідної території після одержання повідомлення про підозру на захворювання свиней на ВХС повинен: