Відповідно до Указу Президента України від 02 вересня 2013 року № 479 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2013 року "Про Державну комплексну програму реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року" та з метою організації підготовки військових частин та підрозділів інженерних військ Збройних Сил України з водолазної підготовки НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію з водолазних робіт у Збройних Силах України, що додається.

2. З набранням чинності цим наказом вважати такими, що не застосовуються у Збройних Силах України:

"Руководство по водолазным работам в Сухопутных войсках", затверджене начальником інженерних військ Міністерства оборони СРСР від 30 квітня 1965 року;

"Правила водолазной службы ВМФ (ПВС ВМФ-85). Часть ІІІ Медицинское обеспечение водолазов Военно-Морского Флота раздел 1. Общие требования оказания медицинской помощи при профессиональных водолазных заболеваниях", затверджені наказом головнокомандувача ВМФ СРСР від 1985 року № 347;

наказ командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 20 жовтня 2006 року № 300 "Правила водолазної служби ВМС ЗС України (ПВС ВМС ЗС України – 2006, частина І)".

3. Наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

1.1. Ця Інструкція регламентує організацію, виконання водолазних спусків і робіт та визначає вимоги до присвоєння класної кваліфікації водолазам всіх найменувань і кваліфікацій, водолазним спеціалістам і лікарям спеціальної фізіології (фельдшерам) у Збройних Силах України (далі - ЗС України).

Ця Інструкція визначає:

водолазні кваліфікаційні органи та додаткові вимоги до присвоєння класної кваліфікації;

організацію та проведення водолазних спусків на малі та середні глибини;

організацію водолазної підготовки військовослужбовців, працівників та службовців ЗС України;

організацію та правила безпеки під час виконання водолазних спусків та робіт;

положення про організацію водолазних робіт у спорядженнях різного типу, а також вимоги до безпеки під час виконання водолазних спусків та робіт;

організацію медичного забезпечення водолазів.

Дія цієї Інструкції поширюється на водолазні спуски та роботи методом короткочасних занурень на глибини до 100 м, які виконуються водолазним складом кораблів, суден, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій ЗС України, що мають у своєму підпорядкуванні водолазів або займаються водолазними спусками та роботами під водою або в барокамері. Дія цієї Інструкції не поширюється на водолазні спуски та роботи, які виконуються з використанням глибоководних водолазних комплектів.

1.2. Терміни і визначення в цій Інструкції використовуються в таких значеннях:

аварійний водолаз - водолаз, що у період занурення (підйому) або роботи під водою на глибині опинився в умовах, що створюють безпосередню загрозу його здоров’ю або життю, не дозволяють йому продовжувати спуск або роботу, або здійснювати нормальний підйом на поверхню;

автономне водолазне спорядження - комплект водолазного спорядження, що забезпечує вільне пересування під водою способом ходіння і плавання, в якому весь запас повітря для дихання водолаза втримується тільки в балонах апарата;

бездекомпресійний спуск - водолазні спуски методами короткочасних занурень (далі - КЗ) або тривалого перебування (далі - ТП) на відповідні (безпечні) глибини, час перебування на яких не вимагає проведення декомпресії під час повернення на поверхню (попередній рівень насичення);

вентильоване водолазне спорядження - водолазне спорядження, в якому дихання водолаза під водою забезпечується безперервною подачею з поверхні стисненого повітря по шлангу в газовий обсяг спорядження (підшоломний простір), де повітря змішується з продуктами дихання водолаза і періодично вентилюється (витравлюється у воду);

витримка (експозиція) на глибині (зупинці) - час із моменту прибуття водолаза на задану глибину (досягнення заданого тиску) до початку переходу на меншу або більшу глибину (тиск);

водолаз - спеціаліст, допущений до спусків під воду встановленим порядком, що вміє виконувати роботи під водою у водолазному спорядженні відповідно до присвоєної кваліфікації;

водолазна альтанка - металева або дерев’яна конструкція з механічним або ручним спуско-піднімальним пристроєм, призначена для розміщення водолаза під час занурення і підйому або виконання ним підводних робіт.

водолазна альтанка-схованка - обладнана ґратчастим огородженням, а для входу і виходу водолаза - ґратчастими дверима зі стопором;

водолазна кваліфікація - рівень підготовки водолаза для спусків і робіт під водою;

водолазна справа - область наукової та практичної діяльності, пов’язана із зануренням людини під воду у водолазному спорядженні;

водолазна станція - найнижчий водолазний підрозділ, укомплектований особовим складом та відповідним водолазним майном згідно зі штатним розкладом і табелем забезпечення та здатний виконувати водолазні роботи.

водолазна техніка - загальна назва водолазного спорядження і технічних засобів, призначених для забезпечення водолазних спусків, роботи водолазів під водою, підйому їх на поверхню або для забезпечення перебування під підвищеним тиском;

водолазне майно - збірна назва предметів водолазної техніки, контрольно-вимірювальних приладів і видаткових матеріалів, необхідних для проведення водолазних спусків та підтримки водолазної техніки в експлуатаційному стані;

водолазне спорядження - комплект пристроїв і виробів, що одягаються і закріплюються на водолазі, забезпечують його життєдіяльність під тиском навколишнього водного і газового середовища;

водолазне спорядження з відкритою схемою дихання - водолазне спорядження, в якому подача повітря для дихання водолаза здійснюється пульсуючим потоком і тільки на вдих, а видихуване повітря виділяється безпосередньо у воду;

водолазне спорядження з напівзамкнутою схемою дихання (регенеративне) - водолазне спорядження, в якому дихальна газова суміш безупинно циркулює замкнутим контуром "легені - дихальний апарат", очищається в процесі циркуляції в регенеративному патроні і частково поповнюється свіжим киснем, що надходить у невеликій кількості з балонів або по шлангу, а надлишок суміші витравлюється у воду;

водолазне спорядження із замкнутою схемою дихання (регенеративне) - автономне водолазне спорядження, в якому відновлення складу дихальної суміші, очищення від вуглекислого газу і збагачення киснем відбуваються в процесі її циркуляції замкнутим контуром "апарат - легені";

водолазний дзвін (далі - ВД) - барокамера спеціальної конструкції, що має пристрій для стикування з відсіком водолазної барокамери, призначена для доставки водолазів на робочу глибину, забезпечення їх роботи на глибині, підйому водолазів на поверхню, а також для порятунку водолазів в аварійних ситуаціях у водолазному комплексі тривалого перебування;

водолазний дзвін "мокрого" типу (напівдзвін) - різновид ВД, що має відкриту нижню частину (тобто в неї вільно надходить вода) і водонепроникний купол, що забезпечує збереження повітряної подушки, під який водолаз може входити приблизно по груди і там вільно дихати;

водолазний інструмент - ручні та механічні знаряддя праці, що полегшують водолазам роботу і підвищують продуктивність їх праці під водою;

водолазний комплекс (далі - ВК) - сукупність водолазної техніки, конструктивно об’єднаної для забезпечення водолазних робіт на заданій глибині;

водолазний підводний апарат (далі - ВПА) - водолазний підводний апарат з відсіками, що забезпечує перебування в ньому під тиском водолазів до і після роботи у воді, доставку і перехід їх у барокамери або в разі потреби проведення в ньому декомпресії;

водолазний пост - місце на кораблі (судні), березі, причалі (пірсі), льоду тощо, обладнане постійно або тимчасово засобами забезпечення водолазних спусків, що має місце (приміщення) для вдягання (роздягання) водолаза і для розміщення водолазного майна;

водолазний спуск - процес занурення водолаза під воду (або підвищення тиску газового середовища в барокамері з водолазами, що перебувають у ній), перебування і робота водолаза на заданій глибині (або під заданим тиском газового середовища в барокамері), підйом на поверхню або перехід до нормальних умов повітряного середовища з режимом декомпресії або без нього.

водолазний трап - пристрій (пристосування) для забезпечення сходу у воду і підйому водолаза з води;

водолазний шланг - гумовий рукав, армований з’єднаннями і призначений для подачі дихальних газів або гарячої води до водолаза;

водолазні барокамери - герметичні міцні посудини, призначені для розміщення і перебування в них людей під тиском газового середовища вище атмосферного;

водолазні роботи - підводні роботи, що виконуються із застосуванням водолазної праці.

гідрокомбінезон (гідрокостюм) "мокрого" типу - гідрозахисний одяг із частковим захистом тіла водолаза від впливу навколишнього середовища, що виготовляється з водо- і газонепроникних матеріалів;

гідрокомбінезон (гідрокостюм) "сухого" типу - гідрозахисний одяг, що повністю захищає тіло водолаза від впливу навколишнього середовища, виготовлений з газонепроникних матеріалів;

декомпресійна водолазна альтанка - пристрій (пристосування), призначений для розміщення водолаза на зупинках, декомпресії під час підйому його з глибини;

декомпресія - процес зниження тиску у водолазних барокамерах або під час підйому водолаза з глибини для виводу з тканин організму індиферентних газів;

дихальні газові суміші - повітря і штучно приготовані газові суміші, що використовуються для дихання водолазів під час спусків під воду та у водолазних барокамерах;

експериментальні спуски - водолазні спуски під воду, у тому числі в басейнах, гідротанках, а також у газовому середовищі барокамер, з метою випробування нової водолазної техніки, дихальних апаратів або кисневої апаратури, нових режимів декомпресії (лікувальної рекомпресії), обґрунтування і перевірки нових методів водолазних спусків і технології виконання водолазних робіт;

журнал водолазних робіт - офіційний документ для записів спусків і підводних робіт, виконуваних водолазами;

забезпечуючий водолаз - водолаз, що забезпечує спуск працюючого водолаза з поверхні або роботу водолазів під водою з ВД (пристрою для виходу у воду) або з його платформи;

засоби забезпечення водолазних спусків - водолазна техніка, що забезпечує занурення водолаза (вихід) у воду, перебування і роботу на глибині, підйом із глибини і декомпресію у воді або на поверхні;

інженерно-розвідувальні роботи - водолазні роботи, пов’язані із розвідкою водних перешкод, підводних загороджень, гідротехнічних споруд, а також обладнання підводних переправ, встановлення та зняття загороджень або пророблення в них проходів;

інженерно-технічні роботи - водолазні роботи, які виконуються під час обстеження будівництва та ремонту мостів і переправ під водою, гідротехнічних споруд або пов’язані із встановленням чи зняттям підводних загороджень;

кваліфікаційні спуски - водолазні спуски під воду з метою виконання завдання, необхідного для присвоєння (підтвердження) основної або додаткової водолазної кваліфікації;

керівник водолазних робіт - особа, що пройшла перевірку знань водолазною кваліфікаційною комісією (далі - ВКК) і допущена наказом командира військової частини, керівника організації до керівництва водолазними роботами та здійснює загальне керівництво водолазними роботами і контроль за виробничим процесом цих робіт, а також за діями розрахунків всіх командних пунктів і водолазних постів, що беруть участь у забезпеченні водолазних робіт;

компресія - процес підвищення тиску у водолазних барокамерах і дзвонах під час занурення людини під воду;

кабель-сигнал - кабель водолазної телефонної станції, що використовується для мовного зв’язку водолаза з поверхнею або для зв’язку за допомогою умовних сигналів у випадку відмови телефонної станції, а також як страховий засіб, що забезпечує повернення водолаза на поверхню, а також підйом в аварійних випадках;

кабель-сигнальне зв’язування - зв’язування кабелю зв’язку та освітлення, водолазного шланга і шланга подачі гарячої води;

командир спуску - особа, що пройшла перевірку знань ВКК і допущена наказом командира військової частини, керівника організації до керівництва водолазними спусками;

контрольний кінець - рослинний (синтетичний) канат з буєм, закріплений одним кінцем на вільно плаваючому водолазі в автономному водолазному спорядженні, призначений для позначення місцезнаходження знаходження водолаза і для підйому його на поверхню в аварійних випадках;

корабельні або суднові водолазні роботи - роботи, пов’язані з оглядом і усуненням пошкоджень підводної частини корпусу корабля і його підводних пристроїв, оглядом місця стоянки (дна і причальної стінки в цьому місці), а також роботи водолазів усередині затоплених відсіків під час боротьби за живучість корабля;

короткочасні занурення - водолазні спуски за умов нормального тиску навколишнього повітряного середовища (у тому числі в умовах високогір’я) з часом перебування під водою або під підвищеним тиском газового середовища барокамер менше часу повного насичення тканин організму індиферентними газами і повернення в ті самі умови за режимом декомпресії;

лікар спеціальної фізіології - лікар, який обіймає штатну посаду "лікар спеціальної фізіології" та пройшов спеціальні курси у відповідному медичному навчальному закладі та здав залік ВКК;

лікувальна рекомпресія - процес повторної компресії і декомпресії водолазів із метою лікування професійних водолазних захворювань. Вона проводиться за спеціальними режимами;

медична книжка водолаза - документ, що відображає стан здоров’я водолаза;

медичне забезпечення водолазів - комплекс медичних заходів, спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я водолазів і підвищення їх працездатності;

медичне забезпечення водолазних спусків - комплекс медичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності водолазів у процесі водолазного спуску;

медичний огляд водолазів - комплекс заходів щодо визначення стану здоров’я водолазів перед спуском і після нього;

навчальні спуски - водолазні спуски за програмами навчальної підготовки або перепідготовки для одержання водолазних кваліфікацій;

напрямний кінець - рослинний (синтетичний) канат, призначений для переміщення водолазів від місця спуску до об’єкта роботи під водою або підводниками, що виходять з аварійного підводного човна у рятувальний підводний човен ВД "мокрим" способом;

насичені занурення - водолазні спуски методом тривалого перебування людини під підвищеним тиском газового середовища;

нормальні умови водолазного спуску - умови, коли спуск проводиться на глибини до 20 м у денний час: при температурі навколишнього повітря вище 0° С і атмосферному тиску більше 700 мм рт.ст.; температурі води від 4 до 37° С; видимості під водою не менше 1 м; швидкості течії не більше 0,5 м/с; хвилюванні не більше 2 балів; коли вода не забруднена отруйними чи радіоактивними речовинами, не містить нафтопродуктів і господарсько-побутових відходів; а також, коли робота виконується на чистому ґрунті або відкритій палубі затонулого корабля;

особиста книжка водолаза - офіційний документ, що відображає практичну діяльність водолаза, його підготовку і перепідготовку за фахом, кваліфікацію, встановлену глибину занурення, характер виконуваних водолазних робіт, кількість годин перебування під водою з початку водолазної практики та інші додаткові відомості;

підводні засоби руху - самохідні апарати і буксирувальники, призначені для переміщення водолазів під водою;

підводно-технічні водолазні роботи - роботи, що виконуються водолазами під час обстеження, будівництва, ремонту і обслуговування гідротехнічних та інших підводних споруд, прокладання і ремонту трубопроводів, кабелів тощо, днопоглиблювальних робіт, обстеження та очищення поверхні дна акваторій, підйому з ґрунту предметів;

підкільний кінець - рослинний (синтетичний) канат діаметром не більше 60 мм із баластом масою близько 5 кг посередині кінця, що закидається, як правило, з носової частини корабля і протягується двома особами, що забезпечують, по бортах на верхній палубі до місця спуску по ньому водолаза для зручності виконання робіт під корпусом;

працюючий водолаз - водолаз, що безпосередньо виконує роботу (завдання) у даному водолазному спуску;

професійне водолазне захворювання - захворювання водолаза, пов’язане з впливом на нього шкідливих факторів водолазної праці (спуску під воду або перебування під підвищеним тиском газового середовища);

рівень насичення - тиск газового середовища в барокамерах водолазного комплексу під час проведення водолазних спусків і робіт методом ТП;

робоча водолазна альтанка - металева або дерев’яна конструкція, що забезпечує виконання водолазних робіт біля корпусу корабля або на стінках гідротехнічних споруд;

робочі спуски - водолазні спуски під воду для виконання водолазних робіт, підтримання та вдосконалення професійних навичок, а також водолазні спуски для забезпечення навчального процесу під час навчання водолазній справі;

розвантажувальний трос - сталевий канат, що використовується разом з кабелями і шлангами для сприйняття динамічних і статичних зусиль;

рятувальні водолазні роботи - роботи, що виконуються водолазами під час надання допомоги аварійним кораблям, суднам, особовому складу, літальним апаратам, що сіли на воду, і порятунку людей у воді;

рятувально-евакуаційні роботи - водолазні роботи, пов’язані з виконанням пошуку, обстеження та евакуації техніки, яка зупинилася чи затонула, рятуванням її екіпажу (обслуги) та іншими рятувальними роботами;

сигнальний кінець - рослинний (синтетичний) канат, призначений для передачі водолазу та одержання від нього умовних сигналів, а також для підйому водолаза на поверхню в аварійних випадках. Один кінець цього каната закріплюється на водолазі, іншій закріплюється за міцну конструкцію в місці спуску і перебуває в руках у водолаза, що забезпечує;

спеціальні водолазні роботи - роботи, пов’язані з водолазним пошуком, підйомом і знищенням різних видів боєприпасів і вибухонебезпечних предметів, із забезпеченням наукових досліджень, випробувань нових зразків техніки та з використанням водолазної техніки спеціального призначення;

спусковий кінець - рослинний (синтетичний) канат, призначений для занурення і підйому водолазів на глибини до 60 м;

спуско-піднімальний пристрій - корабельна або суднова конструкція з механізмами, пристроями, спуско-піднімальними тросами, приладами керування і контролю, що забезпечує спуск із корабля, судна на глибину і підйом назад водолазних дзвонів, твердих водолазних пристроїв, водолазних альтанок та інших підводних апаратів і знаряддя разом з їх кабелями та шлангами;

спуско-піднімальний трос - сталевий канат, що використовується у складі спуско-піднімального пристрою або окремо для спуску і підйому водолазних дзвонів, твердих водолазних пристроїв і водолазних альтанок, який несе на собі основне вагове навантаження об’єкта, що спускається;

стиснуті умови водолазного спуску - водолазні роботи в тісних відсіках корабля; у колодязях; тунелях; сотернах; цистернах; трубопроводах; роботи всередині зварених споруд з відстанню між палями, трубами до 1,5 м; а також при течії швидкістю понад 1,5 м/с;

стопорне кільце - цільне металеве кільце діаметром 3 см достатньої твердості і міцності, зручне для закладання в засувку стопора, закріплене за допомогою прядив’яного бензеля на кабель-сигнальному зв’язуванні на відстані 5, 10 і 15 м від водолаза;

стопор кабель-сигнального зв’язування - пристрій у вигляді засувки на платформі водолазного дзвона або водолазній альтанці для кріплення за стопорне кільце кабель-сигнального зв’язування водолаза під час водолазних спусків;

страхуючий водолаз - водолаз, який перебуває біля місця спуску у встановленій готовності та призначений для спуску і надання допомоги аварійному водолазу;

суднопідйомні водолазні роботи - роботи, що виконуються водолазами під час обстеження затонулого об’єкта, підготовки до підйому, підйому і встановлення на плав (мілину, берег тощо) піднятого об’єкта (корабля, техніки тощо);

тверді водолазні пристрої - підводні снаряди, що прив’язані і спускаються з корабля для забезпечення занурення у воду, перебування оператора на глибині, підйом із глибини за умови нормального тиску усередині пристрою;

тренувальні спуски - водолазні спуски в басейнах (гідротанках тощо) або у водолазних барокомплексах (інших подібних пристроях) для підтримання професійної та фізіологічної натренованості;

універсальне водолазне спорядження - водолазне спорядження, що може використовуватися як автономно, так і в шланговому варіанті;

ускладнені умови водолазного спуску - водолазні роботи з альтанки, на захаращеному і грузькому ґрунті; на течії зі швидкістю від 0,5 до 1,5 м/с; у разі видимості менше 1 м або відсутньої взагалі; під льодом; при температурі води нижче +4° С (за відсутності обігрівальних костюмів) і вище +37° С, за наявності забруднення води шкідливими і токсичними домішками; у разі застосування для дихання у водолазному спорядженні чистого кисню або дихальної газової суміші зі змістом кисню більше 35 %; при хвилюванні від 2 до 3 балів; під час зварювання та різання під водою; з пошуку та розмінування вибухонебезпечних предметів; у разі радіоактивного забруднення води та ґрунту; у стиснутих умовах і підривних роботах;

формуляр на виріб - документ, що засвідчує гарантовані підприємством-виробником основні параметри, технічні характеристики виробу і відомості щодо його експлуатації;

ходовий кінець - рослинний (синтетичний) або сталевий канат, призначений для пересування водолазів у заданому напрямку і на задану відстань;

ходовий трос - сталевий канат, призначений для самостійного занурення або спливання рятувального дзвона;

час водолазного спуску - час із моменту початку занурення під воду (підвищення тиску в барокамері) до моменту повернення водолаза в умови нормального тиску навколишнього повітряного середовища за режимом декомпресії або без нього;

шлангове водолазне спорядження - комплект водолазного спорядження, що забезпечує пересування під водою способом ходіння і плавання в межах довжини витравленого шланга та в якому повітря для подиху подається по шлангу з поверхні, а повітря в балонах є резервним.

1.3. Підготовка, організація і проведення водолазних спусків та робіт, а також кваліфікація водолазів повинні відповідати вимогам цієї Інструкції.

У виняткових випадках під час проведення фактичних рятувальних або інших екстрених робіт командир спуску з дозволу керівника водолазних (рятувальних) робіт може допускати обґрунтовані відхилення від вимог цієї Інструкції. При цьому повинні бути передбачені всі можливі заходи щодо безпеки та збереження життя водолазів, що спускаються.

Водолазні спуски та роботи виконуються з кораблів, що мають водолазну станцію, і організаціями які входять до структури МО України, що мають водолазну службу, укомплектовані водолазною технікою і медичним персоналом, допущеним до проведення та забезпечення водолазних спусків і робіт відповідно до цієї Інструкції.

1.4. Під час виконання водолазних спусків та робіт повинні бути забезпечені:

раціональна організація спусків і робіт та їх медичне забезпечення;

дотримання вимог відповідних інструкції з безпеки роботи водолазів;

застосування водолазної техніки, яка відповідає вимогам безпеки, характеру робіт, що виконуються, і глибинам занурення.

1.5. Вислугу років на пільгових умовах враховується військовослужбовцям на посадах водолазів усіх найменувань та спеціальностей, а також лікарів спеціальної фізіології, водолазів спеціального призначення, які виконують роботу в умовах короткочасного або тривалого перебування під підвищеним тиском під водою або в барокамерах, на умовах, що визначаються цією Інструкції.

1.6. Щорічні нормо-години роботи під водою визначаються за підсумком спускових годин за 12 місяців, які підтверджуються документами.

1.7. Облік часу перебування під водою і під підвищеним тиском у барокамерах ведеться в Журналі водолазних робіт (додаток 1) та в Особистій книжці водолаза (додаток 2) і Витягу з журналу водолазних робіт (додаток 3).

1.8. До строків перебування військовослужбовців на водолазних роботах не зараховуються години:

перебування під водою військовослужбовців - учасників спортивних і святкових заходів під час підготовки і проведення цих заходів;

перебування під водою військовослужбовців - в період первинного навчання водолазній справі;

роботи під водою в жорстких водолазних пристроях без підняття в них тиску.

1.9. Водолазам усіх кваліфікацій, водолазним спеціалістам і лікарям спеціальної фізіології (фельдшерам), які забезпечують лікувальну рекомпресію (декомпресію) в барокамері, всі години лікувального режиму записуються до розділу "Облік водолазних робіт за рік" Особистої книжки водолаза (додаток 2) як час перебування під водою. Ці години входять до строку тривалості перебування на водолазних роботах. Під час проведення експериментальних водолазних спусків всі години лікувальної рекомпресії (декомпресії) для всіх осіб, які перебувають в барокамері, зараховуються до спускових годин та до строків тривалого перебування на водолазних роботах. Під час проведення лікувальної рекомпресії водолаза, що захворів у період водолазних спусків всіх видів, до розділу "Облік водолазних робіт за рік" Особистої книжки водолаза (додаток 2).

1.10. Під час водолазних спусків та робіт водолази, а також особи, які проходять підготовку з водолазної справи або залучаються до водолазних спусків, беруть участь у роботах, пов’язаних із особистим перебуванням у водолазній барокамері під підвищеним тиском, забезпечуються додатковим водолазним пайком у порядку та розмірах, визначених чинним законодавством.

1.11. Для захисту від переохолодження під час спусків під воду та від намокання під час забезпечення спусків водолазам та особам, які забезпечують водолазні спуски, видається спеціальний одяг відповідно до вимог чинного законодавства.

1.12. Особам, які пройшли водолазну підготовку, присвоюється у встановленому порядку відповідна водолазна кваліфікація.

2.1. Для вирішення питань, пов’язаних із кваліфікацією водолазів, допуску їх до роботи та до забезпечення водолазних спусків і робіт у ЗС України створюються такі ВКК:

центральна водолазна кваліфікаційна комісія (далі - ЦВКК) для військовослужбовців та організацій МО України (крім Військово-Морських Сил ЗС України та військової частини А2245) - при командувачу Сил підтримки ЗС України (далі - СП ЗС України). До складу ЦВКК входять: голова комісії - один із заступників командувача (командира, начальника), голова підкомісії - начальник інженерних військ - начальник управління Командування Сил підтримки ЗС України (начальник пошуково-рятувальної служби Військово-Морських Сил ЗС України), члени комісії (три особи водолазної кваліфікації, з них обов’язково дві особи водолазних спеціалістів, лікар спеціальної фізіології та спеціалісти за необхідними напрямами);

центральна водолазна кваліфікаційна комісія Військово-Морських Сил ЗС України (далі - ЦВКК ВМС ЗС України) - при начальнику пошуково-рятувальної служби Військово-Морських Сил ЗС України (далі - ПРС ВМС ЗС України). До складу ЦВКК ВМС ЗС України входять: голова комісії - головний спеціаліст ПРС ВМС ЗС України - водолазний спеціаліст, члени комісії (два водолазних спеціалісти, лікар спеціальної фізіології).

До складу ЦВКК ВМС ЗС України входять: голова комісії - заступник начальника ПРС ВМС ЗС України, члени комісії: головний водолазний спеціаліст пошуково-рятувальної служби ВМС ЗС України, головний інженер - водолазний спеціаліст ПРС ВМС ЗС України, головний лікар спеціальної фізіології ПРС ВМС ЗС України.

2.2. ЦВКК є вищим водолазно-кваліфікаційним органом у виді ЗС України.

На ЦВКК покладаються:

прийом заліків на допуск до керівництва водолазними спусками та роботами у командирів (капітанів) кораблів (суден), їх старших помічників та інших посадових осіб, функціональними обов’язками яких передбачено керівництво водолазними спусками та роботами;

прийом заліків у ВКК військових частин (з’єднань) відповідних видів ЗС України;

прийом заліків у водолазних спеціалістів на допуск до керівництва та ведення водолазних спусків та робіт з метою підтвердження водолазних кваліфікацій;

прийом заліків у лікарського складу на допуск до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт;

керівництво діяльністю підпорядкованих ВКК;

розгляд скарг на висновки ВКК військових частин, вищих військових навчальних закладів та прийняття рішень щодо них;

розгляд спеціальних питань.

2.3. Акти ЦВКК затверджуються командирами, начальниками, при яких вони створені, і є обов’язковими для підпорядкованих ВКК та їх керівників. Склад ЦВКК (ВКК) оголошується щороку наказом командувача (начальника, командира), при якому вони створюються.

2.4. У вищому військовому навчальному закладі, де проводиться водолазна підготовка, відповідно до програми створюється ВКК при начальнику вищого військового навчального закладу, до складу якої входять: голова комісії - начальник кафедри, на базі якої проводиться підготовка, члени комісії: два викладачі - водолазні спеціалісти та лікар спеціальної фізіології.

У військовій частині (з’єднанні), де є штатні водолазні підрозділи, створюються ВКК при командирі військової частини (з’єднання) у складі: голови - заступника командира військової частини (з’єднання) та членів комісії - водолазних спеціалістів, лікаря спеціальної фізіології (флагманського лікаря), інструктора-водолаза.

ВКК з’єднання кораблів створюються при командирі з’єднання у складі: голови комісії - заступника командира з електромеханічної частини та членів комісії - флагманського лікаря, інструктора-водолаза, офіцера-водолаза.

2.5. На ВКК покладаються:

перевірка теоретичних знань та практичних навичок водолазів для присвоєння їм основних та додаткових водолазних кваліфікацій;

перевірка виконання обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількості спусків) для підтвердження (присвоєння) кваліфікації та прийом заліків на допуск до спусків, керівництво з виконання водолазних робіт, спусків та їх медичного забезпечення;

позбавлення (пониження, відновлення) основних та додаткових водолазних кваліфікацій.

2.6. Перевірка теоретичних знань і практичних навиків проводиться ВКК відповідно до кваліфікаційних вимог і програм навчання водолазів.

ВКК відповідають за правильність присвоєння водолазних кваліфікацій та за невідповідність кваліфікаційним вимогам, які визначаються цією Інструкцією, за правильність оцінки знань.

ВКК усіх категорій мають право розглядати скарги водолазів з питань їх кваліфікації. Право перегляду та відміни рішення тієї чи іншої ВКК має вища ЦВКК.

2.7. Рішення ВКК про присвоєння, позбавлення, пониження та відновлення водолазної кваліфікації приймаються на підставі проведених іспитів і після розгляду таких документів:

висновку медичної комісії про допуск до водолазних спусків із зазначенням дозволеної глибини спусків за станом здоров’я;

службової характеристики;

учбового журналу та табелю успішності (для осіб, що пройшли первинне або наступне навчання).

2.8. Права ВКК щодо присвоєння, позбавлення (пониження) та відновлення водолазних кваліфікацій викладені в таблиці 1.

2.9. Залежно від теоретичних знань, практичного досвіду, навичок виконання водолазних робіт і тривалості робіт під водою з початку водолазної практики водолазам ЗС України встановлюються і присвоюються основні і додаткові водолазні кваліфікації.

Основні кваліфікації:

офіцер-водолаз;

позаштатний водолаз;

водолаз;

інструктор-водолаз;

старший інструктор-водолаз;

водолазний спеціаліст.

Додаткові кваліфікації:

водолаз-зварювальник;

водолаз-підривник;

водолаз-глибоководник;

акванавт;

оператор жорстких водолазних пристроїв.

2.10. Класна кваліфікація водолазів визначається теоретичною та практичною підготовкою і досвідом виконання обов’язків за посадою, присвоюється згідно з вимогами чинного законодавства.

2.11. Встановлені водолазні кваліфікації присвоюються водолазам після їх навчання або перепідготовки у вищих військово-навчальних закладах, школах, центрах або курсах (далі - спеціальні навчальні заклади), що мають ліцензію на підготовку фахівців-водолазів, затверджені програми, підготовлених спеціалістів для навчання, відповідну навчально-матеріальну базу.

2.12. Кваліфікаційними характеристиками передбачається, що водолази більш вищої кваліфікації, крім робіт, перерахованих у кваліфікаційних характеристиках, повинні володіти знаннями і навичками для виконання всіх робіт, що передбачаються кваліфікаційними характеристиками водолазів нижчої кваліфікації.

2.13. Водолазні кваліфікації присвоюються особам за місцем навчання в спеціальному навчальному закладі за затвердженими програмами, які успішно склали іспит ВКК відповідно до кваліфікаційних вимог для цієї кваліфікації. Рішення ВКК оголошується наказом керівника спеціального навчального закладу, при якому водолаз проходив навчання, з оформленням і видачею Особистої книжки водолаза (додаток 2), до якої заносяться кваліфікація і наступні її зміни, крім того видається відповідний нагрудний знак встановленого зразка.

2.14. Для присвоєння початкової або чергової водолазної кваліфікації водолаз здає відповідний іспит ВКК, що складається з теоретичної і практичної частин. На теоретичній частині іспиту водолаз відповідає на запитання з розділу "Повинен знати" кваліфікаційних вимог для даного виду кваліфікації. На практичній частині іспиту водолаз повинен виконувати окремі роботи, зазначені в розділі "Повинен вміти" кваліфікаційних вимог для даного виду кваліфікації.

2.15. Кваліфікація "Інструктор-водолаз" присвоюється кваліфікованому "Водолазу", який пройшов підготовку (перепідготовку) в спеціальному навчальному закладі за встановленою програмою, відпрацював під водою з початку водолазної практики в будь-яких видах водолазного спорядження не менше 90 годин, успішно склав іспит ВКК з оцінкою не нижче "добре" відповідно до кваліфікаційних вимог.

2.16. Кваліфікація "Старший інструктор-водолаз" присвоюється "Інструктору-водолазу", який відпрацював під водою з початку водолазної практики в будь-яких видах водолазного спорядження не менше 140 годин, пройшов перепідготовку в спеціальному навчальному закладі за встановленою програмою і успішно склав іспит ВКК відповідно до кваліфікаційних вимог. Старший інструктор-водолаз повинен виконувати підводні роботи однієї з додаткових кваліфікацій: "Водолаз-зварювальник" або "Водолаз-підривник".

2.17. Підготовка за вищою водолазною кваліфікацією "Водолазний спеціаліст" проводиться в спеціальному вищому військовому навчальному закладі. Особам, що навчаються в цьому спеціальному вищому військовому навчальному закладі, в процесі навчання та після його закінчення можуть бути присвоєні всі (основні та додаткові) водолазні кваліфікації.

2.18. У Сухопутних військах ЗС України кваліфікація "Водолазний спеціаліст" може бути присвоєна командирам (керівникам) водолазних підрозділів, які мають вищу освіту, обіймають посаду не менше двох років, керують підлеглими водолазами, мають водолазну кваліфікацію та одну із додаткових кваліфікацій, позитивно характеризуються за місцем служби і пройшли відповідну підготовку на спеціальних курсах у спеціальному вищому військовому навчальному закладі і здали іспит ВКК.

2.19. Додаткові водолазні кваліфікації присвоюються водолазам усіх кваліфікацій після проходження відповідного курсу навчання в спеціальному навчальному закладі, які виконали обов’язкову кількість спусків і робіт для цієї додаткової кваліфікації, успішно склали іспит ВКК. Присвоєння додаткової водолазної кваліфікації оголошується наказом керівника спеціального навчального закладу, при якому водолаз проходив підготовку, на підставі акта ВКК.

2.20. Кваліфікація "Оператор жорстких водолазних пристроїв" присвоюється особам, які не мають водолазної кваліфікації, але які склали іспит ВКК на допуск до використання цих засобів. Особи, які не мають водолазної кваліфікації, також можуть бути допущені, за потреби, до спусків спільно з операторами рятувального дзвона або робочої камери за умови збереження усередині цих засобів нормального тиску на весь період спусків. Рішення про допуск приймає керівник водолазних робіт, про що здійснюється запис до вахтового (суднового) журналу корабля.

2.21. Якщо особи, службовими обов’язками яких передбачаються епізодичні спуски під воду, поєднують їх зі своєю основною спеціальністю, вони також повинні пройти навчання за встановленою програмою у спеціальному навчальному закладі, пройти медичний огляд щодо визначення придатності до водолазних спусків і скласти іспит ВКК. Їм присвоюється кваліфікація "офіцер-водолаз" або "позаштатний водолаз" з оформленням і видачею Особистої книжки водолаза (додаток 2).

2.22. Документом, що посвідчує кваліфікацію водолаза, є Особиста книжка водолаза (додаток 2), до якої заносяться початкова кваліфікація і наступні її зміни.

2.23. Офіцерам, які не займають штатної водолазної посади, але виконують водолазні роботи і мають на це право після проходження підготовки в спеціальному навчальному закладі відповідно до програми і виконання встановленої програми з кількості спусків, а також здачі заліку ВКК, присвоюється кваліфікація "офіцер-водолаз".

2.24. Військовослужбовці-водолази всіх кваліфікацій можуть бути допущені до роботи з пошуку боєприпасів під водою та їх підйому на поверхню після проведення з ними занять із дотримання заходів безпеки під час виконання робіт у конкретних умовах і здачі заліку ВКК. Допуск водолазів оформляється наказом.

2.25. Початкова підготовка штатних водолазів за основними та додатковими кваліфікаціями проводиться на базі спеціального навчального закладу, які мають відповідні ліцензії на підготовку водолазів за затвердженою програмою, а також підготовлений викладацький склад та відповідну навчально-матеріальну базу.

2.26. Військовослужбовцям водолазні кваліфікації присвоює ВКК згідно з цією Інструкцією та Кваліфікаційними вимогами для присвоєння водолазних кваліфікацій військовослужбовцям, які наведені у таблиці 2.

2.27. Для підтримання необхідної натренованості до спусків та навичок виконання робіт з наданої водолазної кваліфікації встановлені Обов’язкові щорічні нормо-години роботи під водою та спусків за основними і додатковими водолазними кваліфікаціями (таблиця 3).

2.28. Рішення ВКК про підтвердження водолазної кваліфікації приймається за результатами щорічної здачі заліків на допуск до водолазних спусків, права на керівництво водолазними спусками, на медичне забезпечення водолазних спусків з урахуванням виконання обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількості спусків) за основними та додатковими водолазними кваліфікаціями. Рішення ВКК оголошується наказами відповідних командирів (начальників) та записуються до Особистої книжки водолаза (додаток 2).

2.29. З метою тренування організму до наркотичного впливу азоту водолази, водолази бойові плавці, інструктори-водолази, старші інструктори-водолази, водолазні спеціалісти, лікарі спеціальної фізіології (лікарі інших спеціальностей та фельдшери, допущені до забезпечення водолазних робіт відповідним рішенням ЦВКК (ВКК)), повинні два рази на місяць проходити тренувальні спуски в барокамері з перебуванням 10 хвилин під максимальним тиском 1,0 мПа (100 мм вод.ст.) або 15 хвилин під тиском 0,8 мПа (80 мм вод.ст.).

2.30. За несприятливих метеорологічних умов, які перешкоджають проведенню фактичних водолазних спусків (штормова погода, товстий лід тощо), для підтримання водолазної кваліфікації та тренованості водолазів дозволяється проведення тренувальних спусків у водолазних барокамерах з продовженою експозицією під максимальним тиском 0,6 мПа (60 мм вод.ст.) та режимами декомпресії згідно з робочими таблицями розділу 3 цієї Інструкції.

2.31. Водолази всіх кваліфікацій у випадку порушень вимог цієї Інструкції або заходів безпеки рішенням ВКК можуть бути позбавлені присвоєних водолазних кваліфікацій або понижені в них чи позбавлені допуску до водолазних спусків, керівництва або медичного забезпечення водолазних спусків.

2.32. Водолази всіх кваліфікацій, які не здали заліки на допуск до водолазних спусків, керівництва та медичного забезпечення водолазними спусками за присвоєною кваліфікацією, до водолазних спусків, керівництва та медичного забезпечення водолазних спусків не допускаються. У цьому випадку їм надається додатковий строк до одного місяця для підготовки до повторної здачі заліків.

2.33. Водолази, які повторно без поважних причин не виконали обов’язкові щорічні нормо-години роботи під водою (або кількість спусків), а також ті, які не здали залік після додаткового строку, рішенням ВКК можуть бути позбавлені або понижені присвоєних водолазних кваліфікацій.

2.34. Відновлення основних та додаткових водолазних кваліфікацій проводиться в порядку, передбаченому цією Інструкцією.

2.35. До обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою і спусків за додатковими водолазними кваліфікаціями входять обов’язкові щорічні нормо-години і спуски за основними водолазними кваліфікаціями. Якщо обов’язкові щорічні нормо-години роботи під водою (кількість спусків) не виконані з об’єктивних причин (тривале відрядження без виконання водолазних робіт, хвороба, навчання тощо), водолазна кваліфікація може бути збережена за умови виконання обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількість спусків) протягом наступного календарного року.

2.36. Під час здачі водолазами заліку на допуск до спуску і виконання робіт під водою здійснюється перевірка:

теоретичних знань в обсязі кваліфікаційних вимог для відповідних водолазних кваліфікацій;

виконання обов’язкових щорічних нормо-годин (спусків) роботи під водою.

Механізм щорічної здачі заліків водолазами і медичним складом ЗС України наведений у таблиці 4.

2.38. Глибини, до спусків на які допускаються водолази і медичний персонал за станом здоров’я, визначаються військово-лікарською комісією (далі - ВЛК) та водолазною медичною комісією (далі - ВМК). Офіцери, що мають кваліфікації "старший інструктор-водолаз", "інструктор-водолаз", "офіцер-водолаз", що займають посади водолазних спеціалістів, здають ЦВКК щорічні заліки на підтвердження кваліфікації і на допуск до керівництва спусками.

2.39. Прийом заліків і перевірка відповідності кваліфікаційним вимогам проводяться ВКК щороку. Результати заліків оформлюються актами. Допуск водолазних спеціалістів і лікарів спеціальної фізіології, лікарів (фельдшерів) до керівництва водолазними спусками, до спусків під воду (у барокамерах) і до медичного забезпечення водолазних спусків оголошується наказом командира (начальника) за місцем їх служби на підставі акта ЦВКК.

2.40. Допуск інших категорій водолазів до керівництва водолазними спусками, до спусків під воду та їх медичного забезпечення оголошуються наказом командира (начальника) за місцем їх служби на підставі акта відповідної ВКК.

2.41. Допуск водолазів до водолазних спусків і робіт здійснюється тільки за наявності Особистої книжки водолаза (додаток 2), особистої медичної книжки водолаза з позитивним висновком ВЛК або ВМК про придатність до водолазних робіт із вказівкою встановленої глибини занурення цього року і оголошується наказом командира корабля і організації ЗС України на підставі акта про прийом заліків ВКК. У наказі про допуск до водолазних спусків вказується тип спорядження, що використовується, встановлена глибина спусків і підтвердження кваліфікації.

2.42. У разі призначення на посаду або прийому на роботу, а також відрядження до іншого об’єкта, корабля, підприємства, організації водолази та лікарі (фельдшери) здають заліки відповідній ВКК на допуск до керівництва водолазними спусками, спусків під воду (у барокамерах) та їх медичне забезпечення відповідно до наданої кваліфікації після вивчення матеріальної частини і особливостей організації водолазних спусків на даному об’єкті, кораблі, підприємстві, організації.

2.43. Прийом заліків проводиться за потреби протягом усього року незалежно від здачі заліків за попереднім місцем служби або роботи. У разі перерви між водолазними спусками більше шести місяців водолази всіх категорій здають повторний залік на допуск до спусків.

2.44. Рішення ВКК про підтвердження водолазних кваліфікацій приймається за результатами щорічної здачі заліків на допуск до водолазних спусків, керівництва водолазними спусками та їх медичного забезпечення з урахуванням виконання обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількість спусків) за основними і додатковими водолазними кваліфікаціями.

2.45. З метою підвищення кваліфікації водолазів до рівня висококласних спеціалістів повинна всіляко заохочуватися робота під водою понад встановлені обов’язкові норми.

2.46. У військових частинах (з’єднаннях), організаціях у випадках, коли обов’язкові річні норми перебування під водою не забезпечуються фактичним обсягом виконаних робіт, командири (начальники) організацій повинні організовувати для водолазів тренувальні спуски під воду і цей час зараховувати до обов’язкових річних норм перебування під водою.

2.47. Рішення ВКК про присвоєння водолазних кваліфікацій оформлюється Актом водолазної кваліфікаційної комісії (додаток 4), який затверджується та оголошується наказом керівника організації, навчального закладу, командира військової частини (з’єднання), при якому створена ВКК. В акті на присвоєння (відновлення) водолазної кваліфікації вказуються результати кваліфікаційних іспитів (заліків).

В акті на позбавлення (пониження) водолазної кваліфікації вказуються причини прийнятого рішення. Рішення водолазних комісій всіх ступенів оголошуються наказами командирів військових частин (з’єднань), начальників організацій, при яких ці комісії створені.

Після оголошення в наказі про присвоєння (позбавлення, пониження, відновлення) водолазної кваліфікації за місцем служби або роботи водолаза висилається виписка з відповідного акта, і до Особистої книжки водолаза (додаток 2) заноситься відповідний запис.

В акті на позбавлення (пониження) водолазної кваліфікації вказуються причини прийнятого рішення.

2.48. Особи, що здійснюють керівництво водолазними роботами, щороку здають залік ЦВКК. Рішення ЦВКК про підтвердження водолазної кваліфікації, допуску до керівництва та проведення водолазних спусків і робіт оформляється Актом Центральної кваліфікаційної комісії (додаток 5).

1.1. Водолазні спуски та роботи плануються в добових, тижневих і місячних планах бойової підготовки кораблів і організацій ЗС України. У добовому плані бойової підготовки вказується місце, глибина, час і мета робіт, визначається керівник, а також медичне та матеріально-технічне забезпечення.

На кожний день спусків, крім включення їх у добовий план, складається План водолазних спусків (додаток 6), що визначає обсяг і характер робіт або тренувань, глибину, обов’язки водолазів, засоби забезпечення водолазних спусків і медичної допомоги.

Позапланові водолазні роботи на кораблях і організаціях ЗС України проводяться за наказом відповідних посадових осіб. Про отриманий наказ здійснюється запис у вахтовому журналі (у журналі чергового по військовій частині) із зазначенням поставлених завдань, військового звання та посади особи, що віддала наказ на проведення водолазних робіт, а також здійснюється доповідь оперативному черговому.

1.2. Перед проведенням водолазних спусків щодоби складають план водолазних спусків який підписують:

командир бойової частини - у разі проведення спусків позаштатних водолазів;

заступник начальника навчального-тренувального комплексу або станції (викладач з водолазної справи або інструктор-водолаз) - у разі проведення навчальних спусків;

інструктор-водолаз - у разі спусків на глибини до 20 м;

водолазний спеціаліст - у разі проведення спусків штатних водолазів на глибини до 60 м.

План затверджує керівник водолазних робіт.

В екстрених випадках (боротьба за виживання, порятунок потопаючих і плаваючих у воді людей тощо) водолазні спуски можуть виконуватися без складання плану, про що здійснюється запис у вахтовому журналі корабля.

Успішне виконання водолазних робіт залежить від правильної організації та вмілих дій водолазного підрозділу, що досягаються:

високим рівнем підготовки водолазного підрозділу;

безперервним управлінням водолазним підрозділом під час підготовки та виконання водолазних робіт;

чіткою організацією та підтриманням взаємодії водолазного підрозділу з військовими частинами (підрозділами), в інтересах якого проводяться водолазні роботи;

своєчасним матеріально-технічним забезпеченням водолазних робіт.

Підготовка водолазного підрозділу до виконання водолазних робіт залежить від постійної бойової готовності до спусків під воду, що досягається укомплектованістю підрозділу штатними водолазами, які мають водолазну кваліфікацію та досвід роботи під водою, систематичними тренуваннями з відпрацювання способів виконання усіх видів підводних робіт як окремими водолазами, так і групами (розрахунками), постійним підвищенням їх теоретичної підготовленості.

За підготовку водолазного підрозділу відповідає командир військової частини, до складу якої він входить.

Командир водолазного підрозділу особисто відповідає за його підготовку, успішне виконання бойових та інших задач.

1.3. Для керівництва водолазними спусками і роботами призначається керівник водолазних робіт, командир спуску та особа, відповідальна за медичне забезпечення водолазних спусків.

Призначення керівника водолазних робіт проводиться з урахуванням характеру майбутніх робіт і за обов’язкового дотримання вимог до його кваліфікації.

Керівником водолазних робіт під час проведення експериментальних спусків і освоєння нової водолазної техніки призначається водолазний спеціаліст.

1.4. До керівництва водолазними роботами допускаються:

командири (капітани) кораблів (суден), їх старші помічники - під час виконання робіт підлеглими їм позаштатними водолазами та офіцерами-водолазами на глибинах до 20 м;

начальники навчально-тренувальних комплексів або станцій, викладачі спеціальних навчальних закладів - під час проведення навчальних водолазних спусків на глибинах до 20 м і водолазних робіт на глибинах до 60 м;

особи, що в установленому порядку отримали дозвіл на право керівництва водолазними роботами, - на визначені глибини;

призначені водолазні спеціалісти під час проведення водолазних робіт на глибинах до 60 м.

1.5. Керівник водолазних робіт здійснює загальне керівництво водолазними роботами, контроль за діями розрахунків всіх командних пунктів і водолазних постів, що беруть участь у забезпеченні водолазних робіт, і відповідає за:

організацію і безпеку водолазних робіт відповідно до вимог цієї Інструкції;

надійність утримання корабля в місці виконання водолазних робіт;

організацію рейдової служби, спостереження за навколишнім середовищем, постійного гідрометеорологічного спостереження.

1.6. Керівник водолазних робіт зобов’язаний:

здати залік ЦВКК на допуск до керівництва водолазними роботами;

вивчити обстановку і залежно від гідрометеорологічних умов у даному районі, характеру майбутніх робіт, інших факторів, що впливають на безпеку проведення водолазних спусків, визначити спосіб розміщення корабля (судна, катера, шлюпки, водолазного поста) біля об’єкта робіт, безпечне місце спуску та прийняти рішення щодо часу початку водолазних робіт;

ознайомити командира спуску і водолазний склад із планом водолазних робіт;

оповістити про початок водолазних робіт оперативного чергового військової частини (з’єднання);

контролювати дотримання і виконання вимог цієї Інструкції та інших документів з безпеки праці водолазів;

організувати інструктаж осіб, що беруть участь у роботах, з питань технології робіт і безпеки їх виконання;

переконатися в наявності медичного забезпечення водолазних спусків на об’єктах робіт;

здійснювати постійний зв’язок із відповідальними особами підприємств, розташованих у районі виконання робіт, виробнича діяльність яких може вплинути на безпеку праці водолазів;

забезпечити збереження обстановки у разі нещасного випадку з водолазами.

Керівник водолазних робіт під час у ході проведення водолазних спусків перебуває на головному командному пункті або іншому місці, зручному для керівництва. Для більшої зручності і контролю за підготовкою та проведенням водолазних спусків та робіт керівник водолазних робіт повинен заповнювати та виконувати Контрольний аркуш керівника водолазних робіт (додаток 7).

1.7. До командування водолазними спусками допускаються особи, що мають відповідні водолазні кваліфікації. Право командування водолазними спусками надається особам, що мають водолазну кваліфікацію, залежно від характеру і глибини водолазного спуску значення яких наведено у таблиці 5.

1.8. Командир спуску здійснює безпосереднє керівництво водолазними спусками, діями водолазів, що спускаються, розрахунків водолазних постів, що беруть участь у спусках і забезпеченні водолазних робіт.

Командиру водолазного спуску підпорядковуються водолази, що спускаються, та особовий склад, що забезпечує водолазний спуск.

Командир спуску відповідає за:

організацію проведення водолазного спуску;

дотримання правил безпеки протягом усього періоду проведення водолазного спуску;

безпеку водолазів, що спускаються, протягом усього періоду водолазного спуску до початку їх декомпресії в барокамері, якщо він не здійснює одночасно медичне забезпечення цього спуску.

До командування водолазними спусками на глибинах до 20 м можуть бути допущені найбільш підготовлені штатні водолази після здачі ними заліків відповідній ВКК.

1.9. Командир спуску зобов’язаний:

усвідомити поставлене завдання і визначити порядок його виконання;

уточнити місцезнаходження найближчої барокамери (за її відсутності на місці спуску), спосіб і маршрут проходження до неї, вид зв’язку, транспортний засіб та інші питання, пов’язані з доставкою водолаза до барокамери;

провести інструктаж водолазів і осіб, що забезпечують водолазні спуски, при цьому оголосити: план водолазних спусків; розподіл обов’язків між водолазами та особами, що забезпечують водолазні спуски; черговість спуску водолазів; завдання кожному водолазу і спосіб його виконання; заходи щодо безпеки під час водолазних спусків і робіт; використовувати для інструктажу макети і моделі пристроїв, з якими водолаз може мати справу під водою, а також за можливості показати однотипні конструкції на кораблях і суднах цього класу; переконатися шляхом контрольного опитування в знанні кожним водолазом і особами, що забезпечують водолазні спуски, своїх обов’язків та правил безпеки; відсторонити від водолазних спусків і замінити осіб, що не знають своїх обов’язків, водолазного спорядження, обладнання та заходів щодо безпеки; особисто переконатися в якісному проведенні робочої перевірки водолазного спорядження, в якому спускаються і страхують водолази, засобів забезпечення водолазних спусків; визначити місцезнаходження і ступінь готовності водолаза, що страхує, до спуску (від 3 хвилин, але залежно від конкретних умов спуску - негайної до 5 хвилин); переконатися у відповідності строків перевірки і якості повітря, дихальних газових сумішей (далі - ДГС), регенеративних і поглинальних речовин до вимог цієї Інструкції; знати наявність повітря і газів, регенеративних і поглинальних речовин, вжити заходів для поповнення їх запасів до повних норм; переконатися, що піднято попереджувальні сигнали; керувати або брати участь у вдяганні водолаза, що спускається; особисто оглянути водолаза, що спускається, перевірити комплектність, правильність вдягання водолазного спорядження, переконатися в нормальній роботі його дихального апарата; визначити допустимий час перебування водолаза під водою відповідно до робочих таблиць декомпресії; перевірити наявність і правильність записів у Журналі водолазних робіт (додаток 1) про проведення робочих перевірок; доповісти керівнику водолазних робіт про готовність водолаза до спуску, одержавши від нього дозвіл почати водолазні спуски; особисто переконатися в герметичності спорядження водолаза, що спускається; підтримувати зв’язок із працюючим водолазом із моменту початку спуску і до виходу його з води на водолазний трап; керувати діями працюючого водолаза під водою, а також осіб, що забезпечують водолазні спуски, стежити за правильністю виконання ними своїх обов’язків; діяти в разі аварійної ситуації або несприятливої зміни обстановки під водою спокійно і рішуче для запобігання або ліквідації аварійної ситуації, керуючись вимогами, викладеними в Переліку дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску (додаток 8) та згідно з обстановкою; після виконання завдання працюючим водолазом дати йому дозвіл на вихід і почати підйом за обраним режимом декомпресії; стежити за дотриманням режиму декомпресії і швидкістю підйому водолаза; у випадку виникнення професійного захворювання у водолаза, що потребує лікувальної рекомпресії, керувати його лікуванням у барокамері за обраним лікувальним режимом до прибуття лікаря спеціальної фізіології; після виходу водолазів на поверхню керувати їх роздяганням і приведенням водолазної техніки в готовність до наступного використання; правильно вести водолазну документацію; у разі виникнення аварійної події з водолазами і водолазною технікою діяти відповідно до вимог чинного законодавства про порядок проведення розслідування аварійних подій із водолазами.

Для контролю за підготовкою та проведенням водолазних спусків та робіт командир спуску повинен заповнювати та виконувати Контрольний аркуш командира спуску (додаток 9).

1.10. Медичне забезпечення водолазних спусків здійснюється відповідно до вимог розділу III цієї Інструкції. Право медичного забезпечення водолазних спусків та робіт, що надається залежно від характеру і глибини водолазного спуску, значення яких наведено в таблиці 6.

1.11. Особи, що здійснюють медичне забезпечення водолазних спусків і мають спеціальну медичну освіту, зобов’язані:

проводити медичний огляд водолазів, призначених до спуску;

контролювати правильність приготування дихальних газових сумішей;

проводити аналізи повітря, ДГС, регенеративних і поглинальних речовин із записом у відповідному журналі;

проводити медичний контроль за підготовкою і використанням водолазного спорядження, жорстких водолазних пристроїв і барокамер;

контролювати самопочуття водолазів під час роботи під водою;

вчасно обирати режими декомпресії для водолазів, контролювати правильність її проведення, надавати медичну допомогу водолазам і керувати їх лікуванням (а за потреби надавати допомогу особисто в барокамері) у разі водолазних захворювань і травм;

контролювати встановлений режим праці і відпочинку водолазів;

вести облік допусків водолазів щодо глибин спусків і контролювати своєчасне проходження ними ВЛК;

вести звітність і облік професійних водолазних захворювань.

Під час навчання для одержання кваліфікації "офіцер-водолаз", "позаштатний водолаз" за відсутності лікарів спеціальної фізіології медичне забезпечення навчальних спусків на глибини до 20 м може здійснюватися лікарями (фельдшерами), спеціально допущеними до цього ЦВКК.

1.12. Особи, що допускаються до медичного забезпечення спусків і не мають спеціальної медичної освіти, зобов’язані:

проводити опитування скарг водолазів на стан здоров’я перед спуском;

перевіряти відповідність вимогам цієї Інструкції повітря та дихальних газових сумішей для дихання водолазів, регенеративних і поглинальних речовин;

контролювати самопочуття водолазів під час роботи під водою;

вчасно обирати режими декомпресії для водолазів, контролювати правильність проведення декомпресії, надавати першу медичну допомогу водолазам, керувати їх лікуванням у разі водолазних захворювань і травм до прибуття лікаря спеціальної фізіології;

контролювати встановлений режим праці і відпочинку водолазів.

1.13. На водолазній станції, укомплектованій трьома водолазами, перед кожним спуском здійснюється розподіл обов’язків між водолазами:

першим призначається для спуску під воду працюючий водолаз;

другим на сигнальний кінець - водолаз, що забезпечує спуск;

третім на телефонний зв’язок і подачу повітря - водолаз, що страхує, готовий для надання допомоги працюючому водолазу в аварійній ситуації.

У жодному разі командир спуску не може виконувати обов’язки водолаза, що страхує.

1.14. Працюючий водолаз здійснює безпосереднє виконання завдання під водою з дотриманням правил безпеки і підпорядковується командиру спуску. Він зобов’язаний:

з’ясувати прийоми і технологію виконання завдання;

підготувати та провести робочу перевірку водолазного спорядження і дихального апарата для кисневої декомпресії;

занести результати робочої перевірки та отримання інструктажу на водолазному посту до Журналу водолазних робіт (додаток 1) і розписатися;

доповісти командиру спуску про готовність до занурення;

після спуску на ґрунт (об’єкт) роздивитися навколо, переконатися в справній роботі водолазного спорядження, доповісти про своє самопочуття командиру спуску;

працюючи під водою, виконувати команди, що подаються командиром спуску, стежити за чистотою свого шланга і сигнального кінця (намагатися, щоб їх слабина була мінімальною), за зміною обстановки та регулярно доповідати командиру спуску про хід робіт;

у разі поганого самопочуття, несприятливої зміни обстановки, виявлення порушення нормальної роботи водолазного спорядження доповісти командиру спуску, далі діяти відповідно до його команд;

у разі виходу з ладу засобів зв’язку зберігати спокій та діяти самостійно з метою запобігання і ліквідації аварійної ситуації, керуючись при цьому Переліком дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску (додаток 8) та згідно з обстановкою, що склалася;

про виконання завдання доповісти командиру спуску, з його дозволу почати підйом на поверхню з дотриманням режиму декомпресії;

після одержання сигналу про вихід на поверхню відповісти на нього, припинити роботу, підійти до спускового кінця (альтанки) і почати підйом;

перебуваючи в барокамері під час декомпресії, точно виконувати вимоги особи, що керує декомпресією (рекомпресією).

1.15. Водолаз, що забезпечує, здійснює безпосереднє обслуговування водолаза, який спускається, на всіх етапах водолазного спуску і підпорядковується командиру спуску. Він зобов’язаний:

забезпечити установку водолазного трапа, улаштування спускового і ходового кінців, інших засобів для виконання водолазом, який спускається, дорученого завдання;

одягати водолаза, який спускається, стежачи за правильністю вдягання всіх частин спорядження;

стежити за правильним підключенням водолаза, який спускається, до дихального апарата;

перевірити спорядження водолаза, який спускається, на герметичність;

попускати або підбирати кабель-сигнал або сигнальний кінець, не випускаючи з рук і не даючи слабини. У разі сильного натягу сигнального кінця спуск варто призупинити і запитати водолаза про самопочуття;

під час перебування водолаза під водою уважно стежити за його переміщенням будь-яким можливим способом (за допомогою телекамери, після виходу пухирців повітря на поверхню тощо), на його вимогу вчасно попускати або підбирати шланг і сигнальний кінець, підтримуючи при цьому деяку їх слабину, щоб не утруднювати рух водолаза до місця роботи;

передавати по сигнальному кінцю (кабель-сигналу) сигнали водолазу під водою за командами командира спуску;

голосно оголошувати всі повідомлення і команди працюючого водолаза, що подаються ним по сигнальному кінцю (телефону, кабель-сигналу);

періодично (через 3-5 хвилин) запитувати водолаза про самопочуття;

якщо від водолаза отримано аварійний сигнал, а також, якщо він не відповів на двічі поданий йому сигнал, доповісти командиру спуску і негайно почати підйом;

уважно стежити за дотриманням часу перебування водолаза під водою, залежно від глибини спуску, часу дії дихального апарата і через кожні

5 хвилин доповідати про це командиру спуску;

під час підйому водолаза вчасно підбирати слабину сигнального кінця (шланг-сигналу), контролювати за маркуваннями глибину перебування водолаза;

під час екстреного спуску водолаза, що страхує, для надання допомоги аварійному водолазу, контролювати дії особи неводолазної спеціальності, поставленої на сигнальному кінці водолаза, що страхує;

відключати водолаза від апарата на трапі, а під час відкривання ілюмінатора шолома бути уважним і оберігати водолаза від випадкового падіння з трапа.

Водолазу, що забезпечує, забороняється:

сидіти і відволікатися від своїх обов’язків;

випускати з рук сигнальний кінець (кабель-сигнал);

передавати сигнальний кінець (кабель-сигнал) іншим особам без дозволу командира спуску.

Передавати сигнальний кінець (кабель-сигнал) іншим особам можна тільки з дозволу командира спуску. При цьому той, хто забезпечує, повинен зробити запит сигналом по сигнальному кінцю про самопочуття водолаза і, дочекавшись відповіді, передати сигнальний кінець у руки приймаючого. Приймаючий повинен переконатися в тому, що працюючий водолаз відповів на запит, і доповісти командиру спуску про вступ до обов’язків водолаза, що забезпечує. При цьому доповідається самопочуття водолаза, глибина спуску, довжина попущеного сигнального кінця (кабель-сигналу), характер виконуваної роботи. Петля сигнального кінця повинна бути просмикнута на зап’ястя руки водолаза, що забезпечує, або закріплена у місці спусків, щоб уникнути випадкового падіння у воду і зносу течією.

1.16. Водолаз, що страхує, здійснює безпосереднє і швидке надання допомоги аварійному водолазу і підпорядковується командиру спуску. Він зобов’язаний:

знати прийоми надання допомоги аварійному водолазу, свої основні дії відповідно до Переліку дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску (додаток 8);

підготувати та провести робочу перевірку свого водолазного спорядження, результати перевірки записати до Журналу водолазних робіт (додаток 1), доповісти командиру спуску і розписатися;

завжди бути готовим (ступінь готовності водолаза, що страхує, визначає командир спуску) до негайного спуску під воду і надання допомоги аварійному водолазу;

у разі одержання аварійного сигналу від працюючого водолаза за наказом командира спуску без зволікання спуститися під воду та надати допомогу аварійному водолазу залежно від характеру аварійної ситуації і відповідно до Переліку дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску (додаток 8) (як правило, спускатися треба по кабель-сигналу або сигнальному кінцю аварійного водолаза);

за потреби брати участь у вдяганні і роздяганні водолаза після виходу його на поверхню, змивати водою забруднене спорядження та обробляти його дезінфікуючим засобом.

1.17. Всі водолазні спуски повинні забезпечуватися водолазами, що страхують, які призначаються з найбільш досвідчених водолазів. Водолаз, що страхує, повинен виконувати свої обов’язки згідно з вимогами цієї Інструкції. Для спуску водолаза, що страхує, може залучатися один із членів екіпажу неводолазної спеціальності (за наявності на станції тільки трьох водолазів), допущених до забезпечення спусків.

1.18. Для проведення водолазних спусків комплектується водолазна станція. До неї входить водолазний підрозділ, укомплектований особовим складом і водолазним обладнанням, здатний самостійно проводити водолазні спуски. Водолазні станції можуть розміщатися на березі водойми в спеціально побудованому приміщенні або на майданчику, на спеціально обладнаних автомашинах, на кораблях різних класів та інших плавзасобах, а також у лабораторіях, на навчальних полігонах, на льоду тощо.

На спеціалізованих кораблях (суднах та катерах) можуть бути розміщені водолазні комплекси, призначені для проведення водолазних робіт на глибинах, обумовлених технічними можливостями цих комплексів.

1.19. На водолазній станції, укомплектованій трьома водолазами, двоє водолазів повинні мати допуск до керівництва водолазними спусками, один із яких призначається старшиною станції. Він підпорядковується керівнику водолазних робіт, здійснює безпосереднє керівництво діяльністю водолазної станції та відповідає за:

наявність на водолазній станції справного та укомплектованого водолазного спорядження;

справність і комплектність засобів забезпечення водолазних спусків та робіт;

своєчасність, повноту періодичного планово-попереджувального огляду, ремонту водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків і робіт, що входять до комплекту водолазної станції;

перезарядження блоків очищення і осушення (фільтрів) у системі повітропостачання водолазів;

збереження водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків і робіт, правильність їх експлуатації та зберігання;

наявність відповідної документації на водолазній станції;

правильність ведення та оформлення документації щодо діяльності водолазної станції, а також правильність і своєчасність заповнення експлуатаційної документації;

забезпечення готовності водолазної станції до виконання водолазних робіт.

1.20. Старшина водолазної станції зобов’язаний:

перед початком робіт одержати завдання від керівника водолазних робіт і відповідно до завдання скласти План водолазних спусків (додаток 6) (якщо він призначений командиром спуску), затвердити його у керівника водолазних робіт;

ознайомити водолазний склад станції зі способами і технологією виконання робіт під водою, поставити завдання кожному водолазу і пояснити спосіб його виконання, а також довести обов’язки кожного водолаза у разі виникнення аварійної ситуації;

знати стан водолазної техніки на водолазній станції, усувати особисто або із залученням персоналу водолазної станції, а за потреби відповідних спеціалістів, виявлені в роботі цієї техніки дефекти;

виконувати вимоги відповідних документів із безпеки праці, інструкцій з експлуатації водолазної техніки і стежити за виконанням вимог цих документів персоналом водолазної станції;

вести облік робочого часу та днів відпочинку водолазів станції, а також облік часу перебування під водою і під підвищеним тиском у барокамері;

забезпечувати одержання, облік і зберігання водолазної техніки, запасних частин та видаткових матеріалів для водолазної станції;

вести всі види облікової та експлуатаційної документації, що належать до діяльності водолазної станції;

забезпечувати якісне виконання водолазних робіт;

систематично відпрацьовувати з персоналом водолазної станції організацію водолазних спусків на встановлені глибини.

Старшина водолазної станції, якщо він не спускається під воду, виконує обов’язки командира спуску. Під час спуску старшини водолазної станції під воду командиром спуску призначається допущений водолаз.

1.21. Під час проведення водолазних спусків водолазні станції повинні бути укомплектовані водолазами відповідно до вимог, зазначених у таблиці 7.

1.22. Спуск одночасно двох водолазів під воду (парний спуск) виконується з однієї водолазної станції під керівництвом одного командира спуску. При цьому призначається один водолаз, що страхує.

Під час спусків на глибини більше 20 м одночасно двох водолазів і за умов, що вимагають додаткової кількості водолазів, командиром спуску призначається водолаз відповідно до затвердженого Плану водолазних спусків (додаток 6).

1.23. Всі робочі місця на водолазній станції повинні бути вільними від сторонніх предметів. Захаращувати їх обладнанням, що не належить до водолазних спусків, забороняється. Присутність сторонніх осіб на водолазному посту не допускається.

Спорядження та засоби забезпечення водолазних спусків повинні розміщатися на водолазному посту в такому порядку, щоб вони не заважали працювати особам, що забезпечують спуск водолаза.

1.24. Кораблі (судна, катери), які обладнані водолазними постами або водолазними комплексами з компресорними установками, завжди повинні бути готові до спуску водолазів, для чого балони необхідно тримати наповненими повітрям, а компресори - готовими до дії.

На пристрої, до якого підключений кабель живлення електроенергією водолазних помп із електроприводом і компресорів з електродвигунами, що забезпечують подачу повітря водолазам, повинен бути вивішений плакат "Не вимикати, працюють водолази!".

У разі укомплектованості водолазної станції чисельністю менше 5 водолазів для можливості спуску під воду водолаза, що страхує, повинні залучатися особи з числа допоміжного персоналу (неводолазної спеціальності), допущені до обслуговування водолазного спуску. Кількість допущених осіб визначає перед початком спуску командир спуску.В аварійних випадках для порятунку людей допускається мати двох водолазів. У цьому разі для вдягання та обслуговування працюючого водолаза можуть залучатися особи з числа допоміжного персоналу, допущені до обслуговування водолазного спуску.

1.25. Підготовка до водолазних спусків включає підготовку водолазного поста (місця спусків), підготовку і робочу перевірку водолазного спорядження та засобів забезпечення, розподіл обов’язків між водолазами, а також особами, що обслуговують спуски.

Водолазні спуски можуть проводитися з берега, причальних стінок, палуби кораблів, суден і плавзасобів. У всіх випадках для проведення спусків влаштовують водолазний пост, в якому передбачають приміщення (місця) вдягання (роздягання) водолазів, зберігання водолазного майна.

1.26. Глибина водолазного спуску повинна відповідати технічним характеристикам водолазного спорядження та засобам забезпечення, що використовуються. Проведення водолазних спусків на глибини, що перевищують технічні можливості даного виду водолазного спорядження та засобів забезпечення, забороняється.

1.27. До початку водолазних робіт командир корабля, капітан судна (керівник водолазних робіт) зобов’язаний вивчити обстановку і залежно від гідрометеорологічних умов у даному районі, характеру робіт, глибини та інших факторів визначити спосіб постановки корабля над об’єктом робіт або визначити безпечне місце спуску з берега, льоду тощо.

Водолазні спуски дозволяється починати лише після надійної постановки корабля над об’єктом робіт, а у разі спусків із берега - після підготовки місця спуску.

Для спуску водолазів зі стрімкого берега варто обладнати поміст з огородженням висотою не менше 1 м 10 см.

1.28. Спуски водолазів із надводних кораблів дозволяються в разі хвилювання водної поверхні не вище трьох балів відповідно до Єдиної оцінки хвилювання на морях, озерах і великих водоймах (додаток 10).

1.29. У разі виконання фактичних рятувальних робіт та інших невідкладних робіт з дозволу начальника ПРС ВМС ЗС України можуть проводитися спуски за більш складних умов (низька температура, швидкість вітру, хвилювання моря) за Шкалою для візуальної оцінки сили вітру (додаток 11).

1.30. Швартуватися до кораблів, пірсів тощо, з яких ведуться водолазні роботи, без дозволу керівника водолазних робіт забороняється.

Командир корабля, капітан судна, з якого здійснюються водолазні спуски, забезпечує позначення місця водолазних спусків попереджувальними сигналами і за потреби сповіщає по радіотелефону минаючі судна про відстань для зниження ними ходу до малого, а також про мінімальну відстань при проходженні місця водолазних спусків та враховуючи конкретну навігаційну обстановку.

1.31. Перед спуском водолаза під воду піднімаються Попереджувальні сигнали під час спусків водолазів (додаток 12), а після виходу з води опускаються.

У територіальних водах іноземних держав, у водах відкритого моря, у територіальних водах Чорного та Азовського морів, де можливий прохід іноземних судів, торговельних судів:

вдень - три фігури (знак), розташовані вертикально, причому верхня і нижня повинні мати форму кулі, а середня форму ромба, всі фігури чорного кольору; крім того повинен бути піднятий прапор "Альфа" за міжнародним зводом сигналів ("Одиниця" - за зводом військово-морських сигналів);

вночі - три вогні, верхній і нижній червоного, середній білого кольору. Одночасно із цим судна, що наближаються до місця водолазних робіт, своєчасно попереджаються світловим сигналом "Альфа".

У межах внутрішніх судноплавних шляхів (ріка, озеро, канал, водоймище):

вдень - два зелених квадратних прапори;

вночі - два зелених вогні, розташованих вертикально.

На суднах ці сигнали піднімаються на нок-реї того борту, з якого спускають водолаза. На березі або на плавзасобах, що не мають штатних щогл для підйому сигналів, повинна встановлюватися тимчасова добре видима щогла. Попереджувальні сигнали, що піднімаються на щоглах, повинні бути видимими по горизонту на 360°. Якщо розміри корабля, що обслуговується, судна, біля борту якого ошвартований водолазний катер, набагато більше, ніж розміри катера, то попереджувальні сигнали повинні підніматися на щоглі корабля (судна), що обслуговується, з дотриманням необхідних вимог. Прапори повинні бути на твердій основі, щоб уникнути спадання під час штилю.

1.32. Під час виконання водолазних робіт повинна бути забезпечена можливість проведення лікувальної рекомпресії. При цьому під час спусків на глибини більше 20 м, навчальних і експериментальних спусків незалежно від глибини біля місця спуску повинна знаходитись декомпресійна барокамера. Барокамера повинна бути перевірена і готова до роботи, а повітря повинно бути підведеним до щита керування барокамерою. Спуск чергового водолаза з плавзасобу, що має декомпресійну барокамеру з одним відсіком, дозволяється тільки за умови виходу з барокамери попереднього водолаза.

Барокамера повинна забезпечувати можливість проведення лікувальної рекомпресії в повному обсязі і бути розрахована на робочий тиск не менше 1 мПа (10 кгс/см-2).

Під час спусків на глибину менше 20 м, крім навчальних і експериментальних спусків, наявність декомпресійної барокамери біля місця спусків не обов’язкова.

Однак у цьому разі біля місця спуску повинен бути засіб доставки (автомашина, катер, вертоліт) водолазів до барокамери. Час доставки не повинен перевищувати 60 хвилин. Командир спуску зобов’язаний знати точне місцезнаходження і маршрути доставки до найближчої декомпресійної камери, що перебуває в готовності, мати домовленість із власником барокамери про можливу необхідність проведення лікувальної рекомпресії потерпілого.

Усі діючі декомпресійні камери повинні бути оголошені наказом начальника гарнізону з точним зазначенням їх місцезнаходження, графіка чергування, засобів зв’язку і маршрутів доставки постраждалих водолазів.

У районах маневреного базування кораблів ВМС ЗС України, а також у разі окремого плавання дозволяється проводити водолазні спуски за відсутності декомпресійної барокамери на глибини до 12 м.

В особливих випадках допускається робота найбільш досвідчених водолазів у районах із глибинами до 20 м за відсутності декомпресійної барокамери. Допуск на виконання таких робіт оголошується наказом командира військової частини на підставі акта ЦВКК.

1.33. Інструктаж проводиться командиром спуску перед початком водолазних спусків з усіма особами, що беруть участь у спусках і забезпечують водолазні спуски під воду. У процесі виконання водолазних спусків командиром спуску може проводитись додатковий інструктаж, викликаний зміною обстановки. Методика інструктажу водолазів і осіб,що забезпечують водолазні спуски наведена у додатку 13. Під час інструктажу оголошуються:

план водолазних спусків;

розподіл обов’язків між водолазами та особами, що забезпечують водолазні спуски;

черговість спуску водолазів;

завдання кожному водолазу, а також особам, що забезпечують водолазні спуски, і спосіб його виконання;

заходи безпеки під час водолазних спусків і робіт;

ступінь готовності водолаза, що страхує, залежно від конкретних умов спуску;

інші необхідні відомості.

Інструктаж повинен відображати особливості виконання конкретного виду робіт і заходів безпеки при цьому.

У процесі інструктажу особлива увага звертається на мету та обсяг робіт, умови (обстановку) у районі робіт, передбачувані методи спуску, особливості технології робіт, правила використання водолазного спорядження і заходи з безпеки.

1.34. До проведення інструктажу можуть бути залучені інші посадові особи і спеціалісти залежно від характеру виконуваної роботи (лікар спеціальної фізіології, підривник тощо) за їх згодою.

Під час інструктажу варто використовувати креслення (схеми), макети та моделі пристроїв, з якими водолази будуть мати справу під водою, а також за можливості показати однотипні конструкції на кораблях і суднах цього класу.

Інструктаж повинен включати контрольне опитування знань кожним водолазом і особами, що забезпечують водолазні спуски, своїх обов’язків, водолазного спорядження, обладнання, способів і прийомів виконання робіт і заходів з безпеки.

1.35. Перед спуском на глибини до 60 м під час інструктажу необхідно проводити опитування про самопочуття водолазів, на підставі якого приймати рішення про їх допуск до спуску під воду.

1.36. Особи, що не знають своїх обов’язків, водолазне спорядження, обладнання, заходи безпеки і дії в аварійних ситуаціях або не готові до виконання своїх обов’язків, відстороняються від водолазних спусків.

Про проведення інструктажу і виявлені при цьому зауваження командир спуску доповідає керівнику водолазних робіт.

1.37. Водолазний пост повинен мати вільне місце для розміщення водолазного спорядження, інструменту, видаткових матеріалів і для вдягання водолазів. Довжина і ширина трапа повинні забезпечувати зручний схід водолаза. Занурена частина трапа необхідна для перевірки водолазного спорядження на герметичність під час перебування водолаза на трапі.

У спеціалізованих надводних кораблях (суднах та катерах) використовуються штатні трапи. У підводних човнах повинні встановлюватися розбірні або складні трапи. У період плавання трап розміщується в надбудові або огородженні рубки підводного човна. Під час спусків з берега (пірса) можуть бути використані трапи іншої конструкції, але які відповідають вимогам.

Конструкція водолазних трапів повинна забезпечувати:

горизонтальне положення щаблів під час установлення трапа в робоче положення;

відстань щаблів трапа від борту корабля не менше ніж на 20-25 см;

установлення трапа під кутом 20-30° до вертикалі (для спусків у плавальному спорядженні з ножними ластами +10-15° );

кріплення трапа на майданчику або борту корабля, що запобігає можливості мимовільного зсуву або падіння трапа;

можливість утримання руками за поручні або тятиву трапа під час сходження з трапа (входу на трап).

По всій довжині трапа хоча б з однієї сторони повинні бути поручні, а під час спусків у спорядженні з ножними ластами допускається одна тверда тятива в центрі, зручна для захвата руками під час руху по трапу і сходженні з трапа (входу на трап).

За потреби повинні бути заведені робочі кінці (спусковий, ходовий або підкільний).

1.38. Перед спуском під воду проводиться робоча перевірка водолазного спорядження та засобів забезпечення, а також дихальних апаратів для кисневої декомпресії. Робочу перевірку спорядження перед кожним спуском роблять особисто водолази, що спускаються і страхують.

Якщо водолаз, що страхує, протягом дня не замінюється, робоча перевірка його спорядження може бути проведена один раз на початку робочого дня.

Результати робочої перевірки водолазних дихальних апаратів і апаратів для кисневої декомпресії заносяться до Журналу водолазних робіт (додаток 1), підписуються особами, що перевіряли, і доповідаються командиру спуску.

Спуски водолазів без перевірки водолазного спорядження та засобів забезпечення забороняються.

Робоча перевірка водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків проводиться відповідно до їх описів та інструкцій з експлуатації. Під час перевірки водолазного спорядження повинні бути підготовлені та перевірені інструменти, матеріали, запаси повітря, наявність дихальних газових сумішей у балонах і правильність їх підключення.

1.39. Під час робочих спусків допускається мати тиск у балонах дихальних апаратів на 10% менше робочого.

Під час навчальних і тренувальних спусків тиск у балонах повинен бути не менше 10 мПа (100 кг/см-2), при цьому час перебування водолаза під водою повинен обмежуватися з урахуванням запасу газу для дихання за фактичним тиском у балонах.

1.40. Робоча перевірка водолазних дихальних апаратів з напівзамкнутою і замкнутою схемами дихання здійснюється відповідно до технічного опису та інструкції з їх експлуатації, при цьому особлива увага приділяється правильному заряджанню балонів і регенеративних патронів. Балони заповнюються дихальною газовою сумішшю строго відповідно до глибини занурення, а регенеративні патрони споряджаються з урахуванням вимог цієї Інструкції.

1.41. Для заряджання киснем балонів дихальних апаратів із замкнутою схемою дихання застосовується медичний газоподібний кисень Користуватися технічним киснем для дихання водолазам забороняється. Балони з медичним киснем і гелієм повинні мати заводський паспорт (сертифікат) з результатами лабораторних аналізів. Працюючи з медичним киснем, необхідно дотримуватись Правил безпеки під час роботи з медичним киснем (додаток 14).

1.42. Регенеративні речовини, що використовуються для водолазних спусків, повинні задовольняти такі вимоги: вміст кисню - не менше 130 л/кг, двоокису вуглецю - не більше 15 л/кг. Хімічний поглинач допускається до використання із вмістом двоокису вуглецю не більше 20 л/кг.

Висновок про придатність регенеративних речовин і хімічного поглинача дає особа, що здійснює медичне забезпечення водолазних спусків. Під час роботи з регенеративними речовинами і хімічним поглиначем необхідно дотримуватися Правил безпеки під час роботи з регенеративними і поглинальними речовинами (додаток 15).

1.43. Іноземна водолазна техніка допускається до експлуатації тільки за наявності інструкцій для експлуатації на українській або російській мовах та сертифіковані в установленому законодавством порядку.

Використовувати вироби водолазної техніки, які некомплектні, несправні або не пройшли встановлені огляди і технічне обслуговування, забороняється.

Впровадження різних удосконалень, раціоналізаторських пропозицій і винаходів щодо водолазної техніки та проведення водолазних спусків і робіт не повинне погіршувати умов життєзабезпечення і праці водолазів, суперечити вимогам цієї Інструкції.

1.44. Несправності водолазного спорядження, виявлені під час робочої перевірки, повинні бути усунуті до початку водолазних спусків. Про виявлені несправності водолазного спорядження і вжиття заходів щодо їх усунення здійснюється запис у формулярі спорядження (дихального апарата). Спуски в спорядженні (дихальному апараті), що має несправності, забороняються.

Головна мета робочої перевірки - переконатися в справності всіх вузлів спорядження.

1.45. Під час робочої перевірки вентильованого водолазного спорядження (спорядження з подачею повітря з поверхні) виконати (перевірити):

водолазні сорочки: підібрати по зросту водолазну сорочку; перевірити зовнішнім оглядомстан прогумованої тканини сорочки, рукавиць, гумових манжетів і фланців, сполучних швів на відсутність пошкоджень, потертостей, проколів; перевірити справність дії випускаючо-запобіжних клапанів, їх герметичність шляхом занурення у воду зовнішньою частиною і відсутність слідів окису на металевих деталях; встановити два випускаючо-запобіжних клапани (задній і передній); продезінфікувати фланці сорочки;

водолазні шоломи: перевірити комплектність; зробити зовнішній і внутрішній огляд шолома, переконатися у відсутності видимих пошкоджень, перевірити кріплення щитка, що направляє повітря, і мікрофона; перевірити цілість скла ілюмінаторів, чистоту різьблення переднього ілюмінатора і надійність його закріплення в шоломі (люфт скла переднього ілюмінатора в обоймі не допускається); перевірити справність дії головного клапана, що випускає повітря, дво- або трикратним натисканням на ґудзичок штока (після припинення натиску на ґудзичок шток повинен швидко повертатись у первинне положення); перевірити справність дії запобіжного (зворотного) клапана повітряно-телефонного вводу шляхом від’єднання шланга та видиху в штуцер повітряного вводу, при цьому повітря повинно вільно проходити в шолом, а під час вдиху повітря не повинно надходити з шолома (пропуск повітря з шолома через запобіжний клапан указує на його несправність); продути шланг і приєднати до штуцера повітряно-телефонного вводу, загвинтивши накидну гайку до кінця; продезінфікувати внутрішню поверхню шолома;

водолазні вантажі: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан плечових і брасових ременів, міцну пайку петель кілець і вушок, переконатися у відсутності зовнішніх пошкоджень, особливу увагу звернути на надійність їх закладення; перевірити міцність кріплення вантажів шляхом струшування;

водолазні калоші: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан калош та їх кріплення. Особливу увагу звернути на стан кріплення підошви і носка; перевірити міцність кріплення калош шляхом струшування;

водолазний ніж із ременем: перевірити зовнішнім оглядом стан леза ножа та якість заточення; переконатися в надійності утримання в піхвах (ніж не повинен випадати під дією власної маси з піхов і в той самий повинен легко вийматися); перевірити зовнішнім оглядом стан ременя і замків-пряжок на відсутність надривів на ремені, а також цілість кріплення; перевірити легкість і швидкість застібання замків-пряжок;

сигнальний кінець, кабель-сигнал: перевірити зовнішнім оглядом стан сигнального кінця, переконатися у відсутності вузлів, сплетінь, потертостей, надривів прядок, цвілі, наявність маркування; перевірити зовнішнім оглядом стан кабель-сигналу, міцність прядив’яних бензелів на зв’язуванні, переконатися у відсутності потертостей і пошкоджень зовнішньої гумової оболонки, наявність маркування;

водолазні шланги: перевірити зовнішнім оглядом відсутність пошкоджень зовнішньої оболонки шлангів і якість армування (бензелів); перевірити герметичність шлангів внутрішнім робочим тиском (шланг вважається герметичним за умови відсутності падіння тиску (за манометром)); перевірити правильність укладання шлангів на барабанах, у бухтах або кошиках з дерев’яною підлогою. Не допускається різких вигинів, заломів і закручувань;

засоби зв’язку: перевірити комплектність; перевірити зв’язок;

засоби забезпечення спусків: перевірити водолазні трапи, спусковий та ходовий кінці; перевірити водолазну білизну і теплоізоляційний одяг (утеплювачі); перевірити механічні засоби спуску і підйому водолазів;

перевірити підводний водолазний інструмент; перевірити засоби освітлення, транспортування та інше обладнання та майно, що буде застосовуватись під час проведення водолазних робіт.

1.46. Під час робочої перевірки водолазного спорядження з відкритою схемою дихання виконати (перевірити):

гідрокомбінезони і гідрокостюми: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан тканини (матеріалу) гідрокомбінезона (гідрокостюма), жилетів спливання, шолома (маски), напівмаски, манжет, рукавиць, сполучних швів на відсутність пошкоджень, потертостей, проколів; перевірити справність і кріплення телефонно-мікрофонної гарнітури; перевірити справність дії випускаючо-запобіжних клапанів; перевірити тиск газу в балонах (батареї балонів) гідрокомбінезона і переконатися в герметичності вентилів балонів (на гідрокомбінезонах, де вони є); перевірити наявність і стан гумових прокладок притискних пристроїв дихальних напівмасок, надійність кріплення окулярів і маски на шоломі гідрокомбінезона;

водолазні дихальні апарати: перевірити комплектність апарата; перевірити зовнішнім оглядом стан апарата; перевірити зовнішнім оглядом стан манометрів (на апаратах, де вони встановлені) і наявність клейма про щорічну перевірку; перевірити зовнішнім оглядом міцність закріплення балонів, плечових, поясного і брасового ременів на хомутах; за потреби підігнати довжину плечових, брасового і поясного ременів; замірити величину тиску повітря в балонах апарата і за потреби додатково зарядити, звернувши особливу увагу перед перезарядженням і додатковим заряджанням на таврування біля горловини на сферичній поверхні балонів, де зазначено, крім наявності інших даних, робочий тиск у кгс/см-2 і рік наступного повного огляду (місце на балонах, де вибите таврування, повинно бути покрите безбарвним лаком і обведене фарбою, що відмічають у вигляді рамки); перевірити тиск повітря на виході з редуктора; перевірити герметичність апарата з відкритими і закритими вентилями балонів шляхом занурення його у воду (при цьому не повинне спостерігатися виділення пухирців повітря); перевірити герметичність порожнини легеневого автомата і клапанів видиху; перевірити опір апарата вдиху і видиху;

водолазні вантажі: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан плечових або поясних ременів, переконатися у відсутності зовнішніх пошкоджень, особливу увагу звернути на надійність замків;

ласти, водолазні боти: зробити зовнішній огляд, переконатися у відсутності видимих пошкоджень, перевірити стан вузлів кріплення; зробити регулювання ременів кріплення ластів на ногах водолаза; перевірити зовнішнім оглядом стан ботів та їх кріплення;

водолазний ніж із ременем: перевірити зовнішнім оглядом стан леза ножа і якість заточення; переконатися в надійності утримання в піхвах (ніж не повинен випадати під дією власної маси з піхов і в той самий час повинен легко вийматися); перевірити зовнішнім оглядом стан ременя і замків-пряжок на відсутність надривів на ремені, а також цілість кріплення; перевірити легкість і швидкість застібання замків-пряжок;

сигнальний кінець: перевірити зовнішнім оглядом стан сигнального кінця, переконатися у відсутності вузлів, сплетінь, потертостей, надривів прядок, цвілі, наявність маркування; перевірити його на розрив двома-чотирма водолазами;

водолазні шланги: перевірити зовнішнім оглядом відсутність пошкоджень зовнішньої оболонки шлангів і якість армування (бензелів); перевірити герметичність шлангів внутрішнім робочим тиском (шланг вважається герметичним за умови відсутності падіння тиску (за манометром)); перевірити правильність укладання шлангів на барабанах, у бухтах або кошиках з дерев’яною підлогою (не допускається різких вигинів, заломів і закручувань);

засоби зв’язку: перевірити комплектність; перевірити зв’язок;

засоби забезпечення спусків: перевірити водолазні трапи, спусковий та ходовий кінці; перевірити водолазну білизну і теплоізоляційний одяг (утеплювачі); перевірити механічні засоби спуску і підйому водолазів; перевірити підводний водолазний інструмент; перевірити засоби освітлення, транспортування та інше обладнання та майно, що буде застосовуватись під час проведення водолазних робіт; перевірити компас, глибиномір і водолазні наручні годинники, зробивши зовнішній огляд приладів, переконатися в справності та відсутності видимих пошкоджень, перевірити стан ремінців; зробити контрольну перевірку на точність показань у порядку, викладеному в інструкціях з експлуатації цих приладів.

1.47. Під час робочої перевірки водолазного спорядження із закритою схемою дихання виконати (перевірити):

гідрокомбінезони і гідрокостюми: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан тканини (матеріалу) гідрокомбінезона (гідрокостюма), жилетів спливання, шолома (маски), напівмаски, манжет, рукавиць, з’єднувальних швів на відсутність пошкоджень, потертостей, проколів; перевірити справність і кріплення телефонно-мікрофонної гарнітури; перевірити справність дії випускаючо-запобіжних клапанів; перевірити тиск газу в балонах (батареї балонів) гідрокомбінезона і переконатися в герметичності вентилів балонів (на гідрокомбінезонах, де вони є); перевірити наявність і стан гумових прокладок притискних пристроїв дихальних напівмасок, надійність кріплення окулярів і маски на шоломі гідрокомбінезона;

регенеративні дихальні апарати: перевірити зовнішнім оглядом наявність і стан всіх вузлів і деталей; перевірити наявність регенеративної речовини в патронах та її якість; перевірити наявність кисню в кисневому балоні; перевірити наявність і стан клапанів вдиху і видиху, їх герметичність; перевірити клапанну коробку на легкість переключення; перевірити на герметичність лінії видиху; перевірити роботу легеневого автомата; перевірити опір апарата вдиху і видиху; перевірити роботу запобіжного клапана дихального мішка; перевірити апарат на герметичність;

водолазні вантажі: перевірити комплектність; перевірити зовнішнім оглядом стан плечових або поясних ременів, переконатися у відсутності зовнішніх пошкоджень, особливу увагу звернути на надійність замків;

ласти, водолазні боти: зробити зовнішній огляд, переконатися у відсутності видимих пошкоджень, перевірити стан вузлів кріплення; зробити регулювання ременів кріплення ластів на ногах водолаза; перевірити зовнішнім оглядом стан ботів та їх кріплення;

водолазний ніж з ременем: перевірити зовнішнім оглядом стан леза ножа і якість заточення; переконатися в надійності утримання в піхвах (ніж не повинен випадати під дією власної маси з піхов і в той самий час повинен легко вийматися); перевірити зовнішнім оглядом стан ременя і замків-пряжок на відсутність надривів на ремені, а також цілість кріплення; перевірити легкість і швидкість застібання замків-пряжок;

сигнальний кінець: перевірити зовнішнім оглядом стан сигнального кінця, переконатися у відсутності вузлів, сплетінь, потертостей, надривів прядок, цвілі, наявність маркування; перевірити його на розрив двома - чотирма водолазами;

засоби зв’язку: перевірити комплектність; перевірити зв’язок;

засоби забезпечення спусків: перевірити водолазні трапи, спусковий та ходовий кінці; перевірити водолазну білизну і теплоізоляційний одяг (утеплювачі); перевірити механічні засоби спуску і підйому водолазів; перевірити підводний водолазний інструмент; перевірити засоби освітлення, транспортування та інше обладнання та майно, що буде застосовуватись під час проведення водолазних робіт; перевірити компас, глибиномір і годинники водолазні наручні, зробивши зовнішній огляд приладів, переконатися в справності та відсутності видимих пошкоджень, перевірити стан ременів; зробити контрольну перевірку на точність показань у порядку, викладеному в інструкціях з експлуатації цих приладів.

1.48. Повітря, що використовується для дихання водолазів, не повинно містити шкідливих речовин вище гранично допустимих концентрацій (відповідно до вимог III цієї Інструкції).

Результати аналізу повітря на вміст шкідливих речовин заносять у формуляр компресора, Журнал водолазних робіт (додаток 1) і в Журнал обліку і аналізів повітря, дихальних газових сумішей, регенеративних і поглинальних речовин (додаток 16).

Якщо в пробі повітря виявлені шкідливі речовини, концентрації яких вище гранично допустимих, варто виявити та усунути причину забруднення, змінити стиснене повітря в секціях балонів і зробити повторний аналіз.

Забороняється використовувати стиснене повітря для дихання водолазів і готування дихальних газових сумішей до усунення причин забруднення повітря та зниження вмісту шкідливих речовин у стисненому повітрі секцій балонів до концентрацій не вище гранично допустимих.

1.49. Під час використання водолазного спорядження з подачею повітря по шлангу з поверхні для спусків на глибини до 12 м дозволяється застосовувати водолазні помпи (електричні).

1.50. Під час водолазних спусків на глибини більше 12 м подача повітря здійснюється компресорами.

Забір повітря компресорами здійснюється з атмосфери, не забрудненої шкідливими газами. Якщо це неможливо зробити на стоянці на базі, балони наповнюються під час переходу корабля до місця робіт у морі.

З’єднання всмоктувальної магістралі компресорів повинні бути герметичними. Використання водолазної повітряної системи для подачі повітря в загальні корабельні системи дозволяється тільки в аварійних випадках.

Під час підготовки до спусків необхідно:

зробити обстеження компресора і переконатися в його робочому стані; перевірити кількість палива;

проконтролювати стан повітряних фільтрів;

переконатися в герметичності всмоктувальної магістралі, щоб виключити засмоктування вихлопних газів не тільки з вхідного повітряного фільтра, але і з машинного відділення;

перевірити запаси повітря в балонах і правильність їх підключення.

1.51. Подавати повітря водолазам треба від компресора через систему повітропостачання або від транспортних балонів через редуктор, забезпечуючи такі параметри:

для вентильованого спорядження: тиск у водолазному шлангу повинен бути рівним тиску на глибині занурення з урахуванням підпору; об’ємна витрата повітря в межах 80-100 л/хв на кожні 1 кгс/см-2 повітря, що подається;

для спорядження з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті: тиск у водолазному шлангу повинен відповідати величині, що зазначена в експлуатаційній документації для цього спорядження.

1.52. Під час спусків водолазів у вентильованому спорядженні з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті необхідно підтримувати незнижуваний запас повітря в балонах-зберігачах, що забезпечує вихід водолаза з води у випадку, якщо вийде з ладу компресор, з дотриманням режиму декомпресії для глибини даного спуску і часу перебування водолаза на глибині.

1.53. Водолазні спуски із застосуванням для дихання водолазами стисненого повітря допускаються до глибин не більше 60 м.

Спуски в барокамері із застосуванням для дихання стисненого повітря допускаються до глибин не більше 100 м.

1.54. Проведення аналізів повітря на вміст шкідливих речовин, перевірка складу газових сумішей по кисню, перевірка якості регенеративних речовин і хімічного поглинача здійснюються в строки та в обсязі вимог методики з проведення аналізів повітря, дихальних газових сумішей, регенеративних і поглинальних речовин (додаток 17).

Висновок про придатність повітря для дихання водолазів незалежно від місця виконання аналізів (на кораблі або в хімічній лабораторії) дає лікар спеціальної фізіології (лікар) корабля, організації або особа, що здійснює медичне забезпечення водолазних спусків.

1.55. У разі відсутності спеціальних вимог стиснене повітря, призначене для забезпечення водолазних спусків, декомпресії або лікувальної рекомпресії, не допускається використовувати для виконання завдань, не пов’язаних із забезпеченням водолазних спусків.

1.56. Підготовка і перевірка декомпресійних барокамер проводяться один раз на добу перед спуском першого водолаза (першої пари, трійки водолазів). При цьому необхідно перевірити:

балони зі стисненим повітрям. Балони (повітрозберігачі) зі стисненим повітрям повинні бути заряджені до тиску не менше 90% робочого тиску;

герметичність магістралей, клапанів на магістралях і барокамерах під робочим тиском шляхом подачі в них повітря і витримки протягом 5 хвилин (при закритих клапанах балонів-зберігачів і клапанів на барокамері). Магістралі і клапани вважаються герметичними, якщо падіння тиску за цей час не відбувається;

зовнішнім оглядом якість гумових ущільнень на кришках вхідних люків і шлюзів. Гумові ущільнення люків, дверей і шлюзів не повинні мати руйнувань (порізів, вм’ятин тощо). Фарбування ущільнень не допускається. Для збереження гуми допускається покривати її тальком. Використання з цією метою крейди забороняється;

перед кожним використанням притиснення кришок люків барокамери (шлюзових пристроїв) перевіряти тиском повітря до 0,02 мПа (0,2 кгс/см-2);

у відкидних болтів чистоту різьблення і наявність змащення;

комплектність барокамери;

провести зовнішній огляд;

виявляти відсутність сторонніх предметів, ідеальність чистоти відсіків барокамери (звернути увагу на чистоту простору під настилом);

справність манометрів (правильне положення стрілки, строк щорічної перевірки, наявність пломб). На циферблаті кожного манометра повинна бути нанесена червона риска на розподілі, що відповідає дозволеному до експлуатації робочому тиску у відсіку барокамери. Дозволяється використовувати з цією метою покажчики у вигляді металевих пластин, пофарбованих у червоний колір і припасованих до скла манометрів;

справність телефонного зв’язку, якість заземлення і цілість електричних кабелів;

роботу електроосвітлення шляхом вмикання і вимикання світильників;

роботу електрогрілки шляхом вмикання її до легкого нагрівання кожуха;

наявність пломби на запобіжному клапані кожного відсіку;

наявність у кожному відсіку і зовні барокамери дерев’яного мушкеля, Таблиці перестукування в барокамері (додаток 18), графину з водою без пробки, відра з кришкою, ковдри, теплого одягу;

наявність, кількість газових сумішей у балонах і правильність підключення балонів до системи газопостачання барокамер;

герметичність відсіків шляхом створення в них тиску повітрям 0,2-0,3 мПа (2,0-3,0 кгс/см-2);

наявність системи напівзамкнутої вентиляції у відсіку барокамери СПВ-ВБ, можливість її експлуатації;

наявність поблизу барокамери дихальних апаратів декомпресії (як правило, в кількості двох одиниць).

Результати перевірки барокамери заносяться до Журналу водолазних робіт (додаток 1).

Використання декомпресійних барокамер, в яких минув строк чергового огляду, забороняється.

1.57. Під час використання барокамери слід суворо дотримуватися інструкції з її експлуатації. Забороняється:

входити в барокамеру, маючи при собі тютюнові вироби, сірники або запальнички;

запалювати вогонь і курити;

передавати сигнали ударами сталевих предметів об корпус барокамери;

використовувати взуття з металевими набійками (щоб уникнути утворення іскри під час тертя об металеві частини барокамери);

зберігати використані вату і марлю, просочені легкозаймистими речовинами або речовинами, що пахнуть (спиртом, медикаментами тощо);

використовувати для дихання в декомпресійній камері кисень із застосуванням медичних інгаляційних приладів без дозволу водолазного спеціаліста або лікаря спеціальної фізіології;

зберігати в барокамері медикаменти для надання допомоги у разі захворювань. Медикаменти повинні постійно перебувати поза барокамерою і подаватися всередину тільки за потреби. Флакони з медикаментами повинні подаватися в барокамеру з відкритими пробками.

1.58. Після закінчення роботи барокамери необхідно здійснити такі дії:

закрити вентиль подачі повітря на пульт керування барокамерою;

відкрити всі вентилі впуску, випуску і перепуску повітря у відсіках барокамери;

відкрити кришки люків, закріпити їх по-похідному;

очистити і прибрати всі відсіки барокамери і її зовнішнє обладнання;

винести постільну білизну і дихальні апарати декомпресії, якщо вони використовувалися в барокамері;

вимкнути освітлення та електрогрілки;

закрити кришки люків, шлюзів, ілюмінаторів, закрити пульти керування барокамерою.

1.59. Після закінчення водолазних спусків необхідно провести огляд барокамери, закрити на замок та опечатати вхідні люки (закрити та опечатати приміщення, в якому знаходиться барокамера), здати ключі під підпис і охорону черговій службі.

Недотримання хоча б до однієї з вищевикладених вимог щодо барокамери може призвести до важких нещасних випадків.

1.60. Під час підготовки засобів зв’язку необхідно:

перевірити комплектність;

переконатися у відсутності механічних пошкоджень на зовнішніх частинах (органах керування і регулювання, штепсельних роз’ємах, кабелях зв’язку, амортизаторах тощо);

видалити із зовнішніх частин пил, мастило і вологу;

переконатися у тому, що немає роз’єднаних кабелів зв’язку та живлення, що заземлення корпусів апаратури справні;

перевірити надійність приєднання кабелів зв’язку до мікрофонів і телефонів у шоломах і гідрокомбінезонах;

перевірити стан і надійність контактів штепсельних роз’ємів;

перевірити і переконатися у відсутності механічних пошкоджень кабелю;

перевірити працездатність станції у разі підключення живлення шляхом переговорів (до початку водолазних спусків).

1.61. Під час підготовки підводних освітлювальних приладів необхідно:

перевірити комплектність;

провести зовнішній огляд і переконатися у відсутності механічних пошкоджень окремих деталей і вузлів (лампи накалювання, відбивачі, захисні стекла, штепсельні роз’єми, вимикачі, кабелі, запобіжники, акумуляторні батареї тощо). Всі стаціонарні і переносні світильники повинні бути забезпечені штатними ковпаками та запобіжними сітками, знімати їх забороняється. Всі світильники повинні бути забезпечені лампами такої потужності, що передбачена технічним описом. Ставити лампи з напаяними або пошкодженими цоколями забороняється;

перевірити правильність підключення світлових приладів до мережі. Під час використання переносних світильників необхідно стежити за тим, щоб складання та установка проходили строго за наявною схемою, не можна вмикати їх у мережу до повного складання та установки;

перевірити опір ізоляції, який повинен бути не нижче 1 Ом;

перевірити стан захисних антикорозійних покриттів світлових приладів;

перевірити справність кріплень для світлових приладів (якщо вони є);

перевірити правильність укладання кабелів на котушках. Не допускається різких вигинів, заломів і закручувань;

увімкнути світловий прилад у мережу на час не більше 10 с і випробувати його в роботі на повітрі відповідно до інструкції з експлуатації. Вмикати освітлювальні установки в роботу треба лише тоді, коли лампа попередньо опущена у воду. Опускати у воду гарячу лампу забороняється;

зарядити або замінити акумулятори автономних світлових приладів після закінчення водолазних спусків.

1.62. Під час підготовки водолазних, кисневих і технічних манометрів необхідно:

провести зовнішній огляд, переконатися у відсутності видимих пошкоджень;

перевірити наявність пломби (клейма) і сполучення стрілки з нульовою позначкою;

переконатися, що не прострочено строки перевірки.

1.63. Всі манометри, встановлені на магістралях, повинні бути перевірені та справні. Перевірка та опломбування манометрів повинні проводитися не рідше одного разу на рік, а звірення робочих манометрів, установлених на декомпресійних барокамерах і водолазних дихальних апаратах, з контрольними - не рідше одного разу у квартал із занесенням результатів цих звірень до Журналу водолазних робіт (додаток 1).

Манометри, отримані зі складу, перед установкою на штатне місце повинні бути продезінфіковані.

1.64. Під час підготовки водолазних трапів необхідно:

перевірити зовнішнім оглядом стан кріпильних деталей, щаблів і леєрів, переконатися в надійності кріплення трапа;

очистити від бруду, снігу, льоду і мастил ступені та леєри трапа.

1.65. Під час підготовки водолазних кінців необхідно:

перевірити зовнішнім оглядом стан кінців і наявність маркування, міцність кріплення баласту на спусковому кінці;

перевірити кріплення ходового кінця і наявність огинання для зручності утримання його в руці.

1.66. Одягання водолаза починається після доповіді командиру спуску про результати робочої перевірки спорядження, розпису водолаза в Журналі водолазних робіт (додаток 1) і дозволу командира спуску на одягання відповідно до Команд, які подаються та приймаються командиром спуску під час спусків на малі і середні глибини (додаток 19) і доповіді осіб, що забезпечують водолазні спуски.

1.67. Одягання водолаза повинне проходити безпосередньо у місці спуску на підготовленому з цією метою майданчику або в приміщенні. Одягати водолаза в теплу пору року треба під тентом, а в холодну пору року в опалюваному приміщенні. Порядок одягання водолаза залежить від типу спорядження, що використовується. Однак, у всіх випадках після одягання водолазної сорочки або гідрокомбінезона на водолазі повинен бути закріплений сигнальний кінець або кабель-сигнал, призначений для передачі умовних сигналів відповідно до Умовних сигналів зв’язку з водолазами за допомогою сигнального або контрольного кінців (додаток 20) у разі відсутності або виходу з ладу телефонного зв’язку.

1.68. Під час використання спорядження в плавальному варіанті, якщо водолаз буде плавати на далекій відстані від місця спуску (обстеження акваторії, пошук предметів тощо), замість сигнального дозволяється закріплювати контрольний кінець, який вказує на місцезнаходження водолаза. Використовувати як буй надувні засоби забороняється. Плавання з контрольним кінцем дозволяється в районах із глибинами до 20 м. Довжина контрольного кінця повинна перевищувати глибину в районі плавання на 20%. Спорядження для плавання повинно бути підігнане з таким розрахунком, щоб водолаз у воді мав плавучість близьку до нульової. Поясні вантажі повинні одягатися поверх нижнього брасу апарата з метою швидкого зняття в аварійному випадку. Ласти для плавання повинні бути підібрані по нозі і міцно закріплені.

1.69. Вентильоване водолазне спорядження повинне одягатися на водолаза в такому порядку: водолазна білизна (засоби активного або пасивного теплозахисту), водолазна сорочка (за потреби для полегшення одягання літньої сорочки манжети її рукавів змочують мильною водою), поясний ремінь із водолазним ножем (закріплюється сигнальний кінець або кабель-сигнал), водолазні калоші. Після цього, загорнувши всередину передню частину фланця водолазної сорочки, одягається манишка, розправляється фланець на гумову прокладку манишки, одягається шолом без переднього ілюмінатора, вантажі і закріплюється нижній брас.

Під час одягання водолаза для спусків у вентильованому водолазному спорядженні необхідно дотримуватися таких вимог:

під час одягання водолазної білизни варто уникати утворення складок;

під час одягання манишки не допускати нещільності прилягання до неї фланця сорочки;

під час закріплення водолазного шолома водолаз, що забезпечує, повинен стежити за рівномірним затисканням фланця сорочки і гумової прокладки;

до кільця переднього вантажу необхідно підв’язати водолазний шланг і сигнальний кінець (кабель-сигнал);

сильний натяг нижнього брасу буде стискати рух водолаза, а слабкий може призвести до підйому шолома над головою водолаза у воді.

Після подачі повітря водолазу та доповіді про надходження повітря і нормальну роботу зв’язку, загвинчується вручну до відмови передній ілюмінатор шолома, попередньо змочений чистою, за можливості прісною водою.

Загвинчування переднього ілюмінатора на шоломі водолаза, що перебуває безпосередньо на водолазному трапі, допускається тільки в разі хвилювання моря не більше 2 балів. Водолаза, що стоїть на трапі, необхідно втримувати сигнальним кінцем (за кабель-сигнал).

1.70. Водолазне спорядження з відкритою схемою дихання, із замкнутою і напівзамкнутою схемами дихання повинне одягатися на водолаза відповідно до інструкцій з його експлуатації. Однак, у загальному випадку порядок вдягання передбачає спочатку надягання засобів пасивного теплозахисту або одягу обігріву, потім одягання гідрокомбінезона. Якщо спуски проводяться в гідрокостюмах і гідрокомбінезонах мокрого типу, засоби пасивного теплового захисту не використовуються. Після цього зверху закріплюють сигнальний кінець. Поверх гідрокомбінезона на спину навішують дихальний апарат і застібають підвісні ремені. Приєднують шланги та кабелі. Одягають і закріплюють водолазні вантажі. За температури води +18° С і вище водолазні спуски можуть проводитися без гідрокомбінезона. У всіх випадках водолаз, що спускається під воду, повинен бути забезпечений гостро відточеним водолазним ножем у чохлі. Ніж може кріпитися в найбільш доступному і зручному місці, як правило, на поясі або нозі водолаза. Потім закріплюють світловий прилад, надягають на руку компас, глибиномір, а на ноги боти або ласти. Клапанну коробку або дихальний автомат приєднують до ніпеля шолома гідрокомбінезона або маски.

У разі використання водолазних апаратів у шланговому варіанті шланг і кабель повинні бути закріплені у місцях, передбачених конструкцією спорядження.

Перед зануренням у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання працюючий водолаз повинен повністю відкрити вентиль основної подачі повітря з балонів, підключитися до апарата на подих для перевірки подачі повітря дихальним автоматом. Водолаз, що забезпечує, повинен перевірити положення рукоятки дистанційного керування, а також положення вентиля резервної подачі повітря.

1.71. Після закінчення вдягання водолаза в будь-який тип водолазного спорядження водолаз, що забезпечує, повинен доповісти командиру спуску про готовність водолаза, що спускається, і одержати дозвіл на його занурення.

1.72. Перед спуском водолаза під воду командир спуску особисто оглядає його, перевіряючи при цьому повноту комплекту і підгонку одягнутого водолазного спорядження.

У разі готовності до спуску потрібно допомогти водолазу підійти до трапа так, щоб він не спіткнувся; бути готовими підтримати його в будь-який момент.

Командир спуску, переконавшись особисто в готовності до спуску працюючого водолаза, запитує дозволу на спуск водолаза у керівника водолазних робіт.

Одержавши дозвіл від командира спуску, водолаз, що забезпечує, легким ударом руки по шолому або використовуючи телефонний зв’язок дає команду водолазу про початок спуску.

1.73. Перед зануренням водолаза необхідно замірити глибину та спустити до ґрунту баласт спускового кінця. Спусковий кінець, як правило, опускається у воду поблизу трапа. Глибина заміряється за допомогою ехолота, лотліня або за маркуваннями спускового кінця. Під час спуску спускового кінця до ґрунту разом із закріпленим на ньому ходовим кінцем, на огинанні ходового кінця закріплюють баласт у вигляді скоби або каменя, щоб уникнути заплутування ходового кінця навколо спускового.

1.74. Водолази повинні сходити у воду по водолазному трапу. У разі, коли висота надводного борту складає 3 м і більше, а також під час робіт з пірсів, причалів, гребель, інших споруд, що піднімаються над водою на висоту 3 м і більше, спуск водолазів до води проводиться, як правило, на альтанці. Біля місця робіт для цих випадків повинна знаходитись шлюпка.

Спускати водолаза в будь-якому типі водолазного спорядження до поверхні води в підвішеному стані на кабель-сигналі, сигнальному або будь-якому іншому кінці забороняється.

Як тільки водолаз ступить на трап, необхідно міцно тримати його за кабель-сигнал, майже без слабини, щоб підтримати водолаза, якщо він оступиться, але в той самий час не обмежуючи його рухів.

1.75. Перед зануренням на глибину проводиться перевірка водолазного спорядження на герметичність. Кожний водолаз, що спускається, одягнений у спорядження, не сходячи з трапа (альтанки), занурившись під воду, перевіряє герметичність свого спорядження. Коли верхня частина шолома покриється водою, водолаз робить зупинку для перевірки герметичності всього спорядження. Для цього, тримаючись на трапі, водолаз на якийсь час припиняє випускати повітря через головний випускаючий клапан (у вентильованому спорядженні), затримує дихання на кілька секунд та припиняє випускання повітря з легеневого автомата (у спорядженні з відкритою схемою дихання).

Командир спуску і водолаз, що забезпечує, уважно оглядають спорядження, переконуючись у його герметичності. Водолаз, не відходячи від трапа або альтанки, переконується у справності телефонного зв’язку, перевіряє свою плавучість і герметичність свого спорядження, після чого з дозволу командира спуску переходить на спусковий кінець, тримається за нього руками і пропускає між ніг. З негерметичним спорядженням спуск водолаза забороняється. Під час переходу на спусковий кінець водолаз, що забезпечує, утримує водолаза, що спускається, на поверхні води і підтягує його до спускового кінця для запобігання провалюванню (падінню) на глибину. Провалювання на глибину завжди небезпечно. Необхідно зробити все можливе, щоб уникнути обтиску.

1.76. Швидкість спуску по спусковому кінцю або на альтанці обирається залежно від самопочуття водолаза та його натренованості. Швидкість занурення водолазів, які тільки починають навчання, та малодосвідчених водолазів не повинна перевищувати 5 м/хв. У всіх інших випадках швидкість спуску на глибинах до 10 м не повинна перевищувати 10 м/хв, при більших глибинах - 20 м/хв. У разі відчуття тиску на вуха і на області придаткових порожнин носа під час занурення водолаз повинен призупинити спуск і зробити кілька ковтальних або позіхальних рухів, а також напружити передні м’язи шиї, щоб розкрити гирло євстахієвих труб, або продутися будь-яким доступним способом. Якщо при цьому почуття закладення не зникне, варто піднятися на 1-2 м і знову повторити ці дії. Якщо після цього відчуття тиску на вуха і на область придаткових порожнин носа не пройде, водолаз повинен припинити спуск, доповісти командиру спуску та з його дозволу вийти на поверхню.

1.77. У міру занурення водолаза і збільшення глибини варто збільшувати подачу повітря (газової суміші). Якщо в ході занурення водолаз відчує обтиснення грудної клітки і труднощі під час дихання від нестачі повітря в скафандрі, він повинен затриматися на спусковому кінці (зупинити занурення альтанки) і попросити збільшити подачу повітря. Продовжувати занурення треба тільки після відновлення вільного подиху.

1.78. У разі використання спорядження в плавальному варіанті до початку занурення водолаза плавучість спорядження повинна бути близькою до нульової. Необхідна плавучість водолаза досягається регулюванням за допомогою компенсатора плавучості або зміною маси вантажів і визначається пробним зануренням водолаза. Плавучість водолаза, що страхує, визначається перед початком водолазних спусків. Із не- відрегульованою плавучістю спуск водолаза під воду забороняється. Під час занурення в гідрокомбінезонах із напівмаскою об’єм підшоломного простору заповнюється через напівмаску шляхом її періодичного відтягування. У разі спусків у гідрокомбінезонах із загубником це здійснюється шляхом видиху через ніс.

1.79. Під час спуску по спусковому кінцю водолаз повинен увесь час стежити за чистотою сигнального кінця (кабель-сигналу), щоб він не заплутався за спусковий кінець. Для цього необхідно періодично поглядати нагору. Помітивши, що сигнальний кінець (кабель-сигнал) заплутався, водолаз доповідає на поверхню та намагається його розплутати на ходу, а якщо це не вдається, він зупиняє спуск для розплутування, навіть виходить для цього на поверхню, якщо це буде потрібно. Не доходячи до ґрунту на 1-2 м, водолаз повинен стежити за ґрунтом, якщо є видимість, щоб не зачепитися за предмети на ґрунті.

1.80. Дійшовши до ґрунту, водолаз зобов’язаний оглядітися, переконатися в нормальній роботі водолазного спорядження, чистоті сигнального кінця або кабель-сигналу і доповісти на поверхню, повідомити про самопочуття.

1.81. Водолаз, що забезпечує, повинен уважно стежити за спуском водолаза, вільно попускати сигнальний кінець (кабель-сигнал) руками (у жодному разі не викидати його шлагами), тримати його з невеликою слабиною, що дозволить водолазу спускатися. Тримати сигнальний кінець (шланг-сигнал) треба так, щоб відчувати рух водолаза. На кожне прохання водолаза "Попусти сигнальний кінець (кабель-сигнал)" водолаз, що забезпечує, попускає сигнальний кінець (кабель-сигнал) не більше 0,5-1 м. Щоб уникнути заплутування зі спусковим кінцем водолаз, що забезпечує, повинен перебувати не ближче 2-3 м від спускового кінця.

1.82. Після досягнення заданої глибини, ґрунту або об’єкта роботи, переконавшись у нормальній роботі спорядження, у чистоті кабель-сигналу (сигнального кінця), у доброму самопочутті, водолаз доповідає командиру спуску про готовність виконати завдання і, одержавши дозвіл, приступає до роботи. Для цього водолаз приймає зручне для роботи положення, розташовує кабель-сигнал (сигнальний кінець) так, щоб він не заважав роботі і не заплутався. Під час роботи водолаза під водою весь необхідний для роботи інструмент повинен подаватися на кінці або альтанках. Кидати водолазу інструмент або будь-які предмети забороняється.

1.83. Дії водолаза у воді повинні бути неквапливими, послідовними і точними. Під час виконання завдання водолаз повинен постійно контролювати своє самопочуття, стежити за навколишнім оточенням і роботою спорядження. Дихання водолаза повинно бути вільним і не прискореним, не повинно бути відчуття жару.

1.84. У разі частого дихання і серцебиття, появи пітливості, нудоти або відчуття утруднення дихання водолаз у вентильованому спорядженні повинен негайно припинити роботу, дати сигнал "Більше повітря" і добре провентилювати об’єм підшоломного простору. У випадку відчуття утруднення дихання та коли поліпшення самопочуття не настане, доповісти про це командиру спуску і почати вихід на поверхню. При цьому необхідно вжити всіх заходів щодо запобігання мимовільному спливанню: випустити надлишок повітря і зменшити подачу повітря по шлангу.

З появою цих самих симптомів, а також у разі почуття ознобу або головного болю під час спусків у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання водолаз повинен негайно вийти на поверхню.

1.85. Під час спусків у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання перебування водолаза під водою допускається тільки до моменту переходу на резервний запас повітря. Після включення резервної подачі повітря водолаз повинен сповістити про це на поверхню і негайно почати підйом.

1.86. У всіх випадках появи збоїв у роботі спорядження або поганого самопочуття водолазу варто припинити роботу, доповісти про це командиру спусків і діяти в строго відповідно до його команд.

1.87. Під час пересування у воді для зменшення опору йти необхідно боком, нахиливши корпус уперед, робити допоміжні плавальні рухи руками, а у разі плавання з ластами займати майже горизонтальне положення. Періодично необхідно перевіряти напрямок переміщення, підтримувати зв’язок з водолазом, що забезпечує, і виконувати команди, передані засобами зв’язку або за допомогою умовних водолазних сигналів по сигнальному кінцю.

1.88. Водолаз, що забезпечує, повинен уважно стежити за переміщенням працюючого водолаза, вчасно попускати або підбирати його сигнальний кінець (кабель-сигнал), не допускаючи великої слабини. У разі одержання сигналу тривоги, а також, якщо працюючий водолаз двічі не відповів на поданий сигнал, водолаз, що забезпечує, повинен негайно почати його підйом на поверхню (у разі спусків на малі глибини). Одночасно за командою командира спуску одягається і за потреби спускається водолаз, що страхує, для надання допомоги у ліквідації аварійної ситуації.

1.89. Будь-які зміни в обстановці (спуск або підйом вантажів, інструменту, зміна довжини швартових або якірних ланцюгів, ввімкнення окремих систем, зміна режиму подачі повітря та інші дії, що впливають на безпеку водолаза) повинні проводитися тільки з дозволу командира спуску, за умови одержання згоди працюючого водолаза і після його доповіді про готовність до змін умов роботи.

1.90. Під час подачі повітря водолазу тиск (підпір) у водолазному шлангу повинен підтримуватися відповідно до вимог інструкції з експлуатації спорядження цього типу.

1.91. У разі спусків водолазів у вентильованому спорядженні або спорядженні з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті слід підтримувати незнижуваний запас повітря в балонах, що зберігають повітря, для забезпечення виходу водолаза з води у випадку поломки компресора з дотриманням режиму декомпресії для глибини даного спуску і часу його перебування на глибині.

У разі виходу компресора (компресорів) з ладу робота повинна бути припинена і водолаз повинен бути піднятий на поверхню з дотриманням режиму декомпресії.

1.92. Час перебування водолазів на ґрунті обирають із урахуванням обсягу і складності виконуваної роботи, стану погоди, самопочуття водолаза та інших конкретних умов. У жодному разі час перебування водолазів на ґрунті не повинен перевищувати припустимого для будь-якого обраного режиму декомпресії.

1.93. Під час проведення водолазних робіт з обстеження великих ділянок акваторії на глибинах до 20 м у плавальному комплекті водолазного спорядження, а також із застосуванням підводних засобів руху (далі - ПЗР), допускається застосування контрольного кінця з буєм тільки в нормальних умовах і за умови можливості візуального контролю на поверхні води за буєм з відповідним забезпеченням на шлюпці.

1.94. Водолази повинні знати напам’ять Умовні сигнали зв’язку з водолазами за допомогою сигнального або контрольного кінців (додаток 20), а також сигнали візуального зв’язку з водолазами (додаток 21).

Для передачі умовних сигналів необхідно попередньо вибрати слабину сигнального кінця, а потім енергійними рухами чітко передати сигнали. При цьому варто пам’ятати, що умовні сигнали на течії помітно спотворюються від постійної вібрації сигнального кінця і його великого прогину.

Кожний сигнал повинен бути повторений тим, кому він переданий, за винятком сигналу тривоги, у разі якого водолаза необхідно негайно піднімати на поверхню.

У разі одержання від водолаза сигналів "Більше повітря", "Менше повітря" вони спочатку повинні виконуватися, а потім повторюватися.

1.95. Не одержавши відповіді від працюючого водолаза на двічі повторений запит засобами підводного зв’язку, а потім по сигнальному кінцю (кабель-сигналу), водолази, що страхують і забезпечують, за командою командира спуску відразу ж повинні приступити до підйому водолаза на поверхню.

Під час підйому аварійного водолаза водолази, що страхують і забезпечують, повинні намагатися відновити з ним зв’язок засобами підводного зв’язку або по сигнальному кінцю (кабель-сигналу).

У разі одержання сигналів від працюючого водолаза про те, що він почуває себе добре, і після з’ясування та усунення причин порушення зв’язку за наказом командира спуску водолаза знову спускають для продовження робіт або піднімають на поверхню за обраним режимом декомпресії.

За неможливості відновлення зв’язку з аварійним водолазом під час підйому його піднімають без зупинок незалежно від глибини занурення, і одночасно готуються до надання йому допомоги.

Підйом аварійного водолаза повинен здійснюватися тільки за умови його вільного переміщення під водою, у протилежному випадку необхідно негайно спустити під воду водолаза, що страхує, для надання допомоги.

1.96. Передавати команди і розпорядження працюючому під водою водолазу необхідно короткими фразами, спокійним, рівним голосом, виразно та неквапливо, за підтримки постійного зв’язку по телефону.

1.97. Зв’язок з водолазами, що знаходяться в барокамері, повинен підтримуватися по телефону і за допомогою умовних сигналів. У разі виходу з ладу телефону зв’язок з водолазами, що знаходяться в барокамері, здійснюється перестукуванням дерев’яним молотком умовними сигналами відповідно до Таблиці перестукування в барокамері (додаток 18).

1.98. Про початок підйому залежно від обстановки на місці робіт командир спуску попереджає працюючого водолаза не менше, ніж за 2 хвилини. Відповівши на сигнал, водолаз припиняє роботу, укладає на робочому місці або подає наверх інструмент, перевіряє чистоту свого сигнального кінця (кабель-сигналу), підходить до спускового кінця (альтанки), вентилюється, дає сигнал на поверхню про початок підйому і виходить по спусковому кінцю на поверхню (розміщується на альтанці для підйому). Підйом водолаза на альтанці починається після його доповіді про готовність.

1.99. Водолаз, що забезпечує, після одержання від працюючого водолаза сигналу про підйом зобов’язаний вибрати слабину сигнального кінця (кабель-сигналу) і, як тільки водолаз почне підніматися, позначити час початку підйому, доповівши про це командиру спуску.

1.100. Підйом водолаза на сигнальному кінці (кабель-сигналі) або шлангу не допускається (крім випадків, коли водолаз не в змозі піднятися самостійно).

1.101. Підйом водолаза на поверхню повинен здійснюватися зі швидкістю не більше 8 м/хв, при цьому сигнальний кінець (кабель-сигнал) і шланг повинні вибиратися водолазом, що забезпечує, так, щоб вони не мали слабини. З глибини до 12 м включно водолаз виходить на поверхню без зупинок, а з глибини більше 12 м із зупинками відповідно до таблиць режимів декомпресії водолазів. У цьому випадку поруч зі спусковим кінцем, як правило, опускають декомпресійну альтанку з пронумерованими балясинами. Кількість балясин повинна відповідати числу зупинок за режимом декомпресії. Піднявшись на глибину першої зупинки, водолаз переходить зі спускового кінця на декомпресійну альтанку і, переходячи за командою на наступні балясини, продовжує декомпресію. Командир спуску стежить за глибиною занурення альтанки, за часом витримок на зупинках.

1.102. Після закінчення декомпресії у разі спусків на малі глибини водолаз повинен знаходитися біля барокамери не менше 2 годин, а у разі спусків на середні глибини - не менше 6 годин.

1.103. Водолаз під час підйому повинен випускати надлишок повітря зі скафандру, а водолаз, що обслуговує щит подачі повітря, - зменшувати подачу повітря по шлангу. Спливання водолаза дозволяється тільки в плавальних комплектах спорядження та у разі аварійних випадків. При цьому водолаз у процесі спливання не повинен затримувати дихання на видиху. Після спливання на поверхню, вийшовши з води на трап або узявшись за борт шлюпки, водолаз за командою командира спуску може переключитися на атмосферу і дихати атмосферним повітрям.

1.104. Під час підйому водолаза, що спускався по спусковому кінцю, водолаз, що забезпечує, повинен вибирати сигнальний кінець і шланг без слабини з легким натягом, допомагаючи тим самим водолазу вийти на поверхню. У момент виходу водолаза на поверхню водолаз, що забезпечує, допомагає йому взятися за трап і піднятися по ньому. Відкривати ілюмінатор шолома і вимикатися з апарата дозволяється на трапі після вжиття заходів для запобігання падінню водолаза у воду. Відкривши ілюмінатор, припиняють подачу повітря водолазу і зв’язок з ним по телефону.

1.105. Роздягання водолаза може починатися на трапі тільки за умови відсутності хвилювання водної поверхні після переходу на дихання атмосферним повітрям. Як тільки з водолаза будуть зняті шолом і водолазні вантажі, він повинен повністю піднятися на палубу, де з нього знімають інші частини спорядження. Спорядження з водолаза повинно зніматися без команд у порядку, зворотному вдяганню. У разі хвилювання водолаза роздягають повністю на палубі.

1.106. Підніматися на борт судна (катера), з якого ведуться водолазні роботи, треба дуже обережно, особливо у холодну погоду. При цьому необхідна чітка взаємодія між водолазом, що забезпечує, і працюючим. Найкраще, щоб водолаз, що забезпечує, вивів працюючого водолаза до трапа на вершині хвилі. У цей момент водолаз повинен встигнути схопитися за сходинку, а коли вода схлине, якомога швидше піднятися наверх, щоб наступна хвиля не змила його із трапа. Необхідно подивитися перед цим, чи не заплутався за що-небудь сигнальний кінець (кабель-сигнал) і водолазний шланг. Піднявшись на палубу за допомогою водолаза, що забезпечує, водолаз робить широкий крок від краю перш ніж з нього зніматимуть спорядження.

Сигнальний кінець (кабель-сигнал) повинен зніматися з водолаза в останню чергу, перед зняттям сорочки (гідрокомбінезона).

У холодну погоду водолаза після підйому на палубу корабля роздягають у приміщенні.

2.1. Безпека проведення водолазних спусків забезпечується:

чіткою організацією виконання і забезпечення водолазних робіт;

точним виконанням вимог цієї Інструкції, експлуатаційних інструкцій з водолазної техніки, керівництв та настанов з ведення різного роду підводних робіт;

справним станом і якісною підготовкою водолазного спорядження, пристроїв і обладнання, призначених для забезпечення спусків водолазів;

високим рівнем знань водолазної техніки та основ фізіології спусків під воду;

високим рівнем фізичної підготовки, професійною та фізіологічною натренованістю водолазів, їх правильною поведінкою в аварійних ситуаціях;

грамотними і рішучими діями командира спуску, лікаря спеціальної фізіології (особи, яка здійснює медичне забезпечення) та керівника водолазних робіт за несприятливих змін обстановки під водою.

Під час виконання водолазних робіт у складних умовах керівник водолазних робіт (командир спуску) повинен у кожному конкретному випадку провести додатковий інструктаж з техніки безпеки з урахуванням специфіки та умов виконання цих робіт, про що здійснюється запис у Журналі водолазних робіт (додаток 1).

2.2. Спуски починаються після отримання дозволу від керівника водолазних робіт після доповіді йому про готовність до проведення спусків. Із цього моменту всі особи, призначені для забезпечення спусків, приступають до виконання обов’язків відповідно до добового плану спусків і переходять у підпорядкування командира спуску.

Керівник водолазних робіт, давши дозвіл на проведення водолазних спусків, займає місце на головному командному пункті або іншому місці, зручному для керівництва.

2.3. Під час проведення водолазних спусків ніхто не має права втручатися в командування спусками, давати будь-які команди працюючим водолазам і особовому складу, що забезпечує спуск. У випадку неправильних дій командира спуску він може бути відсторонений від командування керівником водолазних робіт або вищою посадовою особою водолазної спеціальності.

У разі відсторонення командира спуску відповідною посадовою особою, вона зобов’язана призначити для командування спусками іншу особу, допущену до командування даним видом спусків і на даному виді водолазного комплексу, або прийняти командування спусками на себе, про що повинен бути зроблений запис у Журналі водолазних робіт (додаток 1) і вахтовому журналі корабля. Зворотна передача командування спусками може бути здійснена тільки після закінчення спуску, під час якого відбулася заміна.

2.4. За безпеку і стан водолазів у період декомпресії в барокамері відповідають командир спуску та особа, що здійснює медичне забезпечення водолазних спусків. При цьому командир спуску відповідає за безпечну експлуатацію повітряних і газових систем, технічних пристроїв барокамери, а особа, що здійснює медичне забезпечення, - за проведення декомпресії (лікувальної рекомпресії) за обраним режимом.

2.5. Початок водолазних робіт оголошується командою по кораблю із записом у вахтовому журналі корабля. Командир корабля повинен оголосити наказ по кораблю, що забороняє під час водолазних робіт провертання гребних гвинтів, користування обладнанням, що висувається за межі обшивки корпусу, відкривання кінгстонів у районі роботи водолаза, перешвартування корабля, піднімання або опускання якірних ланцюгів, включення гідролокаційних і гідроакустичних станцій зв’язку (крім водолазних) тощо.

2.6. Кількість спусків одного водолаза за робочий день не повинна перевищувати:

Загальний час перебування під водою повинен бути не більше 6 годин. Четвертий спуск на глибини від 12 до 20 м і повторний спуск на глибини від 20 до 60 м за один робочий день дозволяється керівником водолазних робіт тільки на підставі результатів медичного огляду водолаза лікарем спеціальної фізіології.

2.7. Спуски в агресивні рідини проводять тільки з метою ліквідації аварійної ситуації в каналізаційних і стічних колодязях, місцях пошкодження підводних нафтопроводів тощо.

До визначення можливості проведення, а в необхідних випадках і під час проведення водолазних спусків в умовах забрудненого хімічними речовинами водного середовища повинні залучатися спеціалісти відповідного профілю медичної і хімічної служб.

2.8. До спусків під воду в умовах забруднення водного середовища хімічними речовинами, стічними водами, нафтопродуктами та іншими агресивними рідинами залучаються найбільш досвідчені водолази. Застосування телефонного зв’язку при цьому виді спусків обов’язкове.

2.9. Для спусків у воду, покриту шаром нафтопродуктів, застосовується спорядження, виготовлене з маслобензостійкої гуми. За відсутності такого спорядження спуски можна робити у вентильованому спорядженні та спорядженні типу СВУ. Для захисту гідрокомбінезонів і водолазних сорочок від руйнуючої дії нафтопродуктів необхідно перед кожним спуском змочувати їх прісною водою та наносити на них шар рідкого мила. Клапани та інші металеві частини шолома і сорочки змазують тонким шаром вазеліну, а після кожного спуску вони повинні очищатися від нафтопродуктів, протиратися дрантям і дезінфікуватися. Тривалість безперервної роботи під водою повинна бути не більше однієї години. Повторні спуски в спорядженні типу СВУ дозволяються після заміни мембрани дихального автомата. Спуски в тому самому гідрокомбінезоні (водолазній сорочці) після роботи в ньому (в ній) в цих умовах протягом 3 годин забороняються.

Спуски під воду, покриту шаром нафтопродуктів, з апаратами замкнутого і напівзамкнутого типу забороняються.

2.10. Спуски в нафту дозволяються тільки в разі гострої потреби (ліквідації аварій) у вентильованому спорядженні. Для запобігання отруєнню шкідливими парами агресивних рідин вентиляція підшоломного газового обсягу повинна підтримуватися в межах 100 л/хв.

Занурення водолаза у воду, поверхня якої забруднена нафтою або нафтопродуктами, дозволяється робити тільки після очищення її поверхні струменем стисненого повітря або струменем води.

Особовий склад, що забезпечує спуск, повинен мати необхідні в даних умовах захисні засоби.

2.11. Водолазні спуски в бензин та інші отруйні рідини, які інтенсивно руйнують матеріал спорядження, забороняються.

Спуски в гідрокомбінезонах, виготовлених із неопрену, забороняються.

2.12. У разі забруднення води господарсько-побутовими стічними водами водолазні спуски дозволяються тільки в спорядженні, що повністю ізолює водолаза від впливу зовнішнього середовища. На водолазній станції повинні бути вода (мильна або чиста) і 1% розчин хлорного вапна для оброблення спорядження після занурення. Після роботи в цих умовах водолаз повинен пройти санітарну обробку, для чого на водолазній станції повинні бути передбачені душ, дезінфекційні і мийні засоби.

Під час водолазних спусків у стічні води варто не допускати збовтування придонних відкладень.

Після виходу водолаза на поверхню спорядження повинно бути ретельно промите та продезінфіковане.

2.13. Спуски в розчини великої щільності відрізняються тим, що на організм людини впливає гідростатичний тиск, який перевищує тиск на глибині спуску у стільки разів, у скільки щільність розчину вище щільності води.

Під час спусків у замулену воду або глинистий розчин шахт, щільність яких значно вище щільності води, на працюючого водолаза необхідно навішувати додатковий вантаж і одягати тяжкі калоші. Загальна вага водолазних калош і вантажів відповідно до щільності середовища повинна збільшуватися в 2-3 рази. За щільності, що дорівнює 1,5, вона становить близько 80 кг. Спуски в даних умовах повинні виконуватися у вентильованому спорядженні і, як правило, в альтанці. До водолазної альтанки, на якій спускається водолаз, варто прикріпити напірний рукав із гідравлічним стовбуром, по якому повинна подаватися вода під тиском. Подача повітря водолазу в цих умовах повинна бути збільшена.

2.14. Глибина спуску за розрахунку витрати повітря повинна визначатися з урахуванням щільності розчину

В основу вибору режиму декомпресії повинна бути покладена не фактична, а приведена (обчислена) глибина занурення водолаза, що визначається за манометром.

У разі спусків водолаза в розчин у вентильованому водолазному спорядженні приведену глибину занурення визначають за показниками водолазного манометра шляхом короткочасного перекриття клапана на щиті подачі повітря у водолазний шланг.

2.15. Під час виконання фактичних рятувальних та інших невідкладних робіт з дозволу начальника ПРС ВМС ЗС України (начальника інженерних військ - начальника управління Командування Сил підтримки ЗС України) можуть виконуватися спуски за великих балів хвилювання моря за умови, що будуть вжиті заходи, які запобігають ударам водолазів об трап, корпус корабля або ґрунт, здійснені заходи щодо захисту місця спуску від впливу хвиль.

До спусків у цих умовах повинні допускатися водолази, що мало піддаються морській хворобі.

2.16. Судно або катер, з якого проводяться водолазні спуски, необхідно надійно втримувати на місці, насамперед за рахунок збільшення сили якорів, і встановити постійне спостереження за їх положенням. За наявності дрейфу судна спуски припиняються.

2.17. Судно варто встановлювати носом до хвилі або, використовуючи додаткові швартови та якорі, розвертати його таким чином, щоб водолазний трап (альтанка) були з підвітряної сторони. З навітряної сторони рекомендується встановлювати інші плавзасоби. За потреби повинна застосовуватися важка водолазна альтанка, яка здатна захистити водолаза від впливу хвилювання.

За умови відсутності цих засобів для спуску водолаза необхідно застосовувати два сигнальних кінці: один повинен бути на кораблі, з якого спускають водолаза, інший - на плавзасобі, установленому на деякій відстані від корабля. В момент, коли водолаз спустився під воду, другим сигнальним кінцем його варто відтягнути від корабля на безпечну відстань.

2.18. Спусковий кінець повинен пропускатися через блок на тимчасово встановленій балці. Довжина балки повинна бути такою, щоб водолаз, перебуваючи на спусковому кінці, не міг ударитися об трап або корпус корабля.

2.19. Декомпресію водолазів під час спусків на хвилюванні рекомендується проводити на поверхні в барокамері, обираючи режим, що відповідає умовам спуску.

2.20. Перед виконанням робіт у затоплених відсіках корабля водолази повинні бути проінструктовані про порядок, правила і послідовність виконання майбутніх робіт, про дотримання заходів техніки безпеки. Повинні бути ознайомлені з об’єктом, що лежить на ґрунті, розташуванням його відсіків, приміщень і обладнання, що знаходиться в них.

2.21. Водолаз може входити в об’єкт, що лежить на ґрунті, тільки після обстеження його положення. Під час обстеження об’єкта, що лежить на ґрунті, водолазу забороняється ставати на його спливаючі конструкції та пристрої.

2.22. Спускатися в затоплений відсік необхідно по трапу або спусковому кінцю за умови обов’язкового страхування іншим водолазом, що перебуває біля входу із зовнішньої сторони об’єкта. Один водолаз виконує роботу, інший, що забезпечує, перебуває в такому місці, з якого можна спостерігати за працюючим водолазом і за його діями. Якщо буде потреба, надати йому допомогу. Між працюючим водолазом і водолазом, що забезпечує, під водою повинен бути постійний розмовний зв’язок. Використання під час цих робіт підводного зв’язку обов’язкове. Під час спуску і пересування у відсіках (внутрішніх приміщеннях) місця проходів повинні попередньо бути розчищені від завалів. Працюючи в затопленому відсіку, водолаз повинен стежити за чистотою свого кабель-сигналу або сигнального кінця. Підходити до вхідних пристроїв об’єкта потрібно таким чином, щоб забезпечувалася можливість вільного повернення водолаза на поверхню. Перед входом у приміщення водолаз повинен намотати собі на руку кілька витків сигнального кінця (кабель-сигналу) і, просуваючись уперед, поступово їх відпускати.

2.23. У випадку зачеплення кабель-сигналу водолаз повинен дійти до місця зачеплення, вибираючи на руку слабину кабель-сигналу і звільнити його. Після звільнення кабель-сигналу його слабина повинна вибиратися на поверхню. Для запобігання заплутуванню кабель-сигналу під час роботи в затопленому відсіку водолаз повинен уникати обходу навколо різних пристроїв або предметів.

2.24. Перебуваючи у відсіку затонулого корабля, водолаз повинен остерігатися раптового падіння погано закріплених або звисаючих вантажів і пристроїв, що зірвалися зі своїх місць, особливо в кораблі, що лежить догори кілем або на борту, а також затиснутих пристроїв, що прагнуть спливти.

Відкривати двері та люки треба обережно, щоб уникнути падіння важких предметів із суміжних або розташованих вище приміщень.

Відкривши двері або кришку люка, водолаз повинен зафіксувати їх від мимовільного закриття (відкриття) за допомогою дроту, бруса тощо.

2.25. У разі спуску в затоплений відсік водолаз повинен брати із собою підводний світильник, а над місцем входу у відсік повинно бути встановлене сильне джерело світла для орієнтування під час виходу із затопленого відсіку.

2.26. Перед спуском водолаза з палуби затонулого об’єкта за борт або в трюм він повинен опустити спусковий кінець і по телефону повідомити на поверхню про занурення за борт або в трюм.

2.27. До робіт у темну пору, в умовах низької або нульової видимості допускаються найбільш підготовлені водолази. Водолазам перед спусками у темну пору необхідно дати можливість відпочити вдень. Перед початком робіт водолази, особи, що забезпечують водолазні спуски, повинні бути проінструктовані щодо заходів безпеки під час виконання водолазних робіт. Для їх успішного виконання у темну пору необхідно проводити тренування подібного роду робіт у денний час.

2.28. Під час виконання водолазних спусків у темну пору повинні освітлюватися місця підготовки і робочої перевірки водолазного спорядження, одягання водолаза, спуску під воду, поста керування та постів, що забезпечують спуск, а також поверхні над місцем проведення робіт.

Шкали приладів (манометрів, глибиномірів, годинників, компасів, лагів тощо), що використовуються водолазами, повинні мати люмінесцентне покриття або підсвічування.

2.29. Водолази, що працюють і страхують, повинні мати ручні водолазні ліхтарі. За потреби до місця проведення робіт заводяться підводні світильники, що закріплюються в найбільш зручному для проведення робіт положенні.

2.30. Під час виконання робіт у темну пору, в умовах обмеженої видимості спуск водолаза до місця проведення робіт проводиться по спусковому (ходовому, підкильному) кінцю.

2.31. Водолазні спуски у темну пору, в умовах обмеженої або нульової видимості без телефону або гідроакустичного зв’язку забороняються.

2.32. До спусків під воду у жорстких водолазних пристроях (далі - ЖВП) допускаються особи, що пройшли відповідну підготовку і здали залік ВКК (допуск оформлюється наказом командира військової частини (з’єднання) на підставі акта ВКК).

2.33. За виконання вимог безпеки експлуатації ЖВП після спуску їх на воду і до підйому на борт судна-носія відповідає командир спусків.

2.34. Керівництво спуском у ЖВП здійснюється з командного пункту, обладнаного засобами зв’язку з ЖВП і постами, що обслуговують спуск.

2.35. Підготовка та керування ЖВП здійснюється одним або двома операторами залежно від типу ЖВП. Найбільш підготовленого оператора ЖВП командир спуску призначає старшим оператором. Оператори діють відповідно до інструкції з експлуатації ЖВП і за командою командира спуску.

2.36. Особлива увага під час підготовки ЖВП до спуску повинна бути звернена на:

справність телефонного зв’язку і освітлення;

зарядження регенеративною речовиною системи регенерації;

робочу перевірку ізолюючих дихальних апаратів;

опір ізоляції електроустаткування і кабелів;

перевірку устрою аварійного спливу;

перевірку роботи маніпуляторів (для робочої камери).

2.37. Для перевірки герметичності ЖВП і справності його СПУ проводиться контрольний спуск ЖВП без оператора на глибину запланованого спуску, де ЖВП витримують 10 хвилин, а потім піднімають на палубу судна і проводять його огляд. Глибина в районі спусків не повинна перевищувати робочу глибину спуску ЖВП. Без контрольного спуску ЖВП дозволяється спускати тільки у разі термінових фактичних рятувальних робіт.

2.38. Після доповіді командиру спуску про перевірку всіх пристроїв і запису про це у Протоколі спуску у спостережній (робочій) камері (додаток 22) оператори за командою командира спуску заходять у ЖВП, закривають та замикають кришку, включають систему регенерації. Доповіддю оператора про готовність до спуску закінчується підготовка ЖВП до занурення. Спуск ЖВП починається за наказом командира спуску. Перед спуском ЖВП з маніпуляторами останні повинні бути підгорнуті до панелі. Після занурення ЖВП на глибину 3-5 м спуск зупиняється, перевіряються герметичність ЖВП, телефонний зв’язок з операторами і підводне освітлення.

Після доповіді оператора про герметичність ЖВП, нормальну роботу підводного освітлення і добре самопочуття починається занурення ЖВП на задану глибину.

2.39. Швидкість спуску ЖВП встановлюється залежно від ступеня прозорості води і змінюється за вимогами оператора. У міру наближення ЖВП до ґрунту (об’єкта) оператор визначає і доповідає відстань до ґрунту (об’єкта) і вимагає припинення спуску, коли ґрунт або об’єкт стануть добре помітними.

2.40. Про свої дії і обстановку, що спостерігається, оператор ЖВП доповідає командиру спуску і виконує його команди.

2.41. Основні етапи підготовки і проведення спуску у ЖВП фіксує лікар спеціальної фізіології, що забезпечує спуск, у протоколі спуску в ЖВП.

2.42. Пошук аварійного об’єкта, що лежить на ґрунті, проводиться шляхом пересування судна на швартових (якорях) таким чином, щоб під час переміщення ЖВП всі ділянки ґрунту заданого району були обстежені. Ширина смуги обстеження обирається залежно від дальності видимості під водою. У процесі пошуку на судні ведеться планшет обстеження поверхні дна акваторії заданого району.

У разі виявлення аварійного об’єкта, що лежить на ґрунті, орієнтуючись за допомогою доповідей оператора, судно переміщується на швартових у напрямку об’єкта та встановлюється над ним.

Обстеження виявленого аварійного об’єкта проводиться операторами шляхом візуального огляду. За потреби проводиться фотографування об’єкта.

2.43. Для роботи маніпуляторами на об’єкті ЖВП повинен бути надійно встановлений на палубі об’єкта. Місце роботи повинне перебувати в робочій зоні маніпуляторів. Слабина тросів і кабелів, що йдуть із судна до ЖВП, повинна бути такою, щоб виключити ривки ЖВП під час переміщення судна на хвилюванні.

2.44. У разі виявлення течі ілюмінаторів (оглядового скла), кришки люка або чепцевих ущільнювачів, а також з появою надзвичайної ситуації або погіршення самопочуття оператора (операторів) проводиться негайний підйом ЖВП на палубу судна. Перелік можливих несправностей під час спусків у ЖВП (спостережній (робочій) камері) наведений у додатку 23.

2.45. У разі виходу з ладу засобів зв’язку оператори переходять на зв’язок за Умовними сигналами (світлом і стукотом) з водолазами і операторами спостережної (робочої) камери у разі порушення телефонного зв’язку (додаток 24).

2.46. У випадку заплутування спуско-піднімального троса і кабелю, неможливості підйому ЖВП за допомогою суднопіднімального пристрою (далі - СПП) проводиться аварійне спливання ЖВП. Перед аварійним спливанням ЖВП судно повинне пересунутися на швартових убік від місце знаходження ЖВП (за наявності течії проти неї). При цьому необхідно витравити спусковий трос і кабель ЖВП на довжину, достатню для відтягування судна. Якщо спуск ЖВП проводився по напрямному тросу, оператор повинен розкрити розмикальний рим і звільнитися від напрямного троса. Аварійне спливання здійснюється за командою командира спуску з дотриманням послідовності дій, викладених в інструкції з експлуатації ЖВП.

2.47. Після спливання на поверхню в темний час доби оператор подає світлові сигнали переносним ліхтарем через ілюмінатор. За потреби оператор відкриває дихальний клапан.

2.48. Тверді водолазні пристрої повинні мати надійні засоби життєзабезпечення. Час перебування операторів у ЖВП не повинен перевищувати час надійної дії системи життєзабезпечення.

2.49. Після закінчення спусків внутрішню поверхню ЖВП просушують, а зовнішню обмивають прісною водою. Виявлені на поверхні ЖВП плями мазуту або мастил видаляють гасом або дизельним паливом, потім поверхню ЖВП промивають водою з милом.

2.50. Після від’єднання спуско-піднімального троса і кабелю ЖВП встановлюють на місце зберігання по-похідному. Використану регенеративну речовину видаляють із коробок, які промивають прісною водою і просушують.

2.51. Під час спусків у ЖВП забороняється курити, користуватися сірниками (запальничками), застосовувати прилади відкритого накалювання, використовувати вогненебезпечні, сильно пахучі речовини.

2.52. Після закінчення або перерви в роботі ЖВП повинен бути піднятий на палубу судна-носія або підвішений на спеціальних пристроях. Забороняється тримати ЖВП у підвішеному положенні на спуско-піднімальних канатах.

2.53. До водолазних робіт на течії зі швидкістю понад 1 м/с допускаються найбільш підготовлені водолази.

У разі великих перерв у роботі (в умовах швидкої течії) водолази повинні пройти відповідне тренування (2-3 спуски) під керівництвом командира спуску, що володіє навичками водолазних робіт на течії.

Робота водолазів на течії зі швидкістю понад 2 м/с забороняється.

У разі швидкості течії понад 1 м/с спуск водолаза і його робота повинні проводитися із застосуванням засобів і пристроїв, що полегшують умови роботи та забезпечують його безпеку (щити, водолазні альтанки, затоплювані ємності тощо).

2.54. Зв’язок із водолазом повинен здійснюватися тільки по телефону або за допомогою гідроакустичної станції.

2.55. Перед початком водолазних робіт на течії необхідно ознайомитися з гідротехнічним режимом на місці проведення робіт, визначити швидкість і напрямок течії на поверхні та на глибині спуску, виміряти глибину майбутніх спусків. За наявності приливів і відливів варто мати їх графік на весь період водолазних робіт та встановити постійний зв’язок із найближчими постами гідрометеослужби.

2.56. Під час роботи на течії судно (плавзасіб), з якого проводяться водолазні спуски, повинно встановлюватися за течією вище місця спуску таким чином, щоб після витравлювання якірного ланцюга місце робіт водолаза на ґрунті було нижче за течією за кормою на відстані 5-10 м від місця спуску залежно від течії і глибини спуску. Спуск водолаза проводиться з корми.

2.57. У носовій частині судна (плавзасобу) командир спуску виставляє вахтового з відпорною жердиною для спостереження за плаваючими предметами, затонулими колодами тощо, а за потреби, видалення їх або зміни напрямку руху від місця спуску водолаза.

2.58. Під час роботи на течії у місці спуску водолазів повинна перебувати шлюпка з веслярами. Зі шлюпки на плавзасіб (пірс, причал тощо) повинні подаватися швартові довжиною, достатньою для підходу до водолаза, що сплив на кабель-сигналі або сигнальному кінці.

Водолазне спорядження повинно бути ретельно оглянуте та перевірене. Сильно зношене спорядження не допускається. Шлангові з’єднання повинні мати бензельні перемички, що страхують.

2.59. За наявності дрейфу судна спуск водолазів забороняється.

Для запобігання дрейфу судна його встановлюють на 2 якорі. Щоб бути впевненим у тому, що судно не дрейфує, необхідно підняти якірний ланцюг на 10-15 м і, переконавшись по опущеному за борт канату з вантажем, що дрейфу немає, знову опустити ланцюг на дно.

Надійність стоянки судна повинна контролюватися протягом усього часу перебування водолаза під водою.

2.60. При вітрі або течії судно, з якого проводяться водолазні спуски, повинно встановлюватися носом проти вітру або течії.

У тому випадку, коли за умовами обстановки судно змушене ставати лагом до напрямку вітру або течії, це роблять таким чином, щоб виключалася можливість дрейфу судна і забезпечувалася безпека працюючого під водою водолаза (наприклад, заведенням кормового якоря, подачею кормового швартового кінця на рейдові швартові засоби, постановкою на шпринг тощо).

2.61. За наявності в районі проведення робіт приливів і відливів, течії перестановка судна повинна проводитися до початку приливу або відливу. В усіх інших випадках перестановка судна повинна здійснюватися негайно зі зміною напрямку вітру або викликаної ним вітрової течії після підйому водолаза на борт судна.

Під час приливно-відливних течій судно, з якого ведуться водолазні роботи, повинно бути встановлене над об’єктом на кормових якорях або бочках. Спуск водолаза на течії повинен проводитися у важкій водолазній альтанці або по спусковому кінцю.

2.62. Щоб попередити викидання водолаза під час роботи на сильній течії, на водолаза надягають вантажі і калоші збільшеної ваги.

2.63. Залежно від швидкості течії з корми водолазного бота опускають спусковий кінець з вантажем масою 70-140 кг, що має каніфас-блок (скобу), через який пропускають ходовий кінець довжиною не менше трьох глибин із карабіном на кінці. На пояс водолаза надягається "удавкою" пеньковий кінець, що страхує, довжиною 1-1,5 м з металевим кільцем на кінці. Карабін ходового кінця кріпиться до кільця пенькового кінця перед спуском водолаза. Водолаз занурюється по спусковому кінцю, одночасно вибирається слабина ходового кінця. Під час занурення рекомендується користуватися ковзним карабіном, що допомагає втримуватися за спусковий кінець. Під час пересування під водою від спускового кінця до місця роботи і назад по команді водолаза ходовий кінець вибирають (видають) через каніфас-блок зверху. За потреби водолаз може від’єднати карабін ходового кінця від кільця кінця, що страхує, і вийти по спусковому кінцю.

2.64. Під час виконання робіт на течії водолазу бажано зайняти положення, що забезпечує мінімальний опір потоку води і запобігає спрацюванню легеневого автомата дихального апарата.

Для полегшення пересування по ґрунту проти течії водолаз може використовувати металевий штир (щуп або водолазну кішку), який він втикає поперед себе на відстані витягнутої руки, потім лежачи підтягується до нього.

2.65. Водолазу забороняється швидко спливати на поверхню. Підніматися можна тільки по спусковому кінцю або у водолазній альтанці. Водолаз не повинен випускати ходовий кінець з рук, поки не повернеться до спускового кінця і не візьметься за нього руками або не ввійде у водолазну альтанку.

У разі викиду водолаза на поверхню течією його необхідно швидко підтягти на сигнальному кінці (кабель-сигналі) до водолазного трапа, запитати про самопочуття, допомогти йому прийняти вертикальне положення і за командою командира спуску приступити до повторного спуску або підняти на борт судна, роздягнути і за потреби помістити в барокамеру.

Якщо водолаз під час викидання не досягне поверхні (зачепиться сигнальним кінцем, кабель-сигналом, шлангом), необхідно попустити сигнальний кінець, кабель-сигнал, шланг. З появою водолаза на поверхні направити до нього шлюпку (катер), допомогти поставити водолаза у вертикальне положення, утримуючи його на поверхні, після чого попустити якірний ланцюг і спуститися на судні за течією до водолаза, вибираючи при цьому його сигнальний кінець (кабель-сигнал). Якщо судно відносить від водолаза, що сплив, убік, то водолаза варто підняти у шлюпку. У цьому разі спорядження з водолаза знімають у шлюпці, а сигнальний кінець (кабель-сигнал) вибирають (протравлюють) на судні за командою командира спуску.

2.66. Під час видачі кабель-сигналу водолазу необхідно постійно стежити за показаннями манометра на щиті подачі повітря.

Особи, що забезпечують спуск водолаза, повинні не допускати зайвої слабини сигнального кінця (кабель-сигналу). Під час роботи водолаза в захаращених місцях вони повинні стежити за тим, щоб течія не занесла сигнальний кінець (кабель-сигнал) на виступаючі предмети (старі палі, масиви, уламки судна тощо), тому що це може перешкодити підйому водолаза.

2.67. Водолаз, що стоїть на подачі повітря, зобов’язаний весь час спостерігати за показаннями манометра і підтримувати постійний зв’язок із водолазом.

2.68. При спусках з берега для обстеження дна ріки шириною до 50 м попередньо необхідно прокласти з одного берега на інший тросовий провідник, що полегшить пересування водолаза. Рекомендується застосовувати провідник і на більш широких ріках.

2.69. Спуски водолазів узимку проводяться:

у спорядженні з обігрівом при температурі навколишнього повітря не нижче -30° С, а при наявності вітру зі швидкістю більше 10-15 м/с - не нижче -20° С;

у вентильованому і глибоководному спорядженні без обігріву при температурі навколишнього повітря не нижче -20° С, а за наявності вітру зі швидкістю більше 10-15 м/с - не нижче -15° С;

в автономному спорядженні без обігріву при температурі навколишнього повітря не нижче -15° С, а за наявності вітру, швидкість якого більше 10-15 м/с, - не нижче -10° С.

2.70. Під час виконання фактичних рятувальних та інших невідкладних робіт (порятунок людей, аварії) з дозволу начальника ПРС ВМС ЗС України (начальника інженерних військ - начальника управління Командування Сил підтримки ЗС України) спуски можуть проводитися при більш низьких температурах і при більшій силі вітру з обов’язковим дотриманням усіх заходів безпеки залежно від конкретних умов.

2.71. Водолазні роботи взимку проводяться як з поверхні льоду, так і з плавзасобів.

Спускати водолаза за наявності руху битого льоду забороняється. Допускається спуск водолаза в умовах руху битого льоду під час порятунку людей і ліквідації аварій. У цьому разі повинні бути вжиті додаткові заходи щодо безпеки і збереження здоров’я водолазів.

2.72. Пересування по льоду і робота на ньому без попереднього обстеження льодового покриву та визначення його несучої здатності забороняються.

Під час визначення несучої здатності льодового покриву до розрахунку приймається тільки шар кристалічного льоду, при цьому враховується найменша його товщина із усіх вимірів.

Вимір товщини льоду проводиться: взимку - один раз на 10 днів; восени і навесні, а також у разі підвищення температури повітря від 0° С і вище взимку на фоні сталих додатних температур і під час встановлення будки (намету) над майною - щодня. Результати виміру товщини льоду повинні оформлятися актом або записом у Журналі водолазних робіт (додаток 1). З появою ознак руйнування льоду водолазні спуски в даному місці повинні бути припинені.

2.73. Для виконання водолазних спусків з льоду керівник водолазних робіт зобов’язаний безпечно розташовувати на льоду водолазну техніку та інші технічні засоби з розрахунком часу їх знаходження на одному місці за формулою:

При пересуванні по льоду під час водолазних робіт користуються таблицею 8, що дає можливість визначити товщину і встановити, який вид транспорту може бути використаний для пересування.

2.74. Для спусків водолазів під лід необхідно якнайближче до місця робіт прорубати майну розміром не менше 2х2 м, очистити її від льоду, при цьому битий лід обов’язково вилучити з майни. Верхні та нижні гострі краї майни повинні бути притуплені. По краях майни варто зробити настил з товстих дощок. Майна повинна мати огородження по всьому периметру.

2.75. Як захисне огородження майн можуть використовуватися леєрні огородження або дерев’яні поручні висотою не менше 1100 мм, що складаються не менше ніж з трьох горизонтальних прутків або дерев’яних елементів (поручня проміжного і нижнього).

У майну необхідно опустити водолазний трап і завести спусковий кінець. Трап необхідно надійно закріпити (за колоду, що вмерзла в окрему майну, за гвинтовий крижаний якір, за металевий стрижень, похило вбитий у лід тощо).

Забороняється спускати в майну водяні шланги насосів та інші предмети, що не належать до водолазного спорядження.

2.76. У місцях можливого пересування людей по льоду після закінчення водолазних спусків майни повинні огороджуватися.

Пальні і мастильні матеріали виливати на лід забороняється. Місця з розлитими пальними або мастильними матеріалами повинні бути негайно очищені від залишків цих матеріалів і засипані снігом.

2.77. Командир спуску повинен:

стежити за станом майни;

організовувати своєчасне очищення майни від льодового покриву;

організовувати безперервний контроль за подачею повітря водолазу і вчасно вживати заходів у разі появи перших ознак ненормальної роботи системи повітропостачання.

2.78. Керівник водолазних робіт повинен:

стежити за льодовою обстановкою, за потреби вчасно припинити водолазні роботи і зібрати водолазну техніку;

організовувати своєчасний вимір товщини льоду в місцях водолазних робіт із реєстрацією цих вимірів;

забезпечити наявність гарячої води в місцях спусків водолазів.

2.79. Під час проведення водолазних робіт із поверхні льоду необхідно:

встановити біля місця спуску будку (намет), що опалюється. Під час нетривалих робіт будку можна розміщувати біля майни, під час тривалих - над нею;

проводити підготовку і робочу перевірку спорядження, а також вдягання і роздягання водолаза в будці (наметі);

передбачити наявність гарячої води;

розміщувати засоби подачі повітря і шланги в однакових температурних умовах.

2.80. Під час проведення водолазних робіт з кораблів (суден та катерів) необхідно:

видалити вологу з балонів повітря і газових сумішей;

провести підготовку, робочу перевірку спорядження і одягання водолазів (крім пульта ППГ-1 і вентильованого спорядження) у приміщенні з додатною температурою повітря;

забезпечити подачу гарячої води до місця спуску водолазів.

2.81. Під час проведення підводних робіт в умовах від’ємних температур зовнішнього повітря варто вжити заходів проти переохолодження водолазів. До таких заходів належать надягання двох комплектів водолазної білизни та обмеження часу перебування водолазів під водою, використання засобів активного обігріву водолазів, опалюваних приміщень (будок) і наметів для вдягання і роздягання водолазів, установка захисних споруд або неопалюваних будок і наметів, безпосередньо над майнами.

Необхідні заходи проти переохолодження, залежно від конкретних умов роботи встановлюються в кожному випадку особою, що здійснює медичне забезпечення.

З появою води на льоду під дією приливу або вітру навантаження на лід повинно бути знижене на 50-80 %. Під час розрахунку навантаження на лід варто враховувати, що міцність льоду навесні зменшується вдвічі. За наявності сухих тріщин шириною менше 3 см і глибиною не більше половини товщини льоду, навантаження на лід повинно бути знижене на 20 %.

2.82. Для відігрівання шлангових з’єднань, редукторів, клапанів дихальних автоматів, водолазних шоломів і водолазних помп на місці робіт повинна бути достатня кількість гарячої води, дрантя або клоччя та інших теплозахисних матеріалів.

Для попередження утворення льодових пробок у шлангових з’єднаннях їх необхідно опустити у воду. З’єднання, що не доходять до води, варто обгорнути сухим теплоізоляційним матеріалом (наприклад, пінополістиролом). Перед кожним спуском і після нього шланги повинні ретельно продуватися стисненим повітрям.

2.83. Перед одяганням водолаза всі гумові частини водолазного спорядження варто попередньо відігріти до додатної температури. Після надягання водолазного спорядження водолаз повинен без затримки спуститися з опалюваного приміщення під воду.

2.84. Водолаз, що стоїть на подачі повітря, повинен уважно стежити за показниками манометра на повітророзподільному щиті. У разі підвищення тиску в шлангу, що вказує на утворення в з’єднаннях шланга (які перебувають на поверхні) льодової пробки, він зобов’язаний негайно доповісти командиру спуску.

2.85. Під час роботи у вентильованому спорядженні водолаз, перебуваючи під водою, повинен прислухатися до шуму повітря, що поступає до нього. У разі зміни характеру шуму повітря водолаз повинен припинити роботу, доповісти командиру спуску і дізнатися по телефону про тиск на водолазному манометрі. У разі обмерзання шлангів і порушення подачі повітря тиск на манометрі піднімається. У цьому разі водолаза необхідно негайно підняти на поверхню.

2.86. Під час роботи у спорядженні з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті у разі збільшення опору на вдиху (закупорювання шлангів) водолаз повинен припинити роботу, доповісти командиру спуску, перейти на дихання з аварійного запасу і вийти на поверхню. Продовжити роботу можна після відновлення нормальної працездатності всіх вузлів і деталей спорядження.

2.87. Льодові пробки у шлангових з’єднаннях видаляються обігрівом з’єднань гарячою водою зі збереженням встановленого підпору повітря в шлангу. Після видалення крижаних пробок у шлангу і шлангових з’єднаннях, продування їх стисненим повітрям водолаза дозволяється спустити під воду.

2.88. Під час проходження водолаза від місця одягання до місця спуску у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання варто вжити заходів проти замерзання легеневого автомата з редуктором. Під час роботи водолаз повинен уважно стежити за роботою дихальних клапанів, на яких може утворитися льодовий наліт. Перед надяганням дихального апарата легеневий автомат із редуктором необхідно просушити.

2.89. При спусках у водолазному спорядженні з м’яким шоломом, щоб уникнути пошкодження голови водолаза у випадку удару об лід, рекомендується надягати поверх шолома різні захисні пристосування (захисні каски, наклеювати на шолом захисні смуги тощо).

2.90. Під час виходу водолаза з води його варто перевести на дихання атмосферним повітрям, зняти вантажі і калоші (боти, ласти). Подальше роздягання проводиться в опалюваному приміщенні, де виключається створення на гумових частинах спорядження льодової кірки.

2.91. Для попередження замерзання редуктора і легеневого автомата водолазу після підключення до апарата варто намагатися дихати повільно і розмірено. При низькій температурі повітря варто уникати тривалого перебування водолаза на поверхні після підключення до апарата.

2.92. Під час проведення водолазних спусків в умовах низької температури в апаратах типу ІДА, водолаз після підключення до апарата повинен близько 10 хвилин перебувати на повітрі при температурі не нижче 0° С для розробки регенеративної речовини. Надалі час перебування водолаза на повітрі при температурі нижче -10° С до моменту занурення під воду не повинен перевищувати 5-7 хвилин.

2.93. Виконання робіт водолазом на розподілі середовищ повітря - вода, в апаратах з відкритою, напівзамкнутою і замкнутою схемами дихання при низькій температурі забороняється крім споряджень, спеціально призначених для цих цілей.

2.94. Навчальні водолазні спуски проводяться на спеціально обладнаних полігонах, басейнах, баштах, відсіках корабля або з берега. Ділянка акваторії, відведена для спусків, повинна бути огороджена для попередження заходження в неї плавучих засобів. Поверхня дна акваторії в районі спусків повинна бути ретельно обстежена водолазами та очищена від сторонніх предметів. Водолазне обстеження поверхні дна акваторії проводиться не менше одного разу на рік, результати обстеження оформляються актом.

2.95. Наказом начальника навчального закладу до навчальних спусків під воду допускаються особи, які за станом здоров’я придатні до спусків під воду, пройшли теоретичну підготовку і здали залік ВКК навчального закладу на допуск до водолазних спусків.

2.96. Командування навчальними спусками здійснюється водолазним спеціалістом, старшим інструктором-водолазом, а в навчальних закладах, крім цього, - інструктором-водолазом. Командир спуску відповідає за організацію навчального спуску, якість виконання навчальних вправ під водою, дотримання заходів безпеки і вимог цієї Інструкції, контролює ведення Журналу водолазних робіт (додаток 1) та оцінює виконання навчальних вправ.

2.97. Медичне забезпечення навчальних водолазних спусків проводиться штатними лікарями спеціальної фізіології. Під час навчання для одержання кваліфікації "позаштатний водолаз", "офіцер-водолаз" і за відсутності штатних лікарів спеціальної фізіології медичне забезпечення навчальних спусків може здійснюватися лікарями (фельдшерами), спеціально допущеними до них відповідною ВКК. Особи, що здійснюють медичне забезпечення навчальних водолазних спусків, зобов’язані перебувати в місці спусків водолазів у готовності надати негайну медичну допомогу.

2.98. Забезпечення водолазних спусків і навчання курсантів практичним навичкам покладаються на інструкторів-водолазів, яким дозволяється одночасно забезпечувати і навчати не більше трьох чоловік. Вони зобов’язані готувати водолазне спорядження та обладнання до навчальних спусків, контролювати робочу перевірку спорядження тих, кого навчають, його надягання, підключення до апарата на дихання, спуск під воду і дотримання методики навчальних вправ. Перед кожним навчальним спуском вони готують декомпресійну барокамеру і спорядження для водолаза, що страхує.

2.99. Водолазне спорядження, обладнання і засоби забезпечення спусків повинні бути ретельно перевірені. Той, хто навчається, робить робочу перевірку спорядження особисто під спостереженням інструктора-водолаза із записом у Журнал водолазних робіт (додаток 1) і доповіддю командиру спуску.

2.100. Навчальні спуски проводяться по водолазних трапах, що доходять до дна. З кожного трапа дозволяється спускати не більше двох чоловік.

2.101. Відпрацьовування навчальних вправ проводиться у суворій послідовності, зазначеній у програмі. Тих, кого навчають, допускають до відпрацьовування чергової вправи тільки після відпрацювання попередньої.

2.102. У місці проведення навчальних водолазних спусків також повинна знаходитися в готовності до негайного використання декомпресійна барокамера. У разі відсутності декомпресійної барокамери або її неготовності до використання, навчальні водолазні спуски забороняються.

2.103. Під час спусків з метою відпрацювання руху в плавальних комплектах спорядження подача сигналів водолазу проводиться зі шлюпки, яка його супроводжує, за допомогою контрольного кінця або звукової сигналізації. Сигнали від водолаза подаються по контрольному кінцю і спостерігаються екіпажем шлюпки по бую на поверхні води.

2.104. У місці проведення навчальних водолазних спусків повинен бути готовим до негайного спуску водолаз, що страхує, з числа інструкторів-водолазів. Водолаз, що страхує, призначається не більше ніж на кожні п’ять - шість навчальних водолазних постів.

2.105. Експериментальні водолазні спуски проводяться за програмами, затвердженими начальником ПРС ВМС ЗС України (начальник інженерних військ - начальник управління Командування Сил підтримки ЗС України). У програмі вказуються мета експериментів, обсяг і строки проведення. Технологія експерименту і заходи безпеки викладаються в методиці, доданій до програми.

2.106. Керівництво експериментом покладається на наукового керівника, якому підпорядковуються керівник водолазних робіт та командир спуску. До експериментальних водолазних спусків залучаються штатні водолази, за рівнем спеціальної і технічної підготовки, за станом здоров’я придатні до виконання цього виду водолазних робіт.

2.107. Науковий керівник з дозволу начальника ПРС ВМС ЗС України (начальник інженерних військ - начальник управління Командування Сил підтримки ЗС України) може залучати до експериментальних водолазних спусків (перебування під підвищеним тиском у водолазних барокамерах) осіб, що не мають водолазної спеціальності, які пройшли спеціальну підготовку, здали залік за програмою і методикою експериментів і придатні за станом здоров’я до участі в даному експерименті.

2.108. Допуск водолазів до експериментальних спусків, а також до спусків у нових зразках водолазного спорядження, що раніше не знаходилося на постачанні кораблів (суден та катерів) і організацій ЗС України, оголошується наказом командира після перевірки знань водолазів з улаштування спорядження і правил його використання під час експерименту.

Перевірку знань водолазів проводять керівник експерименту та водолазні спеціалісти, керівник водолазних робіт і командир спусків.

2.109. Для виконання екстрених водолазних робіт і для доставки водолазів у райони акваторії, недоступні іншим транспортним засобам, використовуються вертольоти, оснащені пристроями підйому людей з поверхні води в режимі зависання або мають технічну можливість посадки на поверхню води.

2.110. Спуски водолазів з вертольота дозволяються при хвилюванні моря до 2 балів на глибини до 20 м і тільки в денний час доби. До спусків під воду з вертольота допускаються найбільш досвідчені водолази у складі групи не менше трьох осіб.

2.111. Підготовка водолазів для роботи з вертольота повинна проводитися на спільних навчальних зборах груп водолазів і екіпажів вертольотів-рятувальників, а також на періодичних заняттях і тренуваннях.

2.112. Для спусків водолазів під воду з вертольота застосовується водолазне спорядження регенеративного типу та з відкритою схемою дихання (в автономному варіанті) у комплекті для плавання.

2.113. Робоча перевірка водолазного спорядження, вдягання водолазів, перевірка на герметичність, регулювання плавучості проводяться до заходу водолазів у вертоліт перед вильотом.

Перед вильотом вертольота перевіряється наявність і справність гумового надувного човна (типу ЛАС), спускових і контрольних кінців, а також справність пристрою вертольота для підйому людей з поверхні води.

2.114. Водолази, одягнені у водолазне спорядження, розміщуються у вертольоті. Командир спуску розподіляє обов’язки серед водолазів, проводить інструктаж, перевіряє підгонку спорядження, дихальних апаратів, вантажів, масок, ласт тощо, а за потреби робить контрольне підключення до апарата.

2.115. Кожний водолаз повинен мати контрольний кінець із буєм, який він тримає в руках під час перебування у вертольоті.

2.116. Після прибуття вертольота у заданий район командир спуску оцінює обстановку та визначає за погодними умовами можливість проведення водолазних спусків. Рішення про спосіб спуску водолазів приймає командир екіпажу вертольота.

2.117. Спуски водолазів з вертольота можуть здійснюватися:

з посадкою вертольота на поверхню води;

у режимі зависання за допомогою рятувальних сидінь, поясів, які страхують;

у режимі руху вертольота зі швидкістю не більше 5 км/год.

2.118. Під час спусків водолазів під воду з посадкою вертольота на поверхню води, після посадки вертольота на поверхню води з нього спускається гумовий надувний човен, у якому розміщується водолаз, що забезпечує спуски.

Водолаз, що забезпечує спуски, одягнений у гідрокомбінезон і ласти, має страхувальний кінець, закріплений до нього і до човна, а також дихальну трубку, напівмаску (маску) і водолазний ніж.

Водолази, призначені до спуску, підключаються до дихальних апаратів і переходять із вертольота на гумовий човен, де їх приймає водолаз, що забезпечує спуски, і розміщує їх у ньому. Після розміщення в човні водолази відключаються від дихальних апаратів і підключаються до них тільки безпосередньо перед спуском під воду.

2.119. Спуски водолазів із вертольота в режимі зависання проводяться за допомогою рятувальних сидінь, поясів, що страхують.

Першим у воду спускається водолаз, що забезпечує спуски. Перед спуском водолаза, що забезпечує спуски, з вертольота скидають гумовий надувний човен. Страхувальний кінець закріплюється на човні і на водолазі, що забезпечує спуски, якого спускають на воду за допомогою спуско-піднімального пристрою вертольота. Перебуваючи біля водної поверхні, водолаз, що забезпечує спуски, підтягує за страхувальний кінець гумовий надувний човен і сідає в нього. Після цього водолазів, призначених для роботи під водою, по черзі спускають на воду. Підключення водолазів до дихальних апаратів проводиться безпосередньо перед їх переходом у спусково-підйомний пристрій вертольота. Кожний водолаз повинен мати контрольний кінець. Водолаз, що забезпечує спуски, приймає водолазів у гумовий надувний човен і доставляє їх до місця роботи. Якщо водолази рухаються до місця робіт самостійно, то водолаз, що забезпечує спуски, супроводжує їх і спостерігає за ними по буях на сигнальних кінцях.

2.120. Дозволяється проводити водолазні спуски в режимі руху вертольота. У цьому разі водолази можуть стрибати у воду з вертольота, якщо відстань від нього до води не більше 5 м і швидкість його руху не більше 5 км/год.

2.121. Перед стрибком водолаза з вертольота викидається гумовий надувний човен водолазом, що забезпечує спуск. Він тримає страхувальний кінець у руці на відстані від човна довжиною 10-15 м. Після приводнення гумового надувного човна водолаз, що забезпечує спуск, стрибає у воду так, щоб не потрапити у човен. Потім він підтягує до себе човен за страхувальний кінець і розміщується в ньому. Перед виконанням стрибка у воду водолаз, одягнений у спорядження з дихальним апаратом, повинен підключитися до апарата і зробити вдих, намагаючись вибрати всю газову суміш із дихального мішка (якщо дихальний апарат із замкнутою або напівзамкнутою схемою дихання), затримати подих і, легко відштовхнувшись, стрибнути у воду ногами донизу. У момент приводнення необхідно притримати руками клапанну коробку (дихальний автомат) для запобігання відриву штуцера загубника від маски, лікті рук пригорнути до грудей, видихнути, а поринувши у воду, зробити вдих з апарата. Спливши на поверхню, водолаз повідомляє про своє самопочуття сигналами візуального зв’язку. Водолаз, що забезпечує спуск, доставляє (або супроводжує) водолазів до місця робіт.

Під час стрибків водолазів у режимі руху вертольота вони повинні робити їх з таким інтервалом, щоб не було великого розкиду по акваторії, і не заважати один одному у воді.

Забороняється стрибати у воду з висоти більше 5 м, за глибини місця менше 3 м, донизу головою, грудьми або спиною вперед, з гострими предметами в руках і в апаратах без захисного кожуха дихального мішка.

2.122. Водолаз, що забезпечує спуски, повинен мати технічні засоби зв’язку (малогабаритну радіостанцію тощо) та постійно підтримувати зв’язок з вертольотом. Зв’язок із працюючими водолазами, за потреби, здійснюється за допомогою контрольних кінців умовними сигналами, а на поверхні - сигналами візуального зв’язку.

2.123. За потреби виконання короткочасних водолазних робіт на поверхні води (огляд або остроплення плаваючого об’єкта, робота із зовнішніми арматурами об’єкта тощо) дозволяється спуск із вертольота в режимі зависання тільки одного працюючого водолаза із сигнальним кінцем. Довжина сигнального кінця повинна забезпечувати вільні дії водолаза на об’єкті. Плавучість водолаза за такого спуску в спорядженні повинна бути в межах 1,5-2 кгс. Під час роботи водолаз може дихати з апарата або атмосфери (через дихальну трубку) залежно від конструкції спорядження.

2.124. Після закінчення водолазних робіт вертоліт приводнюється, а водолази підходять на гумовому човні до вертольота та переходять у нього. Якщо водолазні спуски проводилися в режимі зависання або руху вертольота, водолазів піднімають у вертоліт за допомогою пристроїв для підйому людей. У першу чергу піднімають водолазів у спорядженні з дихальними апаратами, за ним водолаза, що забезпечує спуск, а потім гумовий надувний човен.

2.125. За організацію водолазних спусків і безпеку водолазів відповідає командир спуску.

2.126. Водолазні спуски зі шлюпки здійснюються під час виконання водолазних робіт, коли спуски безпосередньо з борту корабля (причалу, берега) неможливі або недоцільні, коли висота місця спуску перевищує 3 м, а також у разі проведення підривних робіт та обстеження великих акваторій.

2.127. Водолазні спуски зі шлюпки виконуються в автономному або шланговому спорядженні, як правило, у плавальному варіанті на глибинах до 20 м у разі хвилювання моря в районі спуску до 2 балів. Під час використання шлангового варіанта водолазного спорядження повітря водолазу подається через редуктор від транспортного балона, розташованого у шлюпці. Плавучість водолаза повинна бути приведена приблизно до "нульової".

2.128. За потреби кормова частина шлюпки повинна бути обладнана малим трапом для виходу водолаза з води. Шлюпка, як мінімум, повинна забезпечувати розміщення водолазної станції з трьома водолазами, двома веслярами (незалежно від наявності двигуна в шлюпці) і командира шлюпки. Обов’язки командира спуску і командира шлюпки можуть сполучатися. Розподіл обов’язків між водолазами здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції.

2.129. У разі виконання робіт із віддаленням від корабля (судна, катера, причалу, берега) повинні вживатися додаткові заходи безпеки для виключення небезпечного наближення до водолазів сторонніх плавзасобів.

На шлюпці повинні бути передбачені буї-відмітники, кидальні кінці, засоби подачі звукових сигналів водолазам або технічні засоби зв’язку з водолазами, засоби візуального спостереження. Між плавзасобами, що забезпечують, повинен бути передбачений безперервний зв’язок за допомогою технічних, зорових і сигнальних засобів.

2.130. Шлюпка, що забезпечує плавання групи водолазів, повинна мати водотоннажність, достатню для прийому на борт і транспортування всіх працюючих водолазів.

Водолаз, що страхує спуск у шлюпці, повинен мати спорядження з відкритою схемою дихання і перебувати в негайній готовності до спуску.

2.131. Групові водолазні спуски можуть проводитися з одним контрольним кінцем (у замикаючого групи) або з двома (у ведучого і замикаючого групи). При цьому група повинна мати сигнальний кінець (зв’язку), що кріпиться до кожного водолаза. У разі плавання групи водолазів з наявністю контрольних кінців у кожного водолаза сигнальний єднальний кінець може втримуватися водолазами в руках.

У разі плавання у складі групи водолази повинні періодично (через 2-3 хвилини) контролювати самопочуття один одного візуально, за допомогою сигнального єднального кінця або за допомогою технічних засобів зв’язку. У випадку несправності спорядження, поганого самопочуття одного з водолазів вся група спливає на поверхню і вживаються заходи щодо підйому аварійного водолаза на плавзасіб, що забезпечує. Знімати (обрізати) сигнальний кінець забороняється.

2.132. Спуск водолаза, як правило, проводиться у кормовій частині шлюпки способом "падіння у воду" з положення сидячи на борту (або на транцевій дошці для шлюпки без керма) спиною вперед. На водолазі повинен бути закріплений сигнальний кінець або контрольний кінець із буєм.

2.133. На кораблі (судні, катері, причалі, березі) перед спуском водолазів піднімають попереджувальний сигнал про водолазні спуски відповідно до вимог цієї Інструкції.

2.134. Водолаза з води в шлюпку піднімають по малому трапу за допомогою особового складу, що перебуває в ній, з дотриманням заходів безпеки для виключення травмування водолаза і пошкодження спорядження.

2.135. Перед спусками в місцях перебування небезпечних морських тварин (акул, косаток, мурен, баракуд, морських вугрів, скатів, їжаків, скорпіонів, зірок, поліпів, коралів тощо) водолази повинні бути проінформовані про можливі види цих тварин у районі робіт, проінструктовані щодо заходів безпеки і засобів захисту (репеленти, випромінювачі різних конструкцій, альтанки-схованки тощо).

Найбільш доцільно використовувати для спусків водолазне спорядження, пофарбоване в однотонний темний колір. Застосування блискучих, яскравих і світлих предметів у складі водолазного спорядження варто виключити.

2.136. Водолазні роботи під водою повинні здійснюватися групою водолазів не менше двох - чотирьох осіб, з яких один - два спостерігають за появою хижаків, а решта виконують роботи. На глибину перебування водолазів спускається альтанка-схованка із заздалегідь відкритими та взятими на стопор дверцятами.

Біля місця спуску постійно перебуває шлюпка (катер) із водолазом, що страхує, і командою із засобами для відлякування морських хижаків та надання допомоги працюючому водолазу. Протягом усього спуску забезпечується ретельне кругове спостереження за поверхнею води. Відлякування хижаків проводиться ударами по спущеному у воду металевому предмету або застосуванням спеціальної хімічної речовини - репеленту, а з кораблів - струменями води з пожежних стовбурів або лафетів.

Під час проведення водолазних робіт забороняється рибний лов з борту корабля, а також викидання харчових та інших відходів за борт корабля.

2.137. Водолази повинні виконувати такі заходи безпеки:

не стрибати у воду, рухатися у воді спокійно і плавно;

уникати контактів з незнайомими видами риб, молюсків, коралів, медуз тощо;

обстежувати дно, тріщини, вузькості, печери тільки жердиною (щупом).

2.138. Водолаз, що перебуває під водою, повинен бути уважним і обачним. З появою хижаків він повинен подати сигнал про вихід на поверхню, розрізати закріплений біля пояса поліетиленовий пакет з репелентом і почати підйом. Під час захисту від нападу морського хижака водолаз використовує сталевий прут або інші засоби. Водолазний ніж використовується у виняткових випадках, тому що поранення значної частини морських тварин може викликати ще більшу їх агресивність.

2.139. Водолазні роботи в районах, де можлива наявність небезпечних морських тварин, забороняються:

у темний час доби;

у місцях постановки і вибірки риболовецьких сіток, виходу стічних каналізаційних вод, скидних вод м’ясокомбінатів та інших підприємств харчової промисловості;

за наявності ран, що кровоточать, і саден на тілі водолаза;

з появою великих хижих морських тварин;

безпосередньо після проведення підводних підривних робіт у даному районі.

2.140. До специфічних умов проведення водолазних робіт на високогір’ї належать: знижений атмосферний тиск, що становить на висоті 1000 м - 0,89 кг/см-2, 2000 м - 0,78 кг/см-2, 3000 м - 0,69 кг/см-2, 4000 м - 0,6 кг/см-2, 5000 м - 0,53 кг/см-2, круті та стрімчасті береги озер і рік, нерівний ґрунт, підводні холодні течії, можливість каменепадів і зсувів.

2.141. Вибір місця спуску здійснюється з урахуванням зазначених специфічних умов. Забороняється проводити водолазні спуски в місцях, де можливі каменепади, зсуви і біля обмілілих русел рік, якими може раптово піти вода. У місці спуску роблять проміри глибин, визначають характер ґрунту і підводних течій.

2.142. До початку проведення водолазних спусків водолази повинні пройти адаптацію до зниженого атмосферного тиску не менше двох діб. Ознаками адаптації є зменшення або зникнення симптомів гірської хвороби (шум у вухах, запаморочення, слабкість, кровотеча з носа та вух). За відсутності ознак адаптації і за наявності скарг на стан здоров’я водолаз до спуску не допускається.

2.143. Спуск рекомендується проводити у спорядженні регенеративного типу з відкритою схемою дихання. Використання водолазних помп із вентильованим спорядженням допускається тільки на глибинах до 5 м. Подача повітря водолазу проводиться від балонів зі стисненим повітрям або від компресора через ресивер і водолазний повітророзподільний щит.

2.144. Спуск водолаза здійснюється у двох комплектах водолазної білизни, у зимовій сорочці (гідрокомбінезоні з рукавицями). Швидкість спуску водолаза повинна становити не більше 5 м/хв.

2.145. Водолаз, що страхує спуск, перебуває в негайній готовності до спуску для надання допомоги і одягнений у гідрокомбінезон (водолазну сорочку).

2.146. Зв’язок з водолазом здійснюється тільки по телефону. У разі несправності телефонного зв’язку спуск припиняється і водолаза негайно піднімають на поверхню.

2.147. Декомпресія водолазів проводиться за відповідними режимами для водолазних спусків в умовах високогір’я.

2.148. Рятувальні водолазні роботи можуть виконуватися за хвилювання моря понад 3 бала з обов’язковим вживанням заходів щодо запобігання ударам водолазів хвилею об трап і корпус корабля та захисту місця спуску від впливу хвиль (залучення інших плавзасобів для прикриття місця роботи від хвилювання тощо).

2.149. Водолазне забезпечення надання допомоги аварійним підводним човнам і рятування їх екіпажів відноситься до особливого виду рятувальних робіт. Вони вимагають певних додаткових знань і практичної підготовки водолазів, спрямованих на придбання навичок використання спеціальних рятувальних пристроїв підводних човнів.

2.150. Робота водолаза на комутаційному повітряному майданчику рятувальних пристроїв підводних човнів вимагає великих фізичних зусиль і уважності. Призначені для роботи на комутаційних повітряних площадках водолази повинні одержати інструктаж у командира спуску, ознайомитися з конструктивними особливостями і пройти практичне тренування на таких майданчиках аналогічного проекту підводного човна.

Під час роботи з приєднання шлангів або тросів до штуцерів комутаційних повітряних майданчиків, аварійно-рятувальних пристроїв водолаз повинен стежити, щоб його шланг і кабель не переплуталися з приєднувальними шлангами, тросами.

2.151. У процесі забезпечення виходу підводників через торпедні апарати, вхідні люки, рятувальні люки та інші рятувальні пристрої, а також під час передачі пеналів і гумових мішків з майном і медикаментами водолаз повинен стежити за тим, щоб у момент відкривання кришок цих рятувальних пристроїв його не захопило пузирем повітря наверх, а у момент закривання кришок під них не потрапив водолазний шланг, сигнальний кінець, кабель або будь-які інші кінці, що йдуть від водолаза або об’єкта на поверхню.

2.152. Рятування підводників за допомогою рятувальних підводних апаратів, рятувального і ВД також забезпечується водолазами. В процесі забезпечення рятування "сухим" способом (без впливу на підводників забортного гідростатичного тиску) водолази проводять обстеження на предмет відсутності вибоїн, вм’ятин, глибоких рисок, бруду та мастил, що загусли, та очищення комінгс-майданчика рятувального люка від троса, кабелю тощо, що може бути причиною неможливості посадки рятувального дзвона або рятувального підводного апарата. За допомогою водолазів або рятувального апарата проводиться доставка і приєднання ходового троса рекомпресійної камери до відкидної провушини кришки люка комінгс-майданчика. Необхідна довжина ходового троса рекомпресійної камери змотується з барабана лебідки і закріплюється на платформі водолазного дзвона або альтанці і після спуску водолаза на комінгс-майданчик його огинання заводиться у відкидну провушину і заставляється штирем.

2.153. Під час рятування підводників шляхом прийому їх у рятувальний дзвін "мокрим" способом дзвін до комінгс-майданчика не приєднується, а зависає над рятувальним люком на ходовому тросі. Водолаз, перебуваючи біля рятувального люка, забезпечує зустріч підводників і надає їм допомогу під час переходу в дзвін.

Водолазне забезпечення рятування підводників шляхом переходу їх у ВД здійснюється за допомогою закріпленого водолазами напрямного кінця від платформи рятувального дзвона до місця виходу підводників.

Водолаз, що забезпечує спуск, на платформі допомагає підводникам від’єднати карабіни від напрямного кінця, зайти і розміститися в рятувальному дзвоні, при цьому водолази повинні бути гранично уважні та обережні, запобігаючи спливанню підводників, що мають значну позитивну плавучість.

2.154. Вихід і наступний перехід підводників у рятувальний підводний човен проводиться під контролем і за забезпечення водолазами рятувального підводного човна. Перед виходом підводників водолази заводять напрямний кінець від місця виходу до водолазної ніші рятувального підводного човна.

Перший водолаз зустрічає підводників безпосередньо у місці виходу з аварійного підводного човна і допомагає підводникам зачепити карабін рятувального спорядження за напрямний кінець і дає команду на перехід у рятувальний підводний човен.

Другий водолаз на платформі відкидних майданчиків водолазної ніші рятувального підводного човна зустрічає і відчіплює карабін рятувального спорядження, допомагає перейти у приймально-вихідний відсік водолазного комплексу рятувального підводного човна.

Третій водолаз у приймально-вихідному відсіку ВК виключає підводників з дихальних апаратів (за командами командира спуску) і надає їм необхідну допомогу.

2.155. На рятувальному судні, крім штатного спорядження для водолазів, повинно бути водолазне спорядження, яке знаходиться у готовності до негайного рятування людей.

Вивід людей з повітряних подушок частково затоплених відсіків кораблів (суден), які перекинулися, затонули або знаходяться в аварійному стані, на поверхню повинен проводитися водолазами з урахуванням рекомендацій лікаря спеціальної фізіології, що бере участь у рятувальній операції, з урахуванням проведення декомпресії або лікувальної рекомпресії.

2.156. До спусків водолазів у затоплені відсіки необхідно провести ретельний інструктаж і ознайомити їх з розміщенням обладнання у відсіках, які будуть обстежені, за кресленнями, макетами або на однотипному кораблі.

2.157. Вивід людей з повітряної подушки відсіків проводять не менше ніж два водолази. Другий водолаз повинен перебувати біля входу в аварійний корабель і забезпечувати роботу першого, котрий повинен йти у відсік із людьми. Якщо прохід у відсік із людьми складний, має велику довжину і повороти, то рекомендується додатково залучити ще одного водолаза.

2.158. Під час першого спуску необхідно завести і закріпити ходовий кінець від входу в аварійний корабель до відсіку з людьми. У внутрішніх приміщеннях аварійного корабля, а також у місцях повороту шляху, яким повинні виводитися люди, варто встановити автономні джерела світла. Особливо ретельно потрібно стежити за сигнальним, ходовим і іншими допоміжними кінцями, не допускаючи їх переплетіння.

2.159. У відсік насамперед необхідно подати по шлангу повітря з будь-якого джерела (балонів, компресора тощо), потім за потреби пенал з гарячим чаєм, бульйоном тощо, після цього приступити до операції з підйому потерпілих на поверхню. Для підйому людей на поверхню рекомендується застосовувати рятувальне спорядження підводника і водолазне спорядження з відкритою схемою дихання.

2.160. Входити у відсік з людьми водолаз повинен, дотримуючись безпеки і за можливості осторонь від потерпілих, щоб уникнути можливих несподіваних агресивних дій з їх боку.

2.161. Під час перебування водолаза в повітряній подушці частково затопленого відсіку (приміщення) відкривати ілюмінатор шолома або відключатися від дихального апарата і переходити на дихання газовою сумішшю повітряної подушки без попередньої її вентиляції забороняється.

2.162. Якщо проникнення водолазів у відсік аварійного судна, де залишилися люди, неможливо через двері, люки, горловини і пробоїни в корпусі корабля, то варто вирізати отвір для виводу людей на поверхню. Отвір вирізається за можливості на 1-2 м нижче рівня повітряної подушки. У цьому випадку необхідно вжити заходів щодо поліпшення складу повітря в повітряній подушці, підтримки або збільшення її обсягу за умови збереження існуючого положення аварійного корабля.

2.163. Вивід людей з відсіку проводиться по черзі. Водолаз за командою командира спуску повинен увійти у відсік з дихальним апаратом для того, хто рятується, у повітряній подушці переключитися на атмосферу, коротко проінструктувати того, хто рятується, одягти на нього апарат і включити його в роботу. Потім обв’язати потерпілого кінцем, що страхує, взяти в руку поясний ремінь його апарата і, дотримуючись правил безпеки, направитися з ним до виходу.

2.164. Виконувати рятувальні роботи в затоплених відсіках без засобів зв’язку забороняється.

2.165. Рятування людей, що плавають на поверхні води, проводиться швидко та організовано. Для підбору людей використовуються як технічні засоби, що включають рятувальні вертольоти, катери і шлюпки, надувні рятувальні плоти і човни, рятувальні платформи і трапи, так і спеціальні водолазні команди.

2.166. Водолазні рятувальні роботи виконуються у водолазному спорядженні, яке відповідає умовам проведення водолазних спусків, з урахуванням характеру рятувальних робіт і гідрометеорологічних умов. Під час виконання водолазних рятувальних робіт на місці спуску водолаза повинні перебувати шлюпка або катер.

2.167. У всіх випадках рятування людей повинна дотримуватися певна черговість. Спочатку рятують людей, що плавають без будь-яких рятувальних засобів, потім тих, хто тримається за предмети з позитивною плавучістю. В останню чергу рятують одягнених в індивідуальні рятувальні засоби. При цьому необхідно враховувати, що час припустимого перебування людей у воді навіть за температури 15-20° С не перевищує декількох годин. Тривалість перебування людини у воді зазначено в таблиці 9.

2.168. Під час рятування людей, що втримуються на поверхні води, необхідно як найшвидше підпливти до них і надати допомогу до їх занурення у воду. Направлятися до потопаючого необхідно найкоротшим шляхом з урахуванням напрямку і швидкості течії.

Підпливати до потопаючого треба позаду і брати його за голову або під пахви. Буксируючи потопаючого, потрібно намагатися втримати його голову над поверхнею води. Якщо потопаючий схопив водолаза за руки, перешкоджаючи буксируванню, водолазу варто міцно стиснути кисті своїх рук і різким рухом повернути їх убік великих пальців потопаючого. Щоб звільнитися від захвату за тулуб попереду, необхідно впертися коліном у живіт потопаючого, долонею натиснути йому на підборіддя і різким рухом ноги відіпхнути від себе. Для звільнення від захвату за шию позаду необхідно штовхнути потопаючого під лікоть і повернути його руку назад за спину.

Буксирування потерпілого до берега водолазом за наявності прибійної хвилі забороняється. Підйом потерпілого повинен здійснюватися на плавзасоби.

2.169. Пошук потерпілих проводиться двома - трьома водолазами одночасно. Якщо потонулий лежить обличчям донизу, підпливати до нього треба з боку ніг; якщо він лежить обличчям догори, підпливають із боку голови. В обох випадках варто брати потерпілого під пахви, утримуючи над собою. Для спливання необхідно відштовхнутися та винести потерпілого на поверхню, потім оглядітися і найкоротшим шляхом доставити його до берега або плавзасобу, де йому нададуть негайну допомогу з відновлення дихання.

2.170. Під час надання допомоги необхідно стежити за ритмом дихання та проявляти холоднокровність. Зайва метушливість може привести до передчасної фізичної втоми.

2.171. Під час підльоту до місця робіт водолази разом з бортовим техніком готують рятувальні засоби і за командою командира спуску одягають водолазне спорядження та, підключившись до апаратів, висаджуються на надувний плавзасіб або на поверхню води.

Переконавшись у герметичності спорядження і нормальній роботі дихальних апаратів, водолази підпливають до потерпілого, закріплюють на ньому рятувальний засіб і дають команду сигналами візуального зв’язку на вертоліт про початок підйому потерпілого.

2.172. Під час проведення рятувальних робіт командир спуску повинен підтримувати зв’язок з бортом вертольота за допомогою радіостанції.

Після підйому всіх потерпілих водолази піднімаються на вертоліт. Під час проведення нічних рятувальних робіт водолази повинні мати при собі електричні ліхтарі типу "Берил" для забезпечення можливості позначити себе на воді (палубі, землі) або подати умовний сигнал екіпажу вертольота.

2.173. Група водолазів розміщується в надувному гумовому човні. Командир спусків встановлює двосторонній зв’язок з екіпажем вертольота і розподіляє обов’язки серед водолазів.

За командою командира спуску з вертольота скидається другий човен для врятованих, котрий приводиться в робоче положення і пришвартовується до робочого човна. У другий човен спускаються дихальні апарати для виводу потерпілих.

2.174. Командир спуску доповідає командиру вертольота про готовність до роботи та після його дозволу підходить на човні до аварійного об’єкта, наносить на ньому мітку діючої ватерлінії для контролю за осіданням.

2.175. Один з водолазів, спустившись під воду, проводить обстеження відсіків аварійного об’єкта і доповідає обстановку командиру спуску. Після прийняття рішення на вивід людей з відсіку водолаз бере з собою дихальний апарат, входить у відсік, потім у повітряній подушці переключається на атмосферу, якщо можливо, коротко інструктує потерпілого, надягає на нього дихальний апарат і підключає апарат до потерпілого. Обв’язавши потерпілого спеціальним кінцем, що страхує, водолаз підключається до апарата, бере потерпілого за поясний ремінь (спеціальний кінець) і, дотримуючись правил безпеки, направляється з ним до виходу. Спливши на поверхню, буксирує його до човна для врятованих. З появою явних ознак затоплення аварійного об’єкта (безперервне збільшення осаду, постійне травлення повітря) човен з водолазами повинен негайно відійти від нього на безпечну відстань.

2.176. Водолазу забороняється працювати у відсіку об’єкта, що перевернувся, без засобів зв’язку, а також розміщати у гумовому човні вантаж більше 500 кг і кріпити до аварійного об’єкта кінці, пов’язані з вертольотом.

2.177. Евакуація затонулої техніки включає виконання таких водолазних робіт:

пошук затонулої техніки та позначення місця її затоплення;

обслідування затонулої техніки;

остроплення та витягування (підйом) затонулого засобу на берег.

2.178. Найбільш розповсюдженими способами евакуації затонулої техніки є:

витягування затонулої техніки танками, тягачами, тракторами, автомобілями та їх лебідками на берег;

підйом з використанням переправних та підйомних засобів;

комбінований спосіб.

2.179. Витягування проводиться в тих випадках, коли техніка, що затонула, знаходиться відносно недалеко від берега, за малих нахилів дна річки, без канав, ям та інших природних і штучних загороджень, коли можливі підходи до берега, а берег дозволяє встановити та заанкерувати на ньому тягові засоби.

2.180. Підйом техніки, що затонула, проводиться в тих випадках, коли засіб затонув на великій глибині та великій відстані від берега або на шляху витягування є перешкоди і загородження, на влаштування проходів в яких необхідно витратити багато сил, засобів та часу, а також у тих випадках, коли береги не дозволяють встановити на них тягові засоби. Підйом техніки, що затонула, доцільно проводити в тих випадках, коли її ходова частина несправна, а ґрунт дна річки слабкий.

2.181. Комбінований спосіб евакуації застосовується тоді, коли техніка, що затонула, знаходиться далеко від берега та на великій глибині, траса має перешкоди, які затрудняють витягування, а потужність тягових засобів недостатня.

2.182. Пошук затонулої техніки є однією з трудомістких і важливих робіт під час евакуації. Залежно від строків, обсягу майбутніх робіт, наявних сил і засобів командир, якому доручені евакуаційні роботи, обирає найбільш раціональний спосіб пошуку.

2.183. Пошук затонулої техніки може вестися повітряним фотографуванням або траленням ділянки річки. Пошуку передує розпитування осіб, що були присутні під час затоплення техніки. На підставі розпитування уточнюється район пошуку. Повітряне фотографування затонулої техніки можливо на річках глибиною до 3 м із середньою прозорістю води не менше 0,8 м. Повітряне фотографування застосовується, як правило, для пошуку в разі масового затоплення техніки, а також під час пошуку окремих важливих затонулих засобів, коли відомі лише ділянки рік, де відбулося затоплення. Визначення місць затоплення техніки і прив’язка їх до місцевих орієнтирів робляться за аерофотознімкам ділянки річки.

2.184. Пошук траленням є більш поширеним і вимагає обов’язкової участі водолазів. Він може вестися такими способами:

тросовим тралом, що буксирується двома плавзасобами по воді;

за допомогою кішки;

водолазами з використанням ручного тросового трала.

2.185. Тросовий трал для пошуку затонулої техніки виготовляється силами підрозділу, якому доручено виконувати евакуаційні роботи. Він складається з троса діаметром 7,7-9,9 мм, довжиною 30-40 м, до якого через кожні 5 м на тонкому тросі довжиною 1,0-1,5 м підвішується вантаж масою 5-20 кг (практично маса вантажу підбирається на місці) і приєднуються поплавки, що мають піднімальну силу, які забезпечують підтримку тросового трала на висоті 1 м (мал. 1).

Для буксирування тросового трала використовуються гусеничні транспортери, що плавають, буксирно-моторні катери та плавзасоби.

Кріплення трала до плаваючих засобів здійснюється за допомогою троса довжиною 20-30 м. Трос кріпиться за гаки на катерах або за міцні деталі (за буксирний гак кріпити недоцільно, тому що можливо намотування троса на гвинти). Для проведення пошуку вся ділянка річки розбивається на смуги шириною, рівною ширині захоплення трала. На березі встановлюються осьові віхи, за якими плавзасоби витримують напрямок руху під час тралення.

Під час тралення уздовж річки, смуги позначаються поплавками. У цьому випадку тралення доцільно проводити за ширини річок до 100 м, що дозволяє за один - два заходи протралити необхідну ділянку.

Якщо ширина річки менше 50 м тягові засоби можуть рухатися берегом або мілководдям уздовж берега.

У разі зачеплення трала водолазами здійснюється огляд місця зачеплення. Якщо трал зачепився за сторонній предмет, то водолаз відчіплює його і продовжує пошук. Якщо трал зачепився за предмет пошуку, то водолаз позначає його місце затоплення буєм, який повинен бути стійким на течії і чітко виділятися на воді. Якщо водолазні роботи починаються не відразу, а через декілька днів, то складається звітна картка або схема розташування затонулої техніки з легендою.

2.186. У звітній картці або схемі вказуються місце і час пошуку, характеристику водної перешкоди, ґрунт дна, стан берегів, а також відстань від орієнтирів на березі до затонулої техніки.

2.187. На порівняно невеликій течії (до 0,6 м/с) можна робити пошук за допомогою ручного трала (мал. 2).

Для пошуку призначається команда в складі 5-6 водолазів і 2-4 сапери.

Для забезпечення роботи водолазів під водою саперами, що перебувають на березі, натягуються направляючі нитки за шириною захоплення ручного трала. Водолази з ручним тралом, утримуючись за направляючі нитки (рух водолазів здійснюється з низової сторони ниток), протягують ручний трал у смузі між ними. Після протралення смуги верхня за течією нитка переноситься вниз, закріплюється і здійснюється тралення наступної смуги. У разі зачеплення трала водолаз обстежує місце його зачеплення і позначає виявлену затонулу техніку буями. Водолазів, які роблять пошук, супроводжує шлюпка на веслах, у якій повинні перебувати водолаз, що забезпечує, та водолаз, що страхує, і запас буїв для позначення.

2.188. З метою визначення способу евакуації затонулої техніки здійснюється обстеження підступів до річки, берегів, засобу, що затонув, і можливі способи його евакуації на берег. Обстеження організовує командир підрозділу, на який покладена евакуація затонулої техніки. Для обстеження призначається відділення, до складу якого входять не менше трьох водолазів, і ділиться на два розрахунки. Відділення забезпечується транспортером, що плаває.

Один із розрахунків, до складу якого входять водолази, на транспортері, що плаває, веде обстеження затонулої техніки і визначає можливий спосіб її евакуації на берег, інший розрахунок веде обстеження берега і підступів до нього.

2.189. Під час обстеження затонулої техніки і визначення способу її евакуації на берег визначаються:

стан затонулої техніки і її положення на дні (отримані ушкодження, стан ходової частини, ступінь замулення техніки, положення на ґрунті, підступи до буксирних гаків, їхній стан тощо);

ґрунт дна, швидкість течії, глибина річки, прозорість води і наявність перешкод у місці передбачуваних робіт;

профіль і ґрунт дна річки, швидкість течії, наявність штучних і природних перешкод і загороджень на трасі витягування затонулого засобу.

2.190. Спуски водолазів для обстеження затонулої техніки здійснюються із засобу, що плаває, або з берега. Під час спуску з берега проводиться обстеження прибережної смуги, потім траси витягування затонулого засобу і місця його затоплення. Якщо спуски водолазів робляться із засобу, що плаває, то роботи з обстеження проводяться у зворотному порядку. Розвідка траси, як правило, здійснюється протралюванням.

2.191. Під час обстеження берега річки і підступів до неї другим розрахунком визначаються:

наявність доріг або під’їздів, що йдуть до ділянки затоплення техніки, їхній стан; у випадку відсутності доріг намічаються під’їзди до річки і визначається обсягом робіт із їхнього устаткування;

стан підступів до зрізу води, нахил берегів, характеристика ґрунтів;

відстань до затонулої техніки і можливість встановлення тягових засобів, анкерних пристроїв та іншого евакуаційного устаткування на березі.

На підставі даних обстеження і наявних сил і засобів командир підрозділу приймає рішення про спосіб евакуації та розробляє схему організації робіт.

2.192. Під час підйому та витягування затонулої техніки на берег, а також у разі виконання інших інженерних підводних робіт широко використовуються різноманітні тягачі з лебідками, трактори, ручні лебідки, такелажні засоби, такелажне устаткування і анкерні пристрої.

2.193. Такелажні засоби служать для зміни напрямку і величини тягових зусиль під час витягування техніки, а також для кріпильних робіт. До них належать сталеві канати (троси), блоки, поліспасти та різноманітні деталі, що з’єднують (скоби, гайки, затискачі, сережки, петлі тощо). Для вибору троса, виходячи з необхідного тягового зусилля та обраного запасу витримки, визначають розривне зусилля, а потім підбирають трос, що відповідає вимогам.

2.194. З метою перевірки придатності наявного троса для необхідного тягового зусилля на розірвання можна орієнтовно визначити розривне зусилля троса за його діаметром, рахуючи, що:

трос діаметром 10-15 мм витримує на розірвання стільки тонн, скільки міліметрів у радіусі троса;

трос діаметром 15-25 мм витримує на розірвання стільки тонн, скільки міліметрів у діаметрі троса;

трос діаметром 25-35 мм витримує на розірвання число тонн у 1,5 раза більше числа міліметрів у діаметрі троса;

трос діаметром 35-45 мм витримує на розірвання число тонн удвічі більше числа міліметрів у діаметрі троса;

трос діаметром 35-45 мм витримує на розірвання 70-90 т.

2.195. Для з’єднання вільних кінців і для утворення петель застосовуються затискачі (мал. 3), що працюють за рахунок тертя затиснутого троса. З’єднання затискачами може витримувати навантаження до 80% витримки троса на розірвання.

Основні розміри затискачів залежно від діаметра троса наведені в таблиці 10.

За відсутності затискачів з’єднання тросів та їхнє кріплення можуть проводитися вузлами. Найбільш поширені вузли показані на малюнку 4.

Прямий вузол "а" застосовується для зв’язування кінців тросів у разі передачі тягового зусилля. З метою зручного розв’язання вузла у разі сильного натягу всередину вкладається шматок тонкої колоди (бруса).

Петля проста "б" застосовується у разі потреби тимчасово і швидко закріпити кінець і також швидко його віддати.

Петля зі шлагом "г" застосовується під час підйому колод, труб, рейок. Для того, щоб петля не сковзала під час підйому важких предметів, її варто в’язати одним або двома шпагами.

Крюковий вузол "д" використовується у разі закладання троса на крюки.

Плоский вузол "е" застосовується для зв’язування товстого троса з тонким. Так само як і в прямих вузлах, ходові кінці тросів прив’язують до корінного, щоб вузли не розв’язалися.

Штикові вузли "ж", "з", "й", "к" застосовуються для кріплення швартовів.

Блоки застосовуються для збільшення і зміни напрямку тягового зусилля. Під час евакуаційних робіт застосовуються одно- та двороликові блоки. Для приєднання до тросів або анкерів блоки мають гаки або силові пальці.

Поліспасти (мал. 5) призначені для збільшення тягового зусилля за рахунок зменшення швидкості руху техніки, що витягується, в порівнянні зі швидкістю вибирання троса за допомогою тягового засобу. Поліспасти використовуються для витягування затонулої (застряглої) техніки в тих випадках, коли тягове зусилля тягача, що застосовується, або лебідок недостатнє.

Блоки поліспаста розділяються на нерухомі і рухомі. Нерухомі блоки приєднуються до нерухомих предметів на місцевості (анкерними пристроями), рухомі - до техніки, що витягується.

Кінець троса поліспаста, який кріпиться до техніки, що витягується, рухомого блоку або анкерного пристрою називається анкерним. Кінець троса, що з’єднується з тяговим засобом (тягачем, лебідкою), називається ходовим. Частина троса поліспаста, протягнена від одного блока до іншого або від блоків до точок кріплення кінців тросів, називається гілкою поліспаста.

див. зображення

У разі потреби збільшення тягового зусилля лебідки тягача для витягування техніки досягають шляхом використання простого поліспаста, що забезпечує збільшення загального тягового зусилля у декілька раз.

Поліспаст із передаточним числом 1 (мал. 5), названий горденем, не дає виграшу в силі і використовується, якщо потрібно додати тросу зручний для тяги напрямок.

2.196. Основним показником, що характеризує поліспаст, є передаточне число і, що показує, у скільки разів зменшується тягове зусилля на ходовому кінці троса поліспаста (без урахування коефіцієнта корисної дії) у порівнянні з тяговим зусиллям, необхідним для витягування техніки. Передаточне число і визначається за формулою

Якщо не враховувати коефіцієнт корисної дії, то передаточне число (виграш в силі) необхідно вважати рівним числу гілок поліспаста, які йдуть від рухомого блока.

Передаточне число складних поліспастів, які складаються з ряду простих поліспастів, визначається як множення передаточних чисел окремих простих поліспастів.

2.197. Такелажне устаткування (мал. 6) призначено для витягування затонулої техніки за допомогою тягачів або інших тягових засобів. Комплект дозволяє збирати різноманітні схеми поліспастів, установлювати на ґрунті нерухомі точки опори (анкери) для закріплення нерухомих блоків поліспаста і з’єднувати поліспасти з технікою, що витягується анкерами і тяговим засобом (тягачем). За відсутності тягача з лебідкою і потреби створення тягового зусилля Rвит для витягування понад 75 т збираються схеми поліспастів із комплекту такелажного устаткування.

З комплекту такелажного устаткування можна збирати прості поліспасти з передаточними числами 5, 9 і 13, що складаються відповідно з двох, чотирьох і шести двороликових блоків, а також збирати деякі схеми складних поліспастів із використанням додаткового троса та однороликового блока або одночасно два паралельних простих поліспаста (за наявності двох тягачів).

2.198. Комплектність такелажного устаткування і характеристики наведені в таблицях 11, 12. Графік залежності між тяговим зусиллям Rвит, необхідним для витягування техніки, і тяговим зусиллям Р на лебідці або гаку тягача на ходовому кінці троса для всіх схем простого поліспаста, що можуть бути зібрані з комплекту такелажного устаткування, наведений на малюнку 7. Цей графік дозволяє обрати найбільш раціональну схему поліспаста, виходячи з конкретних значень тягових зусиль.

2.199. Якщо точка перетинання ліній, проведених із відповідних значень Rвит і Р, виявиться на ділянці, позначеній цифрою І, то варто застосовувати схему поліспаста, що складається з двох двороликових блоків; якщо ця точка виявиться на ділянці, позначеній цифрою II, потрібно застосовувати поліспаст із чотирьох двороликових блоків, а на ділянці, позначеній цифрою III, поліспаст із шести двороликових блоків. Якщо точка перетинання виявиться вище верхньої прямої, то витягти затонулу техніку за даного значення зусиль на тросі неможливо. Для її витягування в цьому випадку необхідно застосувати складний поліспаст або за наявності двох тягачів використовувати схему з двох паралельних простих поліспастів, кожний із яких повинен складатися з двох двороликових блоків. За такої схеми загальне тягове зусилля Rвит дорівнює сумі зусиль кожного простого поліспаста, обумовлених за наведеним графіком.

Внаслідок наявності знімних анкерів із штирями і з’єднувальних деталей застосування комплекту такелажного устаткування не залежить від місцевих умов і підсобних засобів, які звичайно бувають необхідні для витягування техніки за допомогою поліспастів.

2.200. Анкерні пристрої служать для закріплення тягових і такелажних засобів на місцевості під час витягування затонулої техніки на берег. Як анкер можна використовувати будь-який нерухомий предмет, що витримує необхідне зусилля (наприклад, дерево, пень, загальмований тягач, танк, трактор тощо).

У разі використання дерев і пнів як анкерів сприйняті ними максимальні тягові зусилля можуть бути визначені за таблицею 13.

2.201. В тих випадках, коли відсутній природний анкер, для закріплення поліспастів установлюють штучні анкери з колод, рейок, прогинань, якорів або з комплекту такелажного устаткування.

2.202. Анкери з колод для твердих ґрунтів наведені на малюнку 8 (горизонтальний анкер) і на малюнку 9 (вертикальний анкер). Колоди для горизонтального та вертикального анкерів беруть діаметром не менше 35-45 см і довжиною 2,6-3,3 м.

Колода (колоди) для вертикального анкера встановлюється із нахилом 12-20° у бік, протилежний дії тягового зусилля. У верхній і нижній частинах під анкерну колоду підкладають опорні колоди довжиною 1-3 м, що передають навантаження на ґрунт через підкладки з дощок довжиною, рівною довжині опорних колод. Анкерну колоду закопують на глибину 2 м - взимку, 2,5 м - влітку. Довжина виступаючого кінця анкерної колоди над поверхнею землі дорівнює 0,6-0,8 м.

Після установки анкерної та опорної колоди анкерну криницю засипають землею і камінням. Засипану землю утрамбовують. Кріпити трос із нерухомим блоком поліспаста до анкерної колоди необхідно якнайнижче. Вертикальний анкер витримує зусилля до 3 т. Щоб уникнути перерізання колоди тросом із тильної сторони колоди під трос укладаються шматки металевого швелера, рейки тощо.

2.203. Металеві анкери з комплекту такелажного устаткування для закріплення на ґрунті нерухомого блока поліспаста з’єднуються між собою послідовно в груповий анкер (мал. 10), що складається з двох прямолінійних гілок по 3-5 штук, під кутом 30-40° один до одного.

Орієнтовні зусилля, що може витримувати одиночний анкер із комплекту такелажного устаткування при забиванні повної кількості штирів, наведені в таблиці 13.

В процесі встановлення системи анкерів загальне зусилля визначається як сума зусиль стопоріння одиночних анкерів. Якщо загальна кількість анкерів не забезпечує витягування техніки, що може мати місце у разі слабких ґрунтів (болотистому, піщаному), необхідно підсилити їхнє кріплення наїздом на них тягача або танка.

Анкер, що влаштовується з якорів, складається з одного або декількох закопаних у ґрунт якорів понтонно-мостового парку. Зусилля, яке сприймається одним таким якорем, закопаним у глинисті або суглинні мерзлі ґрунти, складає не більше 5 т.

2.204. Витягування затонулих плаваючих транспортерів, автомобілів і інших транспортних засобів, якщо вони не занесені ґрунтом, можливо лебідками однотипних машин із використанням рухливих блоків для самовитягування.

2.205. У разі поганого зчеплення гусениць (коліс) тягача з ґрунтом, особливо в сиру погоду, на пухких і багнистих ґрунтах обладнуються анкери як із табельного такелажного устаткування, так і з місцевих матеріалів. Час на витягування затонулого засобу залежить від його стану і положення на дні річки, відстані до берега і у середньому складає 1-1,5 години.

2.206. Витягування понтонів і поромів здійснюється волоком по ґрунту. Для витягування доцільніше використовувати лебідку тягача.

Остроплення затонулої ланки (порома) здійснюється так само, як самохідних плаваючих засобів.

Для витягування ланки ПМП використовується остропочний пристрій (мал. 11), виготовлений силами військ, який складається з круглої скоби діаметром 20-25 см-3 двома 15-метровими м’якими тросами 2 перегином 19-20 мм, затискачами 3 і петлями 4 на кінцях.

Водолаз, що робить остроплення, повинен одягти петлі остроплювального пристосування на ролики для складання ланки і закріпити їх. Для остроплення порома водолаз бере із собою додатковий кінець, за допомогою якого підтягує пристосування до ролика для складання ланки. Кругла скоба остропувального пристосування викидається на буй або залишається на плавзасобі для наступного з’єднання її з тяговим тросом. Часто доступ до роликів для складання ланки під водою ускладнений, тому остроплення можна робити за буксирні рими порома (ланки).

2.207. Витягування перекинутої техніки звичайно здійснюється тільки після її встановлення на ходову частину, тому що сила, потрібна для витягування перекинутої техніки, може бути в 5 разів більше її маси. Крім того, таке витягування техніки може привести до сильного її ушкодження.

2.208. Найбільш поширеним способом евакуації затонулої техніки є витягування її на берег. Командир підрозділу, виходячи з даних обстеження і наявних у його розпорядженні тягових засобів, наявності тросів і такелажного устаткування, складає розрахункову схему витягування.

Розрахункові схеми залежно від типу затонулої техніки, її стану, положення на дні і щільності ґрунту можуть бути трьох видів:

витягування техніки зі справною ходовою частиною по твердому ґрунту дна річки;

витягування техніки зі справною ходовою частиною по багнистому ґрунту;

витягування техніки волоком по ґрунту.

Розрахунок в усіх випадках зводиться до визначення необхідного тягового зусилля Rвит, що дорівнює силі опору витягуванню R застряглої техніки. Сила опору витягуванню R залежить від великої кількості причин (характеру техніки, що застрягла, її технічного стану, стану ґрунту дна тощо) і визначається за наближеними емпіричними формулами.

У першому випадку під час витягування техніки на гусеничній базі із справною ходовою частиною по твердому ґрунту сила опору витягуванню R визначається за формулою

Середнє значення коефіцієнта фі для гусеничних машин у разі кам’янисто-піщаного дна буде дорівнювати 0,15-0,20, а у разі мулистого ґрунту - 0,20-0,25.

У другому випадку сила опору витягуванню R визначається за формулою (для значень альфа до 60° і h до 1,5 м)

Орієнтовні значення тягових зусиль, необхідних для витягування техніки, наведені в таблиці 14.

У третьому випадку під час витягування понтонів, поромів волоком по ґрунту, сила опору витягуванню R визначається за формулою

Однак, такий розрахунок сили опору витягуванню R не завжди виявиться повним, тому що можуть виникнути додаткові опори, викликані заклинюванням гусениць, розбіжністю сили тяги з напрямком витягування, заповненням техніки, наносним піском або мулом. Тоді це додаткове зусилля визначається за формулою

Таким чином, залежно від розрахункового тягового зусилля (опору), необхідного для витягування техніки на берег, підбирають тягач або лебідки і необхідні буксири. Залежно від об’єму робіт командир підрозділу призначає команду евакуації під керівництвом офіцера. Склад команди та її оснащення можуть змінюватись під конкретну задачу. Як правило, команда повинна складатися з двох розрахунків: берегового і водолазного.

2.209. Береговий розрахунок, виходячи з прийнятої схеми витягування, обирає місце і встановлює тяговий засіб, влаштовує анкер, розмотує тяговий трос, а у разі використання поліспаста робить запасовку троса в поліспаст і укладає його на плавзасіб для подачі до затонулої техніки.

2.210. Водолазний розрахунок робить остроплення затонулого засобу і за потреби розчищення траси витягування. Спуски водолазів для остроплення здійснюють з плаваючих засобів, обладнаних для проведення водолазних робіт. Орієнтуючись по бую, прикріпленому до затонулого транспорту, плаваючий засіб, обладнаний для водолазних спусків, надійно закріплюється на якорях 3-5 м вище за течією від затонулого транспорту. На течії понад 0,8 м/с, як правило, необхідно використовувати важкі якорі.

2.211. Остроплення колісних автомобілів доцільно робити за задній буксирний гак. Якщо буксирний гак вирваний, то за задню частину рами. У цьому випадку під час витягування не відбувається вивертання передніх коліс і вони вільно рухаються коліями, проробленими задніми колесами автомобіля (особливо в слабких ґрунтах).

2.212. Для остроплення використовується заздалегідь заготовлений трос із петлями на кінцях довжиною біля 15 м, один кінець якого кріпиться водолазом до буксирного гака, другий викидається (на буй) або залишається на плавзасобі для наступного з’єднання його з тяговим тросом.

2.213. Подача тягового троса від тягача (лебідки) до затонулої техніки здійснюється за допомогою плавзасобів. Кінець тягового троса обов’язково повинен бути закріплений на плавзасобі, а сам трос акуратно складений зигзагом на його платформі. З’єднання остропувального троса з тяговим здійснюється на плавзасобі за допомогою такелажної скоби, яка після з’єднання тросів обов’язково повинна бути зашпунтована.

2.214. Схема підйому затонулої техніки визначається масою і конструкцією засобу, що піднімається, наявністю понтонів (поромів), вантажопідйомних і такелажних засобів.

З ПМП можуть бути використані 40- або 60-тонні пороми, дообладнані укосиною. Під час вибору схеми підйому і вантажопідйомних засобів необхідно, крім маси затонулого засобу, враховувати сили присмоктування його до ґрунту. Під час розрахунків підйому затонулої техніки сили присмоктування виражаються коефіцієнтом, що є відношенням сили до піднімальної маси затонулої техніки.

Коефіцієнт сили присмоктування (Кп ) для різних ґрунтів наведений у таблиці 15.

Затонула техніка, виготовлена з металу, у воді втрачає біля 15% ваги. У цьому разі піднімальна сила буде виражатися формулою

Відривна сила розраховується за формулою

Для підйому затонулих засобів можуть використовуватися ланки ПМП, з яких збирається 40- або 60-тонний пором з укосинами, виготовленими з підручних матеріалів силами військ (малюнки 12, 13).

2.215. Для дообладнання укосиною пором причалює до берега так, щоб нижні сполучні вушка порома були повернені до берега. На другій понтонній ланці порома встановлюється і кріпиться тросами до замка порома лебідка. Потім до порому підноситься заздалегідь зібрана укосина, башмаки якої сполучаються з вушками порома і кріпляться штирями. Одна стійка укосини кріпиться сполучним висувним пальцем, наявним на вушку порома, друга - пальцем перетином 50 мм і довжиною 150-180 мм з отвором для шплінта. Тут само, на березі, до верхнього кінця укосини за допомогою тросової петлі кріпиться верхній блок поліспаста і кінці відтяжок. Нижній блок поліспаста тимчасово для підйому укосини закріплюється за нижню схватку укосини, після чого відбувається запасування троса в поліспаст.

Підйом укосини здійснюється лебідкою, встановленою на поромі, доти, доки кут, утворений укосиною і дзеркалом води, не буде дорівнювати 60°. У такому положенні укосина закріплюється відтяжками за верхні ґудзики другої (у 60-тонному поромі третьої) понтонної ланки порома. Перетин відтяжок береться не менше 13,0 мм. Щоб запобігти складанню понтонних ланок порома під час підйому затонулої техніки, ланки в палубній частині з’єднуються між собою чотирма тросовими стяжками. Після закріплення укосини відтяжками нижній блок поліспаста відв’язується від нижньої схватки і до нього приєднується піднімальна балка. Зібраний пором повинен мати не менше 3-4 якорів.

2.216. 40-тонним поромом, обладнаним укосиною, можна піднімати вантажі до 5 т. Для підйому вантажів до 8 т необхідно використовувати 60-тонний пором.

2.217. Остроплення гусеничних плаваючих засобів здійснюється за осі двох середніх опорних катків, за правий (лівий) передній буксирний гак і за ліву (праву) вісь заднього опорного катка. Кріплення тросів за осі катків здійснюється такелажною скобою.

2.218. Остроплення понтонних автомобілів здійснюється в чотирьох точках. Біля передньої частини кріплення здійснюється двома тросами, пропущеними під буфер і закріпленими на буксирних гаках. В задній частині автомобіля кріплення здійснюється за задні зовнішні колеса. Петля троса пропускається через отвори диску колеса, протягується між колесами назовні і за допомогою такелажної скоби з’єднується з тросом.

2.219. Підйом засобів здійснюється лебідкою, встановленою на поромі, з дотриманням запобіжних заходів. Під час підйому затонулих плаваючих засобів доцільно в момент виходу їхніх бортів із води робити відкачку води, що полегшить подальший підйом. Для відкачування води, використовуються будь-які насоси. Після підйому затонулий засіб разом із поромом буксирується до берега.

2.220. Для підйому затонулої техніки можуть використовуватися надувні морські суднопідйомні понтони типу МСП-5 і МСП-10 вантажопідійомністю відповідно 5 і 10 т. Остроплення затонулих засобів здійснюється за такі точки, що забезпечують їхній підйом без ушкодження. Наповнення понтонів повітрям здійснюється від пересувної компресорної станції водолазної.

2.221. Підйом затонулих засобів може здійснюватися також і за допомогою плавучих кранів. Для виконання підйомних робіт у цьому випадку стропи заводяться під затонулий засіб або понтон. Ця операція може бути виконана шляхом підрізання провідника, проштовхування провідника за допомогою жердини під затонулий засіб, за який потім протягується строп, або шляхом протягування провідника через промитий тунель.

Після підрізання провідника водолаз заводить його під носову або кормову частину затонулого засобу і дає йому правильний напрямок, після чого саме підрізання виконується з поверхні лебідками або буксируванням. Робота з промивання тунелів здійснюється струменем води під великим тиском від мотопомпи.

2.222. При огляді тунелю під час промивання, щоб не опинитися під струменем води з великим тиском, рекомендується припиняти подачу води до шланга або знижувати тиск.

2.223. Коли стропи підведені під судно, їх обтягують, потім усі вони одягаються на гак плавучого крана, підв’язуються під ним і знову рівномірно обтягуються. Як тільки стропи почнуть переміщатися до середини судна, водолаз зупиняє роботу і накладає найтови, закріплюючи їх за міцні частини судна.

2.224. В процесі підйому озброєння і техніки плавучим краном водолазом здійснюється остроплення за міцні деталі, або ж стропи підводяться знизу для обхвату техніки, що піднімається.

2.225. Підйом і евакуація затонулої техніки можуть здійснюватися також і комбінованим способом (мал. 16). Сутність комбінованого способу у здійсненні евакуації затонулої техніки тяговим засобом з берега за допомогою троса, запасованого в поліспаст, один блок якого кріпиться до плавучої опори, а другий - до затонулої техніки. Як плаваюча опора можуть бути використані різних типів пороми табельних переправних парків.

Для евакуації затонулої техніки масою до 25 т доцільно використовувати 60-тонний пором ПМП. Як поліспаст використовуються будь-які блоки, що забезпечують своєю вантажопідйомністю підйом затонулої техніки.

Улаштування зібраного порома (без напівланки) здійснюється біля берега. У центрі порома до покладених брусів (прогинань, балок) знизу за допомогою троса прикріплюється верхній блок поліспаста. Другий блок поліспаста влаштовується на березі і здійснюється запасування тросу в поліспаст. Спочатку трос вводиться через нижній блок на верхній, знову до нижнього блока і так далі залежно від кратності поліспаста.

Після запасування троса в поліспаст нижній блок поліспаста укладають на пором так, щоб не переплутати гілки троса в поліспасті. Інший трос, що виходить із нижнього блока поліспаста, зигзагоподібно укладається на палубі порома, кінець якого прикріплюється до тягового засобу на березі. Пором буксирується до місця остроплення затонулої техніки з розмотуванням троса. В міру встановлення порома над затонулим об’єктом нижній блок поліспаста обережно опускається у воду, а в пором вводиться і закріплюється напівланка.

2.226. Спуск водолаза для остроплення проводиться безпосередньо з порому. Остроплення затонулої техніки полягає в під’єднанні нижнього блока поліспаста до буксирного крюка затонулої техніки, після попереднього натягування тягового троса якоря, на якому стояв пором.

2.227. Основним способом евакуації затонулої техніки взимку є витягування її на берег по дну річки або підйом на лід з подальшою буксировкою на берег. Виконання робіт починається з визначення несучої спроможності льоду в різних точках робочого майданчика і на трасі від робочого майданчика до берега. Несуча спроможність льоду за температури 0-30° С залежить в основному від його товщини. Мінімальна товщина льоду визначається за формулою

Під час короткочасних відлиг (не більше трьох діб) розрахункова товщина льоду, обчислена за формулами або визначена за таблицею 13, збільшується на 25%. Організація робіт з витягування затонулої техніки залежить від несучої спроможності льоду. Якщо несуча спроможність льоду настільки мала, що не дозволяє вести будь-які підготовчі роботи і, насамперед, робити спуск водолазів із льоду для остроплення затонулої техніки, то здійснюється суцільна майна від затонулої техніки до берега і роботи з витягування проводяться так само, як і влітку.

2.228. Якщо несуча спроможність льоду дозволяє вести підготовчі роботи з остроплення затонулої техніки з льоду, то в цьому випадку над затонулим засобом здійснюється ополонка для спуску водолазів, біля берега для виходу затонулого засобу вирубується майна, між ополонкою і майною у льоду здійснюється наскрізна канава для спуску під лід тягового троса. Спосіб остроплення та остропувальні пристосування використовуються такі самі, як і влітку.

2.229. Водолаз, що спустився під лід, прикріплює до затонулого засобу остропувальне пристосування, другий кінець якого на поверхні льоду з’єднується такелажною скобою з кінцем тягового троса від тягача (лебідки), після чого трос через вирубану в льоду канаву опускається на дно.

2.230. За великої товщини льоду або значної віддаленості затонулого засобу від берега замість наскрізної канави від берегової майни до затонулої техніки по прямій лінії робиться ряд невеликих ополонок. Під ними від берега за допомогою багрів пропускається дерев’яна жердина з прив’язаним до неї пеньковим канатом. За пеньковий канат від тягача протягується тяговий трос, що потім і з’єднується з остропувальним пристосуванням, приєднаним до затонулої техніки. Якщо затонулий засіб знаходиться поблизу берега, біля берега робиться одна майна. В неї спускається водолаз із тонким тросом і блоком, за допомогою яких йому подається кінець тягового троса для закріплення до затонулого засобу.

2.231. Підйом затонулої техніки на лід можливий за умови товщини льоду, яка витримує сумарне навантаження від техніки, що піднімається, і піднімального пристрою.

2.232. У разі обпирання піднімального пристрою на опори малої площі (ноги укосини) тривкість льоду перевіряється на місцеве продавлювання. Питомий тиск опори на лід не повинен перевищувати 9 кгс/см-2. Якщо питомий тиск опори на лід більше припустимого, під неї робляться підкладки з колод.

Найбільш поширеним способом підйому затонулої техніки на лід масою до 10 т є підйом із використанням двоногої дерев’яної укосини, що виготовляється з двох колод довжиною по 7 м, діаметром 20 см, з’єднаних у верхній частині болтом і схватками (мал. 16).

Укосина підтримується вантою із сталевого троса діаметром 15,5 мм, закріпленою одним кінцем за верх укосини, а другим за анкер, закладений під лід на відстані не менше 10 м від основи укосини (мал. 17).

Підйом затонулої техніки проводиться тягачем або лебідкою тягача через поліспаст із використанням балки, що піднімає.

2.233. Підйом затонулих кораблів і суден, бойової техніки (далі - об’єктів) є найбільш важкою і тривалою за часом підводною роботою, сутність якої зводиться або до відновлення плавучості об’єкта, або до прикладення до нього зовнішніх піднімальних зусиль.

2.234. Для суднопідйомних робіт характерні всі види водолазних робіт:

обстеження об’єкта для розробки проекту його підйому;

герметизація відсіків і видалення з них води та непотрібних вантажів, грунторозмивочні та грунтоприбиральні роботи, пов’язані із заведенням підкільних стропів;

трудомісткі такелажні роботи, які проводяться під час остроплення та найтовки понтонів;

роботи, пов’язані з усуненням пошкоджень корпуса і трубопроводів для забезпечення герметичності об’єкта в процесі постановки його на плав.

2.235. Перед обстеженням затонулого об’єкта необхідно проінструктувати водолазів щодо порядку ведення робіт, ознайомити за схемами або кресленнями з розташуванням його надбудов, відсіків, внутрішніх приміщень, головних механізмів і систем, з характером і масою вантажу, що підлягає вивантаженню, можливими способами його остроплення та із заходами безпеки під час виконання цих робіт.

2.236. Водолазне обстеження проводиться досвідченими водолазами, а у найбільш відповідальних місцях воно проводиться двічі різними водолазами. У випадку, коли результати обстеження двома водолазами збігаються, вони заносяться до акта обстеження затонулого об’єкта (додаток 25). У разі розбіжностей результатів обстеження вони перевіряються третім водолазом більш високої кваліфікації (або водолазним спеціалістом).

2.237. Спусковий кінець для спуску першого водолаза на затонулий об’єкт повинен опускатися, за можливості, безпосередньо на місце майбутніх робіт. Під час обстеження затонулого об’єкта ззовні, водолаз повинен бути дуже уважним, щоб не провалитися у відкритий люк або пробоїну, а також постійно стежити за чистотою шланга-кабелю.

2.238. Обстеження затонулого об’єкта, як правило, проводиться двічі: після його виявлення і безпосередньо перед початком суднопідйомних робіт. У випадку, якщо перед першим обстеженням об’єкта і розробкою проекту пройшов значний час (місяць або більше), необхідно провести додаткове передпроектне обстеження. Питання, що підлягають з’ясуванню під час обстеження, визначаються тим, хто розробляє проект підйому.

Додаткове обстеження може проводитися й у тому випадку, коли між розробкою проекту і початком робіт був шторм.

2.239. Обстеження проводиться для з’ясування та уточнення таких даних:

положення затонулого об’єкта на ґрунті і його стан;

характер та обсяг наявних пошкоджень.

2.240. Визначення положення затонулого об’єкта на ґрунті проводиться виміром глибини до ґрунту (8-10 вимірів) біля бортів корабля, його штевнів, а також глибина до палуби в цих самих місцях. Глибини виміряються лотом зі шлюпки (місця установки лота стосовно затонулого корабля вказує водолаз, що перебуває в цей час на ґрунті).

2.241. Глибина занурення країв і бортів у ґрунт може визначатися за формулою

Також для визначення глибини занурення країв і бортів у ґрунт керівник робіт вказує місця, де водолаз лотом визначає відстань від палуби до ґрунту (ставить на лотліні мітки, що відповідають точкам проміру), а потім на поверхні виміряється відстань від відповідної мітки до кінця лота. З цією метою також можна використовувати водолазну рулетку.

Результати вимірів наносяться на ескіз корабля, отримані точки з’єднуються лінією, що визначає рельєф ґрунту вздовж борту.

За результатами промірів складається планшет глибин, на якому відзначаються окремі великі перешкоди (камені, частини корпусу, суднові конструкції тощо) для визначення можливості підходу до об’єкта. На планшеті глибин також схематично зазначаються положення корабля, масштаб, відхилення горизонту води від найменшого теоретичного рівня (повна, середня і мала вода).

На великих глибинах планшет складається за даними обстеження підводним апаратом.

2.242. Характер і щільність ґрунту встановлюються під час аналізу проб, які беруть водолази. Проби ґрунту відбираються в декількох місцях по довжині корабля і поблизу його як з поверхні ґрунту, так і на глибині до двох метрів у спеціально відмитих контрольних котлованах. Твердість ґрунту визначається щупом, одночасно виміряється товщина мулу над ґрунтом. За винесеними 6-8 пробами на місці проводиться їх аналіз (визначаються коефіцієнти пористості для пісків, консистенція для глин, кут природного укосу). Щільність ґрунту визначається зважуванням.

2.243. Курс затонулого корабля визначається за компасом рятувального судна, яке становиться у створ кормової і носової вішок.

Крен і диферент затонулого корабля визначають за допомогою водолазного маятникового креноміра або шляхом вимірів. Під час виміру кутів кренометр установлюється на конструкціях корабля, поверхні яких мають посадку без крену та диференту, строго горизонтальні або вертикальні та розходяться поблизу його міделя. Для визначення крену водолаз ставить кренометр на палубу в діаметральній площині, очистивши його від ґрунту. Зсув кренометра стосовно діаметральної площини корабля призводить до неправильних показань внаслідок впливу прогину бімсів. Встановивши кренометр, водолаз віддає стопор маятника, що кренить, на початок шкали. Приводить маятник у стан спокою і затискає стопор. У разі гарної видимості під водою повідомляє дані по телефону або подає кренометр наверх, де і відраховують кут крену.

2.244. Роботи по заміру глибин проводять зі шлюпки. Глибини вимірюють із можливою точністю, застосовуючи для малих глибин футшток, а для великих - лот, який встановлюється на об’єкті водолазом. Прозорість води визначають стандартним диском, а швидкість течії за допомогою гідрометричної вертушки.

2.245. За наявності креслень, формулярів та інших документів головні розміри затонулого корабля перевіряються водолазом. Крім того, він знімає розміри надбудов та визначає місця розташування на палубі щогл, палубних механізмів тощо. За відсутності креслень і документації водолаз заміряє основні розміри затонулого корабля за допомогою мірного ліня (лотліня), що закріплюється в початковій точці та розмотується з котушки до кінцевої точки і там закріплюється, не допускаючи при цьому провисання лотліня. Потім водолаз перевіряє проходження ліня, одночасно по його довжині (за потреби) наносить мітки, що відмічають будь-які примітні вироби на кораблі, при цьому він повідомляє по телефону, чому відповідає кожна мітка. Лінь з кінцевими та проміжними марками піднімається на поверхню, з нього знімаються необхідні розміри. Вертикальні розміри на затонулому кораблі виміряються лотом. За наявності документів із цього або однотипного корабля робота спрощується і зводиться до підтвердження документальних даних фактичними.

2.246. У разі повної відсутності інформації водолаз встановлює такі основні розміри і характеристики корабля:

клас, тип, назву корабля або його номер;

довжину корабля по верхній палубі;

ширину корабля по міделю (по верхній палубі);

висоту борту біля міделя;

довжину, висоту і розташування надбудов;

наявність якорів у клюзах, приблизну довжину витравленого якірного ланцюга і її напрямок стосовно діаметральної площини корабля;

розміри вантажних трюмів, їх розташування, розміри люків і комінгсів, розміри та розташування вентиляційних шахт;

тип керма, кількість гребних гвинтів;

форму та конфігурацію форштевня, ахтерштевня, корми корабля, наявність бортових кілів, розташування щогл, палубних механізмів тощо.

2.247. Під час зовнішнього огляду затонулого корабля визначаються:

наявність ілюмінаторів, їх кількість і стан (розбиті, закриті, відкриті);

ступінь обростання корпусу;

положення і стан рулів;

наявність виступаючих за борт предметів і обладнання (шлюпбалки, канати, патрубки циркуляційних трас тощо);

пошкодження корпусу (місцезнаходження, надводні та підводні, розміри пробоїн: малі - до 0,2 м-2, середні - до 0,5 м-2, великі - до 2 м-2, дуже великі - понад 2 м-2, їх кількість і конфігурація). Форма і розміри пробоїн визначаються за допомогою шаблонів (дротового або шляхом окреслення на дерев’яному шаблоні) або зняттям вимірів (водолазними лінійками, рулетками або лінями), при цьому встановлюються наявність тріщин, вм’ятин, величина і напрямок загину заусенців (всередину або назовні корпусу). У випадку, коли пробоїна частково перебуває у ґрунті, проводиться розмив і видалення ґрунту в даному місці, після чого визначаються розміри та характер пробоїни;

стан надбудов, ангарів, рубок, палуб, комінгсів люків, пускових установок, торпедних апаратів тощо;

наявність ґрунту на палубі корабля;

стан днища, наявність у ньому пошкоджень;

наявність і кількість ґрунту в трюмах і відсіках корабля, особливо у відсіках із пробоїнами та у суміжних з ними відсіках;

положення та стан котлів і головних механізмів (збереглися на фундаментах або зірвані з них тощо);

наявність, характер, кількість і стан вантажу в трюмах і на верхній палубі.

До складу водолазного обстеження може бути включено одержання інших даних, які виявляться необхідними у кожному конкретному випадку.

2.248. За результатами обстеження складається акт обстеження затонулого об’єкта (додаток 25), до якого додаються:

планшет глибин;

ескіз (фотографії) загального розташування і положення об’єкта на ґрунті;

ескізи (фотографії) виявлених пошкоджень.

2.249. Ескіз виявлених пошкоджень може бути сполучений з ескізом загального розташування і положення об’єкта на ґрунті. Крім того, в акті докладно описують обставини аварії і загибелі корабля, а також заходи, вжиті для порятунку, записують мету і можливість підйому корабля, обґрунтовують найбільш доцільний метод підйому, тривалість робіт і пору року, коли можна проводити роботи, вказують основні необхідні плавучі та технічні засоби. Можливо, що обстеження дасть підставу вважати підйом недоцільним. У висновку акта таке рішення обґрунтовується. Акт підписується керівником робіт і особами, що виконували обстеження. Після перевірки повноти і якості даних, акт підписується і затверджується посадовими особами корабля і організації ЗС України.

2.250. Перед вивантаженням вантажів або розбиранням механізмів водолази повинні бути проінструктовані керівником водолазних робіт щодо того, як і в якій послідовності буде проводитися вивантаження або розбирання, а також зняття механізмів. Вести розвантажувальні роботи треба тільки справними вантажопідйомними пристроями і механізмами, а також надійними канатами, стропами і загарбними пристосуваннями. Їх необхідно оглянути та перевірити перед початком роботи. Стропи, канати повинні мати клейма або бирки, що вказують на їх вантажопідйомність.

2.251. Перед остропленням вантажу або секцій металоконструкцій водолаз зобов’язаний оглянути вантаж, визначити його масу та центр ваги металоконструкцій, перевірити чи немає попереджуючого напису на тарі "Обережно", "Скло", "Верх не кантувати" тощо, обрати спосіб остроплення і переміщення вантажу.

2.252. Під час остроплення вантажів водолаз повинен уважно стежити за тим, щоб його шланг або сигнальний кінець не потрапив під стропи.

Водолаз повинен надійно остропувати вантаж таким чином, щоб у підвішеному стані він був добре збалансований і не міг вивалитися зі строп. За потреби для підйому вантажу повинні застосовуватися вантажопідйомні пристрої (траверси, балансири).

2.253. Перед підйомом вантаж повинен бути піднятий на невелику висоту і витриманий не менше 5 хвилин для перевірки надійності остроплення. За відсутності видимості під водою вивантаження вантажів за участю водолазів не допускається. Проходити, стояти або виконувати будь-які роботи під вантажем, що піднімається, забороняється.

Спускатися і підніматися на вантажному канаті водолазу забороняється.

2.254. Піднімаючи вантаж із трюму (відсіку) після обтягування його стропом водолаз повинен вийти на палубу корабля (судна), дати команду про підйом вантажу і вести спостереження за виходом вантажу із просвіту люка. Після початку підйому вантажу із трюму, переконавшись, що вантаж піднімається, вільно виходить із просвіту люка, водолаз у разі роботи на глибинах до 30 м повинен відійти убік на безпечну відстань. У разі роботи на глибинах більше 30 м, а також за відсутності видимості водолаза піднімають на першу зупинку або на поверхню. Під час підйому або спуску вантажу направляти його руками забороняється.

Водолазу забороняється перебувати в зоні радіуса дії стріли вантажопідйомного пристрою з урахуванням габаритів вантажу.

Залишатися в трюмі під час підйому вантажу водолазу забороняється. У випадку захвату шланга або сигнального кінця, в будь-якій іншій ситуації підйом повинен негайно припинятися за першою вимогою працюючого водолаза, після чого водолаз і командир спуску повинні вжити заходів щодо звільнення шланга або сигнального кінця.

2.255. Під час розвантаження затонулих об’єктів з метою запобігання небезпечному завалу остроплення та підйом вантажів варто починати з верхнього укладання. Для підйому сортового заліза, бочок та іншого вантажу в штатному упакуванні необхідно застосовувати спеціальні пристосування (захвати, струбцини, храпці тощо).

Не можна захоплювати струбцинами більше одного стандартного листа і профільного прокату. За наявності отворів потрібно застосовувати чекелі, а не струбцини. Водолаз, що застосовує струбцини, повинен переконатися у тому, що вони перебувають у справному стані і захоплюють вантаж досить міцно та надійно. За сили вітру 4 бали і більше забороняється підйом вантажів, що мають парусність. Листи, профілі та інші вантажі довжиною більше 4 м потрібно піднімати за допомогою коромисла.

Дрібні вантажі допускається піднімати в металевих сітках і кошиках.

Під час остроплення великогабаритних секцій металу з використанням підводно-вибухового методу водолаз повинен стежити за тим, щоб стропи не потрапляли на гострі краї конструкцій, для чого необхідно використовувати дерев’яні подушки. Під час підйому великогабаритної секції плавкраном водолаз повинен попередньо вийти наверх.

Розвантажувальні роботи під водою із застосуванням незручних для використання одним водолазом загарбних пристосувань повинні виконуватися не менше ніж двома водолазами.

Піднімати або опускати вантажі та металоконструкції треба плавно, без ривків і на малій швидкості.

2.256. Всі операції з розвантаження під водою виконуються за командами водолаза, що робить остроплення. Пропускати або вибирати піднімальний строп без команди водолаза, а також пересувати корабель, з якого ведуться роботи, під час перебування водолаза під водою забороняється.

2.257. Розвантажувальні роботи необхідно припиняти за умови хвилювання поверхні води у місцях проведення робіт понад 2 бали, а вивантаження вибухонебезпечних вантажів - за хвилювання понад 1 бал.

2.258. Вивантаження вибухонебезпечних і хімічно небезпечних вантажів (боєприпасів, вибухових речовин, горючих рідин, газів, отрутних і отруйних речовин) проводиться відповідно до спеціально розроблених інструкцій і під керівництвом фахівців (саперів, артилеристів, хіміків).

2.259. До пошуку та підйому боєприпасів допускаються водолази, що пройшли спеціальну підготовку та здали іспити відповідній ВКК.

Під час робіт з підйому боєприпасів із затонулих кораблів забороняється:

робити удари по боєприпасах, що перебувають як в упаковці, так і без неї;

перекантовувати і кидати ящики з боєприпасами;

відвертати головні або донні підривники, від’єднувати снаряд від гільзи, розкривати упаковку із зарядами.

2.260. Після аналізу результатів водолазного обстеження і виконання необхідних інженерних розрахунків визначають піднімальну масу корабля і точки прикладання піднімальних зусиль. На підставі розрахунків розробляють схему розміщення піднімальних стропів, після одержання якої водолази приступають до розмітки тунелів.

Розмітка місць положення тунелів проводиться за допомогою прядив’яного ліня, на якому в місцях, де за проектом намічене промивання тунелів, ставляться мітки з позначенням границь тунелів. Водолаз натягує розмічений лінь по борту затонулого корабля і закріплює його біля палуби. Правильність установки ліня повинна визначатися за місцезнаходженням корабельних конструкцій. У місцях міток на ліні водолаз приєднує вертикальні вагомі (до пристроїв на палубі або до приварених до борту обухів), що йдуть до ґрунту і служать покажчиком місць промивання тунелів.

2.261. Промивання тунелів для укладання піднімальних стропів під днищем затонулого корабля є однією з найскладніших, трудомістких і небезпечних водолазних робіт під час суднопідйомних робіт.

В процесі визначення обсягів ґрунтоприбиральних робіт необхідно враховувати кути природного укосу ґрунту і ступінь занесення тунелів і котлованів наносами. Якщо корабель лежить на ґрунті так, що його діаметральна площина збігається з напрямком течії, а крен незначний (не більше 5-7° ), розробку ґрунту рекомендується починати з верхнього (щодо течії) краю корабля з будь-якого борту. За наявності крену розробку ґрунту варто починати з боку борту, що піднімається.

Розробку ґрунтів біля борту корабля доцільно починати в місцях з найменшою швидкістю відкладення наносів, а місця з найбільшими наносами рекомендується розробляти в останню чергу.

2.262. Промивання тунелів варто вести безупинно з максимальною інтенсивністю, щоб уникнути їх замету ґрунтом. У промитий тунель необхідно відразу ж заводити провідник, а потім протягувати строп.

Промивання тунелів і відмив котлованів проводяться пневматичними або гідравлічними ґрунтососами (водоструминними ежекторами) з розпушуванням ґрунтґу за потреби напірним струменем від гідромонітора.

Гідравлічні ґрунтососи (водоструминні ежектори) доцільно застосовувати на глибинах до 25-30 м, а пневматичні ґрунтососи діаметром 150 і 200 мм - на глибинах не менше 8-10 м.

Для полегшення роботи водолаза пневматичний або гідравлічний ґрунтосос повинен бути підвішений до стріли або крана-укосини, встановлених на плавзасобі, що забезпечує. Засоби для відсмоктування та розмивання ґрунту повинні подаватися водолазу на розвантажувальних тросах. Всі переміщення ґрунтососа (ежектора) і напірних шлангів гідромонітора проводяться тільки за командами водолаза.

Під час розробки ґрунту пневматичним ґрунтососом верхній кінець відливного шланга, як правило, виводиться на поверхню на висоту 0,2-0,3 м і відтягується вбік напрямку течії, підвішується на пеньковому канаті до борту плавзасобу або до плавучих предметів достатньої величини. Це дає можливість оцінювати інтенсивність роботи ґрунтососа.

На глибинах більше 30 м відливний шланг гідравлічного ґрунтососа на поверхню не виноситься, а піднімається на 5-10 м вище всмоктувального патрубка і відводиться вбік від розмивної ділянки.

Промивання тунелю проводять, як правило, працюючи одночасно гідростовбуром і ґрунтососом. Ґрунтосос утримують за ручки на корпусі та погойдуючи, переміщують у напрямку промивання.

У тих випадках, коли ширина корабля не перевищує 5-6 м, або за наявності великого крену, промивання може проводитися з одного борту. Під час промивання водолазу необхідно стежити за тим, щоб тунель йшов перпендикулярно борту корабля, орієнтуючись за листами обшивання корпусу.

Висота тунелю біля корпусу корабля приймається близько 1,5-1,8 м, а в міру наближення до кіля зменшується до розмірів, що забезпечують прохід водолаза під кілем. Перед промиванням тунелю попередньо проводиться промивання тунельних котлованів навпроти навішених на борту щитів.

Під час зустрічного промивання тунелю двома водолазами з обох бортів затонулого корабля перемичка, що залишається, близько 3-4 м протикається сталевою голкою із закріпленим провідником зі сталевого каната діаметром 11-15 мм.

2.263. Під час промивання тунелю під корпусом корабля, що лежить на ґрунті, гідророзмивочними засобами у випадку одночасної роботи двох або більше водолазів відстань між ними повинна бути не менше 10 м. Дії водолазів повинні постійно узгоджуватися. Водолаз не повинен випускати з рук гідравлічний стовбур, що перебуває під тиском.

Струмінь із гідравлічного стовбура не повинен направлятися вбік інших водолазів.

Водолаз повинен спостерігати за тим, щоб розмитий ґрунт не відкладався позаду нього і не замивав вихід з тунелю, для чого необхідно періодично направляти струмінь води вбік виходу.

У разі використання гідравлічного стовбура зі звичайною насадкою стовбур необхідно кріпити кінцем до гвинтового якоря або баласту.

Під час роботи з гідромонітором до його напірного шланга повинен кріпитися вантаж на відстані не більше 3 м від стовбура.

Під час огляду водолазом місця, яке розмивається, тиск води у шлангу гідромонітора повинен бути повністю знятий.

2.264. Для розмиву можливого завалу ґрунтом водолаза, що працює ґрунторозмивочними засобами, у місцях спусків повинні знаходитись у готовності до дії засоби для ліквідації такого завалу (ґрунтососи, ежектори, пожежні стовбури зі шлангами від пожежної магістралі тощо).

2.265. Під час роботи з пневматичним ґрунтососом водолаз повинен добре закріпити його до гвинтового якоря або до баласту, щоб уникнути його можливого викиду на поверхню та наступне падіння на ґрунт (у разі засмічення прийомного отвору).

Відвідний шланг і скобу ґрунтососа необхідно кріпити за допомогою тросів. Троси відвідного шланга і скоби ґрунтососа повинні мати слабину, необхідну для наступного заглиблення ґрунтососа і вільного переміщення його під водою.

2.266. Перед спуском у траншею або котлован водолаз повинен переконатися у тому, що укоси траншеї або котловану сформувалися і не загрожують обвалом.

Проводити водолазний огляд траншей і котлованів під час роботи скреперів, земснарядів і інших потужних ґрунтоприбиральних засобів забороняється.

Починати водолазні роботи в районі розміщення ґрунтоприбиральних засобів можна тільки після одержання письмового дозволу від керівника цих засобів.

2.267. У разі засмічення всмоктувального патрубка ґрунтососа та загрози його спливанню водолаз повинен відійти від ґрунтососа і дати команду про припинення подачі повітря до ґрунтососа.

Ґрати ґрунтососа (пневматичного або водоструминного) можна очищати тільки після повного припинення подачі на них повітря або робочої води.

Прийомні отвори ґрунтососів і ежекторів прочищаються тільки металевим стрижнем або шкребком. Очищати руками прийомні отвори пристроїв будь-яких типів для відсмоктування ґрунту забороняється.

Під час роботи з ґрунтососом водолаз повинен стежити, щоб його шланг (кабель) і сигнальний кінець не переплуталися зі шлангами ґрунтососа.

2.268. Протягування стропів під корпусом здійснюється шляхом використання провідника, заведеного в промитий тунель. Для цього на поверхні огинання прикріплюють строп до каната-провідника і втягують його під корпус, вибираючи протилежний кінець. Контроль за протягуванням стропа здійснює водолаз.

Під час протягування піднімальних стропів під корпусом корабля і їх обтягування водолаз повинен стежити за тим, щоб його шланг і сигнальний кінець не були притиснуті до борту або затягнуті під корпус корабля разом зі стропом. Під час спуску стропів водолаз повинен перебувати осторонь і підходити до стропів тільки по команді командира спуску. Під час огляду водолазом положення стропів всі роботи з їх протягування повинні припинятися. Розстроплення понтонів водолазом під водою проводиться тільки після випускання повітря з відсіків понтонів і досягнення ними ґрунту. Розстроплені під водою понтони піднімаються на поверхню краном. Продування розстроплених понтонів, що перебувають на ґрунті, припиняється.

2.269. На акваторіях із глибинами до 30 м для затонулих кораблів шириною до 16-20 м, що перебувають на піщаному, мулисто-гравійному ґрунті за відсутності каменів, затонулих колод, металоконструкцій доцільно здійснювати підрізування стропів під корпус корабля.

Для підрізування, як правило, застосовується сталевий канат (підрізний кінець) меншого, ніж основний підкільний строп діаметра. Як підрізний кінець може бути використаний цільний з одного шматка сталевий канат діаметром 22-30 мм, довжиною 180-200 м або ланцюг, наприклад, діаметром 25 мм.

Підрізування провідників виконується почерговою роботою в протилежних напрямках суднових тягових механізмів (буксирних лебідок, електричних шпилів, брашпилів тощо) із двох суден, установлених по обох бортах затонулого корабля так, щоб довжина сталевого каната від місця підрізування до кожного судна була в 4-5 разів більше глибини.

Перед початком підрізування необхідно під одним з країв корабля (як правило, носовим) відмітити в ґрунті поглиблення, що дозволяє водолазу закласти підрізний кінець під штевень. Якщо під корпусом є проміжок, через який можна пропустити підрізний кінець, то підрізування доцільно починати з цього проміжку.

Для визначення місцезнаходження підрізного кінця судна ті хто проводять підрізання, тралять якірні ланцюги (швартови) і вибирають слабину підрізного кінця доти, доки він не прийме положення "панер" (вертикальне положення). Після того, як підрізання припинено, троси вибрані "на панер" і обтягнуті, дозволяється спуск водолаза для проведення обстеження.

2.270. Перебування водолаза на понтонах або траверсі суднопіднімального блока під час їх спуску по напрямних канатах забороняється. Спускати водолаза на понтон для огляду дозволяється після того, як спуск понтона буде припинений. Проходити і працювати під понтоном або суднопіднімальним блоком під час їх утримування на спусковому шкентелі спуско-піднімального пристрою забороняється.

2.271. Спуск водолаза для остроплення суднопіднімальних понтонів повинен проводитися після закінчення занурення їх на місце. Остаточна установка понтонів у потрібне положення проводиться тільки за командами працюючого водолаза. Продувати суднопіднімальні понтони повітрям або випускати з них повітря без попередження про це працюючого водолаза забороняється. Під час остроплення, рівняння та найтовки понтонів водолаз повинен стежити за тим, щоб він сам, шланг або сигнальний кінець не потрапили між понтоном і корпусом корабля, між стропами і найтовами, під понтон, який остроплюється в процесі його утримування на вантажному шкентелі або між храпцевими захватами або щоками вантажозахоплювального пристрою.

2.272. Спуск водолаза на затонулий корабель і на понтони під час їх генерального продування забороняється.

2.273. Після повного або часткового спливання затонулого корабля на поверхню (наприклад, одним краєм) спуски водолазів для його огляду, установки водовідливних шахт, усунення протікань тощо можуть бути дозволені керівником водолазних робіт тільки в разі надійного втримування корабля піднімальними засобами. При цьому під корпус корабля і під понтони спускати водолаза забороняється.

З початком відкачки води водолаз не повинен наближатися до місць, через які фільтрується вода.

2.274. Під час підйому затонулих кораблів із використанням зусиль плавкранів або колекторів, крім роботи із заведення піднімальних стропів і їх найтовки до міцних конструкцій корабля, водолази роблять навішування огинань стропів на гак піднімальних гіней. Якщо не вдається здійснити безпосереднє навішування огинання стропа на гак, можуть використовуватися додаткові вантажні шкентелі, що закріплюються удавкою нижче огинання стропа. Дії водолаза, командира спуску та операторів плавкранів повинні бути узгодженими.

2.275. Виконання водолазних робіт із закриття люків, горловин, трюмів і відсіків затонулих кораблів і суден, що піднімаються за допомогою спеціальних хімічних сполук (спіненого полістиролу, поліуретану тощо), дозволяється тільки після припинення подачі матеріалів під воду, а готування і зберігання плавучих хімічних сполук повинне бути організоване так, щоб була виключена можливість засмоктування водолазним компресором токсичних парів і газів, що виділяються цими матеріалами.

Водолаз заводить у відсіки всі трубопроводи і контролює рівномірність заповнення відсіків.

2.276. При водолазному забезпеченні буксирування піднятого корабля спускати водолаза для його огляду або з іншою метою дозволяється тільки в тому випадку, якщо піднятий корабель займає стійке положення, має необхідний запас плавучості, а також відсутні інші фактори, що перешкоджають безпечній роботі водолаза. Рішення про спуск водолаза приймає керівник водолазних робіт.

2.277. Спосіб підйому витягуванням на берег застосовується, як правило, для підйому малих і середніх затонулих кораблів і суден з метою їх подальшого перероблення на метал, а також може використовуватися під час розчищення акваторій і фарватерів. Необхідними умовами способу є: близькість берегової крайки і берегової смуги, достатньої для виготовлення "мертвих" якорів, невеликий ухил дна (до 15о), відсутність на трасі руху корабля великих каменів, скельних утворень та інших перешкод.

2.278. До початку робіт із витягування корабля на берег проводиться водолазне обстеження корабля та дна акваторії (навколо корабля і за можливими напрямками витягування), проводяться проміри та складається планшет глибин для району робіт.

2.279. Витягування плоскодонних кораблів проводиться, як правило, волоком по ґрунту. Для зменшення сили тертя, особливо в тих випадках, коли корабель має гострий кіль або виступаючі частини, по напрямку волочіння водолази укладають лежні з колод. Для прискорення та полегшення робіт доцільно вирівнювати ґрунт. Вирівнювання траси витягування проводиться гідромоніторами, ґрунтососами або іншими засобами. Одночасно для полегшення стягування з місця відмивають ґрунт від бортів корабля. Профіль доріжки перевіряють за допомогою рейки, а ухил - промірами.

2.280. Підйом затонулих зразків зброї та техніки здійснюється підводними апаратами, вантажопідйомними пристроями судна забезпечення або м’якими суднопіднімальними понтонами.

Підйом на поверхню здійснюється в таких випадках:

об’єкт затонув на великій відстані від берега;

в можливому напрямку витягування є перешкоди;

об’єкт затонув догори головною частиною або ліг на бік;

ґрунт на шляху волочіння слабкий.

Вантажопідйомні пристрої судна забезпечення застосовуються для підйому зразків зброї та техніки, що мають великі розміри і масу. Судно встановлюється з таким розрахунком, щоб піднімальний строп після закріплення перебував у вертикальному положенні ("панер") або близькому до нього.

2.281. М’які суднопіднімальні понтони можуть використовуватися для підйому затонулих зразків зброї та техніки з глибин до 40 м.

Затоплення понтона проводиться в такому порядку: для витискання повітря понтон згортають у рулон, на відтягненнях понтон спускається у воду з таким розрахунком, щоб повітря, що залишилося, стравлювалося через штуцери (з яких попередньо знімаються пелюсткові клапани), після занурення понтона під поверхню води ці клапани встановлюються на свої місця і понтон на шкентелі або провіднику під дією власної маси подається до затонулого об’єкта для остроплення водолазами.

Продування понтона може проводитися через один або два шланги, приєднаних до штуцерів. Піднятий об’єкт відбуксовується в безпечне місце для подальшої роботи з ним або відводиться до борту рятувального судна для підйому на палубу.

2.282. Остроплення колісної техніки водолаз робить за задній буксирний гак, а якщо він вирваний, то за задню частину рами. У цьому випадку під час волочіння передні колеса не вивертаються і вільно йдуть коліями від задніх коліс. Для остроплення техніки масою 3-5 т використовують сталевий строп з огинанням на кінцях діаметром 18-24 мм, довжиною не менше 15 м: один кінець кріплять до буксирного гака, а другий водолаз кріпить до буй-репу для з’єднання з тяговим канатом. Строп з’єднують із буксирним канатом на плаву скобою.

Автомобілі типу ГАЗ витягають за диски передніх і задніх коліс, а плаваючі автомобілі - за палубні вушка. У гусеничної техніки стропи прикріплюють, як правило, до буксирного гака, розташованого в більшості механізмів попереду, або до буксирної скоби позаду машини.

Для підйому водолаз підводить (можливо з розмивом ґрунту) спочатку провідники, потім за їхньою допомогою - два стропи безпосередньо під гусениці (у трактора і танка - за буксирні гаки). Огинання стропів з’єднують скобою з піднімальним стропом або гаком піднімального крана.

У колісної техніки піднімальні стропи підводять: передній - позаду передньої пари коліс, задній - під раму автомобіля за задньою парою коліс. Обидва стропи виводять на один піднімальний гак. Якщо техніка має навантажувальні піднімальні рами, то стропи кріплять за них за допомогою скоб.

2.283. Літаки обхоплюють стропами під фюзеляжем, рідше стропи пропускають під крильми біля фюзеляжу. До початку підйому літак відмивають від ґрунту, зменшуючи силу відривного опору. З цією ж метою рекомендується під фюзеляж і крила підвести м’які понтони зі джгутованими апендиксами і продути їх, а кілька понтонів використовувати як піднімальну силу зверху.

2.284. Проведення водолазних робіт на аварійних кораблях і суднах до визначення роду і кількості вантажу, ступеня його небезпеки для водолазів і вжиття необхідних заходів безпеки забороняється.

2.285. Під час робіт біля борту аварійного корабля, коли є загроза його затоплення або перекидання, судно, з якого проводяться водолазні спуски, необхідно ставити на якір, а з корми на аварійний корабель заводити швартовий кінець таким чином, щоб можна було швидко, піднявши водолаза, відійти від аварійного корабля, передбачивши можливість негайної віддачі швартового кінця.

2.286. До обстеження аварійного корабля на плаву залучаються досвідчені водолази, здатні виконати роботу в максимально короткий строк.

Командир спуску направляє водолаза в першу чергу до найнебезпечніших місць пошкоджень корабля, які загрожують затопленням його корпусу. Обстеження включає зовнішній огляд місць пошкоджень, визначення характеру та розміру руйнування.

2.287. Водолаз, що працює в місці руйнування корпусу корабля, повинен уважно стежити за тим, щоб не пошкодити водолазне спорядження об рвані краї пробоїни і не одержати травми.

Спуск водолаза до пробоїн, забортних отворів дозволяється після вживання заходів, що виключають затягування в них водолаза потоком води.

Обмір пробоїн водолаз робить шкертом або водолазною лінійкою. Відкачка води із затопленого відсіку під час роботи водолаза в пробоїни забороняється.

2.288. Перед постановкою пластиру на пробоїну водолаз обрізає або відгинає краї пробоїни для щільного прилягання пластиру до обшивки. Перед заведенням пластир баластирується та заводиться на пробоїну за допомогою підкільного кінця. Закладення дрібних пробоїн, тріщин і невеликих отворів водолаз здійснює клинами або пробками, виготовленими за формою пробоїни або тріщини та забиває їх у пробоїну на 2/3 їх довжини для запобігання випаданню.

2.289. Під час роботи у місці пошкодження та під корпусом корабля водолаз повинен перебувати на водолазній альтанці або на підкільному трапі. Під час огляду корпусу дозволяється користуватися підкільним кінцем. Для переносу трапів, альтанок або підкільних кінців і для спостереження за ними під час роботи водолаза під корпусом корабля повинні бути виставлені вахтові з обох бортів. При спусках у спорядженні в плавальному варіанті застосування підкільного кінця не обов’язкове.

Під час роботи водолаза під корпусом корабля водолаз, що забезпечує спуск, повинен уважно стежити за натягом сигнального кінця і не допускати зайвої слабини, щоб уникнути падіння водолаза на глибину в разі зриву з альтанки, трапа або підкільного кінця.

Під час роботи під корпусом корабля із ґрунту, щоб уникнути затиснення водолаза між кораблем і ґрунтом, слід ужити всіх заходів, що виключають розвертання корабля вітром або течією.

2.290. Якщо буде потреба огляду гвинтів, кінгстонів, забортних отворів тощо у разі знаходження корабля у відкритому морі, ці роботи проводяться після того, як корабель ляже у дрейф або стане на якорі. Перехід водолаза з одного борту на іншій під кілем корабля забороняється.

2.291. Водолазне обстеження корабля, що сидить на мілині, водолазами проводиться з обох бортів. При цьому використовується водолазне спорядження у плавальному варіанті.

Під час огляду аварійного корабля, що сидить на мілині, водолаз повинен дотримуватися заходів безпеки, не заходити під корпус у тісних місцях, стежити, щоб шланг і сигнальний кінець не попадали під корпус і не були затиснуті. Якщо корабель під впливом хвилювання розкачується або б’ється об ґрунт, його рекомендується притопити і тільки після цього проводити водолазні роботи.

Під час роботи водолаза під корпусом корабля мінімальна відстань між ґрунтом і днищем корабля з урахуванням хвилювання повинна бути не менше 2 м. При цьому необхідно вжити всіх заходів, що виключають розворот аварійного корабля вітром або течією.

2.292. Під час спусків у вентильованому водолазному спорядженні для обстеження корабля, що сидить на мілині, водолазу забороняється віддалятися від спускового кінця більше ніж на 20 м. Для обстеження всього корпусу корабля необхідно робити перешвартовування катера, з якого проводиться водолазний спуск.

2.293. Кам’яні брили або валуни, що ввійшли в корпус аварійного корабля, який сидить на мілині, попередньо необхідно зруйнувати та видалити, використовуючи пневматичний або гідравлічний інструмент, а в деяких випадках - енергію вибухів невеликих зарядів вибухової речовини або найкраще - застосувати установку для руйнування скельних порід струмами високої частоти на повітрі і під водою.

2.294. Під час обстеження корабля, що сидить на мілині, визначають площу торкання ґрунту його корпусом. Для цього водолаз установлює баласт спеціально розміченого кінця (лота) у заздалегідь відзначені точки торкання (на верхній палубі в цей час знімають показники). У важкодоступних місцях для виміру використовують тичини, футштоки тощо.

2.295. Після виконання всіх робіт з обстеження аварійного корабля водолазами проводиться обстеження та розчищення ґрунту по трасі стягування його з мілини. Ґрунт прибирається одночасно з його розмиванням. З цією метою водолази використовують гідростовбур і водоструминний ежектор. Перед розмиванням ділянка ґрунту повинна бути розмічена віхами та обстежена водолазом для того, щоб визначити напрямок подачі струменя і змивання ґрунту.

Стовбур подається водолазу на водонапірному шлангу у вертикальному положенні. Якщо для роботи використовується реактивний стовбур, то до нього повинен бути прикріплений металевий вантаж зручної форми масою 30-40 кг на кінці довжиною 2-3 м. Водолаз установлює його в потрібному напрямку, відносить вантаж на довжину кінця і дає команду про подачу води. Спочатку воду подають під тиском 6-8 кгс/см-2, а потім за командою водолаза поступово підвищують його до максимального - 20 кгс/см-2. Якщо при підвищенні тиску водолазу стає важко тримати стовбур, він затискає водонапірний шланг калошами і направляє стовбур руками в потрібну сторону. Під час розмивання грузлої глини та щільно злежалого ґрунту водолаз ріже їх струменем на шматки і викидає за межі ділянки.

2.296. У разі зняття корабля з мілини можлива поява в зароблених місцях течі або руйнування поставлених закладень. У цьому випадку водолази повинні бути готові до негайного спуску в затоплені відсіки або за борт для зміцнення поставлених закладень із дотриманням заходів безпеки.

Після зняття судна з мілини всі зароблені пошкодження повинні бути ретельно обстежені. Під час обстеження, як правило, підбивають пробки і клини, підтягують болти пластирів і, якщо необхідно, підбивають їх клоччям. Водолази роблять обстеження також тих частин корпусу, які мали дотик із ґрунтом і не були оглянуті раніше.

Пошкодження, які неможливо було заробити під час знаходження корабля на мілині, зашпаровують відразу ж після зняття його з мілини.

2.297. Замивання якорів для збільшення їх утримуючої сили при знятті корабля з мілини за допомогою гіней роблять ґрунторозмивальними засобами. Водолаз струменем підмиває якір спочатку з боку лабетів доти, доки він увесь не увійде в ґрунт. При цьому водолаз стежить, щоб якір під час осідання не придавив йому ноги. Потім водолаз виходить із ями, що утворилася, і відійшовши убік, направляючи стовбур горизонтально, робить замивання якоря. У такому самому порядку замивають "мертві" якорі та масиви, що використовувалися як якорі.

2.298. До корабельних водолазних робіт відносять роботи, пов’язані з оглядом і очищенням підводної частини корпусу, гребних гвинтів, рулів, кінгстонних ґрат, усуненням їх пошкоджень, оглядом місця стоянки (дна і причальної стінки в цьому місці), а також роботи всередині відсіків під час боротьби за живучість корабля. За організацію заходів щодо безпеки водолазів під час виконання ними корабельних водолазних робіт відповідає командир (капітан) корабля (судна).

2.299. Перед початком корабельних водолазних робіт командир корабля (капітан судна) зобов’язаний:

ознайомити командира електромеханічної бойової частини (головного механіка) корабля (судна) з технікою безпеки під час проведення водолазних робіт;

забезпечити надійний двосторонній зв’язок між головним командним пунктом свого корабля і водолазним постом;

провести інструктаж з безпеки водолазних робіт з виділеними для цих цілей матросами і старшинами з числа екіпажу корабля;

перевірити наявність заведеного підкільного кінця (трапа, альтанки) з виставлянням вахтових з обох бортів у місцях його кріплення;

оголосити наказ по кораблю, що забороняє під час водолазних робіт провертання гребних гвинтів, користування обладнанням, що висувається за межі обшивки корпусу, відкривання кінгстонів у районі роботи водолаза, перешвартовування корабля, вибирання або втравлювання якірних ланцюгів, ввімкнення гідролокаційних і гідроакустичних станцій зв’язку тощо. Оголошений наказ записується у вахтовому журналі корабля;

проконтролювати підйом попереджувальних сигналів про проведення водолазних робіт з того борту, де буде працювати водолаз;

під час роботи вночі або при обмеженій видимості забезпечити надводне освітлення в районі проведення водолазних робіт;

забезпечити проведення промірів глибин у районі роботи водолаза, якщо в результаті коливань рівня води глибина під корпусом очікується менше 2 м, стежити за зміною швидкості течії.

2.300. Під час перебування водолаза під водою забороняється проводити вантажні операції з того борту, де працює водолаз, змінювати крен або диферент корабля, вмикати живлення гідроакустичних приладів, протекторного і катодного захисту корпусу корабля.

Початок водолазних робіт оголошується наказом по кораблю або під час суднової радіотрансляції з записом у вахтовому журналі корабля (судна). На посту енергетики і живучості, на машинних телеграфах і на механізмах керування поворотними пристроями повинні бути вивішені попереджувальні таблички з написами: "Головні двигуни не пускати!", "Кермо не перекладати!", "Пристрій, що підрулює, не вмикати!" тощо.

2.301. Корабельні водолазні роботи повинні проводитися тільки тоді, коли є повна впевненість у безпеці стоянки корабля і водолазного катера, з якого проводиться спуск. Спуск водолаза з корабля, що перебуває у відкритому морі, дозволяється, коли корабель, не маючи ходу, лежить у дрейфі. Під час стоянки корабля в порту корабельні водолазні роботи з ремонту підводної частини корабля повинні виконуватися тільки з дозволу адміністрації порту.

2.302. Огляд підводної частини корпусу корабля проводиться з підкільного кінця або альтанки і починається з носа (корми) корабля, з послідовним переміщенням підкільного кінця вбік корми (носа). Доцільно вести огляд одночасно двома водолазами, спущеними з протилежних бортів (проходити під кілем корабля від одного борту до іншого водолазу забороняється). Кожний водолаз оглядає корпус і його пристрої від поверхні води до кіля. При проходженні до кіля водолази працюють по одну сторону від підкільного кінця, а вертаючись - по іншу. Ширина полоси, що переглядається, залежить від прозорості води.

2.303. Підкільний кінець із обох бортів повинен бути надійно закріплений. Для перенесення трапів, альтанок або підкільних кінців, а також для спостереження за ними по обидва борти корабля повинні бути виставлені проінструктовані вахтові, що забезпечують корабельні водолазні роботи.

Про початок переносу підкільного кінця водолази повинні бути попереджені.

2.304. Під час роботи водолаза під корпусом корабля, особливо коли під ним велика глибина, водолаз, що забезпечує спуск, повинен уважно стежити за шлангом і сигнальним кінцем, не допускаючи їх зайвої слабини або натягу, щоб попередити падіння водолаза або раптовим ривком не зірвати його з підкільного кінця, альтанки, підкільного трапа.

Якщо натяг шланга і сигнального кінця різко збільшився, водолаза варто спитати про самопочуття та за потреби підняти на поверхню.

2.305. Огляд підводної частини корпусу корабля або окремих його ділянок, що проводиться водолазом у плавальному комплекті спорядження, допускається без застосування альтанок, підкільних трапів і кінців.

2.306. Водолазні роботи з очищення корпусу корабля від обростань ручним немеханізованим інструментом повинні проводитися з альтанок або підкільних трапів вертикальними ходами від поверхні води до кіля і назад за допомогою шкребків та металевих щіток.

Після кожного подвійного ходу підкільний трап або альтанку необхідно перенести на нове місце. Перенос повинен здійснюватися тільки під час перебування водолаза на поверхні води.

2.307. До робіт з підводного очищення корпусів кораблів ручним механізованим інструментом і спеціальними механізованими пристроями допускаються водолази, що пройшли спеціальну підготовку та здали залік ВКК із знання улаштування, правил експлуатації і техніки безпеки під час роботи з інструментом та пристроями. Роботи з підводного очищення корпусів кораблів ручним механізованим інструментом і спеціальними механізованими пристроями повинні здійснюватися під керівництвом керівника водолазних робіт, що має відповідну спеціальну підготовку, допущеного до керівництва цими роботами наказом командира військової частини.

Для проведення підводного очищення корпусу корабля водолази щодня перед початком роботи повинні пройти медичний огляд у лікаря спеціальної фізіології.

2.308. Роботи з підводного очищення корпусу судна повинні проводитися при хвилюванні моря не більше 2 балів, при течії не більше 0,5 м/с, видимості під водою не менше 1,0 м, відсутності предметів, що заважають роботі водолаза, під корпусом корабля.

Проведення водолазних робіт з підводного очищення корпусу корабля допускається тільки на акваторії, не забрудненій стічними водами. Корабельні системи, через які можливе скидання забруднених вод за борт, повинні бути закриті.

При установці корабля на місці проведення робіт глибина під корпусом корабля, що очищається, повинна бути не менше 2 м по всій довжині з урахуванням амплітуди коливання корабля на хвилюванні.

2.309. Для забезпечення безпеки робіт із підводного очищення корпусу корабля в місці проведення робіт повинна перебувати робоча шлюпка.

Для зручності робіт підводна частина корпусу розбивається на ділянки підкільними кінцями.

2.310. Очищення за допомогою роторних машинок водолази проводять у плавальному комплекті спорядження, рухаючись горизонтальними курсами уздовж відведеної ділянки поверхні борту.

Першу смугу водолаз очищає біля ватерлінії, а потім поступово заглиблюється до кіля.

Перед початком роботи водолаз розвертає машинку щітковим диском до обшивки і вмикає її. Обертовий диск утворює у центрі щітки вакуум, у результаті чого вона щільно присмоктується до обшивки і, швидко обертаючись, очищає її. Для просування машинки вперед досить злегка відривати ту або іншу сторону дискової щітки від обшивки, допомагаючи собі при цьому ластами.

Під час очищення водолаз повинен тримати машинку на рівні грудей так, щоб бачити напрямок свого руху. Зміну курсу на зворотний водолаз виконує поворотом навколо осі диска. Швидкість руху машинки залежить від ступеня обростання поверхні, що очищається, і звичайно лежить у межах 3-10 м/хв.

2.311. Роботи з очищення кінгстонів, забортних отворів, а також з ремонту забортних пристроїв повинні проводитися з робочих альтанок або підкільних трапів.

2.312. Роботи біля прийомних отворів або отворів шпігатів у підводній частині корпусу корабля можуть бути дозволені тільки після припинення прийому (витікання) води через них.

2.313. Очищення кінгстонів, ґрат, забортних отворів повинне проводитися спеціальним інструментом: шкребком, щіткою та дротовими гачками. Очищення їх руками забороняється.

Для полегшення пошуку кінгстона, забортного отвору водолаз перед спуском повинен ознайомитися за кресленням (ескізом) з їх формою і розмірами.

Очищати кінгстони можна без зняття та зі зняттям захисних ґрат. Якщо засмічення усунути не вдається, водолаз знімає захисні ґрати за допомогою викрутки, віддавши кріпильні гвинти і попередньо остропивши пеньковим кінцем ґрати. Літрова консервна банка із сильним магнітом, що утримує її на борту корабля, є зручним сховищем для дрібних інструментів, гайок, гвинтів, шайб тощо. Вигородка очищається, а тарілка і сідло клапана протираються дрантям.

2.314. Огляд, очищення і ремонт гвинтостернового комплексу повинні проводитися після вжиття заходів, що запобігають випадковому провертанню валопроводу, повороту лопат гребного гвинта регульованого кроку або пера керма. Про вжиття цих заходів повинен бути зроблений запис у вахтовому журналі корабля, на якому виконуються ці роботи.

2.315. Перед підготовкою до огляду або ремонту гвинтостернового комплексу необхідно закріпити кермо, зафіксувати положення лопат гребного гвинта регульованого кроку, ввести в зачеплення і застопорити валоповоротний пристрій, попередньо перевіривши справність його дії.

Положення гребного гвинта варто змінювати тільки вручну за допомогою валоповоротного пристрою і тільки за командою водолаза, що перебуває під водою.

2.316. Гребний гвинт, що знімається, повинен бути остроплений, а стопорна гайка ослаблена на валу до зрушення гвинта з конуса вала. Інструмент великої маси, який використовується при цьому, повинен бути підвішений на окремих кінцях.

2.317. Перед очищенням гвинта водолаз повинен уважно оглянути його і канат, що намотався на нього (рибальська сітка), визначити, які інструменти та пристосування потрібні для розрізування і розмотування. Під час очищення можуть використовуватися ножівка, свайка, зубило, кувалда, водолазні ножиці ручного типу, ручний гідравлічний різак, дискова абразивна пилка та інші інструменти.

Очищення проводиться з робочої альтанки, розміри якої повинні забезпечувати роботу водолаза з будь-якої сторони гвинта.

Канат, що намотався, водолаз знімає петлями, за неможливості приступає до різання або рубання. Рубання і різання сталевого каната вручну проводяться поетапно (пасмо за пасмом).

Отримані після розрізання кінці каната водолаз по черзі з’єднує з робочим шкентелем і, за допомогою корабельного шпиля витягає наверх, повертаючи за потреби вал гвинта.

2.318. При поганій видимості під водою водолаз бере із собою світильник або підводний ліхтар, що перед спуском під воду прив’язує до шланга в 1-2 м над головою, щоб звільнити руки для роботи. Світильник кріпиться у зручному місці.

2.319. Кручений трос, намотаний на гвинт, може мати великий натяг, тому різати його потрібно дуже обережно, щоб пасмо, що лопнуло, не пошкодило маску або не поранило руки. Троси ніколи не намотуються на гвинт однаково. Водолаз повинен уважно вивчити заплутування перш ніж почати рубання або різання. Іноді частина каната буває затиснена між втулкою гребного гвинта і дейдвудним підшипником. У таких місцях різання повинно проводитися з особливою обережністю, щоб не пошкодити вал або підшипник.

2.320. Для різання рослинного або нейлонового каната знадобиться декілька гострих, як бритва, ножів. Підійдуть звичайні сталеві тесаки для рубання м’яса. Поки водолаз працює одним ножем, хто-небудь на палубі точить інший. Товсті канати краще обрубувати широким теслярським долотом.

Більшість підшипників має водяне змащення, тому, як тільки різання закінчене, водолаз повинен перевірити, щоб жодне пасмо або нитка каната не залишилася на валу і не потрапила в підшипник.

2.321. Після закінчення робіт водолаз оглядає гвинт і перо керма, повідомляє на поверхню про їх пошкодження, погнуті лопаті, вм’ятини тощо.

2.322. Водолаз, що забезпечує спуск, повинен стояти в такому місці на палубі, де водолазний шланг і сигнальний кінець не може бути затиснутий між бортами водолазного катера і аварійного корабля.

2.323. Виправлення лопатей гребних гвинтів можливі тільки на гвинтах тонколопатевої конструкції. Водолаз виконує виправлення за допомогою кувалди та плити, що заводиться зі зворотної сторони лопаті. Плита, масою в 2-3 рази більше маси кувалди, опускається на кінці, закріпленому на борту корабля. Дрібні пошкодження, вибоїни та задирки водолаз зрубує зубилом (спилює ножівкою) і зачищає напилком.

2.324. Заміна гребного гвинта може здійснюватися на плаву корабля. Перш ніж приступити до роботи, водолаз повинен ознайомитися за кресленнями із пристроєм кріплення гвинта на гребному валу і потім ретельно оглянути його. Під час огляду перевіряється наявність кожуха для захисту шийки вала та стопорів, знімаються розміри гайок і виміряється зазор між маточиною гвинта і дейдвудною втулкою. За даними огляду і вимірів обирають спосіб зняття гвинта. Після остроплення гвинта водолаз приступає до знімання обтічника. Віддавши стопорні пристрої натискної гайки, водолаз уточнює напрямок різьблення (праве або ліве) і встановлює на гайку ключ, що повертають за допомогою шкентеля корабельного шпиля. Якщо зрушити гайку не вдається, на рукоятку ключа надягають трубоподовжувач і повторюють операцію.

2.325. Зрушення гвинта здійснюється механічним, гідравлічним або підривним способом. При механічному способі використовують клини, при гідравлічному - стяжні болти з опорною планкою і домкрат або спеціальний знімач гребних гвинтів. Підривний спосіб застосовується, коли інші способи не дали результату. Для зрушення використовують заряди, що закладаються попарно на шийку вала між маточиною гвинта і дейдвудною втулкою. Масу зарядів вибухової речовини визначають розрахунком залежно від маси гребного гвинта, матеріалу, з якого він виготовлений, і міцності корпусу. Шийку вала під зарядом обертають жерстю. Заряди підривають електродетонатором або шнуром, що детонує. Для попередження спадання гвинта з вала при зрушенні підривним способом натискну гайку варто відгвинчувати лише на кілька обертів.

Під час виконання зрушення гвинта підривним способом командир спуску керується вимогами положень, викладених у главі 3 цього розділу.

2.326. Знімання гвинта після зрушення по осі вала здійснюють за допомогою трьох сталевих тросів, які водолаз закріплює за гвинт. Два троси (піднімальні) водолаз кріпить за лопаті гвинта, а третій (для стягування гвинта з вала) - за маточину. Піднімальні кінці заводять через каніфас-блоки на шпилі або лебідки і затягують натуго. Коли трос, закріплений за маточину гвинта, натягають, водолаз віддає натискну гайку, обертає клоччям різьблення вала і, діючи дерев’яним брусом як важелем, зрушує гвинт із вала.

2.327. Перед постановкою гвинта гребний вал повертають так, щоб його шпонка була зверху, після чого водолаз змазує її солідолом. Гребний гвинт підводять до кінця вала на тросах у такому положенні, щоб гніздо шпонки в його маточині було також зверху. Гвинт наводять на конус вала за командами водолаза, що після виходу різьблення з маточини навертає на неї натискну гайку.

Для посадки гвинта на місце водолаз загвинчує натискну гайку спочатку ключем, а потім її обертають за допомогою кінця, закріпленого на важіль ключа і поданого на палубу. Переконавшись у правильній посадці гвинта, водолаз установлює стопор натискної гайки і навертає обтічник.

2.328. При узгодженні положення пера керма зі стрілкою покажчика водолаз веде спостереження за перекладкою пера керма, перебуваючи на деякому віддаленні від нього, щоб бачити створ. Коли перо буде в діаметральній площині корабля, водолаз подає сигнал на поверхню для переміщення стрілки покажчика в нульове положення.

2.329. Під час виконання водолазних робіт із забезпечення живучості корабля необхідно керуватися вимогами, викладеними в цій Інструкції.

2.330. Перед спуском у відсік водолази повинні бути ознайомлені зі схемами та кресленнями відсіку (як правило, затопленого або задимленого), одержати інструктаж командира спуску і відновити в пам’яті особливості розміщення обладнання всередині відсіку, характерні орієнтири. При цьому необхідно враховувати, що частина обладнання може бути пошкоджена або зрушена зі свого штатного місця.

2.331. Спускаючись у відсік для заробляння пробоїни, необхідно розчистити прохід і місце біля пробоїни від завалів і сторонніх предметів, уточнити її розміри і форму, визначити спосіб кріплення пластиру. Кріплення пластирів на пробоїнах здійснюється за допомогою дерев’яних брусів, розсувних металевих упорів, спеціальних струбцин, гачкових болтів тощо.

2.332. Під час усунення пошкоджень трубопроводів і в інших випадках, для припинення надходження води у відсіки корабля водолази виконують маніпуляції з перемикання систем, закриття та відкриття забортних клапанів і клінкетів. Перед спуском для виконання зазначених робіт водолази повинні ознайомитися з конструкцією таких самих пристроїв в іншому незатопленому відсіку. Всі види перемикань систем у затопленому відсіку водолаз робить за командами командира спуску і закінчує їх після одержання підтвердження про правильність їх виконання.

2.333. Для очищення якоря якір-ланцюг повинен бути вибраний "на панер", а потім трохи ослаблений. Водолаз спускається до місця робіт зі спускового кінця, визначає положення якоря і характер зачеплення. Спуск водолаза по якірному ланцюгу забороняється.

2.334. При звільненні від канату або підводного кабелю використовується робочий шкентель. Водолаз приймає кінець шкентеля із судна, доставляє його до якоря, обводить навколо канату (кабелю) і закріплює скобою або заводить сергою і пересуванням виносить на поверхню.

На кораблі поданий кінець шкентеля вибирають до звільнення лабетів якоря. У разі перебування водолаза біля якоря або якір-ланцюга вибирати або травити якір-ланцюг забороняється.

2.335. Під час виконання робіт біля якірного ланцюга корабля водолаз не повинен перебувати під якірним ланцюгом. Водолаз повинен стежити за чистотою шланга і сигнального кінця, а під час вибирання робочого шкентеля - відходити убік.

2.336. Під час постановки корабля в сухий док або виходу з доку спускати водолаза, якщо відкриті клінкети батопорту, забороняється.

2.337. Перед постановкою корабля в док до його затоплення водолази повинні бути ознайомлені з розташуванням кільблоків, з місцями і характером пошкоджень корпусу корабля.

2.338. Спуски водолазів для очищення ґрат огородження осушувальної системи доку варто виконувати тільки після припинення відкачки або прийому води.

2.339. Під час огляду кліток і кільблоків забороняється перехід водолаза з однієї сторони доку на іншу під кілем корабля, який буде поставлено, або корабля, що там перебуває.

2.340. Спускати водолаза для огляду або виконання робіт, пов’язаних із підйомом або спуском корабля на візках елінгу (сліпа), треба після того, як спуск або підйом корабля припинений.

Візки повинні бути взяті на стопори на весь час перебування водолаза під водою.

2.341. Після спуску корабля зі стапелів на воду і при звільненні корпусу від спускових блоків водолазам забороняється проходити між корпусом корабля і спусковими блоками, а також між їх пристроями, тому що роз’єднані і спливаючі дерев’яні деталі спускових пристроїв можуть притягнути водолаза або його шланг і сигнальний кінець до корпусу корабля.

2.342. Під час постановки корабля на суднопіднімальні засоби або виводу з них, а також під час диференту і крену корабля спуски водолазів забороняються.

2.343. Різноманітні способи виконання підводно-технічних водолазних робіт та використання різних інструментів під час обстеження технічного стану споруджень під водою, а також різнохарактерність підводних робіт вимагають ретельної підготовки водолазів у різних галузях знань та відпрацювання відповідних практичних навиків.

2.344. Робота з електричного зварювання та різання металу під водою, робота з ґрунторозмивальними засобами і підводним пневматичним інструментом вимагають, окрім загальної, також спеціальної підготовки водолазів. Крім того, водолаз повинен уміти розпилювати та рубати метал під водою, виконувати різні підводно-такелажні роботи, застосовуючи в’язання різних вузлів, обпилювати палі, розпушувати і забирати ґрунт, знімати різні розміри та шаблони, малювати ескізи конструкцій і вміти використовувати різні приладдя та інструменти.

2.345. Перед початком робіт із будівництва або ремонту гідротехнічних споруд водолази повинні за кресленнями або проектом робіт ознайомитися з устроєм споруд, умовами проведення робіт і заходами щодо безпеки водолазних спусків та одержати завдання.

2.346. Розробку котлованів, траншей, розмивання ґрунту та інші роботи, пов’язані з порушенням поверхневого шару ґрунту, допускається робити за командою керівника водолазних робіт після одержання ним відомостей про відсутність у місці проведення робіт електросилових, телефонних кабелів або трубопроводів, а за їх наявності він зобов’язаний мати план траси робіт, що перебувають у зоні кабелів і трубопроводів.

2.347. Забороняється виконання підводних робіт в охоронній зоні підводних кабельних ліній електропередач, що перебувають під напругою. Охоронна зона визначається у вигляді ділянки водного простору від водної поверхні до дна, укладеного між вертикальними площинами, на відстані від крайніх кабелів на 100 м з кожної сторони.

2.348. Керівник водолазних робіт зобов’язаний до початку робіт одержати від власника електросилового кабелю або трубопроводу письмове повідомлення про зняття напруги з електросилового кабелю або тиску в трубопроводі. Після закінчення робіт керівник водолазних робіт зобов’язаний дати власникові електросилового кабелю або трубопроводу письмове повідомлення про завершення робіт.

Нарощування палі проводиться водолазами різними способами. Найбільш поширений серед них використання металевих муфт та стяжних хомутів (мал. 18).

2.349. Для нарощування палі за допомогою металевої муфти її набивають на палю, що нарощується, для чого паля затесується по внутрішньому діаметру муфти на довжину 30-40 см. Палю, що нарощується, водолаз затесує після розмітки на її стику за шаблоном, що відповідає внутрішньому діаметру муфти. Надставку з муфтою опускають на кінцях у вертикальному положенні. Водолаз суміщає муфту з підготовленою палею, що нарощується, після чого ударами зверху ручною бабою по надставці осаджує її на місце. Іноді муфту до палі закріплюють глухарями або скобами.

2.350. Для нарощування палі за допомогою хомутів водолаз зрізує торець палі для вирубки на місці зрізу на половину її товщини, вирубає та ретельно заміряє її. По одержаному заміру на поверхні роблять вирубку в надставці та подають її водолазу. Після встановлення на місце і перевірки щільності стикання торців водолаз встановлює на болтах хомути.

2.351. Сильно пошкоджені пальні спорудження розбирають під водою, для чого знімають болти та деталі подають наверх. Поламані палі висмикують або нарощують. Висмикування палі вимагає прикладення значних зусиль, а відповідно і надійного закріплення до них троса або ланцюгів. Остроплення палі може виконуватися різними вузлами (мал. 19).

У разі застосування удавки або вибліночного вузла на палю додатково накидають один або два шлаги. Після остроплення водолаз дає команду про натягування троса або ланцюга і, впевнившись у тому, що остроплення натягнулось та не сковзає, виходить на поверхню. Якщо зусиль, які прикладаються, не достатньо для висмикування палі, водолази розмивають ґрунт навколо неї.

2.352. Під час вирівнювання водолазами кам’яного накиду (основ під спорудження) робити додаткове підсипання каменю без попередження про це водолаза забороняється.

На час підсипання каменю без напрямних пристроїв (лотків, труб тощо) водолази повинні підніматися на поверхню. Допускається водолазу перебувати в безпечній зоні, визначеній командиром спуску.

2.353. Під час вирівнювання кам’яної постелі спуск металевої рами, направляючих або інших пристосувань, які застосовуються при цьому, повинен здійснюватися за час відсутності водолаза. Місце установки повинно бути заздалегідь позначене віхами або буями.

2.354. Під час висипання каменю під воду шаландами, грейферами або іншими способами водолазні роботи в зоні висипання проводити забороняється.

2.355. Під час установки агрегату для віброущільнення кам’яної постелі водолаз може спускатися під воду для огляду та установки робочого органа тільки після опускання його на постіль.

Під час віброущільнення кам’яної постелі спуск водолаза під воду забороняється. Роботи з огляду та промірів постелі можна виконувати тільки після зупинки віброущільнювального агрегату.

2.356. Спуск водолаза та огляд покладеного трубопроводу дозволяються тільки після того, як трубопровід буде покладений на ґрунт, а натяг підтримуючих його канатів ослаблено.

2.357. Перед початком робіт із розвантажувальними понтонами водолаз повинен ознайомитися з їх улаштуванням, а перед затопленням понтона перевірити систему керування ним. Під час водолазних робіт із розвантажувальними понтонами з огляду, затоплення або продування водолаз повинен носити із собою ключ для керування клапанами, прикріпивши його кінцем до поясного ременя.

2.358. Під час відкриття клапана затоплення розвантажувального понтона водолаз повинен перебувати на безпечній відстані (збоку від нього) для запобігання присмоктуванню.

Під час прокладання трубопроводу за допомогою розвантажувальних понтонів водолаз може робити огляд трубопроводів тільки при повністю опущених на ґрунт понтонах. Огляд понтонів у процесі занурення трубопроводів забороняється.

Перед від’єднанням (відстропленням) понтона від трубопроводу вручну водолаз повинен переконатися в тому, що понтон лежить на ґрунті, а стропи, що підтримують його, ослаблені. Отстроплювати вручну понтони, що мають позитивну плавучість, під водою забороняється.

2.359. Водолазу забороняється опускатися і підніматися по пристосуваннях, що підтримують трубопровід.

2.360. Перед з’єднанням секцій трубопроводу або окремих труб за допомогою фланців водолаз повинен переконатися в надійності остроплення секцій і труб.

Для суміщення отворів нерухомого і поворотного фланців, а також для визначення зазорів між трубами, що стикуються, необхідно користуватися спеціальними пристосуваннями. Вставляти пальці рук між фланцями забороняється.

2.361. Водолазні спуски для огляду підводного трубопроводу будь-якого діаметру під час гідравлічного або пневматичного випробування дозволяються керівником водолазних робіт тільки після зняття тиску у випробовуваному трубопроводі. Під час демонтажу підводного трубопроводу водолазу забороняється перебувати поблизу троса, що підрізає трубопровід.

2.362. Місця пошкодження газових та нафтових трубопроводів, як правило, знаходять по пухирях газу або струменях нафти, що виходять. Щоб знайти пошкодження водних трубопроводів, водолаз повинен обстежити всі оголені ділянки. У разі крупних пошкоджень, які вимагають заміни ділянки труби, водолаз спочатку розмиває ґрунт та вирізає пошкоджену ділянку. Потім він виміряє розмір між кінцями труб та заводить кругом них стропи, щоб трохи підняти їх із ґрунту.

2.363. На низьконапірний трубопровід надівають вставку (мал. 20) із труби трохи більшого діаметру та на 40-50 см заміряного розміру водолазом між кінцями труб. Вставку опускають на стропах і водолаз надіває її у висячому положенні на один кінець труби, а потім пересуває її в іншу сторону та надіває її на другий кінець труби. Вставка повинна бути рівномірно насунута на обидва кінці труби. З обох сторін вставку ізолюють ущільнювальними кільцями і підбивають до повної герметичності просмоленою мішковиною. Потім водолаз встановлює по краях бугелі, чим ущільнює набивку та виключає її виштовхування внутрішнім тиском.

2.364. Вставку на високонапірному трубопроводі вирізають із труби такого самого діаметру, що і трубопровід, який ремонтується, та з’єднують трубопровід електрозварюванням.

2.365. Для ремонту трубопроводів застосовують таке аварійне майно (мал. 21): листовий пароніт, гума, свинець, червона мідь, стальний дріт. Пошкоджені ділянки трубопроводів, як правило, переключають на резервні обвідні ділянки або припиняють їх роботу через вимкнення. При великих пошкодженнях трубопроводу водолаз знаходить на ньому найближче фланцеве з’єднання або визначає місце вирізання пошкодженої ділянки. Потім він роз’єднує фланцеві з’єднання трубопроводу, знімає пошкоджену ділянку труби та встановлює на фланці заглушки відповідного розміру (мал. 22). Перед тим, як встановити універсальну заглушку з болтами на фланець трубопроводу, його очищають та встановлюють паронітову прокладку, яка промащується графітовим мастилом, в отвори заглушки заводять не менше чотирьох болтів та закріплюють її на фланці. Встановлення універсальної заглушки з трьома захватами набагато простіше ніж встановлення заглушки з болтами.

Якщо на трубопроводі немає фланців, водолаз вирізає пошкоджену ділянку труби ножівкою або зварюванням, очищує місце різання від напливу та заглушує дерев’яними пробками або встановлює зросток та закріплює його на кінцях вирізаної труби бугелями. Невеликі пробоїни та тріщини на трубопроводах заробляють бугелями, типи та розміри яких підбирають по діаметру труби та тиску в ній робочого середовища. Для постановки бугеля водолаз відкручує болти, відпускаючи стрічки, відкручує віджимні болти, накладає на пошкоджену трубу паронітову прокладку, яка змащується графітовим мастилом, потім накладає стрічку на трубу та кінець її заводить під затискач. Обтягнувши до щільного прилягання до труби стрічку, він закріпляє її болтами та рівномірно закручує віджимні болти. Якщо тріщина великої довжини, на трубопровід ставиться декілька бугелів (1) із застосуванням подовженої накладки (2) (мал. 23). Після встановлення бугеля у трубопроводі поступово піднімають тиск до робочого. Якщо пробоїна чи тріщина пропускає, тиск у трубопроводі знімають та знову обтискають бугель, закручуючи відповідні болти.

2.366. У разі розмиву основи та провисання ділянки трубопроводу над ґрунтом (мал. 24) проводиться підбивка каміння під розмиті ділянки трубопроводу з улаштуванням кам’яної відсипки у вигляді призми по всій довжині розмитої ділянки. Висота кам’яної призми повинна бути такою, щоб її берма виступала над верхом трубопроводу на 0,3-0,5 м, ширина берми приймається рівній діаметру трубопроводу плюс 1,5-2 м, нахил відкосів 1:1,5. Спосіб рекомендується застосовувати за відсутності течії, а також на течії при швидкості до 0,5 м/с; на течії від 0,5 до 1 м/с замість каміння на розмиту ділянку вкладаються мішки з піском або цементом. Зазори між мішками та відкоси до берми закріплюють камінням.

2.367. У разі розмиву трубопроводу по довжині більш як 25 м та швидкості течії 0,5 м/с рекомендується застосовувати бетонні масиви вагою до 5,0 т (мал. 25), встановлюючи їх з двох сторін розмитої ділянки трубопроводу.

До бетонних масивів трубопровід прикріплюють за допомогою кутиків та швелерів. Бетонні масиви встановлюються через 25-30 м по довжині розмитої ділянки. Закріплений трубопровід обсипають камінням у вигляді призми. Ширина її берми приймається залежно від кількості ниток трубопроводу із запасом по сторонах по 0,75 м, відкоси 1:1,5. Кутики та швелери встановлюють на болтах.

2.368. Малі тріщини в напірних трубопроводах можуть бути зароблені як зварюванням, так і постановкою заплати із шматків труби більшого діаметра з обварюванням його по контуру. Щоб заплата утримувалася на трубі та була до неї щільно притиснена, застосовуються бугелі та інші затискачі. Течія біля фланцевого з’єднання або по фланцю напірного трубопроводу може бути знешкоджена постановкою муфти на болтах. Муфта складається з двох половин стальної труби більшого діаметра та ставиться на гумовій прокладці з ретельною підгонкою на місці та закріпленням болтами. Зазор між муфтою та трубою заповнюється цементним розчином складом 1:2 або 1:1,5. Розчин подається по шлангу під тиском.

2.369. Ремонт безнапірних трубопроводів може також бути виконаний поставленням дерев’яного ящика із заливанням у нього бетону складом 1:1-2 або 1:1-2,5 (мал. 26). Бетон подається по шлангу або трубі неприливним потоком. Нижній отвір шланга (труби) повинен знаходитися біля основи ящика, щоб бетон, який витікає зі шланга, попадав у бетонну масу, що вкладається. Останній, піднімаючись доверху, буде витісняти з ящика воду, не змішуючись із оточуючою водою (підводне бетонування по методу вертикально пересувної труби). Ящик повинен бути щільним. Щілини між трубопроводом та стінками ящика заробляються під водою мішковиною.

2.370. Під час укладання кабелів водолазу забороняється перебувати поперед кабелю, що укладається.

2.371. Під час укладання кабелю кабелеукладальною машиною або її робочим органом перебувати під водою водолазу забороняється. Спуски водолаза дозволяються лише після укладання кабелю і припинення роботи кабелеукладальної машини або її робочого органа.

2.372. Під час водолазних робіт з укладання, огляду або ремонту кабелів повинна бути виключена випадкова подача напруги в кабель. Для цього керівник водолазних робіт повинен погодити режим роботи з відповідальним представником замовника.

2.373. Під час протягування кабелю через захисні труби берегового колодязя водолаз повинен стежити, щоб його рука, шланг або сигнальний кінець разом із кабелем не були втягнені в захисну трубу.

2.374. Під час ремонту підводних кабельних ліній застосовують водонепроникні муфти, які є свинцевими циліндричними муфтами, в які заливається рідинна маса або епоксидна смола. Після загустіння маси в муфті утворюється пробка, яка перешкоджає розповсюдженню води вздовж кабелю. Підготовлена свинцева муфта поміщається в чавунну муфту трохи більшого розміру. Монтаж кабелю та постановка муфт виконуються спеціалістами на палубі плавзасобу, з якого ведуться водолазні роботи. Готова муфта спускається на ґрунт і її положення на місці перевіряється водолазом. Під час ремонту кабельних переходів з’єднувальні кінці кабелю відмиваються гідромонітором з ґрунту, потім їх піднімають на плавзасіб і спеціалісти перевіряють стан, з’єднують їх та монтують муфту, після чого кабелі з муфтою передають водолазу для опускання на дно.

2.375. Перед виконанням водолазних робіт на естакадах, морських стаціонарних платформах (далі - МСП) і плавучих бурових установках (далі - ПБУ) обслуговуючий персонал повинен бути попереджений про початок водолазних робіт, а відповідальний представник замовника повинен погодити заходи безпеки. Проводити на естакаді, МСП або ПБУ роботи, які можуть створювати загрозу безпеці водолазів, а також викидати предмети та сміття забороняється.

2.376. Під час огляду опор (паль, оболонок, труб тощо) споруд естакадного типу водолаз не повинен обходити перешкоди більше ніж на 180°, при цьому він повинен стежити, щоб його шланг або сигнальний кінець не чіплявся за монтажні петлі та інші виступаючі деталі споруд.

Огляд підстав і опор висотою більше 12 м водолаз повинен починати з нижньої частини, піднімаючись у міру обслуговування конструкції і не порушуючи при цьому режим декомпресії.

Водолазу забороняється робити огляд гідротехнічних споруд, опор або споруд естакадного типу без рукавиць, також проходити під навислими над ґрунтом частинами споруд (тримати сигнальний кінець чистим, не давати великої слабини); оберігати скло ілюмінаторів або шолома-маски від ударів об виступаючі частини конструкцій.

2.377. Роботи з установки залізобетонних конструкцій (кутових блоків, оболонок, масивів, плит тощо) у гідротехнічну споруду повинні виконуватися при швидкості течії не більше 1 м/с. Під час робіт уночі або при обмеженій видимості повинно застосовуватися підводне та надводне освітлення.

2.378. Спуск водолаза під воду для установки залізобетонної конструкції в гідротехнічну споруду або її огляду дозволяється тільки після того, як нижня частина конструкції буде повністю перебувати на ґрунті не нижче встановленої конструкції або у висячому положенні над місцем її установки на відстані не більше 0,1 м по висоті від місця установки. Якщо під час опускання конструкцій необхідна присутність водолаза для спостереження за правильністю їх установки, водолазу дозволяється перебувати на спусковому кінці вище конструкції та осторонь від неї.

Під час установки залізобетонної конструкції в гідротехнічну споруду водолаз повинен перебувати на безпечній відстані від опущеної конструкції з таким розрахунком, щоб виключалася можливість притиснення його самого, а також шланга і сигнального кінця до сусідніх елементів. Безпечна відстань повинна визначатися проектом проведення робіт і радіусом дії кранової стріли з урахуванням габаритів вантажу.

2.379. Важкі елементи гідротехнічних споруд варто піднімати з ґрунту з урахуванням сил присмоктування, застосовуючи стропи, траверси та інші пристрої. Після остроплення та обтягування стропів водолаз повинен виходити на поверхню.

Дрібні камені, деталі та інші предмети варто піднімати в баддях, кошиках або з використанням храпців.

Просовувати руки або ноги в щілини між конструкціями гідротехнічних споруд для визначення зазорів між ними водолазу забороняється.

2.380. Під час обстеження або ремонту гідротехнічної споруди в районі спуску водолаза забивання паль підйом або спуск вантажів, переміщення плавзасобів та інші роботи в радіусі менше 50 м від місця роботи водолаза забороняються.

2.381. Під час візуального обстеження гідротехнічних споруд водолаз передає інформацію по зв’язку, а в необхідних випадках, робить виміри, замальовку окремих елементів підводних об’єктів.

Обстеження гідротехнічних споруд водолазами здійснюється горизонтальним або вертикальним шляхом.

2.382. Перед виконанням водолазних робіт на гідротехнічних спорудах водолази повинні бути ознайомлені із кресленнями (макетами) та їх улаштуванням або проінструктовані щодо заходів безпеки під час виконання робіт. Керівник водолазних робіт повинен переконатися, чи досить стійкі споруди і їх окремі елементи. Якщо споруди або їх елементи нестійкі і можуть загрожувати безпеці водолазів, спуски забороняються.

2.383. Проведення водолазних робіт з огляду та очищення водозабірних споруд без припинення роботи цих споруд забороняється.

Робота біля водозабірної споруди повинна проводитися відповідно до годинного графіка, з додатковим повідомленням адміністрації цієї споруди про місце і час роботи водолаза.

2.384. Для забезпечення безпеки водолазів під час проведення водолазних робіт на водопропускних спорудах і пристроях діючих гідровузлів повинні бути проведені такі заходи:

зупинити або закрити таку кількість агрегатів або затворів, щоб у радіусі не менше 50 м від місця роботи водолаза швидкість бігу води не перевищувала 0,5 м/с;

закрити напрямні апарати і спускові пристрої регулювання турбін;

вимкнути механізми пуску агрегатів, підйому затворів і відкриття воріт (зняти напругу, вимкнути гідравлічні пристрої тощо);

на вимкнених пристроях встановити таблички "Не вмикати, працюють люди".

2.385. Проведення будь-яких робіт під водою в зонах шлюзів, гідроелектростанцій, насосних станцій, гребель та інших споруд, без одержання відповідного письмового дозволу (допуску), який надається адміністрацією споруди або гідровузла, забороняється.

Дозвіл (допуск) на проведення водолазних робіт повинен надаватися адміністрацією гідротехнічної споруди у 2 примірниках. Один надається керівнику водолазних робіт, другий (копія) - начальнику вахти гідроспоруди.

У дозволі (допуску) повинно бути визначено:

характер роботи;

місце розгортання водолазної станції;

умови проведення водолазних робіт;

заходи безпеки під час проведення водолазних робіт.

Дозвіл (допуск) видається на строк, не більше однієї доби, із зазначенням точного часу початку і закінчення водолазних робіт.

2.386. Під час проведення водолазних робіт у районі гідротехнічних споруд пуск гідротурбін, насосів, маневрування затворами або шлюзування суден тощо забороняються.

Допуск до водолазних спусків дозволяється тільки після відключення силових електричних ланцюгів і ланцюгів керування механізмами.

2.387. Спуск водолаза дозволяється тільки в захисному пристрої (альтанці), що виключає можливість безпосереднього контакту водолаза з місцем фільтрації води.

Робота водолаза без захисного пристрою (альтанки) і спеціального огородження його від присмоктування може бути допущена за умов, зазначених у таблиці 16.

2.388. При пошкодженні на глибині більше 10 м незалежно від розмірів пошкодження і при глибині пошкодження менше 10 м, але при розмірах пошкодження більше зазначених у таблиці 16 робота водолаза повинна проводитися зі спеціальної захисної альтанки, а у разі, коли є небезпека, що тиск води може притягнути водолаза до пошкодженого місця або затягти його в наскрізний отвір, спуск водолаза до місця проведення робіт під водою дозволяється тільки після підведення до пошкодженої ділянки споруди дерев’яного щита (пластиру).

2.389. В окремих випадках можуть зустрічатися роботи, пов’язані з обстеженням та ремонтом гідротехнічних споруд (греблі, перемички, шлюзи, водозабори тощо). Порядок обстеження може бути різним залежно від характеру спорудження. Так, спорудження з масивної кладки обстежують горизонтальними ходами, ряжеві, пальні, шпунтові конструкції - вертикальними. В інших випадках напрямок огляду залежить від висоти підводної частини спорудження та місцевих умов.

2.390. Для горизонтальних ходів споруду розбивають на ділянки по 25-30 м, межі яких відзначають кінцями з тягарями або визначають за характерними місцями споруди, наприклад швами. Орієнтирами при вертикальних ходах служать два направляючі кінці з тягарями, які переставляють почергово у міру обстеження, при горизонтальних ходах - шви спорудження. Відстань між горизонтальними та вертикальними ходами встановлюють залежно від умов видимості під водою в межах від 1 до 5 м. У разі виявлення пошкоджень водолаз повинен встановити їх місце та розміри. Самі пошкодження можуть бути різними залежно від характеру споруди.

2.391. Споруди з масивної кладки частіше всього мають зсуви та нахили масивів, а також пошкодження самих масивів: поверхневі раковини, відколи та тріщини, відшарування бетону та інші дефекти. Споруди з бетону можуть мати різні пошкодження, а в деяких випадках - нахили через підмивання основи (ліжка), на якій вони встановлені.

2.392. Для фіксування результатів водолазного обстеження завчасно заготовляють схеми споруди для нанесення на них обстежених ділянок і знайдених пошкоджень та дефектів. Як правило, одноразово обстежують підводну частину споруди і прилягаючу до неї ділянку ґрунту, тому доцільніше мати дві схеми, на одній з яких відображені вертикальні та похилені частини споруди, а на другій - прилягаюча до неї ділянка ґрунту від основи споруди на задану ширину обстеження.

2.393. Найбільш суттєвим пошкодженням вважаються нахили споруджень, які можуть бути виявлені за положенням вертикальних направляючих кінців та спеціально занурених підвісів (мал. 27). Виявлені нахили заміряються за допомогою підвісів та лінійок. При нахилі стінок убік води підвіс утримують на її верхній кромці і водолаз заміряє лінійкою відстань між основою стінки та підвісом. Якщо стінка має нахил убік берега, водолаз наглядає за підвісом та подає команди під час його переміщення так, щоб тягар доторкнувся до основи стінки. У цьому разі величину відхилення заміряють лінійкою між верхньою кромкою стінки та ниткою підвісу наверху.

2.394. Розміри раковин у бетонній стінці та пробоїн у пальових і ряжевих конструкціях водолаз вимірює лінійкою у вертикальному та горизонтальному напрямках, а при великих розмірах пошкодження ці заміри проводять два водолази мірним лінем. Для проведення замірів глибини пошкодження на нього накладають планку, від якої проводять заміри в декількох місцях лінійкою або щупом.

2.395. Дрібні пошкодження - тріщини та шви, які розійшлися, водолаз замірює лінійкою в декількох місцях, кожний раз фіксуючи місце заміряння по глибині або горизонтальній відстані. Вимір пошкоджень та зносу пальних конструкцій водолази проводять штангенциркулем, встановлюючи їх на заданих глибинах. Після встановлення штангенциркуля в необхідному місці водолаз затискає його гвинтом та дає команду на підйом штангенциркуля на поверхню, де проводиться замір розміру пошкодження лінійкою.

2.396. Під час обстеження гребель та інших напірних конструкцій через небезпеку затягування водолаза напором води в промоїну він не повинен наближатися до неї. Для визначення місцезнаходження промоїни, її розмірів водолаз використовує жердину, яка має на кінці мішок із клоччям. Держачи жердину попереду по ходу обстеження, водолаз общупує поверхню ділянки спорудження, яке обстежується, і тільки впевнившись у відсутності присмоктування мішка, просувається вперед. Виявивши присмоктування мішка або напір води, водолаз повинен обережно обійти це місце та встановити характер і величину пошкодження.

2.397. Спуск водолаза до місця наскрізних пошкоджень для їх усунення проводиться, як правило, із застосуванням огороджуючого приладдя у вигляді захисної альтанки. Перед спуском водолаза з поверхні води проводиться зменшення живого попереку щілини шляхом закриття пошкодженого місця колодами, балками, трубами тощо. Для успішного виконання робіт із ремонту гідротехнічних споруд, які мають наскрізні підводні пошкодження, вибираються фізично сильні водолази, які мають досвід роботи на швидкій течії та добре знайомі з будовою гідротехнічної споруди та порядком виконання робіт.

2.398. Ефективність обстеження дна залежить від видимості під водою. Видимість під водою підрозділяється на 9 балів залежно від відстані між маскою або ілюмінатором до видимого у воді предмета (таблиця 17).

2.399. До водолазних робіт з обстеження та очищення дна акваторій допускаються водолази всіх кваліфікацій, що володіють прийомами остроплення та підйому затонулих предметів, користування простими такелажними інструментами і піднімальними застосуваннями та пристроями.

2.400. Пошук затоплених предметів або обстеження акваторій водолазним способом повинні здійснюватися тільки в тих випадках, коли це неможливо виконати іншими засобами виявлення предметів (тралення, підводне телебачення, акустичні засоби, пристрої для виявлення металу, гідролокатори, кінокамери тощо).

2.401. Круговий спосіб застосовується під час обстеження та пошуку на малих площах дна акваторії та здійснюється ходінням по ґрунту навколо баласту спускового кінця на відстанях від баласту, обумовлених довжиною ходового кінця. Як ходовий використовують кінець довжиною 15-20 м з мітками по всій довжині через 2-3 м залежно від видимості під водою. Пошук починається рухом по колу з радіусом, рівним довжині провідника від баласту до першої мітки. Варто почергово рухатися за годинниковою стрілкою та проти неї, щоб не заплутати ходовий кінець і шланг-сигнал.

2.402. Пошук по ходовому кінцю застосовується під час ретельного обстеження ґрунту в умовах поганої видимості, а також на течії. Водолаз рухається по заздалегідь прокладеному канату та в межах видимості робить пошук. Якщо ведеться пошук замулених предметів, крім вибухонебезпечних предметів (далі - ВНП), водолаз під час проходів обстежує ґрунт щупом або використовує прилади пошуку та виявлення.

Обстеження з альтанки, що буксирується, може виконуватися в будь-якому виді водолазного спорядження зі швидкістю не більше 1м/с.

2.403. Галсовий спосіб застосовується під час обстеження та пошуку на великих площах дна акваторії як з використанням підводних засобів руху, так і без. При цьому водолаз переміщується у квадраті пошуку галсами по надводних і підводних орієнтирах. Ширина обстежуваної смуги одного галса залежить від ступеня прозорості води і, як правило, не перевищує 15 м.

В умовах поганої видимості під водою під час використання підводних засобів руху галсовий спосіб застосовувати забороняється.

2.404. Водолазні роботи з очищення дна в місцях купання (на об’єктах для масового відпочинку) повинні проводитися на глибинах до 2 м, а в місцях, обладнаних для стрибків у воду, - на глибинах, що забезпечують безпеку під час пірнання.

2.405. До непізнаних предметів водолаз повинен підходити обережно, уважно вивчити їх особливості, написи на них і повідомити командиру спусків форму, розміри і зовнішні характерні ознаки.

У разі виникнення підозри, що виявлений невідомий предмет становить небезпеку вибуху, хімічного забруднення або зараження навколишнього середовища, командир спуску зобов’язаний негайно припинити водолазні роботи і повідомити про це керівника водолазних робіт для вжиття необхідних заходів. Місцезнаходження предмета повинне бути огороджене буями.

Вести водолазні роботи з остроплення та підйому предмета до його розпізнання та обстеження забороняється.

2.406. До плавання на підводних засобах руху (далі - ПЗР) допускаються водолази, що вивчили їх улаштування, правила експлуатації, техніку безпеки, здали залік ВКК і допущені наказом командира військової частини.

2.407. Плавання на ПЗР забороняється:

при швидкості течії більше 1 м/с;

при хвилюванні більше 2 балів;

при видимості під водою менше 3 м;

при атмосферній видимості менше 500 м;

при силі вітру більше 3 балів;

при наявності в районі обстеження льоду, у тому числі битого;

у судноплавних місцях;

у місцях, стиснутих для маневрування плавзасобу забезпечення;

у разі відсутності плавзасобу забезпечення.

2.408. Під час плавання на ПЗР швидкість руху повинна обиратися з урахуванням видимості під водою, швидкості течії, рельєфу дна та повинна забезпечувати огляд усієї поверхні дна району обстеження.

ПЗР повинні обслуговуватися плавзасобом, що вдвічі перевищує їх швидкість руху.

2.409. Під час виконання робіт із використанням ПЗР застосовується водолазне спорядження регенеративного типу із відкритою схемою дихання (в автономному варіанті). Тривалість перебування водолаза під водою визначається часом дії дихального апарата на робочій глибині обстеження та часом токсичної дії кисню. Під час роботи в спорядженні регенеративного типу особлива увага повинна приділятися контролю за витратою кисню з кисневого балона дихального апарата, що відбувається під час зміни руху ПЗР по глибині.

2.410. Водолазні спуски з використанням індивідуальних ПЗР проводяться з сигнальним або контрольним кінцем з буєм. Сигнальний і контрольний кінці повинні кріпитися безпосередньо на водолазі.

2.411. Під час плавання на індивідуальних ПЗР буй повинен мати позитивну плавучість не менше 5 кгс, довжина контрольного кінця повинна перевищувати глибину району водолазних спусків на 50%. Контрольний кінець на відстані 1,5 м від водолаза повинен бути в гумовій оболонці з метою виключення намотування його на гвинт ПЗР.

2.412. Для забезпечення нічних спусків або в умовах поганої видимості буї повинні бути світлими. У разі видимості на поверхні води менше 50 м спуски дозволяються тільки з використанням сигнальних кінців.

2.413. Під час початкової підготовки водолазів плавання на індивідуальному ПЗР дозволяється з сигнальним кінцем, закріпленим на катері (шлюпці) у водолаза, що забезпечує.

2.414. Плавання водолазів на індивідуальних ПЗР може проводитися як поодинці, так і у складі групи в "зв’язці". Кількість водолазів у "зв’язці" залежить від характеру завдання, що виконується, індивідуальних якостей водолазів і характеристик плавзасобу, що забезпечує.

При груповому плаванні на індивідуальних ПЗР у "зв’язці" кількість контрольних кінців на групу визначається в кожному конкретному випадку і повинна бути не менше ніж:

при парному плаванні - один контрольний кінець із закріпленням його на водолазі, що веде;

при більшій кількості водолазів у "зв’язці" - два контрольних кінці із закріпленням їх на першому та останньому водолазах.

2.415. Командир спуску під час використання технічних засобів зв’язку повинен постійно підтримувати зв’язок із водолазами, а також забезпечити постійне спостереження за буями контрольних кінців.

2.416. Під час плавання водолазів на ПЗР на плавзасобі забезпечення повинен бути в постійній готовності водолаз, що страхує, одягнений у спорядження з відкритою схемою дихання.

У разі втрати зв’язку із працюючим водолазом водолаз, що страхує, повинен негайно спуститися під воду по контрольному (сигнальному) кінцю і за потреби надати допомогу водолазу.

2.417. Для обстеження поверхні дна акваторії з використанням ПЗР одночасно спускати під воду більше трьох водолазів забороняється.

Парне (групове) плавання з використанням ПЗР в одному районі дозволяється тільки на паралельних курсах в одному напрямку з відповідним забезпеченням надводними плавзасобами кожного ПЗР.

2.418. Покладення ПЗР на ґрунт і сходження з нього водолаза здійснюються тільки з дозволу командира спуску за наявності надійного зв’язку з водолазом і буя контрольного кінця на поверхні. У цьому разі допускається використання контрольного кінця як сигнального. Місце покладення ПЗР на ґрунт попередньо оглядається на відсутність каменів та інших предметів, що заважають.

Термінове (аварійне) покидання кабіни-носія водолазом дозволяється тільки після вимкнення двигуна.

2.419. У надводному положенні водолазу забороняється виходити з кабіни та залишати ПЗР до приходу плавзасобу, що забезпечує, і подачі йому в руки кидального кінця з огинанням, що має плавучість.

Огинання кидального кінця повинно бути закріплено на водолазі до його виходу з кабіни.

2.420. Підходити на ПЗР до берега, корабля, причалу дозволяється тільки в надводному положенні з дотриманням заходів безпеки, щоб уникнути зіткнень, ударів і намотування на гвинти швартовних кінців.

2.421. Під час обслуговування підводних апаратів (далі - ПА) водолазами виконуються такі роботи:

віддача тросів спуско-піднімального пристрою судна-носія від підводного апарата під час його спуску на воду;

заведення троса з судна або шлюпки на ПА з метою буксирування та остроплення тросами СПП з подальшим підняттям і постановкою ПА в ангар судна-носія;

ремонт забортних отворів ПА;

пошук аварійного ПА та за потреби встановлення зв’язку з його екіпажем;

видалення намотування з рушіїв ПА;

надання допомоги екіпажу в разі виходу з аварійного ПА;

ліквідація протікання міцного корпусу;

остроплення та підйом із ґрунту аварійного ПА.

2.422. Організація водолазних робіт з обслуговування ПА повинна відповідати вимогам, викладеним у попередніх розділах цієї Інструкції.

Водолазні роботи виконуються, як правило, у плавальних комплектах спорядження.

3.1. Проведення підводних підривних робіт принципово не відрізняється від підривних робіт, які проводяться на суші. Вибухова речовина, приладдя для підриву та способи підриву однакові в обох випадках. Розташування зарядів у воді проводиться так, як і на суші, поверхневими зарядами або зарядами, які поміщаються в шпури. Як забивка зарядів під час підводних робіт використовується сама вода. Під час підриву об’єкта під водою може не бути розрахункової формули; у таких випадках можна користуватися формулою для підриву даного об’єкта на суші із зменшенням заряду для води на 25-50%. Зменшення заряду для підводних вибухів пояснюється тим, що вода як щільне, практично не стискаюче середовище має значну інерцію, а тому сприяє більшій концентрації енергії вибуху, збільшуючи тиск газів вибуху на об’єкт.

Особливості проведення підривних робіт у воді полягають у труднощах детального обстеження об’єкта, що підривається, впливі течії, недостатній видимості та потребі ретельної герметизації заряду і засобів підриву. Все це значно збільшує строки виконання підривних робіт. Тому для успішного виконання робіт необхідна продумана організація робіт та ретельне виконання правил безпеки.

3.2. Підводні підривні роботи виконуються водолазами, що пройшли відповідну підготовку, одержали кваліфікацію "водолаз-підривник" і допущені до проведення водолазних підривних робіт відповідно до вимог цієї Інструкції.

3.3. До керівництва підводними підривними роботами допускаються водолазні спеціалісти, допущені до керівництва цими роботами наказом командира військової частини. До виконання підривних робіт підвищеної складності повинні залучатися спеціалісти-сапери (підривники), призначені в установленому порядку.

3.4. Усі особи, що беруть участь у підривних роботах, включаючи весь обслуговуючий і допоміжний персонал, повинні бути проінструктовані з питань заходів безпеки під час підривних робіт керівником підривних робіт, ознайомлені з правилами безпечного використання вибухових речовин (далі - ВР) та засобів підриву (далі - ЗП), а також з порядком проведення підривних робіт на даному об’єкті, про що здійснюється запис у журналі інструктажів з охорони праці.

3.5. Перед початком підводних підривних робіт необхідно:

зібрати всі відомості про об’єкт, що підривається (креслення, описання, розповіді очевидців);

провести ретельну водолазну розвідку (обслідування) об’єкта;

провести розрахунки, скласти схему об’єкта, що підривається;

підготувати необхідні матеріали, ВР і приладдя для проведення підриву із запасом 20% розрахункових даних;

виготовити на березі та ретельно герметизувати заряди і вибухову мережу;

перевірити джерела живлення та електровимірювальні пристрої;

натренувати водолазів на суші і під водою, а також проінструктувати їх щодо заходів безпеки;

визначити межі безпечної зони як на березі, так і по акваторії, вжити заходів до безпеки особового складу, охорони плавзасобів та споруджень у межах цієї зони.

Про ведення підривних робіт керівник робіт повинен повідомити адміністрацію місцевої влади, старшого начальника даного району із зазначенням часу, місця робіт і маси зарядів, що підриваються.

Величина зарядів для об’єкта, що підривається, визначається керівником робіт.

3.6. Шнур, що детонує, ріжуть на відрізки чистим і гострим ножем на дерев’яній підкладці. Кожний розріз роблять на новому місці підкладки. Після кожного зрізу залишки шнура (крупинки ВР), що залишилися на ножі і підкладці, ретельно зчищають. Відрізати шнур, що детонує, вставлений у капсуль-детонатор (далі - КД), забороняється.

3.7. Забезпечення безпеки під час проведення підводних підривних робіт, приймання, транспортування, зберігання ВР і порядок їхнього обліку, а також виготовлення зарядів і їх підрив повинні відповідати вимогам чинного законодавства України.

3.8. ВР та ЗП, які застосовуються під час підводних підривних робіт, повинні відповідати вимогам відповідних державних стандартів або технічних умов, затверджених у встановленому порядку.

3.9. Підводні підривні роботи проводяться тільки вдень і лише у виняткових випадках за рішенням керівника підривних робіт на об’єкті, а уночі з обов’язковим забезпеченням місця робіт освітленням.

3.10. Підводні підривні роботи поблизу промислових, транспортних і інших об’єктів повинні проводитися за погодженням з адміністрацією цих об’єктів.

3.11. Під час проведення підривів рух транспортними шляхами, що перебувають у небезпечній зоні, повинен бути припинений. Час проведення підривів і припинення руху транспортними шляхами повинні бути погоджені з адміністрацією підприємств, що здійснюють експлуатацію цих шляхів.

3.12. Підривати підводні заряди дозволяється тільки електричним способом і за допомогою шнура, що детонує. Під час виконання підводних підривних робіт у районі укладання силових підводних кабелів дозволяється використовувати тільки шнури, що детонують. Підривати заряди під водою вогневим способом забороняється.

3.13. Водолазні підривні роботи виконуються зі шлюпки, з берега або з льоду. Вести підривні роботи із самохідних плавзасобів забороняється.

3.14. Під час виконання робіт зі шлюпки в ній повинно бути не більше 5 чоловік: водолазний спеціаліст - керівник підривних робіт, він же командир шлюпки, двоє веслярів, водолаз-підривник і водолаз, що страхує. В чотиримісній шлюпці дозволяється сполучати обов’язки водолаза, що страхує, і весляра. Один з веслярів повинен мати допуск до виконання обов’язків водолаза, що страхує. Іншим особам перебувати в шлюпці забороняється. Весь особовий склад шлюпки повинен бути в рятувальних жилетах.

3.15. У шлюпці може бути не більше 20 окремих зарядів загальною масою до 40 кг. При використанні шнурових зарядів гранична маса визначається керівником робіт з урахуванням технології їх укладання. Переносити заряд необхідно на носилках з бортиками висотою не менше 15 см. Заряди повинні укладатися тільки в кормовій частині шлюпки і так, щоб вони не могли зміщатися під час перевезення. Переносити та укладати в шлюпку заряди дозволяється особовому складу, що забезпечує підривні роботи, проінструктованому щодо заходів безпеки. Шлюпка з вибуховими речовинами повинна перебувати на відстані 4-5 м від водолазного бота (катера), і тільки в момент передачі заряду її підтягують до борта, передають заряд водолазу, що спускається, і відводять назад. ВР та ЗП повинні переноситися в окремих сумках або касетах. Детонатори і бойовики повинні переноситися тільки підривником або керівником підривних робіт. Переносити можна не більше 12 кг ВР. Перевозити в шлюпці із зарядами та засобами підриву інші вантажі забороняється.

3.16. В шлюпці забороняється виготовляти або переробляти заряди, перевіряти заряди та електродетонатори, перевіряти плавучість заряду зануренням у воду, виправляти ізоляцію зарядів або бойовиків, запалювати вогонь і курити.

3.17. Електрична мережа, яка використовується для підводних вибухів, повинна бути 2-провідною, складатися з проводів, надійно ізольованих від води. Використання води як зворотного проводу забороняється.

Як джерело струму для підриву варто використовувати конденсаторні підривні прилади і машинки.

3.18. Для підводних підривних робіт повинні використовуватися тільки водонепроникні електродетонатори, в яких, крім перевірки на провідність (справність містка накалювання), здійснюється перевірка відповідності їх опору, зазначеному на упаковці.

3.19. Під час ведення підривних робіт у відкритому морі підготовка зарядів повинна проводитися на судні (баржі) у спеціально відведеному місці або приміщенні, так само, як і на березі. Споряджені заряди повинні передаватися із судна (баржі) на шлюпку для наступної подачі водолазу-підривнику.

3.20. Проведення підривних робіт забезпечується телефонним або радіотелефонним зв’язком між судном і шлюпкою, з якої ведуться роботи.

3.21. Розфасовувати ВР, виготовляти заряди і монтувати електричну підривну мережу треба на березі, вантажити на плавзасіб у готовому для підриву вигляді, цілком або окремими лініями.

3.22. Перед укладанням зарядів на судні, що веде підривні роботи, піднімається сигнал (вдень - червоний прапор "H", уночі або при обмеженій видимості - червоний вогонь), що попереджає всі судна та інші плавзасоби про ведення підривних робіт.

При веденні підривних робіт з мостів, дамб і берега для виставляння сигналів встановлюють щоглу.

Під час виконання підводних підривних робіт, крім підйому попереджувальних сигналів, подаються звукові сигнали. Подача звукових сигналів голосом забороняється. Звукові сигнали повинні бути добре чутні, а світлові - добре видимі в межах небезпечної зони.

3.23. Роботи з укладання зарядів варто починати тільки після того, як керівник підривних робіт переконається, що в небезпечній зоні немає інших судів, плавзасобів, водолазів, що спускаються, людей, що купаються.

3.24. Під час проведення підводних підривів зарядів загальною масою до 50 кг робота водолазів та купання людей не допускаються в радіусі 1000 м, при зарядах масою більше 50 кг - у радіусі 2000 м.

3.25. Перед початком підривних робіт водолаз-підривник повинен спуститися під воду для огляду і підготовки місць закладання зарядів. Для подальших занурень водолазів до місць закладання зарядів необхідно від спускового кінця простягнути та закріпити ходовий кінець.

3.26. Під час всіх операцій з ВР необхідно дотримуватися обережності, не допускаючи різких поштовхів і струсів цих речовин. Курити і користуватися відкритим вогнем на відстані менше 100 м від місця розташування ВР та ЗП забороняється.

3.27. Провідники електродетонаторів і шнур, що детонує, повинні прикріплюватися до зарядів шпагатом так, щоб виключити передачу натягу провідникам детонаторів під час опускання зарядів під воду.

Для запобігання розривам проводів електричної підривної мережі на течії варто з’єднати заряди між собою рослинними канатами меншої довжини, ніж у проводів, що з’єднують.

3.28. Подача зарядів водолазу повинна здійснюватися відповідно до проекту проведення робіт.

Споряджений для закладання заряд повинен подаватися підривником або керівником підривних робіт безпосередньо в руки водолазу з берега, льоду або шлюпки, при цьому водолаз обов’язково повинен бути у воді не менше ніж по груди.

Подача споряджених зарядів водолазу, що перебуває у воді, по сигнальному кінці або будь-якому іншому канату, а також опускання їх на електричних проводах або шнурі, що детонує, забороняється.

3.29. Під час підготовки до підривних робіт дозволяється подавати на пеньковому кінці (або за допомогою будь-яких вантажопідйомних засобів) ВР та готові заряди (в упаковці та без неї), що не мають електродетонаторів або шнура, що детонує.

3.30. Водолазу варто подавати в руки тільки по одному спорядженому заряду. За потреби подачі водолазу декількох дрібних зарядів (загальною масою до 20 кг) їх варто вкладати в кошик із гніздами, що подають зі шлюпки.

3.31. Спуск водолаза зі спорядженим зарядом повинен проводитися по спусковому, а якщо потрібно, і по ходовому кінцю, закріпленому в місцях закладання заряду. Під час проведення підводних підривних робіт з берега спуск водолаза проводиться по ходовому кінцю. Спускаючись на ґрунт або об’єкт, водолаз тримає в одній руці заряд, а іншою рукою тримається за спусковий кінець.

3.32. Сигнальний кінець (кабель-сигнал) і водолазний шланг повинні йти в інший бік від електричних проводів, щоб вони не могли переплутатися.

3.33. Під час спуску водолаз не повинен допускати ударів, зачіпати проводами за будь-які предмети, а також притискати заряд до спускового або ходового кінця.

3.34. Після встановлення спорядженого електродетонатором або шнуром, що детонує, заряду, його провід (шнур, що детонує) повинен бути закріплений поблизу заряду. Після цього водолаз повинен простежити за тим, щоб, відходячи від заряду, не зачепитися за електричні проводи або шнур, що детонує. Після підйому водолаз повинен повністю вийти з води. Командир спуску повинен його оглянути та переконатися в тому, що працюючий водолаз не виніс на спорядженні проводи або шнур, що детонує, і самих зарядів. З цією самою метою піднімається з води водолазний трап.

3.35. Проводи електродетонаторів у всіх випадках, крім моментів їх перевірки і самого підриву, так само, як і проводи електричної підривної мережі, повинні бути коротко замкнутими та ізольованими.

3.36. Заряди великої довжини з піроксилінового пороху, що не мають проміжних детонаторів, дозволяється занурювати на ґрунт із корми несамохідних плавзасобів у міру буксирування їх по трасі прокладання або протягувати на канаті під льодом у разі роботи з льоду. Такі заряди підривають за допомогою бойовиків. Великі заряди укладаються на місце також без засобів підриву.

3.37. Перевірка справності електропідривної мережі, приєднання її до джерела струму та підрив зарядів дозволяються тільки після того, як водолаз, що встановлював заряди, буде піднятий з води, і коли шлюпка та засоби, що забезпечують, будуть відведені на безпечну відстань R (м), рівну 15? м, де м - маса заряду, що підривається, кг.

3.38. Підривати заряди дозволяється тільки підривнику - керівнику підривних робіт. Перед підривом варто переконатися, що вжито всіх необхідних заходів безпеки, всі водолази вийшли з води і забезпечена охорона меж небезпечної зони. Радіус небезпечної зони не повинен бути менше подвійної безпечної відстані.

Перед підривом зарядів особовий склад, що перебуває на березі або льоду, а також самохідний плавзасіб і шлюпка відходять на безпечну відстань, визначену керівником робіт.

3.39. Про проведення підривних робіт із самохідного плавзасобу сповіщаються інші кораблі (плавзасоби) підйомом прапора "H".

Заряд не можна підривати доти, доки інші кораблі (плавзасоби), якщо з них проводилися водолазні спуски, не нададуть відповідь на піднятий сигнал спуском своїх попереджувальних сигналів, що означає: "Всі водолази вийшли з води".

3.40. Перед проведенням підриву подається команда (сигнал) "Приготуватися", за цією командою звільняються від ізоляції і приєднуються до підривної машинки (джерела живлення) кінці магістральних проводів, підривна машинка заряджається (заводиться).

Після перевірки виконання попередньої команди подається команда (сигнал) "Вогонь", за якою натисканням кнопки "Вибух" (поворотом ключа, замиканням контакту) здійснюється підключення підривної машинки (джерела струму) до електропідривної мережі.

3.41. Піднятий сигнал (прапор "H") не дозволяється спускати доти, доки керівник підривних робіт не переконається, що підрив відбутися не може.

Після підриву зарядів проводи від’єднуються від джерела струму, замикаються коротко, вибираються із води та намотуються на котушку.

Якщо підриву не було, спуск водолаза для огляду зарядів і подальших робіт дозволяється тільки через:

30 хвилин - після відключення проводів у разі застосування електродетонаторів миттєвої дії;

45 хвилин - після відключення проводів у разі застосування електродетонаторів уповільненої дії.

Заряд, що не підірвався, піднімати наверх забороняється, він підривається іншим зарядом. Якщо заряд, що не підірвався, підірвати відразу не можна, поблизу нього повинен бути виставлений буй (віха), що попереджає про наявність заряду під водою.

3.42. Вести підривні роботи під час грози, туману, при рясному снігопаді та заливному дощі забороняється. Якщо підірвати закладений водолазом заряд до початку грози неможливо, то кінці магістрального електричного проводу варто ретельно ізолювати і на рослинному кінці (буйрепі) з буєм опустити на ґрунт. До поновлення підривних робіт люди та плавзасоби повинні бути відведені, а люди перебувати за межами небезпечної зони.

3.43. Підривні роботи припиняються у разі хвилювання понад 2 бали або вітру понад 4 бали. Під час виконання підривних робіт з берега або льоду повинні виконуватись такі самі правила подачі, перевезення та укладання зарядів, як і під час робіт із плавзасобів.

3.44. ВР розфасовується та укладається в заряди необхідної форми та ваги.

Порохоподібна ВР поміщається в оболонку. КД вставляють усередину заряду через отвір для засипання ВР. Пресована та плавлена ВР застосовується без оболонки.

Проводи електродетонатора та шнур, що детонує, закріплюють до заряду, щоб під час встановлення їх не пошкодити або не витягнути із заряду.

3.45. Під час спуску під воду водолазу дозволяється брати в руки не більше ніж один заряд. За потреби перенесення декількох невеликих зарядів їх підвішують на спеціальному поясі або опускають у кошику з гніздами (мал. 28).

3.46. Робота водолазів під водою повинна обмежуватися встановленням зарядів на об’єкті. Якщо місце встановлення заряду заросло водоростями або засмічене, водолаз очищає його, для забезпечення щільного прилягання заряду до конструкції, що підривається. Заряд закріплюється так, щоб він не зрушив з місця під впливом течії або натягання проводів.

3.47. Підрив зарядів шнуром, що детонує, без капсуль-детонаторів широко застосовується під час проведення підводних підривних робіт, оскільки встановлена їх висока надійність і мала загроза самопідриву водолаза під час доставки та встановлення заряду на місце під водою (мал. 29).

За цього способу на підготовлений заряд щільно накладають 6-8 витків шнура, що детонує, один кінець якого ретельно ізолюється від води мастикою або ізоляційною стрічкою, а до іншого кінця, який виходить на поверхню, перед підривом приєднується електродетонатор. ВР, яка боїться вологи, обов’язково повинна герметизуватися. Як герметичні оболонки можуть використовуватися банки, мішки, дерев’яні ящики, металеві труби, шланги тощо. Мішок із тканини (мал. 30), призначений для оболонки заряду, набивається сіном чи сухим піском та покривається зверху за допомогою щітки шаром смоли або мастики.

Для осмолення зарядних ящиків, шлангів застосовують вар з додаванням до нього 20% рідкої смоли. Замість вару можна брати напіврідку звичайну смолу, змішувати її з салом та додавати для стійкості 10-15% гашене вапно, попіл або сухий пісок. Як тільки смола застигне, набивку з мішка викидають та споряджають його ВР. Після наповнення мішка ВР змащують внутрішні сторони на глибину 7-10 см смолою чи мастикою та щільно зав’язують його в двох місцях. Якщо заряд ВР більше 5 кг, то мішок перев’язується кінцем для зручності перенесення його та зберігання електродетонатора від можливого висмикування із заряду. На мал. 31 показана герметизація заряду з використанням пляшки, металевої труби та відрізка шланга як оболонки. В металевих оболонках всі шви повинні бути ретельно звареними або запаяними. Паяння або зварювання після спорядження оболонки ВР не дозволяється. Для герметизації кришки та місця виведення провідників застосовується вар, смола та мастика.

3.48. В невеличкі шпури заряди вкладають під час підривання скельних порід. Шпури робляться водолазом за допомогою пневматичного бурильного молотка або вручну. За зарядом водолаз виходить на поверхню, де одержує кошик, в який зложені з’єднані шнуром, що детонує, заряди, та спускається по спусковому кінцю, притримуючи кошик, що опускається на тросі. Потім укладає заряди в шпури, слідкуючи за цілістю шнура, що детонує. Заложивши останній заряд, перевіряє цілість електропроводів, подає пустий кошик наверх та виходить з води.

3.49. У котловани укладають зосереджені заряди. Опускання заряду вагою більше 10 кг до місця закладки проводиться на тросі. Водолаз супроводжує заряд до ґрунту, підтягує його та укладає в котловані так, щоб запал був повернутий догори. Якщо одночасно підривається більше 50 кг ВР, водолаз вкладає заряди декількома зв’язками.

3.50. Під час підривання окремих кам’яних брил водолаз вкладає заряд збоку або зверху так, щоб він щільно прилягав до їх поверхні або розташовує в шпурах (мал. 32). Величина заряду ВР визначається з розрахунку 2 кг ВР на 1 м-3 каменя. Якщо ж заряд розташовується в шпурах, то величина його зменшується у 8-10 разів. Після підриву валун подрібнюється на ряд грудок, які залежно від величини витягуються з води або залишаються на місці. Часто буває достатньо відсунути камінь убік на декілька метрів, не дроблячи його на частини. Для відкидання валунного каменя об’ємом 3-10 м-3 убік на відстань 15-25 м на кожний кубічний метр каменя необхідно біля 3 кг ВР. Заряд підкладається під камінь зі сторони течії.

3.51. Під час аварійно-рятувальних, суднопідйомних і підводно-технічних робіт виникає необхідність у перебиванні під водою окремих паль, колод, кущів паль, шпунтового ряду, ряжей та інших дерев’яних конструкцій. Для цього використовують накладні заряди, які щільно прилягають до конструкцій, що підриваються. В окремих випадках, коли накладний заряд може викликати зайві руйнування об’єкта, водолази просвердлюють у дереві шпури діаметром 32 мм та закладають у них шпурові заряди.

3.52. Вага накладних зарядів для перебивання під водою дерев’яних паль та колод визначається за формулою

Величини зарядів зменшуються в два рази, коли глибина занурення заряду під воду рівна або більша подвійної товщини елемента, що підривається. У разі менших заглиблень зарядів їх величина визначається відповідно до умов підривання елементів у повітрі.

Для ВР пониженої потужності значення К збільшується вдвоє. Вага шпурових зарядів приймається в 5 разів менше ваги накладних зарядів. Для перебивання палі приймається одна велика або дві малі тротилові шашки, які прив’язуються до палі шпагатом (мал. 33).

Для перебивання бруса заряд розташовують по широкій стороні бруса, перекриваючи всю його ширину (мал. 34).

Вагу заряду розраховують за формулою

При товщині бруса h, більше 30 см (вимірюється за напрямком дії підриву) вага заряду множиться на величину h/30. Складні бруси під час розрахунку зарядів приймаються за цілі.

3.53. Для перебивання шпунтового ряду рекомендується застосовувати подовжені заряди, розташовані по всій довжині конструкції, що перебивається. Заряди повинні бути щільно притиснуті до шпунтової стінки та навантажені баластом (мал. 35).

Вага заряду визначається за формулою

Якщо шпунтовий ряд зроблений з дерева твердих порід (дуб, бук), одержану вагу заряду збільшують в 1,5 раза.

3.54. Перебивання стальних валів, круглого прокату, а також тросів під водою проводять зосередженими зарядами, які складаються з двох частин. Заряди розташовуються з двох протилежних сторін елемента, що перебивається, із зсувом один відносно одного (мал. 36, 37). Таке розташування зарядів називається "ножицями", а частини заряду - напівзарядами.

3.55. Якірні ланцюги з контрфорсами перебивають під водою одним зосередженим зарядом, який водолази вкладають між двома сусідніми ланками (мал. 37). Вага заряду визначається за формулою

3.56. Перебивання залізобетонних конструкцій, як правило, проводиться з метою розчищення дна акваторії, фарватерів для здійснення необхідних глибин.

Заряди кріплять до елементів, що перебивають, та підривають одночасно за допомогою електродетонаторів або шнура, що детонує.

Загальна вага зарядів розраховується за формулою

Одержану вагу заряду ділять пополам для виготовлення двох зарядів.

Заряд повинен розташовуватися так, щоб він перекривав всю ширину (діаметр) стержня (вала) та мав висоту не менше 2-1/2 товщини стержня (вала).

Технологія руйнування залізобетонних конструкцій має свої особливості. В результаті дії вибуху в першу чергу руйнується бетон, стальні стержні арматури частіше всього отримують вигин та залишаються не перебитими. Збільшення розходу ВР для перебивання бетону разом з арматурою дає результат тільки до певної міри.

Залізобетонні конструкції товщиною до 14 см можуть бути повністю перебиті зарядами ВР. За товщини більше 14 см руйнується тільки бетон, арматура, як правило, залишається не перебитою і її необхідно розрізати підводними різаками, перебивати додатковими зарядами або розривати стальним тросом діаметром 50-60 мм, вибираючи його кінці лебідкою плав-крана, або підтягувати до берега по ґрунту.

Вагу зарядів для паль, колон та інших масивних споруджень визначають за формулою

Одержану за розрахунком вагу заряду ділять пополам на два напівзаряди та розташовують з двох протилежних сторін (мал. 38).

3.57. На багатьох річках льодохід є великою небезпекою для мостових опор та гідротехнічних споруд, які знаходяться поруч з берегами. Лід, що рухається, може пошкодити опори моста або звузити живий перетин річки, роблячи так звані льодяні затори, що викликає підпір рівня води та затоплення районів, що знаходяться вище. Метою підривних робіт під час льодоходу є рівномірний пропуск льоду по руслу річки. Досягається це дробленням льоду до льодоходу та розбиванням заторів під час льодоходу.

3.58. Підривні роботи починають приблизно за 10 днів до початку руху льоду. Спочатку плішнями пробивають майни навколо мостових опор, потім вибухами по фарватеру підривають лід нижче та вище моста, так щоб був зроблений канал шириною рівною 1/3-1/4 ширини річки. Загальна довжина каналу повинна бути рівна ширині річки на ділянці нижче моста та подвійної ширини річки на ділянці вище моста.

3.59. Обладнання каналу починають з низової сторони, заряди розташовують рядами напроти опор моста та льодорізів (мал. 39). Ближній до спорудження ряд зарядів повинен знаходитися не ближче 15-20 м від них. Відстань між зарядами в рядах та між рядами зарядів приймається рівною 1,25-1,5 діаметра майни, яка утворюється під час підриву одного заряду. Вага зарядів приймається за таблицею 20. Додатково вагу зарядів та діаметр майни перевіряють першими пробними підривами.

3.60. Льодяні затори підривають зі шлюпки. На шлюпці повинні бути: шнурки, ломи, плішні, багри та рятівні круги. Затори розбивають з низової сторони. Підривнику дозволяється виходити на лід, якщо на небезпечних ділянках будуть прокладені дошки для проходу, а на човні буде вжито заходів для термінового зняття підривника з льоду у разі посування затору. Вага зарядів приймається від 5 до 30 кг залежно від льодового затору. Кидати заряди на лід, що пливе, та на затори дозволяється досвідченим підривникам в особливо виняткових випадках і тільки з берега. Довжина вогнепровідного шнура для таких зарядів повинна бути не менше 15 та не більше 25 см. Радіус небезпечної зони під час підривання льоду повинен бути не менше 100 м, а під час руйнування льодяних заторів - 200 м.

3.61. Допоміжні підривні роботи застосовують під час підйому затонулих кораблів, зняття суден з підводних каменів, зняття гребних гвинтів та інших підводних робіт. Під час підйому затонулого корабля промивання тунелю під його корпусом є однією з трудомістких робіт, за якої застосування підривних робіт буває вкрай необхідним. Особливо така потреба виникає, коли під час промивання тунелю натикаються на скелю. У такому випадку доводиться закінчити промивання та робити новий тунель, для чого потрібно значно більше часу, ніж для проходу скелі вибуховим способом.

3.62. Техніка виконання підривних робіт полягає в такому: в скелі бурять шпур, закладають в нього заряд та проводять підрив (якщо при цьому не отримано бажаного результату, то підривання проводиться доти, доки скеля не буде пройдена). Аналогічним способом чинять і в тих випадках, коли зустрічаються з твердим ґрунтом, який неможливо розробити гідромонітором. Шпури для зарядів в обох випадках буряться глибиною 40-60 см за допомогою ручного бура або перфоратора з таким розрахунком, щоб під час підривання дно судна було недосяжним для хвилі підриву.

Практично вага одного заряду береться 200-300 г, а їх кількість не більше трьох. Спосіб підривання застосовується, як правило, електричний.

3.63. Посадка корабля на каміння може закінчитися катастрофою, якщо цю аварію негайно не ліквідувати. Стягання аварійного корабля буксиром, часткове розвантаження та деферентові роботи не завжди мають бажаний результат, а в деяких випадках приводять до деформації корпусу. У цих випадках руйнування каміння або скелі за допомогою зарядів дає добрі результати. Каміння чи скеля, на які потрапило судно, руйнуються зарядами, що закладаються в шпури (мал. 40). Розташування та кількість шпурів можуть бути різними, оскільки вони залежать від щільності породи та обсягу робіт. Шпури повинні бути розташовані в одній горизонтальній площині, глибина кожного з них повинна бути 0,6-0,8 м. Як правило, приймають 2-3 шпури на 1 м-3 поверхні скелі. Кількість шпурів повинна уточнюватися неодмінно в практичній роботі. Вага одного заряду повинна бути не більше 200-300 г. Підривання зарядів необхідно проводити одночасно (електричним способом).

Водолаз повинен встановлювати заряди в тих місцях і тим способом, які йому вказані керівником робіт або підривником. Після встановлення заряду його проводи повинні бути закріплені біля заряду. Встановивши заряд, водолаз повинен слідкувати, щоб, відходячи від нього, не зачепитись за проводи або детонатор будь-якими частинами свого спорядження та не порушити положення заряду. Після виходу водолаза на поверхню водолаз, що забезпечує, повинен оглянути його та впевнитися в тому, що проводи від заряду або сам заряд не винесло на поверхню.

3.64. Під час відновлення металевих мостів або розчищення русла річки виникає потреба в розчленуванні металевих конструкцій, прогонових конструкцій, які впали, шляхом їх розрізання або розчленування вибуховим способом. Такий спосіб дозволить поділити конструкції на частини і підняти на поверхню.

3.65. Перед початком роботи проводиться обслідування об’єкта та складається план робіт. Для з’ясування характеру робіт складаються ескізи окремих вузлів об’єкта з нанесенням на них контурів розрізання або місць встановлення зарядів, що передбачають здатність підйому або витягування окремих частин. Розрізи або місця встановлення зарядів намічаються мінімальної довжини та по найменшій товщині металу.

3.66. Місця, помічені для розрізання, водолаз відчищає від бруду, водоростей та іржі металевою щіткою або скребком. Розрізання проводиться електричним або бензокисневим способом. Для того, щоб було видно місце різання за можливості зворотний бік необхідно освітлювати. Якщо робота включає різання в усіх напрямках, то спочатку виконується різання в стельовому напрямку, потім у вертикальному, потім у нижньому.

3.67. Розчищення русла річки від пролітної конструкції, яка впала, є складною та трудомісткою роботою і вимагає великої обережності водолаза та уважного спостереження за його роботою з боку персоналу, що обслуговує.

Роботи з розчищення русел річок, як правило, проводяться вибуховим способом, електророзрізанням, розтаскуванням за допомогою тягачів.

Під час остроплення частин металевої ферми строп заводять навкруги поясів ферми або частини її зв’язки. Там, де строп лягає на гострі кути, водолази повинні підкласти під нього дерев’яні подушки (мал. 41). Залежно від обсягу та характеру робіт з розчищення русла один спосіб може доповнюватися іншим.

3.68. Поділ затонулих кораблів і суден на частини підривами зарядів ВР проводяться з метою термінового очищення акваторій портів, гаваней і фарватерів, а також у тих випадках, коли затонулий корабель, судно не підлягає відновленню або підйом його корпусів цілком неможливий через великі руйнування. Для більшої продуктивності робіт поділ підривами поєднується з підводним електрокисневим різанням. В окремих випадках використовуються кумулятивні заряди. До допоміжних засобів під час розділення належать: різання ланцюгами і сталевими канатами, спеціальним дворогим різаком або кліщовим захватом, які застосовуються з плав-кранами достатньої вантажопідйомності (100 т і більше).

3.69. Роботи з поділу затонулого корабля (судна) на частини підривним способом проводяться в такій послідовності:

водолазне обстеження затонулого корабля і ґрунту навколо корабля;

складання проекту робіт;

визначення та розмітка місць закладання зарядів;

визначення типів, величини зарядів і їх виготовлення;

укладання і закріплення зарядів;

підрив зарядів;

водолазне обстеження і тралення району робіт.

3.70. Вибір засобів, технологія і послідовність поділу залежать від ряду умов, основними з яких є: тип, водотоннажність затонулого корабля, положення його на ґрунті та характер пошкодження, наявність вантажу, відстань від гідротехнічних і берегових споруд, особливості району робіт і вантажопідйомність наявних піднімальних засобів.

3.71. До початку робіт проводиться водолазне обстеження в повному обсязі, як під час проведення суднопідйомних водолазних робіт. До водолазного обстеження варто залучати водолазів-підривників, яким буде доручене виконання подальших робіт. Під час водолазного обстеження більшу увагу потрібно звернути на особливості конструкції корабля і його пошкодження, зняття розмірів елементів набору та обшивки корпусу, фундаментів і кріплень головних механізмів, наявність пального, вибухонебезпечних вантажів тощо.

Перед початком робіт з поділу всі виявлені вибухонебезпечні вантажі повинні бути вилучені. Пальне перекачується із затонулого корабля в паливні ємності, а корабельні цистерни заповнюються водою, щоб у них не могли утворюватися вибухонебезпечні газові суміші. У порожніх паливних цистернах відсутність таких сумішей необхідно перевіряти.

Під час виконання підривних робіт з розділення затонулих кораблів, на яких передбачається наявність боєприпасів, необхідно вжити заходів для попередження можливої детонації боєприпасів.

3.72. Акваторія в радіусі 100 м від затонулого корабля повинна бути обстежена, щоб виключити наявність мін, снарядів та інших ВНП.

3.73. Основним принципом поділу корпусів кораблів і суден підривним способом є перебивання їх конструкцій у напрямку знизу догори, тобто таким чином, коли наступний заряд кріпиться трохи вище розрізу, одержуваного після підриву попереднього.

3.74. Під час поділу корпусу корабля на частини необхідно обрати лінії розрізу мінімальної довжини. Крім того, під час вибору ліній розрізу варто керуватися такими положеннями:

лінії розрізу, як правило, намічаються в площині вантажних люків, вирізів або пробоїн;

місця укладання зарядів і проходження розрізу повинні бути доступні для водолазів;

черговість виконання розрізу повинна забезпечувати безпеку роботи водолазів;

відстань між лініями розрізу проводиться з розрахунку, щоб відокремлювана секція мала у воді масу, рівну 70-75% вантажопідйомності плав-крана;

лінія розрізу повинна мати невеликий нахил або повинна розбиватися уступами для того, щоб під час підйому уникнути зачеплення відокремлюваної секції за частину, що залишилася;

кожна відокремлювана секція повинна мати поперечні перебирання або інші міцні зв’язки, що не допускають великих деформацій під час підйому або витягування на берег.

3.75. У разі положення корабля, судна нагору кілем оброблення варто починати з бортів і палуби. В останню чергу перебивається днище.

3.76. Поділ корпусу корабля, судна в поздовжньому напрямку виконується від одного краю до іншого, або від обох країв до міделя. Поділ наступної секції рекомендується починати тільки після того, як буде прибрана вже відділена секція.

3.77. Під час виконання робіт з поділу необхідно контролювати стан розрізу. Величина і напрямок розрізу повинні забезпечувати можливість контролю водолазом повноти перебивання всіх частин. Відсутність належного контролю призводить до появи неперебитих перемичок, які складно виявити під час наступних робіт.

3.78. Під час встановлення зарядів ВР водолази повинні, за можливості щільніше притискати їх до поверхні конструкцій, що перебиваються. Якщо корпус корабля обріс водоростями і мушлею, місця установки зарядів попередньо очищають.

Форма зарядів залежить від конфігурацій конструкцій, що перебиваються. Способи укладання та кріплення зарядів різні й обираються з урахуванням фактичної обстановки на місці.

3.79. Під час розрізування бортової обшивки, днища і верхньої палуби заряди необхідно розміщати зовні, тому що підрив заряду усередині корпусу, як правило, викликає великі руйнування внутрішнього обладнання та ускладнює подальші роботи.

3.80. Бортову обшивку розрізають подовженими зарядами із тротилових шашок, порошкоподібного тротилу або піроксилінового пороху. Для виконання горизонтального розрізу заряди підвішують на кінцях і притискають їх до обшивки баластом. Укладання зарядів для вертикального розрізу потрібно починати від ґрунту. Заряд прикріплюють до дерев’яної рейки, залишаючи знизу вільний кінець рейки довжиною близько 0,5 м для заглиблення у ґрунт. Верхній кінець заряду підтискається до борту упором.

Наступний заряд розміщують вище отриманого після вибуху розрізу і також підтискають його за допомогою баласту або горизонтальною рейкою, що закріплюється за край розрізу.

3.81. Перебивання донних перекриттів під час розділення є найбільш складним. Якщо корабель має подвійне дно з висотою міждонного простору до 1,2 м, розділення його ведуть подовженими зарядами, що укладаються зовні під днище у відмиті з цією метою котловани. Якщо котловани відмити неможливо, заряди укладаються усередині на друге дно. Масу зарядів у цьому випадку необхідно збільшити, щоб одним вибухом перебити обшивку внутрішнього і зовнішнього днищ.

При висоті міждонного простору більше 1,2 м оброблення днища ведуть зсередини міждонного простору. Перший подовжений заряд укладається зовні в районі скулової частини обшивки. Під час його підриву утворюється прохід для доступу водолаза усередину. Інші заряди укладаються поетапно на стрингери та міждонні листи відповідно до команд керівника робіт. В останню чергу перебивають кіль.

3.82. Елементи поздовжнього і поперечного набору перебивають зосередженими або фігурними зарядами, форма яких приймається залежно від зручності їх кріплення за місцем. Суцільні вали перебивають двома зосередженими зарядами, закріпленими з протилежних сторін з деяким зрушенням один щодо іншого. Пустотілі вали, труби і пілерси перебивають одиночними кільцевими або напівкільцевими зарядами. Заряд повинен охоплювати не менше 2/3 - 3/4 периметра вала.

3.83. Чергову секцію корабля після від’єднання необхідно забрати, використовуючи для підйому плав-крани або інші вантажопідйомні засоби.

Остроплення секцій звичайно роблять або підведенням піднімальних стропів під днище секції, або заведенням в отвір борту та палуби.

Підкільні стропи заводять способом підрізування, а також шляхом підйому країв секцій корабля. Значно рідше використовують заведення стропів через промиті тунелі.

Для остроплення секцій способом заведення їх в отвори борту, наприклад в ілюмінатори, заводять огинання піднімальних стропів, у які водолаз вставляє металеві болванки, наприклад, старі 40-літрові транспортні балони. Піднімальні стропи надіваються на гак плав-крана. Якщо немає отворів, необхідних для остроплення, їх можна пробити кільцевими кумулятивними зарядами або вирізати підводним різанням.

Після обтягування стропів водолаз ще раз перевіряє їхній стан і піднімається на поверхню. Після виходу водолаза дозволяється приступитися до підйому остропленої секції. При цьому усі обслуговуючі плавзасоби відводяться на безпечну відстань.

3.84. Підривний спосіб зняття гребних гвинтів застосовується тоді, коли інші способи не дали результату. Для зрушення гвинта водолаз закладає заряди попарно на шийку вала між маточиною гвинта і дейдвудною втулкою. Шийку вала під зарядом водолаз обгортає жерстю. Для попередження зісковзання гвинта з конуса гребного вала під час вибуху натискну гайку необхідно відгвинчувати лише на кілька витків. Заряди підривають одночасно, використовуючи електродетонатори або шнур, що детонує.

3.85. Маса заряду, необхідного для зрушення гвинта, визначається за таблицею 21.

3.86. Водолазний пошук вибухонебезпечних предметів бойових частин ракет, мін, торпед, бомб, артилерійських снарядів та інших боєприпасів, озброєння і техніки на акваторіях портів, гаваней і мілководних рейдів проводиться тільки в тих випадках, коли інші способи пошуку застосувати неможливо.

Водолазний пошук ВНП повинен проводитися у світлий час доби.

3.87. Для керівництва водолазними спусками з пошуку, підйому і знищення ВНП командир військової частини призначає командира водолазно-пошукової групи з числа водолазних спеціалістів, який відповідає за організацію водолазних спусків відповідно до вимог цієї Інструкції.

3.88. До водолазних робіт з пошуку, підйому і знищення ВНП допускаються водолази, що мають додаткову кваліфікацію "водолаз-підривник", які пройшли спеціальну підготовку зі знання і поводження зі зразками ВНП, здали іспити відповідній ВКК, вивчили вимоги цієї Інструкції і допущені наказом командира військової частини.

3.89. До водолазного пошуку ВНП можуть бути допущені найбільш підготовлені водолази, які не мають додаткової кваліфікації "водолаз-підривник", після проведення з ними занять з безпечного виконання робіт у конкретних умовах і прийому заліків відповідною ВКК.

3.90. Перед початком робіт командир водолазно-пошукової групи з відповідними спеціалістами повинні ознайомити водолазів з особливостями акваторії, обстановкою і результатами тралення в районі пошуку, з типами ВНП, поставити завдання і провести ретельний інструктаж щодо заходів безпеки із записом у Журнал водолазних робіт (додаток 1).

3.91. В усіх випадках, коли дозволяє обстановка, виявлені ВНП повинні підриватися на місці без підйому на поверхню.

3.92. Для водолазного пошуку і обстеження ВНП застосовуються плавзасоби, розмагнічені з усім їх обладнанням і майном, призначеним для проведення робіт. Прийом на борт додаткових вантажів, що мають магнітні властивості, без повторного розмагнічування плавзасобів забороняється.

3.93. Троси, які застосовуються для остроплення мін, повинні бути виготовлені з немагнітних матеріалів. Необхідно застосовувати такий водолазний міношукач, який не викликає підриву магнітних мін. Під час пошуку мін повинно застосовуватися водолазне спорядження та інструмент з металу, який має діамагнітні властивості. Перед початком роботи старший групи повинен особисто впевнитися у відсутності у водолазів, які спускаються під воду, будь-яких предметів з магнітних матеріалів, про що здійснюється запис у Журналі водолазних робіт (додаток 1). Дозволяється працювати з телефонами тільки п’єзоелектричної дії або спеціально призначеними для цієї потреби. За відсутності таких телефонів зв’язок проводиться тільки по сигнальному кінцю.

3.94. Під час пошуку ВНП, спрацьовування яких за висновком відповідних спеціалістів не засновано на принципі зміни магнітного поля, і у випадку твердої впевненості у відсутності в районі пошуку магнітних ВНП заходи щодо розмагнічування засобів пошуку не застосовуються.

3.95. Під час водолазного пошуку застосовується:

вентильоване водолазне спорядження на глибинах до 60 м в антимагнітному виконанні. Hа водолазному шоломі та усередині нього не повинно бути сталевих деталей. Забороняється застосовувати спіральні шланги та їх сталеві з’єднання, чавунні вантажі, свинцеві вантажі зі сталевими кільцями, калоші з чавунними підошвами та сталевими шурупами;

універсальне водолазне спорядження з відкритою схемою дихання в антимагнітному виконанні;

водолазне спорядження інженерних військ типу СЛВІ;

інші види (типи) водолазного спорядження немагнітного виконання.

3.96. Під час пошуку ВНП для зв’язку водолазів із командиром спуску застосовується телефонна немагнітна водолазна станція типу HВТС-М або інша станція з телефоном п’єзоелектричного типу. Використання на розшукових роботах гідроакустичних водолазних станцій допускається тільки з дозволу командира водолазно-пошукової мінної групи коли є впевненість, що це не створить вибуху ВНП.

3.97. Весь інструмент для водолазних робіт повинен мати антимагнітні властивості (лопата для підкопу проходів під стропи - дерев’яна або дюралюмінієва; щуп для пошуку в ґрунті - дюралюмінієвий або дерев’яний з антимагнітним наконечником; якорі і балясини - в антимагнітному виконанні тощо). Як провідники, буйрепи, якірні канати і стропи повинні застосовуватися рослинні або синтетичні троси. Для пом’якшення можливих випадкових ударів об ВНП на водолазні калоші необхідно одягати повстяні бахіли, а на передній вантаж - повстяний фартух.

3.98. Будь-який виявлений на ґрунті ВНП невідомого походження і стану вважається небезпечним. Якщо є підозра, що боєприпаси можуть вибухнути, їх підривають на місці. Підривний заряд водолаз укладає впритул до боєприпасів. Під час пошуку, знищення та підйому боєприпасів обов’язкова присутність спеціаліста-сапера (спеціаліста-підривника).

3.99. Водолазні роботи з пошуку ВНП проводяться при хвилюванні моря не більше 3 балів, підйом - при хвилюванні моря не більше 2 балів.

3.100. Перед спуском під воду командир спуску зобов’язаний:

особисто переконатися в тому, що водолази не мають будь-яких предметів з магнітними властивостями, про що зробити запис у Журналі водолазних робіт (додаток 1);

поставити конкретне завдання кожному водолазу та визначити порядок виконання роботи.

3.101. У разі виявлення ВНП, що має "вуса" або "антену", необхідно дотримуватись особливої обережності, не допускаючи дотику до них сигнального кінця або водолазного шланга. Забороняється відмивати ВНП з "вусами" водою, що подається з гідромонітора, а також доторкатися до "антени" будь-якими предметами.

3.102. Снаряди і бомби піднімають пеньковим тросом-петлею з одним шлагом (мал. 42), а крупнокаліберні снаряди - за допомогою бугелів, спеціально виготовлених під калібр снаряда (мал.43). Снаряди і бомби дрібних калібрів піднімають по одному в кошиках або в спеціально виготовлених для цього футлярах із вирізаними та оббитими войлоком гніздами.

3.103. Якщо в даному місці боєприпаси підірвати не можливо, їх остроплюють, піднімають на м’якому п’ятитонному понтоні та відводять на інше місце (мал. 44).

Замиту міну дозволяється розмивати струменем води від мотопомпи під тиском не більше 4 кгс/см-2, понтон продувають компресором або водолазною помпою. Перед продуванням за рим на міні закріплєються буйок, щоб у разі затоплення міни під час транспортування її можна було легко знайти. Остроплену міну буксирують плавзасобом з мінімальною швидкістю. Довжина кінця, що буксирується, повинна бути не менше 250-300 м.

Знайдену торпеду водолаз досліджує, визначає ступінь занурення її в ґрунт та спосіб остроплення, а потім остроплює для підйому. Якщо торпеда лежить на ґрунті і доступ до підйомного риму вільний, водолаз повинен закріпити на нього підйомний строп скобою. Торпеда, занурена зарядним відділенням у ґрунт, остроплюється за хвостову частину. Для цього спочатку на гвинти торпеди необхідно поставити поданий з поверхні стопор, потім підійти до неї збоку і вибліночним вузлом в обхват закріпити підйомний трос (мал. 45).

Якщо для підйому торпеди застосовується стальний трос, то кріплення його проводиться скобою. Трос береться "петлею" за хвостову частину торпеди. Піднімають торпеду тільки після того, як водолаз вийшов на поверхню.

3.104. Під час обстеження та остроплення магнітної міни не дозволяється погойдувати або ворушити її, відвертати болти і розкривати горловини. Підкоп під міну для просмикування стропа треба робити дерев’яною або дюралюмінієвою лопатою. Під час відмивання міни не можна допускати її просідання. Тиск струменя не повинен перевищувати 4 кгс/см-2.

3.105. Після укладання і закріплення підривного заряду для підриву ВНП водолаз повинен вийти на палубу водолазного катера (піднятися у шлюпку). Перебувати на трапі під час підриву забороняється.

3.106. Під час робіт з підйому ВНП із затонулих кораблів і суден забороняється:

ударяти по ВНП, що перебувають як в упаковці, так і без неї;

перекантовувати і кидати ящики з ВНП;

відгвинчувати головні або донні бойовики, від’єднувати снаряд від гільзи, розкривати упаковку із зарядами.

3.107. Водолазний пошук затонулих мін, торпед та інших боєприпасів (об’єктів) залежно від ґрунту дна, прозорості води, швидкості течії та умов освітленості, умов роботи в районі, що обслідується, може виконуватися одним з таких способів:

безпосереднім оглядом ґрунту на річках;

з неконтактним міношукачем;

обходом по ходових кінцях;

оглядом ґрунту з підвісних альтанок;

траленням пеньковим кінцем;

траленням за допомогою ходової відтяжки;

обстеженням ґрунту щупом;

пошук за допомогою руля, що буксирується.

3.108. Під час виконання робіт з водолазного пошуку, підйому або знищення ВНП необхідно керуватися вимогами чинного законодавства.

3.109. До роботи з механізованим інструментом допускаються водолази, що пройшли відповідне навчання і здали залік ВКК зі знання улаштування та правил безпеки під час робіт з механізованим інструментом (допуск оформлюється наказом командира військової частини (з’єднання), керівника організації на підставі акта ВКК про прийом заліків).

3.110. Для проведення підводних робіт дозволяється застосовувати механізований інструмент промислового виготовлення, допущений технічною документацією до експлуатації у воді.

3.111. Перед початком робіт водолаз зобов’язаний особисто оглянути і підготувати механізований інструмент до використання, переконатися в його роботі пробним вмиканням на поверхні.

3.112. Під час роботи у воді необхідно суворо виконувати вимоги інструкції механізованого інструменту з його експлуатації.

Вмикання приводу механізованого інструмента або зміна частоти його обертання (якщо вони виконуються на поверхні) повинні проводитися тільки за командою (сигналом) водолаза, що працює, або самим водолазом, якщо є місцевий пуск (вмикач).

Забороняється працювати механізованим інструментом з погано укріпленим робочим органом або обробляти деталі, тримаючи їх у висячому положенні.

Забороняється змінювати робочий орган (свердла, зубила тощо) на ходу, до повної його зупинки, а також торкатися або брати в руки поступально-обертовий робочий орган.

Під час перерв у роботі і переходів водолаз зобов’язаний вмикати подачу повітря, рідини або струму, тримати механізований інструмент робочим органом від себе.

Подавати механізований інструмент, тримаючи його за шланг або електрокабель, забороняється.

3.113. Підводний пневматичний інструмент повинен мати шланг для відводу відпрацьованого повітря із зони роботи водолаза під водою.

Під час користування пневматичним інструментом забороняється припиняти подачу повітря шляхом перелому шланга або зав’язування вузла.

3.114. Перед вмиканням різального інструмента (пилок, дискорізів, свердлильних машинок тощо) водолаз повинен переконатися, що шланг, сигнальний кінець та інші частини спорядження вилучені від робочого органа на безпечну відстань.

Під час роботи інструмента водолаз повинен стежити, щоб шланг і сигнальний кінець перебували позаду нього і не мали слабини.

Під час роботи водолаз повинен тримати пневматичний, гідравлічний або електричний інструмент за рукоятку або ручку. Тримати інструмент за захисний кожух, за шланг або електрокабель забороняється.

3.115. Пневматичний інструмент повинен бути відрегульований. Під час робіт з відбійним і бурильним молотками пуск їх у роботу варто робити тільки після установки відбійника (бура) у положення для оброблення об’єкта.

Вмикати пневматичні молотки без робочого органу або із вставленим, але не притиснутим до робочого місця робочим органом забороняється.

3.116. Під час роботи із пневматичною або гідравлічною пилкою забороняється тримати пилку за огороджувальний кожух. Пилка повинна втримуватися водолазом тільки за ручки. Вмикати пилку можна тільки після того, як водолаз переконався, що його шланг і сигнальний кінець вилучені від ріжучої частини пилки на безпечну відстань. У разі заїдання пилки під час різання варто вимкнути пилку і тільки після цього вийняти ріжучу частину пилки з предмета, що ріжеться.

3.117. Під час робіт зі свердлильною машиною забороняється видаляти стружку до повної зупинки машини. Перед вмиканням свердлильної машини необхідно переконатися, що шланг і сигнальний кінець перебувають осторонь. У разі заїдання свердла машину варто зупинити, вийняти свердло з отвору та прочистити отвір.

3.118. З появою несправностей у механізованому інструменті водолаз повинен негайно припинити роботу, вимкнути інструмент і подати його на поверхню.

У разі припинення подачі повітря, електроенергії або перерв у роботі водолаз також повинен вимикати механізований інструмент.

Під час використання механізованого інструмента з електричним приводом необхідно запобігати небезпеці ураження водолазів електричним струмом.

3.119. Розробка ґрунту під водою проводиться під час обладнання переправ, будівництва і відновлення мостів, відмивання пролітних будов, що впали у воду, та інших мостових конструкцій з метою їх подальшого розчленування і витягування на поверхню, вирівнювання дна під мостові опори, забирання розрихленого ґрунту з води під час обладнання з’їздів (виїздів) для десантно-переправних засобів та техніки, яка переправляється по дну, тощо.

3.120. За наявності течії розробка ґрунту водолазами проводиться за допомогою грунторозмивних стволів, гідропультів, а у разі їх відсутності з цією метою використовують пожежні стволи. Розробка як незв’язних ґрунтів, так і щільних глин можлива способом розмиву. За відсутності течії розробка ґрунту ведеться за допомогою грунтовідсмоктуючих засобів, водоструменевих та пневматичних грунтососів. Ґрунтососи застосовуються тільки для незв’язних ґрунтів (слабких мулистих, піщаних та гравійних).

3.121. Пневматичні ґрунтососи застосовуються на глибині більше 5 м, а водоструменеві глибиною не обмежені. Під час робіт у стиснутих умовах за наявності щільних ґрунтів та течії застосовується комбінований спосіб розробки ґрунту. Розробка проводиться за допомогою ґрунторозробних засобів, а відсмоктування за допомогою ґрунтососів (мал. 46).

3.122. Спустившись на ґрунт, водолаз бере ходовий кінець та виходить до місця виконання роботи. Перед початком ґрунторозмивних робіт водолаз повинен обдивитися ділянку для розмиву, визначити напрямок подачі струменя, що розмиває, заміряти відстань до найближчого орієнтира, встановити ґрунторозмивний ствол (у випадку застосування реактивного ствола встановити тягар вагою 25-30 кг із штертом довжиною 2-3 м для усунення реактивної сили). Виконавши підготовчі роботи, водолаз подає команду на подачу води. Початковий напір води, який подається, не повинен перевищувати 6 ат, потім за вимогою водолаза його поступово збільшують до максимального.

Розмиваючи ґрунт, водолаз не повинен допускати заломів шлангу при пересуванні під час роботи.

Ґрунт, який злежався, та в’язка глина розрізаються напірним струменем на окремі глиби, які потім видаляються за межі робочої ділянки.

Періодично водолаз оглядає ділянку, що розробляється, а за відсутності видимості проводить це напомацки.

Працюючи з ґрунтонасосом, водолаз повинен дотримуватися того самого порядку роботи. Ґрунтонасос утримується за ручки та в міру підсосу ґрунту переміщається в сторони. Робота ґрунтонасоса вважається нормальною, якщо він злегка здригається, заглиблюючись у ґрунт.

Під час роботи з пневматичним ґрунтососом водолаз повинен утримувати його під нахилом, не допускаючи горизонтального положення.

Після того, як водолаз відпрацює відведений йому час роботи, моторист зупиняє мотопомпу. Водолаз залишає ґрунторозмивний ствол, по ходовому кінцю підходить до баласту спускового кінця та піднімається на поверхню.

3.123. Після виходу водолаза на поверхню замість нього спускається водолаз, що працюватиме в другу зміну. Перша зміна міняється номерами в обслуговуванні (водолаз, що страхував, стає водолазом, що працюватиме, а водолаз, що працював, виконує обов’язки забезпечуючого).

Відмивши фільтр-насос, водолаз підчіплює ланцюг від кран-балки до насоса і виходить на поверхню. Робочий персонал водозабірної станції за допомогою кран-балки піднімає фільтр-насос на поверхню для обслуговування або заміни.

3.124. До роботи з інструментом вибухової дії допускаються водолази, що пройшли відповідне навчання і здали залік ВКК зі знання улаштування та правил безпеки під час роботи з інструментом вибухової дії (допуск оформлюється наказом командира військової частини (з’єднання), керівника організації на підставі акта ВКК про прийом заліків).

3.125. Під час роботи з інструментом вибухової дії варто ставитися до нього, як до вогнепальної зброї. Інструмент вибухової дії підводний діркопробивний пістолет (далі - ПДП) використовує енергію порохових газів. Експлуатація ПДП складається із заряджання стовбура шпилькою або пробійником, здійснення пострілу, розрядження і чищення пістолета відповідно до інструкції з експлуатації.

3.126. Під час роботи з інструментом вибухової дії необхідно дотримуватись таких заходів безпеки:

інструмент повинен застосовуватися на глибинах, що не перевищують зазначених в експлуатаційній інструкції;

перед застосуванням інструмента необхідно переконатися у відсутності боєзапасу, пального та вибухової суміші з протилежного боку борту або обшивки корпуса, що пробивається, а також у відсутності людей;

не застосовувати несправний інструмент;

заряджати стволи тільки на поверхні і подавати їх у зарядженому стані в кошику (цебрі тощо);

подавати стволи на кінці забороняється;

заряджений ствол брати тільки збоку і вставляти в корпус пістолета, не натискаючи на запобіжник. Брати ствол під час заряджання за торець забороняється;

не натискати на запобіжник до установки пістолета на місце пострілу;

під час забивання шпильок не користуватися зарядом більш сильним, ніж це необхідно для даної товщини листа (щоб уникнути проскакування шпильок наскрізь через лист);

у момент пострілу пістолет необхідно тримати перпендикулярно до листа, що пробивається (щоб уникнути рикошету);

під час пересування пістолет не направляти стволом у бік інших водолазів і до себе;

у разі осічки витримати час, передбачений інструкцією, після чого подати ствол пістолета на поверхню для перезарядження;

нахилятися над пістолетом забороняється.

3.127. До виконання електрозварювальних робіт під водою допускаються водолази, що пройшли відповідне навчання і отримали кваліфікацію "водолаз-зварювальник" (допуск оформлюється наказом командира військової частини (з’єднання), керівника організації на підставі акта ВКК про прийом заліків).

3.128. Водолазами можуть виконуватися такі види підводних електрозварювальних робіт: ручне електродугове зварювання покритими електродами, напівавтоматичне та автоматичне зварювання електродним дротом, а також ручне і напівавтоматичне електрокисневе, електродугове, екзотермічне та плазмове різання.

3.129. Для виконання робіт зі зварювання та різання металу під водою електродуговим способом водолазна станція повинна мати у своєму складі не менше чотирьох водолазів. Один з водолазів призначається для стеження за показаннями електровимірювальних приладів і здійснення за командою працюючого водолаза вмикання та вимикання підводного зварювального ланцюга, а також для стеження за показаннями манометрів кисневого редуктора, регулювання подачі кисню і підготовки електродів.

3.130. Під час виконання електрозварювальних робіт напівавтоматами або різання металу електрокисневим способом повинен додатково призначатися водолаз, що зобов’язаний регулювати силу струму, подачу зварювального дроту, а також стежити за показаннями манометрів кисневих балонів і регулювати тиск кисню.

3.131. У разі виконання плазмового різання повинен залучатися спеціаліст із електроустаткування, що пройшов спеціальну підготовку.

3.132. Водолази, призначені для виконання і забезпечення підводних електрозварювальних робіт, повинні твердо знати і точно виконувати вимоги цієї Інструкції, а також правила безпечної експлуатації і технічного обслуговування підводного електрозварювального обладнання і джерел зварювального струму, викладені в інструкціях заводу-розробника, та надавати першу медичну допомогу потерпілому у разі ураження електричним струмом.

3.133. Кожна зварювальна водолазна станція, крім основного обладнання для підводного зварювання і різання, повинна бути укомплектована додатковими інструментами: щітками, шкребками, молотками (для підготовки металу до зварювання і різання), зубилами, кувалдами (для підготовки латок), приладами для виміру і зняття шаблонів із пробоїн, приладами для підтискання латок, а також спеціальними альтанками для робіт біля борту і під корпусом корабля.

3.134. На робочому місці водолаза під водою повинні перебувати такі допоміжні інструменти:

ручник (сікач) для підрублювання окалини і видалення шлаків;

зубило, крейцмейсель і молоток для очищення наплавленого металу від бризів і вирубки браку;

дві сталеві щітки (торцева і плоска) для очищення місця під зварювання і видалення шлаків з наплавленого металу;

щуп для перевірки щільності підгонки деталі або листа, що приварюється до основної конструкції.

3.135. Комплекти обладнання, інструментів і приладів для підводного зварювання і різання повинні зберігатися на штатному місці в стані постійної готовності до виконання робіт.

3.136. На аварійних кораблях і кораблях, що перебувають у морі, дозвіл на проведення електрозварювальних робіт під водою дає командир корабля (представник судновласника).

3.137. Перед початком робіт повинна бути зроблена перевірка справності електрозварювального обладнання і надійності заземлення його корпусів, а також зібраний та перевірений в дії підводний зварювальний ланцюг.

3.138. Підводний зварювальний ланцюг повинен бути обов’язково двопровідним. Зворотний провід, що з’єднує виріб із джерелом зварювального струму, повинен бути приєднаний до виробу за допомогою механічних затискачів або струбцин. Використання корпусу корабля або води як зворотного проводу забороняється.

3.139. Кабельна лінія підводного зварювального ланцюга повинна виконуватися штатним зварювальним кабелем з мідними жилами і гумовою ізоляцією в захисній оболонці (шлангу). Забороняється використовувати для виконання робіт під водою зварювальні кабелі, що мають ушкодження шлангової оболонки.

3.140. Під час збирання підводного зварювального ланцюга на кораблі повинні бути забезпечені герметичність і надійна електрична ізоляція місця приєднання штатного зварювального кабелю до кабелю підводного електродотримача.

3.141. Для виконання підводних електрозварювальних робіт повинен застосовуватися постійний прямий струм.

Під час проведення під водою електрозварювальних робіт як джерела зварювального струму повинні використовуватися джерела живлення, що спеціально для цього призначені і задовольняють вимогам діючих стандартів.

Застосування змінного струму частотою 50 Гц для зварювання і різання під водою допускається тільки у виняткових випадках з дозволу керівника водолазних робіт (у разі боротьби за живучість корабля, порятунку життя людей).

3.142. Напруга холостого ходу джерел зварювального струму не повинна перевищувати 110 В. В установках для підводного плазмового різання допускається застосування джерел живлення з напругою 180 В.

Електрозварювальні роботи під водою дозволяється виконувати в таких водолазних спорядженнях, оснащених телефонним зв’язком:

вентильованому водолазному спорядженні;

спорядженні водолазному універсального типу;

регенеративному спорядженні.

3.143. На обоймі переднього ілюмінатора водолазного шолома або маски гідрокомбінезона повинно бути закріплене відкидне пристосування із установленим у ньому світлофільтром для захисту очей водолаза-зварювальника від світлового випромінювання зварювальної дуги.

3.144. У водолазній сорочці (гідрокомбінезоні), що має зношені або потерті місця, де відстали латки, є інші дефекти, здатні призвести до порушення герметичності, робити електрозварювальні роботи забороняється.

3.145. Спуск водолазів до місця підводного зварювання і різання повинен здійснюватися по спусковому (ходовому) кінцю, на водолазній альтанці або на платформі водолазного дзвона. Використовувати для спуску і підйому водолаза зварювальний кабель або напрямний кінець зварювального обладнання забороняється.

3.146. Підводні електрозварювальні роботи повинні виконуватися із ґрунту або з міцно закріпленої альтанки. Робити зварювання або різання під корпусом корабля із застосуванням підкільного кінця забороняється. Місце робіт повинне мати достатнє підводне освітлення. Для кращої видимості світильник бажано розташовувати за спиною водолаза вище правого плеча.

3.147. Проведення підводних електрозварювальних робіт без прямого двостороннього телефонного зв’язку з водолазом-зварювальником забороняється.

У разі втрати зв’язку з водолазом, що перебуває під водою, електричний струм повинен бути негайно вимкнений до відновлення надійного двостороннього зв’язку.

3.148. Вмикати та вимикати струм між електродом і виробом, що зварюється (ріжеться), можна тільки за командою водолаза, що виконує зварювання (різання) під водою. З цією метою у зварювальному ланцюзі повинен бути встановлений рубильник закритого типу, що розміщується у приміщенні водолазного поста (поста керування спуском) і стаціонарно закріплюється на зварювальному щиті в безпосередній близькості від пульта зв’язку з водолазом. На цьому самому щиті повинні бути встановлені також амперметр і вольтметр, увімкнені у зварювальний ланцюг, що йде до водолаза-зварювальника.

Водолаз, призначений на забезпечення зв’язку із працюючим під водою водолазом-зварювальником, повинен, вмикаючи або вимикаючи струм, стежити за показаннями електровимірювальних приладів, увімкнених у зварювальний ланцюг.

3.149. Водолаз-зварювальник, що виконує роботи під водою, після одержання по телефону підтвердження про те, що струм увімкнений, з метою запобігання ураженню електричним струмом повинен завжди займати таке положення, за якого унеможливлюється його перебування між торцем електрода та об’єктом робіт, до якого приєднаний зворотний провід від джерела зварювального струму.

3.150. У процесі виконання зварювання і різання під водою водолаз-зварювальник повинен тримати електродотримач або різак таким чином, щоб не торкнутися ними металевих частин свого спорядження і не пропалити їхньою дугою.

3.151. У разі потреби відвести електродотримач або різак від об’єкта робіт водолаз-зварювальник зобов’язаний спочатку подати по телефону команду на вимкнення струму і тільки після одержання підтвердження про те, що струм вимкнений, робити необхідні дії з електродотримачем або різаком.

3.152. Зміна електродів під водою повинна здійснюватися тільки після вимкнення струму, одержання підтвердження по телефону про те, що струм вимкнений, а також після того, як водолаз переконається у відсутності іскри під час торкання недогарком електрода до виробу, що зварюється (ріжеться).

3.153. Під час вмикання струму категорично забороняється торкатися електрода рукою, класти електродотримач із електродом або різак на ґрунт, альтанку, об’єкт зварювання (різання).

3.154. У випадку приварювання електрода до виробу, що зварюється (ріжеться), водолаз-зварювальник зобов’язаний подати команду на вимкнення струму і після одержання підтвердження про те, що струм вимкнений, відірвати електрод, що приварився, вручну або за допомогою зубила, а місце приварювання електрода повторно заварити (розрізати).

3.155. Різання металу під водою, якщо це не загрожує водолазові обвалом ґрунту або вантажу, повинне виконуватися спочатку у важкодоступних місцях. Різання в легкодоступних і вільних місцях повинне вестися в останню чергу.

3.156. Перед виконанням підводних електрозварювальних робіт у відсіках затонулих кораблів і суден необхідно перевірити склад повітря на вибухонебезпечність, а також відсутність у відсіках вибухонебезпечних рідин або матеріалів, що горять.

Для перевірки складу повітря водолаз заводить у відсік кінець шланга, по якому на поверхні береться повітря на аналіз.

3.157. Під час електрорізання всередині затоплених відсіків за можливості необхідно періодично вентилювати повітрям газові подушки, які створюються під стелею. Перед заварюванням тріщин на паливних цистернах або трубопроводах необхідно видалити з них паливо і заповнити їх водою. За підготовку паливних цистерн і систем до цих робіт відповідає командир корабля. Командир спуску зобов’язаний переконатися в заповненні водою цистерн (трубопроводів), де будуть виконуватися електрозварювальні роботи.

За наявності в цистерні (трубопроводі) пального та газу зварювання і різання забороняються.

Різання або зварювання на сосуді або трубопроводі, що перебуває під тиском, забороняється.

3.158. Під час прорізування отворів у перегородках, бортах або палубах корабля необхідно за можливості попередньо з’ясувати, що перебуває в суміжному відсіку, щоб уникнути вибухів газів, що накопичилися там, або боєприпасів.

У разі, коли є небезпека вибуху танкера і відсіків наливних судів, бункери, цистерни та інші ємності, де проводяться роботи, можуть заповнюватися інертними газами, водою тощо.

3.159. Застосування електрокисневого способу різання в напівзатоплених ємностях і відсіках забороняється.

3.160. Під час проведення водолазних робіт із застосуванням плазмового різання повинно бути вжито додаткових заходів щодо електробезпечності водолаза:

роботи повинні виконуватися у водолазному спорядженні із шоломом, що має спеціальне електроізоляційне покриття або виготовленому з діелектричного матеріалу;

на голову водолаза повинен бути надітий м’який ізолюючий (поролоновий) підшоломник.

3.161. У разі повідомлення від водолаза-зварювальника про те, що він відчуває хоча б найменші ознаки проходження електричного струму через його тіло, варто негайно вимкнути струм, підняти водолаза на поверхню та усунути причини, що викликали проходження струму через тіло водолаза.

3.162. У разі пошкодження сорочки (гідрокомбінезона) або шолома в процесі виконання робіт під водою і потрапляння води усередину водолазного спорядження необхідно негайно вимкнути електричний струм, підняти водолаза на поверхню і замінити пошкоджену частину спорядження.

3.163. У випадку ураження водолаза-зварника електричним струмом варто негайно підняти його на поверхню, швидко зняти з нього спорядження (за потреби розрізати водолазну сорочку або гідрокомбінезон) і до приходу лікаря надати потерпілому першу медичну допомогу.

3.164. Інженерна розвідка водних перешкод з метою обладнання на них десантних, поромних та мостових переправ проводиться інженерно-розвідувальними дозорами (далі - ІРД), які включаються до складу загальновійськової розвідки або діють самостійно.

3.165. Для перевірки водних перешкод на наявність підводних загороджень та уточнення стану дна до складу ІРД включаються сапери-розвідники для ведення розвідки на глибині до 1,5 м, а на глибину більше 1,5 м та в умовах бойової обстановки, коли розвідка з поверхні води не можлива, - водолази-розвідники.

Перевірка берегів та прибережних ділянок дна водної перешкоди на наявність загороджень водолазно-розвідувальним дозором виконується двома способами.

3.166. Перший спосіб (мал. 47а): водолаз-розвідник, який працює з міношукачем, робить човникові рухи, рухаючись від зрізу води до фарватеру на глибину 1,8-2 м та назад. Команди про напрямок руху подаються по сигнальному кінцю водолазом, що забезпечує. Міни, які будуть знайдені водолазом, відмічаються буйками.

Перший спосіб застосовується у випадках, коли:

необхідно швидко забезпечити переправу плаваючих засобів;

уклін дна прибережних ділянок такий, що глибина 1,8-2 м починається на відстані не більше 20 м від зрізу води.

3.167. Другий спосіб (мал. 47б): розвідка організовується в такій самій послідовності, що і за першого способу, з тією тільки різницею, що водолаз-розвідник рухається паралельно зрізу води, починаючи пошук мін з берега.

3.168. Результати розвідки у разі виявлення загороджень терміново доповідають командиру ІРД, залежно від рішення якого ІРД або продовжує роботу, або приступає до розвідки нової ділянки водної перешкоди. Розвідка водних перешкод для обладнання переправ проводиться з плавзасобів або з підводного положення.

3.169. Дії розвідувально-водолазного відділення з використанням плавзасобу для організації і проведення розвідки переправ та переправи танків під водою організовують таким чином: старший групи обирає місце розвідки за зовнішніми ознаками та попередніми розвідувальними даними, або по карті і дає команду про початок розвідки.

Номери 2, 3, 4 проводять робочу перевірку водолазного спорядження. Номери 5 та 6 допомагають їм, а надалі забезпечують їх роботу під водою. Коли номер 2 та номер 5, що забезпечує, готові, вони приступають до розвідки прибережної ділянки річки на глибину до 2 м одним із способів, показаних на малюнку 48. Номер 7 приступає до розвідки берегової смуги річки.

Номери 1, 3, 4, 6, 8, 9, 10, 11 сідають на плавзасіб і переправляються на протилежний берег, де номери 3, 6 та 8 діють аналогічно номерам 2, 5, 7.

Номер 1 та 9 визначають ширину водної перешкоди, характер ґрунту, швидкість течії, глибину водної перешкоди та інші дані щодо характеру водної перешкоди. Номер 4 - водолаз, що страхує, також може обстежити водну перешкоду або характер перепон, які були визначені за допомогою ехолоту типу ІРЕЛ (або ехолоту іншої модифікації).

Після закінчення розвідки прибережної частини річки на наявність мін та загороджень водолаз-розвідник (номер 2), використовуючи ручний пенетрометр, визначає прохідність дна на цих глибинах, після чого сапер-розвідник (номер 7), використовуючи гирьовий ударник та водолазний кренометр-кутомір, визначає прохідність вихідного берега та його уклін. Одночасно з водолазом-розвідником (номер 2) сапери-розвідники (номери 8, 9) перевіряють ступінь зараженості місця обладнання переправи, після чого приступають до знешкодження виявлених мін або перешкод під водою вибуховим електричним способом та позначають створи.

Після закінчення розвідки водної перешкоди командир ІРД заповнює картку інженерної розвідки (мал. 48). У разі виявлення загороджень водолази-розвідники та сапери-розвідники негайно доповідають командиру ІРД і відповідно до прийнятого рішення проводять розвідку нової ділянки водної перешкоди.

3.170. Склад та матеріальне забезпечення ІРД під час проведення інженерної розвідки водних перешкод з метою обладнання на них десантних, поромних та мостових переправ визначається окремо відповідно до конкретної задачі, яка стоїть перед ІРД.

3.171. На розвідку однієї траси для переправи танків під водою необхідно до однієї години. За наявності та використання спецмашин склад ІРД буде іншим. У цьому випадку відпадає потреба призначення спеціальних засобів, спрощуються способи дій та значно скорочується час для ведення розвідки.

3.172. Під час розвідки річки без засобів пересування або коли неможливо провести розвідку із застосуванням плавзасобів у разі стикання з противником (мал. 49) по лівій та правій межі ділянки, де проводиться розвідка, прокладаються ходові кінці з мітками з матеріалу (відмітками) через кожні 5 м.

Командир відділення та розвідники-водолази номери (1, 2, 3, 4) з’єднуються між собою з’єднувальним кінцем з інтервалом 10 м і рухаються до водної перешкоди. Занурившись на глибину 1,2-2 м, водолази зупиняються та перевіряють своє спорядження на герметичність, працездатність приладів розвідки і надійність зв’язку з берегом.

Командир відділення закріплює з’єднувальні кінці до ходових тросів. Потім за командою командира відділення всі розвідники-водолази починають рух у заданому напрямку, оглядаючи та перевіряючи кожний свою смугу міношукачем або металевим щупом.

В місцях відміток на ходових кінцях командир відділення та кінцевий водолаз (номер 4) зупиняються і подають встановлений сигнал ударами металевих предметів один об одного, за яким водолази проводять замір глибини глибиноміром та записують її в підводний водолазний планшет, а номери 2 та 3, крім того, визначають щільність ґрунту динамічним щільноміром.

При підході до протилежного берега на глибину 1,5-2 м всі водолази пересуваються по з’єднувальному кінцю на 5 м вбік течії та проводять розвідку в протилежному напрямку у послідовності, описаній раніше. Номер 5 водолаз, що страхує, а номери 7 та 8 займають оборону і спостерігають за противником. Номер 6 підтримує зв’язок.

3.173. В тилу противника організація розвідки водної перешкоди для переправи танків під водою (мал. 50) проводиться в такій послідовності:

намічається напрямок руху водолазів та проводиться розвідка берега на наявність мінно-вибухових загороджень. Перша зміна розвідників-водолазів (номери 1, 2) за допомогою другої зміни (номери 3, 4) готується до спуску.

З’єднавшись між собою кінцем довжиною 2-3 м, потай підходять до місця занурення, проводять перевірку водолазного спорядження на герметичність та виходять на намічену трасу, відзначаючи своє місцезнаходження буйком.

Момент виходу їх під водою на трасу сповіщається командиром відділення умовним сигналом (ударом по балону у воді). За цим сигналом водолаз-розвідник (номер 1) (старший) зупиняється, перевіряє видимість азимутної шкали під водою, визначає напрямок руху та, впевнившись у можливості подальшого продовження руху за компасом, заміряє і записує через кожні 5 м руху глибину на трасі, що розвідується.

Розвідник-водолаз (номер 2), рухаючись за номером 1, визначає прохідність дна водної перешкоди та шляхом огляду перевіряє наявність загороджень і перешкод (ями, каміння, великі коріння тощо).

В момент досягнення протилежного берега водолаз-розвідник (номер 1) подає встановлений сигнал (вночі - ліхтарем) для засікання місця виходу спостерігачем з вихідного берега. На протилежному березі визначається крутизна та прохідність берегової частини.

У разі наявності на протилежному березі противника водолази-розвідники, не доходячи до берегу на глибину 1,5-2 м, спускаються вниз за течією на 20-30 м та, взявши зворотній азимут, повертаються до вихідного берега за новим напрямком.

Розвідники-водолази (номери 3, 4) обирають місце, з якого добре видно ділянку водної перешкоди, що розвідується, маскуються та ведуть спостереження за поверхнею води і противником.

Водолаз-розвідник (номер 4) за допомогою далекоміра визначає ширину водної перешкоди, а номер 3, одержавши сигнал від номерів 1, 2 про вихід на протилежний берег, визначає істинний азимут напрямку.

У разі використаня розвідниками-водолазами засобів пересування під водою необхідно враховувати знос, для чого залежно від швидкості течії та швидкості засобу пересування обирається кут випередження. Рух проводиться біля дна водної перешкоди із зупинками для проведення замірів та записування результатів розвідки.

Розвідник-водолаз номер 1 визначає глибину річки, а номер 2 -прохідність дна.

В момент досягнення протилежного берега засіб пересування зупиняється та закріплюється у воді, а водолази ведуть розвідку берега та прибережної частини. Для більш точного визначення профілю дна річки необхідно зробити 2-3 проходи поперек річки на протилежний берег та назад.

Одержані водолазами-розвідниками дані обробляються командиром розвідувальної групи, місце переправи прив’язується до орієнтирів на карті.

3.174. Безпосередньо контроль за виконанням вимог цієї Інструкції здійснюють штатні водолазні спеціалісти.

За відсутності в організації штатних водолазних спеціалістів контроль за виконанням цієї Інструкції покладається щорічно наказом командира організації на особу, що має водолазну кваліфікацію та здала іспит ВКК на допуск до керівництва водолазними спусками.

4.1. Контроль за станом підготовки водолазів, виконання вимог цієї Інструкції, інших керівних нормативних документів із забезпечення безпеки проведення водолазних спусків і робіт здійснюється:

начальником інженерних військ - начальником управління Командування Сил підтримки ЗС України;

начальником ПРС ВМС ЗС України;

керівним складом військових частин (з’єднань), організацій, що виконують водолазні спуски і роботи;

керівником водолазних робіт (під час виконання спусків і робіт);

ВКК.

4.2. Медичне забезпечення водолазів здійснюють штатні лікарі спеціальної фізіології в обсязі вимог цієї Інструкції.

За відсутності на кораблі і в організації ЗС України штатного лікаря спеціальної фізіології ці обов’язки наказом командира щорічно покладаються на іншу особу з числа медичного персоналу, що здала іспит ВКК на допуск до медичного забезпечення водолазних спусків і робіт.

4.3. Особи, зазначені в п. 4.1 цієї глави, зобов’язані здійснювати перевірки кораблів і організацій ЗС України з питань підготовки водолазного складу в обсязі вимог цієї Інструкції.

Результати перевірок записуються до Журналу водолазних робіт (додаток 1) та вахтовий журнал корабля із зазначенням строків усунення виявлених недоліків і доповідаються командиру корабля і організації ЗС України.

Особа, що здійснює перевірку, зобов’язана заборонити водолазні спуски за наявності недоліків у їх організації, в утриманні водолазної техніки та у разі незадовільних знань водолазів відповідно до вимог щодо присвоєння водолазної кваліфікації.

4.4. Контроль за дотриманням вимог цієї Інструкції, інших керівних нормативних документів із забезпечення безпеки водолазних спусків і робіт, покладаються на командира корабля і організації ЗС України, що використовують ці станції (водолазів).

4.5. Командири що мають у своєму підпорядкуванні водолазів, відповідають за:

підготовленість командирів (капітанів) і їх старших помічників до керівництва водолазними роботами, а відповідних спеціалістів організації до керівництва водолазними спусками та їх медичним забезпеченням.

укомплектованість організацій водолазною технікою та майном, відповідно до норм постачання, їх стан і готовність до використання;

обладнання, утримання полігонів підготовки і тренування водолазів;

готовність водолазів до виконання водолазних робіт і надання допомоги аварійному водолазу;

виконання діючих норм готовності, щорічних нормо-годин роботи під водою (кількості спусків) водолазів і операторів твердих водолазних пристроїв;

дотримання вимог цієї Інструкції, правильну організацію та безпеку проведення водолазних спусків і робіт.

4.6. Контроль за своєчасним технічним оглядом об’єктів водолазної техніки, технічною справністю і метрологічною готовністю засобів виміру покладається наказом по кораблю і організації ЗС України на особи з числа інженерно-технічного персоналу.

4.7. За загальну організацію та забезпечення безпеки відповідно до вимог цієї Інструкції в процесі виконання водолазних робіт відповідає керівник водолазних робіт.

4.8. За дотримання вимог цієї Інструкції, інших документів щодо забезпечення безпеки водолазних спусків і робіт під час водолазного спуску відповідає командир спуску.

4.9. За порушення цієї Інструкції особи відповідають в установленому законодавством порядку.

4.10. Для вдосконалення рівня підготовки з водолазної справи, підвищення організації та безпеки проведення водолазних спусків і робіт на кораблях і організаціях ЗС України проводяться перевірки з водолазної підготовки.

Організація, порядок і методика перевірки водолазної підготовки передбачені алгоритмом дій з перевірки водолазної підготовки на кораблях і організаціях ЗС України (додаток 26).

4.11. Аварійні випадки з водолазами підлягають розслідуванню, обліку та аналізу з метою всебічного вивчення обставин і причин виникнення, аналіз недоліків і розробки заходів щодо їх подальшого запобігання.

4.12. Дезінфекція водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків здійснюється з метою попередження інфекційних і шкірних захворювань у водолазів, а також для видалення забруднень у таких випадках:

після одержання зі складів або з інших підприємств, організацій перед використанням;

після щорічної повної перевірки;

у разі забруднення і після ремонту в процесі експлуатації;

з появою інфекційних захворювань у водолазів, що користувалися спорядженням;

перед кожним спуском під воду;

періодично, через установлену кількість спусків у процесі експлуатації.

4.13. Для дезінфекції водолазного спорядження, засобів забезпечення водолазних спусків використовується етиловий ректифікований спирт за нормами витрат спирту на дезінфекцію водолазного спорядження і засобів забезпечення, періодичність дезінфекції (додаток 27).

Використання для дезінфекції інших сортів спирту або інших дезінфекційних засобів забороняється.

4.14. Вузли та деталі водолазного спорядження, що підлягають дезінфекції, ретельно очищають, обмивають кип’яченою водою, охолодженою до температури 40-50° С, насухо протирають чистим ганчір’ям. Для кращого очищення використовується вода спочатку мильна, потім чиста.

Дезінфекція дихальних мішків, регенеративних патронів, дихальних автоматів, редукторів, шлангів, трубопроводів тощо проводиться шляхом заливання спирту.

Дезінфекція шоломів, масок, напівмасок, загубників, фланців і підкомірців сорочок тощо здійснюється протиранням тампонами, змоченими в спирті.

Тампони виготовляють із чистого ганчір’я або марлі. Застосовувати гігроскопічну вату для виготовлення тампонів під час дезінфікування спорядження забороняється.

Вузли та деталі водолазного спорядження і засобів забезпечення водолазних спусків, які дезінфікуються заливанням спирту, після дезінфекції повинні бути продуті повітрям і ретельно просушені, а ті, що дезінфікуються протиранням, - протерті чистими сухими тампонами. Після дезінфекції на вузлах і деталях не повинно бути обривів ганчір’я або марлі.

4.15. Після спусків у воду, забруднену господарсько-побутовими стоками, водолазну сорочку, гідрокомбінезон, дихальний апарат, шланги та інші частини водолазного спорядження, засобів забезпечення водолазних спусків варто обмити чистою водою з милом, потім протерти або обмити 0,5% розчином хлорного вапна, чистою водою і потім протерти.

4.16. Дезінфекцію шлангової лінії роблять без її розбирання таким чином: обмивають кип’яченою водою, охолодженою до температури 40-50° С, продувають повітрям, потім промивають спиртом і знову водою, після чого знову продувають повітрям. Вільні штуцери шлангів обв’язують чистим ганчір’ям.

4.17. Клапанну коробку розбирають, промивають кип’яченою водою, охолодженою до температури 40-50° С, протирають ганчір’ям і тампоном, змоченим у спирті. При збиранні необхідно стежити, щоб на хрестовині, сідлі клапана і на самому клапані не залишилися сліди ганчір’я або марлі, які можуть порушити герметичність клапанів.

4.18. Трубки вдиху та видиху, дихальний мішок промивають кип’яченою водою, після чого дезінфікують спиртом шляхом заливання його всередину і рівномірно розподіляють по внутрішній поверхні.

Після обробки спиртом трубки і дихальний мішок промивають кип’яченою водою та просушують.

4.19. Дихальний апарат, редуктор, механізм подачі кисню, вентиль, пускач, відсікач, механізм подачі, автомат промивання, перемикач тощо розбирають, деталі промивають спиртом і просушують.

4.20. Інжекторний пристрій від’єднують, промивають дифузор спиртом і потім просушують. Під час промивання дифузора використовують м’яку щітку, що виключає пошкодження сопла.

4.21. Регенеративні патрони промивають прісною водою, просушують і дезінфікують спиртом, заливаючи його всередину і рівномірно розподіляючи по внутрішній поверхні. Залишки спирту видаляють і коробки (патрони) просушують.

4.22. Пульт подачі газу (пульт керування) знежирюють спиртом, для чого від пульта від’єднують водолазні шланги і закривають запірні вентилі, знімають манометри високого та низького тиску, у трубопроводи заливають спирт і залишають пульт у такому положенні на 10-15 хвилин. Після цього відкривають запірні вентилі, продувають всі магістралі киснем, азотом або киснево-гелієвою сумішшю.

4.23. Повітряні, киснево-гелієві та повітряно-гелієві магістралі водолазних комплексів знежирюють спиртом. Для цього магістралі, які можливо зняти, знімають, один кінець заглушують і заливають магістраль спиртом. На магістралях, які зняти не можна, заглушують всі отвори, через які можливий витік спирту, і заливають у магістраль спирт. У такому положенні магістралі витримують 10-15 хвилин, після чого заглушки знімають і магістралі продувають повітрям або киснево-гелієвою сумішшю.

4.24. Повітряні балони дезінфікують луженням. У зняті зі штатних місць балони заливають розчинену в гарячій воді каустичну соду (200 г лугу КОН на 10 л води). Для кращого очищення внутрішньої поверхні балон з розчином кілька разів перекочують, після чого лужний розчин з балона виливають, промивають двічі гарячою прісною водою, продувають стисненим повітрям, установлюють балон на місце. За наявності корозії на внутрішніх стінках балона в нього під час луження засипають дрібну металеву стружку. Якщо балон зняти зі штатного місця неможливо, його лужать, пропарюють, промивають чистою водою та продувають повітрям на місці.

4.25. Трубопроводи високого і низького тиску водолазних дихальних апаратів знімають, один кінець заглушують і заливають спиртом. У такому положенні трубопровід витримують протягом 10-15 хвилин, після чого заглушки знімають і продувають киснево-гелієвою сумішшю.

4.26. Водолазна вовняна білизна, утеплювачі та предмети теплого одягу, що одягають водолази під час спусків під воду, повинні пратися не рідше ніж через 16 спусків. У разі виникнення у водолазів інфекційних і шкірних захворювань водолазна вовняна білизна, поролонові утеплювачі, предмети теплого одягу, костюми електро- і водообігріву здають на дезінфекцію.

4.27. Щороку під час повної перевірки водолазних помп промивають канали їхнього фундаменту і приймача повітря спочатку лужним розчином (5-6 г лугу на 1 л води), потім кип’яченою прісною водою, охолодженою до температури 40-50° С, після чого їх просушують.

4.28. У разі забруднення відсіків декомпресійних барокамер їх дезінфікують мильним розчином з наступним обмиванням поверхонь прісною водою температурою 40-50° С.

5.1. Безпека водолазних спусків залежить насамперед від справності водолазного спорядження і засобів забезпечення спусків, що у свою чергу забезпечується правильною експлуатацією і належним доглядом. Неприпустиме навіть мінімальне порушення правил експлуатації водолазної техніки, оскільки це може призвести до нещасних випадків.

Після робіт під водою водолазне спорядження повинно бути приведене в робочий стан, зберігатися в зібраному вигляді на відведених для цього місцях.

5.2. На кораблях і організаціях ЗС України, що мають водолазів і обладнані постами для спусків, водолазне спорядження повинне утримуватися в приміщенні водолазного поста. Приміщення повинне мати зручний вихід на палубу до місця спуску водолазів за борт, бути сухим, опалюваним, забезпечувати розміщення в ньому водолазного спорядження та інструменту, необхідних для ведення водолазних робіт, а також забезпечувати можливість вдягання спорядження на водолазів, що готуються до спуску.

5.3. Під час обладнання водолазного поста в холодну пору року для розташування водолазного спорядження і засобів забезпечення має бути споруджено опалюване приміщення, а якщо це неможливо - брезентовий намет. Якщо пост спуску водолазів розташований на плавзасобі, де немає можливості обладнати зачинене приміщення, водолазне майно повинно утримувати в пакувальних ящиках або в мішках, що не намокають, та в сумках.

5.4. Зберігати в приміщенні водолазного поста майно і матеріали, які не належать до водолазної техніки, забороняється.

Допускається зберігання частини водолазного спорядження та обладнання (шланги, шоломи, кабелі телефонного зв’язку, спускові, ходові і сигнальні кінці) на верхній палубі в зачохленому вигляді.

5.5. Водолазне спорядження та обладнання, що зберігається на водолазному посту, повинне бути комплектним, справним і готовим до роботи. Несправне водолазне спорядження, майно та прилади повинні зберігатися окремо від справних і мати маркування "несправне".

Зберігання водолазного спорядження на сховищах, берегових базах військових частин і організацій здійснюється відповідно до правил зберігання рятувального майна.

5.6. Вхід у сховища водолазного майна стороннім особам забороняється. Відповідальні за утримання водолазного майна не повинні допускати забруднення приміщень матеріалами, які можуть привести до пошкодження гумових частин і деталей спорядження.

5.7. Балони з киснем, як правило, зберігаються окремо від балонів з іншими газами і газовими сумішами. У випадку спільного зберігання в одному приміщенні різних газів балони повинні бути розміщені та закріплені за секціями, мати відповідне маркування ("кисень", "гелій", "5% КАГС" тощо).

Балони для стиснених газів з одягнутими захисними ковпаками зберігаються у вертикальному положенні в стійках (стелажах). Балони повинні бути пофарбовані емалевою фарбою встановленого для кожного газу кольору і мати напис відповідно до визначеного кольору і напису на балонах (додаток 28).

5.8. Хімічні речовини, кисневі насоси, контрольно-вимірювальна апаратура та прилади газового аналізу розміщуються і зберігаються в роздільних приміщеннях. На об’єктах, де немає можливості виділити для цієї мети окреме приміщення, робляться відповідні відгородження. Зберігати в зазначених приміщеннях інше обладнання забороняється.

5.9. Для заряджання і розряджання регенеративних патронів дихальних апаратів повинне бути передбачено окреме приміщення, обладнане ванною з системою спуску води, калорифером з вентилятором - для їх просушування, примусовою витяжною вентиляцією - для видалення пилу під час просіювання речовини, шлангом від системи повітря середнього тиску - для продування патронів після заряджання, підведена прісна вода - для промивання регенеративних патронів.

Заряджання і розряджання регенеративних патронів дихальних апаратів можна робити і на відкритому повітрі, просіювати регенеративну речовину при цьому треба з урахуванням напрямку вітру так, щоб пил не потрапляв на відкриті частини тіла.

5.10. Металеві частини спорядження (шоломи, вантажі, калоші) після спусків повинні очищатися від забруднення, промиватися прісною водою та укладатися на свої штатні місця.

Шкіряні вироби і деталі після просушування змазуються технічним вазеліном. Штуцери шлангів обв’язуються чистим дрантям.

Зовнішню поверхню шоломів дозволяється чистити, застосовуючи мазь або рідину для чищення металевих предметів. Застосовувати з цією метою інші засоби (наждачний папір, пісок тощо) забороняється.

5.11. Спускові, ходові і сигнальні кінці після спусків повинні бути просушені, згорнуті в бухти або намотані на котушки, зачохлені або прибрані в закрите приміщення. Інструмент, що використовується для виконання водолазних робіт, протирається дрантям і після просушування змотується та прибирається на штатні місця. Устаткування спуско-піднімальних пристроїв приводиться у вихідне положення і розкріплюється по-похідному.

5.12. Водолазні дихальні апарати після спусків повинні бути промиті прісною водою і просушені. Наліт солей та окису, що з’являється на вузлах, корпусі повинен зніматися під час періодичних оглядів і перевірок дихальних апаратів.

Апарати з відкритою схемою дихання, що зберігаються на водолазному посту, повинні бути заряджені повітрям до робочого тиску. Якщо спуски в них не проводяться тривалий час, їх щомісяця перезаряджають стисненим повітрям.

5.13. Клапанні коробки водолазних дихальних апаратів (дихальні автомати) після спуску повинні бути розібрані, усі деталі, гофровані трубки вдиху та видиху промиті прісною водою, просушені, регенеративні патрони розряджені від хімічної речовини, добре промиті прісною водою, просушені, підготовлені до заряджання.

5.14. Заряджати регенеративні патрони за наявності вологи на внутрішніх поверхнях забороняється.

Запасні регенеративні патрони, призначені для заміни відпрацьованих, після заряджання повинні бути продуті повітрям, їх патрубки (вхідний і вихідний) повинні бути заглушені. Заглушки також установлюються на штуцери вентилів заряджених балонів з киснем і газовими сумішами під час зберігання та транспортування.

5.15. Водолазні дихальні апарати, що перебувають у готовності до використання, повинні бути заряджені, заглушені і покладені на штатні місця. Перезаряджання апаратів здійснюється після їхнього використання, але не рідше одного разу на рік.

5.16. Водолазні шланги після спусків повинні продуватися повітрям, укладатися в бухти на дерев’яних підкладках, на барабани котушок або в кошики і після сушіння зачохлятися.

5.17. Водолазні сорочки і гідрокомбінезони (гідрокостюми) після спусків повинні бути промиті прісною водою, просушені зовні та зсередини, розвішані на вішалках для зберігання. Допускається зберігання водолазних сорочок і гідрокомбінезонів (гідрокостюмів) після просушування в складеному вигляді.

5.18. Теплозахисний одяг водолазів (костюми електро- і водообігріву, комплекти вовняної водолазної білизни, утеплювачі, хутряні носки тощо) повинен зберігатися в рундуках або шафах приміщень водолазного поста (коморі) чистим, добре просушеним.

5.19. Водолазні телефонні станції після закінчення спусків повинні бути відключені від джерел живлення, а на вихідні штепсельні рознімачі накручені заглушки.

У разі тривалого зберігання телефон і мікрофон виймають зі спорядження та укладають у ящики для зберігання телефонного майна.

5.20. Ємності з частково невикористаною регенеративною речовиною і хімічним поглиначем герметизуються, відпрацьована речовина знищується.

Зберігання відпрацьованих регенеративних речовин і хімічних поглиначів забороняється.

5.21. Особи, які відповідають за утримання водолазного майна (поста), повинні контролювати дотримання чистоти та не допускати забруднення його пальним, мастильними та іншими матеріалами, які можуть викликати псування гумовотканинних виробів спорядження, корозію його металевих частин, привести до передчасного зношування.

У приміщення, де зберігається водолазна техніка, доступ осіб, у завідування яких вона не входить, повинен бути виключений.

5.22. Періодичні огляди, перевірки водолазної техніки, водолазного спорядження та майна здійснюються відповідно до інструкцій з їх експлуатації.

6.1. Водолазне спорядження дезінфікують з метою попередження інфекційних і шкірних захворювань у водолазів, а також для видалення забруднень:

після отримання зі сховищ;

перед початком експлуатації;

у разі забруднення в процесі експлуатації;

у разі появи інфекційних захворювань у водолазів, що користувалися спорядженням;

перед кожним спуском під воду у разі використання того самого спорядження різними особами.

6.2. Для дезінфекції водолазного спорядження використовується харчовий 96% етиловий спирт-ректифікат, що витрачається за встановленими нормами. Використовувати для дезінфекції будь-які інші дезінфекційні засоби, у тому числі спирт-сирець і денатурат, забороняється.

6.3. Водолазні шоломи обмивають усередині мильною водою, протирають полотняною ганчіркою, а потім марлею, змоченою спиртом. Обтирати шолом гігроскопічною ватою, волокна якої можуть залишатися на стінках шолома або потрапити до головного клапана, забороняється.

6.4. Водолазна сорочка у випадку замокання з внутрішньої сторони вивертається, миється прісною водою і просушується. У випадку забруднення внутрішньої поверхні водолазна сорочка вивертається, миється мильною водою, а потім просушується. Внутрішня поверхня гумового фланця протирається марлею, змоченою спиртом, після вдягання сорочки на водолаза.

6.5. Водолазні шланги дезінфікують з метою усунення тальку, сірки, пилу і домішок мастила. Дезінфекції підлягають одночасно всі коліна зібраної лінії шланга водолазної станції. Водолазні шланги дезінфікують у такому порядку: промивають кип’яченою водою температурою 40-50° С; продувають повітрям; потім промивають спиртом; після чого знову промивають охолодженою водою і продувають повітрям. Кінці лінії шлангів закривають чистою ганчіркою.

6.6. Гідрокомбінезони у випадку забруднення внутрішньої поверхні вивертають, обмивають мильною водою, потім прісною і просушують. Шоломи гідрокомбінезона із загубником або напівмаскою обмивають кип’яченою водою 40-50° С і просушують, а перед спуском обтирають марлею, змоченою спиртом.

6.7. Клапанну коробку розбирають, промивають кип’яченою водою температурою 40-50° С, протирають ганчіркою і дезінфікують спиртом. Під час складання необхідно стежити за тим, щоб на деталях не залишилися шматки ганчірки або марлі, що можуть порушити герметичність клапанів.

6.8. Трубки вдиху і видиху промивають кип’яченою водою температурою 40-50° С не менше двох разів, після чого дезінфікують спиртом. Спирт заливають усередину і рівномірно розподіляють по внутрішній поверхні трубок. Після оброблення спиртом трубки промивають водою і просушують.

6.9. Дихальний мішок промивають кип’яченою водою температурою 40-50° С не менше двох разів, після чого дезінфікують спиртом. Спирт заливається усередину мішка і рівномірно розподіляється по внутрішній поверхні. Після оброблення спиртом мішок промивають водою і просушують. Легеневий автомат розбирають, деталі його промивають спочатку водою, а потім спиртом, просушують і встановлюють на місце. Редуктори, вентилі основної і резервної подачі розбирають, деталі промивають спиртом і просушують. У внутрішню порожнину корпусу заливають спирт і промивають її, після чого просушують і роблять складання механізму. Кисневі вентилі обезжирюють після виправлення вентиля, пов’язаного з його розбиранням. Вентиль розбирається, деталі його промивають спиртом і встановлюють на місце. Регенеративні коробки і патрони промивають у прісній воді та просушують, після цього за наявності інфекційних захворювань протирають внутрішні поверхні марлею, змоченою спиртом.

6.10. Водолазна вовняна білизна і предмети теплого одягу, що одягають водолази під час спусків під воду, повинні періодично пратися. У разі появи у водолазів інфекційних та шкіряних захворювань водолазна вовняна білизна, предмети теплого одягу і поролонові костюми здаються на дезінфекцію.

6.11. Повітряні балони компресорних водолазних станцій, сховища повітря рекомпресійних камер один раз на рік підлягають огляду (номер1). Забруднені відсіки декомпресійних камер дезінфікують мильним розчином із наступним обмиванням поверхонь прісною водою, нагрітою до температури 40-50° С.

6.12. Під час спусків в умовах хімічного або радіоактивного зараження води і повітря водолазне спорядження та засоби забезпечення спусків піддаються забрудненню хімічними і радіоактивними продуктами та можуть тривалий час залишатися джерелом зараження. Тому під час водолазних робіт і після їх закінчення водолази проводять повну або часткову дегазацію і дезактивацію забруднених частин водолазного спорядження і засобів забезпечення спусків під керівництвом спеціаліста військ радіаційно-хімічної безпеки.

6.13. Часткова дегазація і дезактивація проводяться під час кожного виходу водолаза з води видаленням основної маси отруйних і радіоактивних речовин із зовнішніх поверхонь частин спорядження і засобів забезпечення спусків з метою повторного використання цього спорядження. З водолаза, що вийшов із води, знімають спорядження і старанно оглядають. У разі виявлення на ньому масляних плям перевіряють, чи немає в них отруйних речовин. Якщо в них виявляться отруйні речовини, проводять дегазацію тампонами з ганчір’я, змоченими у відповідному дегазаторі. За відсутності дегазатора плями видаляють тампонами, змоченими в органічних розчинниках (дихлоретані, бензині, гасі тощо), із наступним обмиванням обробленого місця водою. Якщо плям не виявлено, то спорядження обмивають чистою водою.

6.14. Дезактивація проводиться обмиванням водолазного спорядження і засобів забезпечення спусків незараженою водою з пожежного шланга або з цебер із застосуванням мочалок або щіток із наступним обробленням дезактивуючими розчинами.

6.15. Водолазні шланги, кабелі, сигнальні кінці дегазують і дезактивують в міру їхнього вибирання з води під час підйому водолаза. Водолазні сорочки перед початком дегазації і дезактивації попередньо з’єднують із шоломами, а скафандри підвішують.

6.16. Повні дегазація і дезактивація водолазного спорядження та засобів забезпечення спусків проводяться після закінчення водолазних спусків на спеціально відведеній ділянці після виходу із зараженого району. Особовий склад, що залучається до проведення повної дегазації і дезактивації, повинен бути в засобах індивідуального захисту та виконувати загальні правила безпеки дегазаційних і дезактиваційних робіт. Спорядження і засоби забезпечення спусків розташовують так, щоб усі поверхні були легко доступними для оброблення. Для запобігання потраплянню зараженої води на внутрішню поверхню водолазної сорочки її з’єднують із шоломом, апендикс гідрокомбінезона заджгутовують, клапани закривають, штуцери заглушують, а регенеративні патрони закривають заглушками. Оброблення проводиться дегазуючими і дезактивуючими розчинами з одночасним протиранням щітками. Особливо старанно протирають шви сорочок, гідрокомбінезонів і поглиблення в металевих частинах спорядження. Після оброблення розчини змивають знезараженою водою.

6.17. Повна дезактивація перевіряється дозиметристом підрозділу радіохімічного захисту. Якщо зниження ступеня зараженості не доведено до встановлених норм, то дезактивацію проводять повторно. Якщо повторна дезактивація не дає необхідних результатів, частини водолазного спорядження і засоби забезпечення спусків розташовують у відведених місцях збереження для природного зниження ступеня радіоактивної зараженості.

1.1. Вимоги цієї Інструкції обов’язкові для штатних лікарів спеціальної фізіології та осіб, що здійснюють медичне забезпечення водолазних спусків відповідно до кваліфікаційних вимог і функціональних обов’язків.

1.2. В ЗС України медичне забезпечення водолазних спусків та робіт, а також водолазів в період між водолазними спусками та роботами, покладається на штатних лікарів спеціальної фізіології. За відсутності штатного лікаря спеціальної фізіології наказом командира корабля і організації ЗС України медичне забезпечення водолазних спусків та робіт може бути покладене на лікаря загальної практики (або іншої спеціальності), фельдшера, які пройшли відповідну підготовку зі спеціальної фізіології. Медичне забезпечення експериментальних і навчальних водолазних спусків на кораблях і в організаціях ЗС України покладається тільки на штатних лікарів спеціальної фізіології.

1.3. Лікарі спеціальної фізіології мають право забезпечувати усі види водолазних спусків та робіт на будь-які глибини. Лікарі загальної практики (або іншої спеціальності), фельдшери мають право забезпечувати водолазні спуски та роботи на глибини до 60 м (крім експериментальних і навчальних водолазних спусків).

Лікарем спеціальної фізіології є лікар, який обіймає штатну посаду "лікар спеціальної фізіології", пройшов спеціалізацію або курси тематичного вдосконалення за циклом "спеціальна фізіологія" у відповідному вищому медичному навчальному закладі та здав залік ВКК. Лікарі загальної практики (або іншої спеціальності), фельдшери, які залучаються до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт, також повинні пройти спеціалізацію або курси тематичного вдосконалення за циклом "спеціальна фізіологія" у відповідному вищому начальному закладі та здати залік ВКК. Їх допуск до самостійного забезпечення водолазних спусків та робіт оформляється наказом командира корабля і організації ЗС України після проходження відповідної підготовки зі спеціальної фізіології та отримання акта ВКК.

1.4. Штатна посада лікаря спеціальної фізіології прирівнюється до штатної водолазної посади, тому що передбачає необхідність щомісячної обов’язкової участі у тренувальних спусках у водолазних барокамерах. Регулярне (щомісячне) проведення тренувальних спусків в барокамері зумовлено необхідністю підтримки лікарями спеціальної фізіології стійкості до наркотичного впливу азоту та постійної тренованості з надання допомоги захворілому водолазу. Обов’язкова норма годин тренувальних спусків у водолазній барокамері для штатних лікарів спеціальної фізіології - 40 годин на рік.

Лікарі спеціальної фізіології, а також особи, що залучаються до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт, за висновком ВКК по огляду водолазів повинні бути придатними за станом здоров’я до перебування у водолазних барокамерах під тиском до 1 мПа (10 кгс/см-2 або 100 мм вод.ст.).

1.5. Штатні лікарі спеціальної фізіології повинні проходити ВЛК по огляду водолазів щороку, а інші особи, що залучаються до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт, безпосередньо перед здачею заліку ВКК на допуск до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт.

1.6. Щороку штатні лікарі спеціальної фізіології та інші особи, вказані в пунктах 1.2 та 1.3 цієї глави здають залік ВКК на допуск до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт. У допуску обов’язково вказуються: глибини забезпечення (20, 45, 60 м або гранична глибина), типи водолазного спорядження, види спусків та робіт.

1.7. Для більш ретельного вивчення умов водолазної праці і подальшого вдосконалення питань медичного забезпечення водолазних спусків та робіт лікарям спеціальної фізіології рекомендується проходити додаткове навчання та отримувати водолазну кваліфікацію, мати допуск та періодично брати участь у спусках під воду у всіх типах водолазного спорядження (за можливості, також і в жорстких водолазних пристроях). Командири кораблів і організацій ЗС України зобов’язані сприяти лікарям спеціальної фізіології в отриманні і вдосконаленні ними водолазної кваліфікації.

1.8. Офіцери медичної служби, які обіймають штатні посади лікарів спеціальної фізіології та виконали встановлені щорічні нормо-години тренувальних спусків у барокамері, мають право на додаткову відпустку відповідно до діючого законодавства.

1.9. Медичне забезпечення водолазних спусків та робіт у ЗС України включає проведення загальних і спеціальних медичних заходів. Загальні медичні заходи проводяться відповідно до вимог цієї Інструкції та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджено наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (із змінами).

Спеціальні медичні заходи, обумовлені особливостями водолазної праці, проводяться відповідно до вимог цього розділу. Ці заходи включають:

медичне забезпечення водолазних спусків;

медичне забезпечення водолазів у період між водолазними спусками.

2.1. Медичне забезпечення водолазних спусків та робіт на малі і середні глибини включає:

медичний огляд та опитування водолазів щодо скарг на стан здоров’я перед спуском;

контроль за приготуванням дихальних газових сумішей;

проведення аналізів повітря, дихальних газових сумішей, регенеративних і поглинальних речовин;

санітарно-гігієнічний контроль за підготовкою і використанням водолазного спорядження, жорстких водолазних пристроїв і барокамер;

контроль за самопочуттям водолазів під час роботи під водою;

вибір режимів декомпресії і контроль за їх проведенням;

надання медичної допомоги водолазам та їх лікування у разі захворювань і травм;

контроль за встановленим режимом праці і відпочинку водолазів;

облік і звітність щодо професійних захворювань водолазів.

2.2. Результати медичного огляду та опитування водолазів щодо скарг на стан здоров’я заносяться у Контрольний аркуш опитування та медичного огляду водолазів перед початком водолазних спусків (додаток 29) та графу 16 Журналу водолазних робіт (додаток 1) у вигляді записів: "Допущений" або "Не допущений внаслідок... (вказується причина)".

Протипоказаннями до водолазних спусків є:

скарги на стан здоров’я;

відмова водолаза від спуску (з будь-яких причин);

незадовільний морально-психологічний стан, нервово-психічне збудження;

ознаки алкогольного сп’яніння, впливу наркотичних, психотропних речовин та їх наслідки.

За наявності скарг на стан здоров’я водолази направляются на огляд лікаря спеціальної фізіології (лікаря військової частини) для вирішення питання про допуск до подальших спусків або обстеження та лікування. Крім того, водолазів не допускають до спусків, якщо немає висновку ВЛК по огляду водолазів на поточний рік в медичній книжці водолаза Збройних Сил України (додаток 30).

2.3. Після перенесених професійних водолазних захворювань, що закінчилися повним одужанням, лікар спеціальної фізіології на підставі результатів спостережень і консультацій звільняє водолаза від спусків під воду (рахуючи з дня закінчення лікувальної рекомпресії або інших лікувальних заходів, що проводилися під час захворювання) на такі строки:

отруєння киснем, вуглекислим і вихлопними газами - 7 діб;

декомпресійна хвороба легкої форми - 10 діб;

декомпресійна хвороба середньої форми - 15 діб;

декомпресійна хвороба важкої форми - 20 діб.

Після баротравми легенів і декомпресійної хвороби із синдромом Меньєра період звільнення від спусків під воду або придатність до водолазних спусків визначає ВЛК по огляду водолазів.

Після інших захворювань строки звільнення водолаза від спусків під воду встановлює лікар спеціальної фізіології на підставі висновку лікаря-фахівця закладу охорони здоров’я.

2.4. Лікар спеціальної фізіології або інша особа, що здійснює медичне забезпечення водолазного спуску та робіт, повинна стежити за правильним вибором газів і дихальних сумішей залежно від глибини спуску і виду водолазного спорядження. Аналізи повітря, регенеративних і поглинальних речовин проводять відповідно до вимог додатка 17 до цієї Інструкції. Результати аналізу повітря, регенеративних і поглинальних речовин заносять в журнал обліку.

2.5. Санітарно-гігієнічний контроль за підготовкою і використанням водолазного спорядження, жорстких водолазних пристроїв і барокамер включає спостереження за своєчасністю і якістю їх дезінфекції. Контроль за самопочуттям водолазів під час роботи під водою здійснюється шляхом періодичних (не рідше ніж через 4-5 хвилин) запитів про самопочуття по телефону або сигнальному кінцю. У разі поганого самопочуття водолаза або за відсутності відповіді на черговий запит про самопочуття повинні негайно вживатися всі необхідні заходи з надання допомоги водолазові.

2.6. Режим декомпресії обирають окремо для кожного спуску водолаза (водолазів) відповідно до таблиці режимів декомпресії водолазів після спусків на малі і середні глибини та правила їх застосування (додаток 31). В процесі декомпресії точність утримання глибини (тиску) повинна бути не менше ±0,5 м. Якщо водолаз під час підйому за режимом декомпресії пропустить першу зупинку, його необхідно щонайшвидше (протягом 3 хвилин) спустити на глибину на 4 м нижче першої зупинки, вказаної в обраному режимі. На цій зупинці водолаза витримують 5 хвилин, а потім проводять декомпресію за продовженим режимом (час підйому, зворотного занурення і перебування на ґрунті на 4 м нижче першої зупинки зараховується як час перебування на ґрунті).

10 м - 4 хвилини; 8 м - 5 хвилин тощо.

2.7. Якщо під час підйому за режимом декомпресії водолаз сплив на поверхню, його необхідно знову спустити на ґрунт, протримати там 5 хвилин, а потім піднімати за продовженим режимом декомпресії відповідно до загального часу перебування водолаза на ґрунті плюс час підйому, спливання на поверхню, зворотного занурення і повторного перебування на ґрунті.

2.8. Під час лікування професійних водолазних захворювань використовується водолазна аптечка відповідно до опису водолазної аптечки (додаток 32). За стан і своєчасне поповнення витрачених матеріалів аптечки відповідає командир водолазного підрозділу, а контроль здійснює начальник медичної служби корабля і організації ЗС України.

2.9. На всіх хворих водолазів оформляють карту обліку водолазного захворювання (додаток 33) в трьох екземплярах. Два примірники картки надсилаються разом з хворим водолазом лікарю спеціальної фізіології, який проводить лікування постраждалого. Заповнення картки проводить особа, що здійснювала медичне забезпечення водолазних спусків. Картка повинна зберігатися у начальника медичної служби корабля і організації ЗС України протягом 5 років.

3.1. Медичне забезпечення водолазів у період між водолазними спусками та роботами включає:

щорічний медичний огляд із записом результатів в медичну книжку водолаза і журнал протоколів ВЛК по огляду водолазів;

щомісячні медичні огляди водолазів;

надання медичної допомоги із записом діагнозу і проведеного лікування в медичну книжку водолаза і амбулаторний журнал;

контроль за режимом праці і відпочинку;

контроль за харчуванням водолазів;

контроль за фізичною підготовкою.

3.2. Контроль за режимом праці і відпочинку водолазів здійснюється за участю лікаря спеціальної фізіології. Лікар бере участь у складанні планів водолазних спусків і щоквартальних перевірок фактичної участі водолазів у водолазних спусках. Режим відпочинку водолазів після перебування під водою наведено в таблиці 22.

Важкими вважаються вантажні і такелажі роботи, перенесення ваги. Протягом часу, вказаного в графі "Звільнення від важкої роботи", водолази можуть готувати спорядження до спуску і залучатися до забезпечення спусків інших водолазів.

Повним відпочинком водолазів до і після спусків вважається звільнення їх від усіх видів робіт. У цей період допускається тільки медичний огляд. Після добового чергування і нічної вахти водолази протягом 12 годин до спусків не допускаються.

3.3. Після експериментальних водолазних спусків, пов’язаних з випробуваннями нового спорядження, техніки, режимів декомпресії, обов’язковий час перебування водолазів на кораблі і організації ЗС України незалежно від глибини спуску повинен складати одну добу. Тривалість відпочинку водолазів може бути збільшена у разі спусків малотренованих водолазів, а також після виконання важких підводних робіт. Під час цілодобових водолазних робіт водолази кожної зміни повинні спати не менше 8 годин на добу. Зменшувати тривалість відпочинку водолазів до 4-6 годин дозволяється у випадках, пов’язаних з рятуванням особового складу аварійного об’єкта і наданням допомоги аварійному водолазу.

3.4. Харчування водолазів повинне бути організоване так, щоб кожен водолаз мав можливість отримувати гарячу їжу за 2 години до початку спуску, а також відразу після підйому на поверхню. У разі тривалої декомпресії в барокамері (більше 5-6 годин) і лікувальної рекомпресії гаряча їжа передається в камеру. Їжа повинна бути висококалорійною і не надмірною за кількістю. У раціон харчування в день спусків не повинні входити продукти, що викликають інтенсивне газоутворення в кишечнику.

3.5. Фізична підготовка водолазів проводиться в години навчань, передбачені розпорядком дня.

Під час фізичної підготовки і занять спортом переважно увага повинна приділятися тим видам, які розвивають силові якості і витривалість (плавання, важка атлетика, біг, гімнастика, боротьба). Заняття боксом водолазам не рекомендуються.

Розпочато__________________ 20 ___ р.

Закінчено __________________ 20 ___ р.

1. Журнал водолазних робіт є офіційним документом для записів спусків і підводних робіт, що виконуються водолазами. Записи в журналі є підставою для виплати грошової винагороди за водолазні роботи та заповнення особистих книжок водолазів. Аркуші журналу повинні бути пронумеровані. Журнал повинен бути прошнурований, зареєстрований і скріплений печаткою командира військової частини, організації, які входять до структури МО України.

2. Записи в журналі робляться командиром спуску і водолазами чітко та розбірливо, без підтирань. Забороняється робити записи про водолазні спуски на окремих аркушах і зошитах.

3. Правильність записів у журналі щомісяця перевіряє і підписує водолазний спеціаліст або інша особа, відповідальна за водолазні спуски.

4. У графі "Дата спуску" роблять записи за кожний день спусків.

5. У графі "Прізвище, ім’я та по батькові" записуються прізвища та ініціали водолазів, що спускаються та страхують.

6. У графі "Місце спуску" записується найменування об’єкта або пункту, де проводяться водолазні роботи.

7. У графі "Стан моря" проставляються бали за метеозведенням або візуальним визначенням.

8. У графі "Глибина" записується глибина місця спуску, обмірювана лотом (глибиноміром).

9. У графі "Температура води, повітря" проставляється температура води і повітря, обмірювана термометром.

10. У графі "Швидкість течії" проставляється швидкість течії в м/с.

11. У графі "Тип спорядження, апарата або барокамери" вказується тип спорядження, апарата або барокамери, в яких готується спуск водолазів.

12. У графі "Номер апарата" проставляються номери апаратів для роботи під водою і для кисневої декомпресії.

13. У графі "Тиск в балонах" проставляється фактичний тиск газів у балонах апаратів перед спуском у кгс/см-2.

14. У графі "Встановлений тиск" проставляється фактичний встановлений тиск редуктора апарата перед спуском у кгс/см-2.

15. У графі "Подача через робочу/аварійну дюзи" проставляється заміряна перед спуском подача через робочу (у чисельнику) і аварійну (у знаменнику) дюзи апарата в л/хв.

16. У графі "Зміст кисню/двоокису вуглецю в регенеративній речовині" проставляються за даними хімічного аналізу регенеративної речовини складова кисню (у чисельнику) і складова діоксиду вуглецю (у знаменнику) у л/кг.

17. У графі "Зміст двоокису вуглецю в ХП-І" проставляється за даними хімічного аналізу хімічного поглинача складова двоокису вуглецю у л/кг.

18. Перед кожним спуском проводиться робоча перевірка спорядження та засобів забезпечення. До початку спуску заносяться у відповідні графи параметри апарата; про зроблену перевірку і про одержання інструктажу з безпеки спусків ставиться підпис особи, що робила перевірку, в графі "Підпис водолаза під час проведення робочої перевірки спорядження або барокамери".

19. У графі "Результати опитування (медичного огляду) водолаза перед спуском" робиться оцінка про допуск водолаза до спуску.

20. У графі "Початок спуску" проставляється час початку занурення водолаза під воду (записується відразу в момент занурення).

21. У графі "Час роботи на ґрунті" записується час фактичного перебування водолаза на ґрунті (на заданій глибині).

22. У графі "Закінчення спуску" записується час закінчення декомпресії незалежно від способу її проведення.

23. У графі "Загальний час спуску" записується час з моменту початку спуску до закінчення декомпресії водолаза.

24. В останній графі коротко записується характер роботи або причини невиконання завдання, якщо воно мало місце.

25. Графи 8, 9, 10, 11, 12 заповнюють водолази, що спускаються, або командир спуску за даними, представленими водолазами, що спускаються.

26. Графи 13 і 14 заповнюють водолази, що спускаються, або командир спуску за даними лікаря спеціальної фізіології або особи, що здійснює медичне забезпечення спуску.

27. Графу 15 заповнює особа, що робила робочу перевірку водолазного спорядження або барокамери.

28. Графи 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22 і 23 заповнює командир спуску.

29. Після закінчення спусків кожного календарного дня командир спуску уздовж рядка під прізвищем останнього водолаза, що спускався, робить запис і ставить свій підпис. Наприклад: "Самопочуття водолазів після виходу з води - добре. Командир спуску капітан 2 рангу (підпис) Гавриш".

30. Журнали водолазних робіт після їх заповнення зберігаються протягом 5 років.

Витяг склав ________________________ Витяг перевірив ___________________________

__________ 20 __ р.

Відповідно до Інструкції з водолазних робіт у Збройних Силах України

та програми підготовки ВКК військової частини __________________

Комісія в складі:

____________________________________________________________________________

(водолазні кваліфікації, військові звання, прізвища, імена, по батькові членів комісії)

провела перевірку знань з водолазної справи, водолазної медицини та правил

водолазної служби. В результаті чого встановлено:

Голова комісії: ________________________________________________________________

Члени комісії: ________________________________________________________________

____________________________________________________________________________

(військові звання, ініціали, прізвища)

Центральна водолазна кваліфікаційна комісія ___________ провела перевірку знань керівного складу корабля (водолазного складу військової частини ___________).

При цьому були отримані такі оцінки:

За результатами перевірки знань ЦВКК __________ вважає за можливе:

1. Допустити до керівництва водолазними роботами на глибинах до ______ м у спорядженні СВУ-3:

2. Допустити до керівництва водолазними роботами, спусками на глибини до 40 м у спорядженні СВУ-3, 3-х БВС, СЛВІ-71 та їх медичним забезпеченням, тренувальними спусками в барокамерах на повітрі на глибинах до 100 м, а також до спусків під воду на глибини, встановлені (за медичними показаннями) ВЛК у спорядженні СВУ-3, 3-х БВС, СЛВІ-71 та тренувальних спусків у барокамері на глибини до 100 м, підтвердити водолазну кваліфікацію "водолазний спеціаліст":

3. Допустити до медичного забезпечення водолазних спусків на глибинах до 20 м:

Тема (назва вправи) ___________________________________________________________

Мета (роботи, що виконуються) _________________________________________________

Час проведення ____________ Місце проведення __________________________________

Глибина місця спусків ___________ Фактична глибина спусків ______________________

Тип водолазного спорядження __________________________________________________

Стан моря _____________ Температура води ________ Температура повітря ___________

Вітер (напрям, швидкість) _______________ Течія ______________________

Командир спуску ___________ Особа, що здійснює медичне забезпечення _____________

Склад учасників:

на зв’язку ___________________________________________________________________,

на подачі повітря _____________________________________________________________,

на сигнальному кінці (шланг-кабелі) _____________________________________________,

на барокамері ________________, засіб доставки до барокамери ______________________

Водолази:

Контрольні питання __________________________________________________________

Заходи безпеки _______________________________________________________________

Командир спуску _____________________________________________________________

(військове звання, підпис, ініціали, прізвище)

Висновки ____________________________________________________________________