Ця інструкція установлює ветеринарно-санітарні заходи у випадках спалаху захворювання птиці на віспу у господарствах різної форми власності, порядок проведення профілактичних заходів щодо недопущення захворювання птиці на віспу, порядок внутрішньогосподарського використання або подальшої реалізації одержаних м'ясопродуктів від забою птиці при віспі та є обов'язковою для використання птахопідприємствами всіх форм власності і відомчої підпорядкованості, громадянами (у тому числі індивідуальними підприємствами без утворення юридичної особи), діяльність яких здійснюється у сфері птахівництва.

1.1. Віспа птиці (контагіозна епітеліома, дифтерія птиці) - це інфекційне захворювання птиці, яке характеризується віспяною екзантемою, дифтерійними ураженнями слизових оболонок ротової порожнини, верхніх дихальних шляхів та кон'юнктивітом.

1.2. Віспою хворіють кури, голуби, канарки, шпаки, фазани, індики, гуси, качки, цесарки, павичі, перепілки, горлиці, папуги, зяблики, горобці, чайки.

1.3. Збудником захворювання є ДНК-вмісний вірус. Розрізняють 4 різновиди вірусу: курей, індиків, голубів та канарок. Вірус належить до роду Avipoxvirus підсімейства Chordopoxvirinae сімейства Poxviridae. Розмір його - 330 х 240 нм (нанометрів).

1.4. У віріоні віспи курей та голубів мають місце комплементзв'язувальні антигени, гемаглютинини та преципітини. Антигени вірусів віспи птиці ідентичні антигенам вірусів віспи корів, міксоматозу кролів.

1.5. Штами вірусу віспи птиць суттєво відрізняються між собою за спектром патогенності та ступінню вірулентності.

1.6. Віруси віспи птиці мають ряд подібних біологічних властивостей. Вони чутливі до високої температури, етилового спирту. Вірус гине при 50 град. С протягом 30 хвилин, при 60 град. С - за 8 хвилин, при 100 град. С - миттєво, у 2%-му розчині їдкого натрію, 3%-му крезолі, 2 %-му хлорному вапні - протягом 2-3 хвилин. Чутливий до хлороформу, інактивується 1%-им розчином їдкого калію. Зберігає свою активність протягом 9 діб у 1%-му фенолі та формаліні у розведенні 1:1000.

У злущених клітинах епітелію (віспинках) вірус зберігає життєздатність при температурі мінус 15 град. С протягом двох і більше років, при 0 град. С - до 1,5 року, при температурі плюс 22 град. С - понад місяць. У замороженому м'ясі виживає до 2 років. Ліофілізований вірус зберігається понад 10 років.

1.7. Основним джерелом інфекції є хвора птиця. Зараження відбувається при контакті з хворими, через забруднені вірусом корми, воду, підстилку, годівниці, інвентар, одяг обслуговувального персоналу тощо. Вірус потрапляє у зовнішнє середовище із злущеним епітелієм, слизовими виділеннями із ротової та носової порожнин, очей, з послідом.

1.8. Переносником вірусу може бути синантропна птиця, гризуни та комахи-гематофаги. В організмі комарів вірус не розмножується, але може зберігатися понад 200 днів, в організмі кліщів (орнітодорусів) - 97 днів, у персидських кліщів - 30 днів, у клопів та мух-жигалок - 20 днів.

1.9. У організм птиці збудник потрапляє через пошкоджену шкіру та слизові оболонки. Спалахи віспи птиці проявляються у вигляді ензоотії, яка інколи набуває характеру епізоотій. Захворювання виникає незалежно від пори року, частіше спостерігається восени, взимку та ранньою весною.

1.10. Інкубаційний період триває 4-10 днів, рідше - до 20 днів. Установлено 4 форми прояву віспи птиць: віспяна (шкірна), дифтерійна, змішана та дуже рідко - атипова або прихована з ураженням внутрішніх органів.

Захворювання протікає в основному підгостро, інколи - хронічно, рідко - гостро.

При віспяній формі на шкірі гребінця, сережок та інших оголених частинах ніг та тіла птиці, навколо клоаки, дзьоба та носових отворів з'являються круглі, на початку блідо-жовті, а потім червоні плями, які поступово перетворюються у бородавчаті утворення (струпи, нарости), вкриті кров'янистим струпом. Хвора птиця в'яла, пригнічена, втрачає апетит, пір'я скуйовджене. Тривалість хвороби - близько 6 тижнів. Летальність дорослих курей може становити 10-20%, а молодняку досягає до 50-70%.

При дифтерійній формі хвороби уражаються слизові оболонки ротової та носової порожнин, підочні ямки. Дифтерійні плівки утворюються під язиком чи по його краях, на щоках, кутах ротової порожнини, уздовж піднебінної щілини, гортані та трахеї. Летальність - до 50-70%.

При змішаній формі віспи птиць відмічають ознаки і шкіряної, і дифтерійної форм.

При атиповій (прихованій) формі зміни на шкірі не виражені, у той самий час у внутрішніх органах вони значні. У печінці виявляють дрібні жовтуваті вузлики, легені набряклі, на епікарді та серозних оболонках видно крапчасті крововиливи, слизова оболонка кишечнику рихла, плямиста з крововиливами.

При хронічній формі перебігу віспи птиці спостерігають переродження печінки, нирок, серця, селезінка бубнявіє і набуває коричнево-сірого кольору. Трупи загиблої птиці виснажені, що також характерно для прихованої форми хвороби.

2.1. Діагноз встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних спостережень, патолого-морфологічних, гістологічних, серологічних, вірусологічних досліджень та постановки біопроби.

2.2. Наявність типових віспяних уражень шкіри спрощує постановку діагнозу. Значно складніше ставити діагноз при локалізації уражень у ротовій та носовій порожнинах, інфраорбітальному синусі, у внутрішніх органах (шлунку, кишечнику, печінці, нирках). У такому разі відбирають патологічний матеріал для постановки біопроби та виготовлення мазків для виявлення віспяних віріонів та проведення ряду інших лабораторних досліджень.

2.3. Вірусологічними дослідженнями на курячих ембріонах виділяють вірус.

2.4. Гістологічними дослідженнями виявляють присутність тілець Борреля та Боллінгера, які є специфічними при наявності вірусу віспи.

2.5. Серологічну ідентифікацію проводять у реакції дифузної преципітації (РДП), зустрічного імунного електрофорезу (ЗІЕФ) та імунофлуоресценції (ІФ).

2.6. Серологічну діагностику проводять за допомогою реакції непрямої гемаглютинації (РНГА), РДП та імуноферментного аналізу (ІФА).

2.7. Для встановлення остаточного діагнозу ставлять біопробу на 3-4-місячних курчатах, які раніше не хворіли віспою та не щеплювались проти віспи. При позитивному результаті на 5-6 день після зараження на гребінці проявляються характерні віспинки, а на гомілці - характерний для віспи фолікуліт.

2.8. У лабораторію для дослідження направляють патологічний матеріал, трупи загиблої чи тушки вимушено забитої птиці. Патологічний матеріал беруть тільки одноразовими або стерильними інструментами в одноразові пластикові пробірки з кришками або стерильні пробірки (флакони) з гумовими корками, пакують в окремі пакети з номерами або написами і доставляють у лабораторію у ємності з льодом протягом 24-х годин. Зберігати матеріал можна не більше 7 днів при температурі 4 град. С та 10-12 місяців при температурі мінус 18-20 град. С. Трупи птиці завертають у декілька шарів марлі чи тканини, що змочена 5%-им розчином хлораміну, і поміщають у тару, опечатують і в той самий день (не пізніше 24 годин після взяття) доставляють у лабораторію в спеціальному продезінфікованому та опломбованому контейнері з дотриманням заходів, що роблять неможливим розповсюдження збудника.