- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Наказ
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ
ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА СПОЖИВЧОЇ ПОЛІТИКИ
Н А К А З
24.12.2004 N 289
Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
25 січня 2005 р.
за N 95/10375
Про затвердження Технічного регламенту з підтвердження відповідності паковання (пакувальних матеріалів) та відходів паковання
Відповідно до Закону України
"Про підтвердження відповідності", постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року
N 2022 "Про делегування Державному комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики повноважень на затвердження нормативно-правових актів" та з метою забезпечення високого рівня захисту довкілля шляхом удосконалення системи переробки та утилізації паковання і відходів паковання НАКАЗУЮ:
1. Затвердити Технічний регламент з підтвердження відповідності паковання (пакувальних матеріалів) та відходів паковання (додається).
2. Доручити АТ "ВНДІХімпроект" Мінпромполітики України (Миголь В.І.), яке веде секретаріат технічного комітету ТК 120 "Пакування, тара, пакувальні матеріали", здійснювати розробку та перегляд національних стандартів, що можуть сприйматись як доказ відповідності вимогам Технічного регламенту з підтвердження відповідності паковання (пакувальних матеріалів) та відходів паковання.
3. Управлінню стандартизації (Нелепов А.А.) забезпечити щорічне внесення до Плану державної стандартизації робіт з розробки та перегляду національних стандартів, що можуть сприйматись як доказ відповідності вимогам Технічного регламенту з підтвердження відповідності паковання (пакувальних матеріалів) та відходів паковання.
4. Державному підприємству "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" (Жарков Ю.В.) забезпечити публікацію в "Бюлетені інформаційних матеріалів зі стандартизації, метрології та сертифікації" переліку уповноважених органів з підтвердження відповідності та національних стандартів, що можуть сприйматись як доказ відповідності вимогам Технічного регламенту з підтвердження відповідності паковання (пакувальних матеріалів) та відходів паковання.
5. Департаменту технічного регулювання (Онопрієнко В.В.):
5.1. У п'ятиденний термін з дня підписання цього наказу забезпечити його подання на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.
5.2. У тримісячний термін з дня реєстрації в Міністерстві юстиції України цього наказу забезпечити розроблення проекту плану поетапного впровадження Технічного регламенту з підтвердження відповідності паковання (пакувальних матеріалів) та відходів паковання.
6. Відповідальність за виконання цього наказу покласти на директора Департаменту технічного регулювання Онопрієнка В.В.
7. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Черепкова С.Т.
Голова Л.Школьник
ПОГОДЖЕНО:
Міністерство охорони
навколишнього природного
середовища України
Заступник Міністра А.Гриценко
Державний комітет України
з питань регуляторної
політики та підприємництва
Голова Ю.Авксентьєв
Міністерство промислової
політики України
Перший заступник Міністра А.І.Мангул
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Держспоживстандарту
України
24.12.2004 N 289
Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
25 січня 2005 р.
за N 95/10375
ТЕХНІЧНИЙ РЕГЛАМЕНТ
з підтвердження відповідності паковання (пакувальних матеріалів) та відходів паковання
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Модулі оцінки відповідності, що наводяться у Технічному регламенті, відповідають постанові Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2003 року
N 1585 "Про затвердження Технічного регламенту модулів оцінки відповідності та вимог щодо маркування національним знаком відповідності, які застосовуються в технічних регламентах з підтвердження відповідності".
Дія Технічного регламенту поширюється на:
виробників паковання;
уповноважених виробниками осіб - резидентів України;
осіб, що відповідають за введення паковання в обіг та поводження з відходами паковання (у разі якщо виробник або уповноважена ним особа не проводить діяльності на території України);
центральний орган виконавчої влади, на який покладені функції технічного регулювання в сфері паковання (далі - ЦОВВ);
організації будь-якої форми власності, на які покладені функції з координації та реалізації заходів щодо системи переробки та утилізації паковання та відходів паковання (далі - уповноважені організації);
уповноважені органи із сертифікації, вимоги до яких визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2002 року
N 376 "Про затвердження Порядку надання органам із сертифікації повноважень на проведення робіт з підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері" (далі - уповноважені органи);
спеціалізовані підприємства, що мають ліцензії на збирання й заготівлю відходів як вторинної сировини та умови для надання послуг із збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (паковання) (далі - спеціалізовані підприємства).
Технічний регламент стосується всього паковання, що розміщено на ринку в Україні, та всіх відходів паковання незалежно від того, чи використовувались та створювались вони на промисловому, комерційному, офісному рівнях, у крамницях, побутових службах чи в домашньому господарстві або на будь-якому іншому рівні незалежно від матеріалу, що використовується.
1.2. Технічний регламент має за мету гармонізувати національні заходи щодо системи переробки та утилізації паковання та відходів паковання для того, щоб, з одного боку, запобігти будь-якому впливу на довкілля або зменшити такий вплив і таким чином забезпечити високий рівень захисту довкілля та, з іншого боку, забезпечити функціонування внутрішнього ринку та уникнення перешкод для торгівлі та порушення чи обмеження конкуренції в межах держави.
1.3. Технічний регламент встановлює положення, що мають на меті, по-перше, запобігати створенню відходів паковання, а по-друге, забезпечувати вторинне використання паковання, вторинну переробку та інші форми відновлення відходів паковання, що сприятиме суттєвому зменшенню остаточного видалення таких відходів.
2. ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ
У Технічному регламенті застосовують терміни в такому значенні:
2.1. Паковання - усі продукти, вироблені з будь-яких матеріалів будь-якої природи, що використовуються для вміщення, захисту, переміщення, доставки та презентації товарів, від сировини до готових виробів, починаючи від виробника і закінчуючи користувачем чи споживачем.
Паковання складається виключно з:
а) споживчої тари, тобто паковання, що становить товарну одиницю для кінцевого користувача чи споживача в момент купівлі;
б) групової тари, що становить на момент купівлі групу певної кількості одиниць товару незалежно, чи продається остання як така кінцевому користувачу або споживачу, чи вона слугує лише як засіб доповнення у момент продажу; її можна зняти з продукту, не завдаючи шкоди його характеристикам;
в) транспортної тари, що полегшує переміщення та транспортування певної кількості одиниць товару чи згрупованих товарів з метою уникнення механічного пошкодження при транспортуванні. Транспортна тара не включає автомобільні, залізничні, морські чи авіаційні контейнери.
Визначення "паковання" надалі ґрунтується на критеріях, сформульованих нижче:
1) предмети вважаються пакованням, якщо вони задовольняють вищезазначені означення без шкоди іншим функціям, які паковання також може здійснювати, окрім випадків, коли предмет є складовою частиною продукту і необхідний для того, щоб уміщати, підтримувати та захищати цей продукт протягом строку служби, й усі елементи призначені для використання, споживання чи утилізації разом;
2) предмети, розроблені та призначені для наповнення в момент продажу, і предмети разової тари, що продаються, наповнюються та призначені для наповнення в момент продажу, уважаються пакованням за умови, що вони виконують функцію паковання;
3) пакувальні матеріали та допоміжні пакувальні засоби, що інтегровані в паковання, уважаються частиною паковання, у яке вони інтегровані. Допоміжні пакувальні засоби, що приєднані до продукту або долучені до нього та які здійснюють функцію паковання, уважаються пакованням, окрім випадків, коли вони є невід'ємною частиною цього продукту та всі елементи призначені для споживання чи утилізації разом.
2.2. Відходи паковання - будь-яке паковання чи пакувальний матеріал, які утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення, крім виробничих залишків.
2.3. Поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.
2.4. Система перероблення та утилізації відходів паковання - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.
2.5. Запобігання - зменшення кількості та шкідливості для довкілля:
матеріалів та речовин, що містяться в пакованні та відходах паковання;
паковання та відходів паковання під час процесу виробництва, торгівлі, а також на етапах розподілу, розміщення на ринку та утилізації, розвиваючи, зокрема, "чисті" продукти та технології.
2.6. Вторинне використання - будь-яка операція, за допомогою якої паковання, що було розроблено та створено для здійснення в межах свого життєвого циклу мінімальної кількості переміщень чи обігу, повторно наповнюється чи використовується з цією самою метою, задля якої вона була створена, за допомогою чи без допомоги допоміжних продуктів, наявних на ринку, що дають змогу повторно використовувати паковання. Таке повторно використане паковання стає відходами паковання, коли більше не є предметом вторинного використання.
2.7. Оброблення, перероблення - здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних із зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення.
2.8. Вторинне перероблення - переробка за умов виробничого процесу матеріалів, що є відходами для первинної мети або для інших завдань, уключаючи органічну вторинну переробку, але за винятком відновлення енергії.
2.9. Відновлення енергії - використання горючих відходів паковання як засобу генерації енергії шляхом безпосереднього спалювання з іншими відходами чи без них, проте з відновленням тепла.
2.10. Органічне вторинне перероблення - аеробна (компостна) чи анаеробна (біометанізація) обробка за контрольованих умов та із застосуванням мікроорганізмів, частин відходів паковання, що розкладаються під впливом мікроорганізмів, обробка, яка продукує стабільні органічні залишки чи метан. Закопування відходів не вважається формою органічного вторинного перероблення.
2.11. Видалення - здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації.
2.12. Економічні оператори стосовно паковання - постачальники пакувальних матеріалів, виробники паковання та спеціалізовані підприємства, пакувальники та користувачі, імпортери, продавці та дистрибутори.
3. ВИМОГИ ДО ПАКОВАННЯ ТА ВІДХОДІВ ПАКОВАННЯ
3.1. Вимоги до складу та природи паковання, яке підлягає вторинному використанню та відновленню, включаючи вторинне перероблення
3.1.1. Вимоги щодо виробництва та складу паковання
Паковання повинно виготовлятися так, щоб місткість паковання та вага були зменшені до мінімальної адекватної величини для підтримання необхідного рівня безпеки, гігієни та прийнятності для продукту в пакованні та для споживача.
Паковання повинно розроблятися, виготовлятися та реалізовуватися з метою його вторинного використання чи відновлення, уключаючи вторинне перероблення, та з метою мінімізації його впливу на довкілля, коли усуваються відходи паковання та залишки операцій з переробки та утилізації відходів паковання.
Паковання виготовляється так, щоб наявність токсичних та інших шкідливих речовин і матеріалів як складників пакувального матеріалу або будь-яких інших компонентів паковання була мінімізована з урахуванням їх наявності у викидах, золі чи стічних водах, коли паковання або залишки операцій із перероблення та утилізації відходів паковання спалюються або закопуються.
3.1.2. Вимоги до рівня концентрації важких металів, наявних у пакованні:
1) рівні концентрації свинцю, кадмію, ртуті та шестивалентного хрому, що наявні в пакованні чи компонентах паковання, не повинні послідовно перевищувати таких значень:
600 частин на мільйон за вагою;
250 частин на мільйон за вагою;
100 частин на мільйон за вагою.
Терміни досягнення зазначених рівнів концентрації важких металів установлюються планом поетапного впровадження Технічного регламенту;
2) рівні концентрації, зазначені в підпункті 1 пункту 3.1.2, не застосовуються до паковання, що цілком виготовлене з свинцевого кришталю;
3) уповноважені організації визначають умови, згідно з якими зазначені вище рівні концентрації не застосовуються до повторно перероблених матеріалів та циклів продукту, які перебувають в тісному та контрольованому ланцюгу.
3.1.3. Вимоги щодо паковання, яке підлягає вторинному використанню
Водночас повинні бути дотримані такі вимоги:
фізичні властивості та характеристики паковання повинні уможливлювати певну кількість переміщень або обігів за нормальних передбачуваних умов використання;
можливість переробки використаного паковання з метою дотримання вимог охорони здоров'я та безпеки для робочої сили;
виконання вимог щодо паковання, що підлягає відновленню, коли паковання більше не використовується повторно й відтак стає відходами.
3.1.4. Вимоги до паковання, що підлягає відновленню
3.1.4.1. Паковання, що підлягає відновленню, у формі вторинного перероблення матеріалу
Паковання повинно вироблятися в такий спосіб, щоб уможливити вторинне перероблення певного відсотка ваги матеріалів, що використані для виробництва ринкових продуктів, відповідно до чинних стандартів України. Визначення такого відсотка може бути різним залежно від типу матеріалу, з якого паковання складається.
3.1.4.2. Паковання, що підлягає відновленню, у формі відновлення енергії
Відходи паковання, перероблені з метою відновлення енергії, повинні мати мінімально низький показник теплотворності, щоб дозволити оптимізацію відновлення енергії.
3.1.4.3. Паковання, що підлягає вторинному використанню, у формі компостування
Відходи паковання, що підлягають переробці з метою компостування, повинні характеризуватися здатністю розкладатися під впливом мікроорганізмів, що не повинно перешкоджати їхньому окремому збиранню та процесу компостування або діяльності, у яку їх запроваджено.
3.1.4.4. Паковання, що розкладається під впливом мікроорганізмів
Відходи паковання, що розкладаються під впливом мікроорганізмів, повинні характеризуватися тим, що вони мають зазнавати фізичного, хімічного, термального чи біологічного розкладу так, щоб більша частина завершеного компосту цілковито розкладалась на двоокис вуглецю, біомасу та воду.
3.2. Запобігання утворенню відходів паковання
3.2.1 Уповноважені організації додатково до заходів, що запобігають утворенню відходів паковання відповідно до пункту 3.1, можуть запроваджувати інші запобіжні заходи.
Такі заходи можуть складатися з програм та проектів із запровадження відповідальності виробника за мінімізацію впливу на довкілля паковання або подібних заходів, що ухвалюються, якщо це необхідно, після консультації з економічними операторами, та розроблятися з метою поєднання та використання ініціатив, що реалізуються в державі щодо запобіжних заходів.
3.3. Відновлення та вторинне перероблення
3.3.1. Послідовно мають бути досягнуті такі вимоги:
а) від 50 до 65% маси відходів паковання відновлюватимуться чи спалюватимуться на заводах, де спалюються відходи з відновленням енергії;
б) принаймні 60% маси відходів паковання відновлюватимуться чи спалюватимуться на заводах, де спалюються відходи з відновленням енергії;
в) від 25 до 45% загальної маси пакувальних матеріалів, що містяться у відходах паковання, повторно перероблятимуться 15% від маси кожного пакувального матеріалу;
г) від 55 до 80% ваги відходів паковання повторно перероблятимуться;
ґ) мінімальні рівні вторинної переробки матеріалів, що містяться у відходах паковання, складатимуть:
60% маси скла;
60% маси паперу та картону;
50% маси металів;
22,5% маси пластмаси, ураховуючи тільки матеріали, які знов перероблюються у пластмаси;
15% маси деревини.
Терміни досягнення зазначених вимог установлюються планом поетапного впровадження Технічного регламенту.
3.3.2. Заходи та мета, зазначені в пункті 3.3.1, оприлюднюються та є предметом інформаційної кампанії для громадськості та економічних операторів.
3.3.3. Територіальні структурні підрозділи уповноважених організацій надають їм звіт про результати запровадження Технічного регламенту та його вплив на довкілля і на функціонування внутрішнього ринку. У звіті беруться до уваги особливі обставини в кожному регіоні. Він охоплює таке:
а) оцінку ефективності, запровадження та виконання істотних вимог;
б) додаткові запобіжні заходи для зменшення впливу паковання на довкілля, за можливості не погіршуючи його основних функцій;
в) можливу розробку індикатора впливу паковання на довкілля з метою виразити запобіжні заходи щодо відходів паковання у більш простій та ефективній формі;
г) планування запобіжних заходів щодо відходів паковання;
ґ) сприяння вторинному використанню та, зокрема, порівняння витрат і прибутків від вторинного використання та перероблення;
д) намагання зменшити надалі та, якщо необхідно, повністю вилучити з виробництва паковання важкі метали та інші небезпечні матеріали.
До звіту, відповідно, додаються пропозиції з перегляду відповідних положень Технічного регламенту, якщо такі пропозиції до того часу ще не були представлені.
3.3.4. У звіті викладаються питання відповідно до пункту 3.3.3, а також інші питання щодо довкілля, зокрема відповідної стратегії щодо вторинного перероблення та раціонального використання ресурсів.
3.4. Системи повернення, збору та відновлення
3.4.1. Уповноважені організації повинні вжити необхідних заходів для забезпечення створення систем, які передбачають виконання завдань, установлених у Технічному регламенті:
а) повернення та(або) збір використаного паковання та(або) відходів паковання від споживача, іншого кінцевого користувача чи з потоку відходів з метою спрямування його в найбільш відповідні альтернативні напрями діяльності з перероблення та утилізації відходів;
б) вторинне використання, включаючи вторинне перероблення паковання та(або) зібраних відходів паковання.
Ці системи повинні бути відкриті для участі економічних операторів.
Вони також застосовуються до імпортованих продуктів на умовах недискримінації, включаючи детальні домовленості та будь-які тарифи, що встановлюються для доступу до систем та розробляються, щоб запобігти бар'єрам для торгівлі, порушенням конкуренції.
3.5. Система маркування та ідентифікації
3.5.1. Для сприяння збору, сортуванню, транспортуванню, вторинному використанню та відновленню, що включає вторинне перероблення, на пакованні з метою його ідентифікації та класифікації має бути зазначено: відповідна галузь промисловості, тип пакувального(их) матеріалу(ів).
3.5.2. Паковання містить відповідне маркування чи безпосередньо на самому пакованні, чи на ярлику, яке має бути чітко видне та легко розпізнаване. Маркування має бути зносостійке та надійне, включаючи випадки, коли паковання відкрите.
4. СТАНДАРТИЗАЦІЯ
4.1. Відповідно до розділу 3 Технічного регламенту мають бути розроблені національні стандарти, гармонізовані з європейськими та міжнародними нормами, що стосуються:
критеріїв та методології аналізу життєвого циклу паковання;
методів вимірювання та встановлення присутності важких металів та інших небезпечних речовин у пакованні та їх потрапляння в довкілля з паковання та відходів паковання;
критеріїв мінімального вмісту повторно перероблених матеріалів у пакованні для відповідних типів паковання;
критеріїв вторинного перероблення;
критеріїв методів компостування та виробленого компосту;
критеріїв маркування паковання.
5. ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ
5.1. Уповноважені організації вживають необхідних заходів для забезпечення створення баз даних про паковання та відходи паковання.
5.2. Бази даних мають містити інформацію про значення, характеристики та зростання потоків паковання та відходів паковання (уключаючи інформацію про токсичність чи небезпечність пакувальних матеріалів та компонентів, що використовуються для їх виробництва) згідно з додатком 1 з урахуванням особливих проблем малих та середніх підприємств стосовно надання детальних даних.
5.3. Бази даних про паковання та відходи паковання мають ґрунтуватись на об'єктивних відомостях територіальних структур уповноважених організацій.
6. ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ КОРИСТУВАЧІВ ПАКОВАННЯ
Уповноважені організації вживають заходів, щоб користувачі паковання, включаючи, зокрема, споживачів, отримали необхідну інформацію про:
системи повернення, збору та відновлення, що їм доступні;
їхню роль у внесок до вторинного використання, відновлення та вторинного перероблення паковання та відходів паковання;
значення маркування на пакованні, що присутнє на ринку.
Уповноважені організації сприяють проведенню кампаній з інформування та підвищення обізнаності споживачів.
7. МОДУЛІ ОЦІНКИ ВІДПОВІДНОСТІ
7.1. Для оцінки відповідності паковання та відходів паковання застосовуються модулі Aa та F.
................Перейти до повного тексту