Відповідно до статті 30 Закону України від 11.09.2003 "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Закон) Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва здійснила експертизу наказу Міністерства аграрної політики від 15.06.2004 № 228 (далі - Наказ) "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу" (далі - Регламент) та встановила наступне.

Відповідно до пункту 1 Регламенту він є одним з основних документів для організації державного регулювання ринку зерна в Україні, зокрема сертифікації послуг зернових складів із зберігання зерна та продуктів його переробки, і поширюється на юридичних осіб, що мають на праві власності зерносховища, на власників зерна, органи сертифікації послуг зернових складів, на інших суб'єктів підприємницької діяльності, що діють на ринку зерна безпосередньо, і через посилання містить обов'язкові для виконання вимоги до зернового складу, що надає послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки власникам зернових, зернобобових, олійних культур та насіння.

Разом з тим за результатами проведеної експертизи Наказу встановлено, що він має ознаки регуляторного акта відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону, а також з урахуванням вимог статті 3 цього Закону.

Так, підпункт 6.6.3 Регламенту встановлює, що у разі незгоди представника організації, що доставила зерно, чи матеріально відповідальної особи зернового складу з даними аналізу, зробленого лабораторією, у їхній присутності повинен бути зроблений повторний аналіз, а при незгоді з повторним аналізом зразок направляється у добовий термін для аналізу в лабораторію Держконтрольсільгосппроду або передається для аналізу уповноваженому співробітнику Держконтрольсільгосппроду, якщо він є на підприємстві. Результат аналізу, виконаного Держконтрольсільгосппродом, є остаточним.

Підпунктом 7.1.6.2 Регламенту встановлена вимога щодо звітування зернового складу в установленому порядку перед Державним підприємством "Держреєстри України" про використання складських документів на зерно.

Підпунктом 8.5 Регламенту встановлено, що після проведення розрахунків фактичну нестачу порівнюють з виправданою, а різницю записують в акт зачистки за формою № 30 або № 30-а.

Акт зачистки в трьох примірниках підписують члени комісії і пред'являють уповноваженій посадовій особі Держконтрольсільгосппроду України (хлібної інспекції області) для перевірки та затвердження начальником хлібної інспекції області.

Тобто вищезазначені норми Регламенту спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, а також встановлюють вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб.

З вищеприведеного випливає висновок, що питання прийняття Наказу та його дії слід розглядати у контексті Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Водночас статтею 1 Закону України від 01.12.2005 № 3164-IV "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" визначено, що технічний регламент - закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим.

Тобто відповідно до прийнятого у 2005 році Закону України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" (стаття 14) Кабінет Міністрів України затверджує технічні регламенти, якщо їх не затверджено законом, та плани заходів щодо їх застосування.

Пункт 3 Прикінцевих положень містить зобов'язання міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади забезпечити приведення їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом, що не було виконано.

Крім того, статтею 25 Закону України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" визначена вимога щодо перегляду робочою групою протягом п'ятирічного строку з дня їх опублікування в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" прийнятих технічних регламентів, що не було зроблено.

Таким чином, на даний час відсутні правові підстави щодо дії Регламенту, затвердженого Наказом.

Водночас аналіз законодавства та звернень суб'єктів господарювання щодо існуючої в Україні практики свідчить про наявність істотних недоліків у регулюванні питання обов'язковості сертифікації та її процедур. Зокрема, в Україні:

1. сертифікація застосовується до всіх зернових складів, які надають послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки. Зокрема, сертифікація обов'язкова навіть у випадках, коли зернові склади не видають простих та подвійних складських свідоцтв на зерно;

2. сертифікація відбувається суто за технічними параметрами діяльності зернових складів, які встановлено Регламентом. При цьому не враховується фінансова стійкість зернових складів. Для суб'єктів господарювання фінансового сектору відсутність підтвердження належного фінансового стану зернових складів значно зменшує привабливість складських свідоцтв як можливого інструменту застави;

3. Регламент є занадто розпорядчим та детальним навіть у питаннях, що не мають прямого відношення до гарантування належних умов зберігання зерна. Наприклад, пункт 5.3.1 Регламенту ("Автомобільні проїзди") встановлює норми ширини проїзду 3,5 м при односторонньому та 6,0 м при двосторонньому русі транспорту, що, в свою чергу, не впливає на здатність зернового складу повернути зерно, здане йому на тимчасове зберігання. Це надає можливості для зловживань та тиску з боку контролюючих органів та, як наслідок, стимулює перетворення сертифікації на формальність. Натомість у прикладі із шириною автомобільних проїздів вимога щодо відповідності ширини проїздів габаритам транспорту (без цифрового навантаження) могла б значно звузити спектр можливих зловживань;