Велика палата Конституційного Суду України у складі:

Кривенко Віктор Васильович (голова засідання),

Городовенко Віктор Валентинович (доповідач),

Грищук Оксана Вікторівна,

Кичун Віктор Іванович,

Колісник Віктор Павлович,

Лемак Василь Васильович,

Мойсик Володимир Романович,

Олійник Алла Сергіївна,

Первомайський Олег Олексійович,

Петришин Олександр Віталійович,

Різник Сергій Васильович,

Філюк Петро Тодосьович,

Юровська Галина Валентинівна,

розглянула на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів розділу I, абзацу другого підпункту 1 пункту 2 розділу II Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"" від 2 жовтня 2019 року № 145-IX (Відомості Верховної Ради України, 2019 р., № 46, ст. 302).

Заслухавши суддю-доповідача Городовенка В.В. та дослідивши матеріали справи, Велика палата Конституційного Суду України

1. Суб’єкт права на конституційне подання - 51 народний депутат України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів розділу I, абзацу другого підпункту 1 пункту 2 розділу II Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"" від 2 жовтня 2019 року № 145-IX (далі - Закон № 145).

Відповідно до припису розділу I Закону № 145 Верховна Рада України визнала таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 7 липня 1999 року № 847-XIV зі змінами (далі - Закон № 847).

Приписом абзацу другого підпункту 1 пункту 2 розділу II Закону № 145 із частини другої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18 січня 2018 року № 2269-VIII (далі - Закон № 2269) абзац дев’ятнадцятий виключено.

Автори клопотання вважають, що припис розділу I Закону № 145 суперечить статті 1, частині другій статті 6, частинам першій, другій статті 8, частині четвертій статті 13, статті 16, частині першій статті 17, частині другій статті 19, пунктам 33, 36 частини першої статті 85 Конституції України, а припис абзацу другого підпункту 1 пункту 2 розділу II Закону № 145 - частині четвертій статті 13, частині першій статті 17 Конституції України.

На підтвердження своєї позиції суб’єкт права на конституційне подання посилається на Конституцію України, юридичні позиції Конституційного Суду України, міжнародні акти, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України.

2. Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України Ухвалою від 25 листопада 2019 року № 298-3(II)/2019 відкрила конституційне провадження у цій справі.

Велика палата Конституційного Суду України Ухвалою від 28 листопада 2019 року № 54-у/2019 ухвалила розглянути цю справу у формі усного провадження.

3. Велика палата Конституційного Суду України дійшла висновку, що є підстави для закриття конституційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" Велика палата Конституційного Суду України закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання будуть виявлені підстави, визначені статтею 62 цього закону (частина четверта статті 63 ); такими підставами є, зокрема, неналежність до повноважень Конституційного Суду України питань, порушених у конституційному поданні, невідповідність конституційного подання вимогам, установленим цим законом ( пункти 2, 3 статті 62 ).

4. Конституційний Суд України вирішує, зокрема, питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (частина перша статті 147, пункт 1 частини першої статті 150 Конституції України).

Законом України "Про Конституційний Суд України" визначено, що конституційним поданням є подане до Конституційного Суду України письмове клопотання "щодо визнання акта (його окремих положень) неконституційним" (пункт 1 частини першої статті 51 ).

Отже, у конституційному поданні має бути порушене питання, зокрема, щодо визнання неконституційним саме закону України (його окремих приписів).

4.1. Суб’єкт права на конституційне подання, твердячи про невідповідність статті 1, частині другій статті 6, частинам першій, другій статті 8, частині четвертій статті 13, статті 16, частині першій статті 17, частині другій статті 19, пунктам 33, 36 частини першої статті 85 Конституції України припису розділу I Закону № 145, яким визнано таким, що втратив чинність Закон № 847, вказує, зокрема, що "Верховна Рада України <...> проігнорувала законні очікування суспільства, окремих громадян, відмовивши їм в одному з проявів справедливості у праві, сутність якої зводиться до юридичної визначеності правового регулювання щодо такої важливої суспільної категорії як державна власність та наявність переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"; "відбулося руйнування принципу юридичної визначеності, оскільки <...> дії Верховної Ради України спричинили суперечливість правового регулювання в зазначеній сфері та порушили гарантії щодо недопустимості його зміни з порушенням засадничих принципів права, породивши відповідну прогалину". На думку авторів клопотання, припис розділу I Закону № 145 спричиняє неконституційне "самоусунення Верховної Ради України від здійснення конституційно закріплених за нею обов’язків щодо затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, і як наслідок, - реалізації функції парламентського контролю за стратегічним питанням національної безпеки - об’єктами права державної власності".

4.2. Велика палата Конституційного Суду України виходить із того, що пунктом 36 частини першої статті 85 Конституції України визначено повноваження Верховної Ради України щодо затвердження переліку об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, що є важливою та дієвою конституційною гарантією охорони, захисту та збереження таких об’єктів.

Перелік об’єктів, які не підлягають приватизації у зв’язку з їх загальнодержавним значенням, був затверджений Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1995 року № 88/95-ВР, після ухвалення Конституції України перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, було визначено Законом № 847. Верховна Рада України, ухваливши Закон № 145, приписом розділу I якого визнано таким, що втратив чинність, Закон № 847, фактично з 20 жовтня 2019 року (дата набрання чинності Законом № 145) скасувала перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до Закону № 145 протягом трьох місяців із дня опублікування Закону № 145 Кабінет Міністрів України повинен розробити та подати на затвердження Верховній Раді України перелік акціонерних товариств, частка корпоративних прав, що належать державі, у статутних капіталах яких не може бути меншою ніж 50 відсотків + 1 акція, та акціонерних товариств, створених у спосіб перетворення державних підприємств, частка корпоративних прав, що належать державі, у статутних капіталах яких не може бути меншою ніж 50 відсотків + 1 акція ( пункт 5 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення").

У Верховній Раді України 2 вересня 2020 року зареєстровано, зокрема, проект закону України про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (реєстр. № 4020), у Пояснювальній записці до якого вказано, що "фактично склалася ситуація, коли за відсутності переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, питання захисту майнових інтересів держави в цій частині регулюється статтею 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" шляхом визначення окремих категорій державного майна, що не підлягає приватизації"; "крім того, відбулися суттєві зміни як у сфері законодавчого регулювання, так і у фінансово-господарському становищі підприємств, включених до переліків"; "з метою оптимізації та зменшення навантаження на державний сектор економіки, а також посилення контролю держави за збереженням і використанням майна акціонерних товариств, казенних та державних підприємств, установ і організацій, що не підлягають приватизації необхідним є оновлення переліку об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації".