У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення у яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Сповіщення твору, що увійшов як складова частина до іншого цілісного аудіовізуального твору (телевізійного фільму), право на сповіщення якого одержано на законних підставах, за своєю суттю не є позадоговірним використанням авторського твору і не порушує прав організації колективного управління. У такому випадку організація колективного управління має право звертатися до господарського суду з позовом про стягнення авторської винагороди, а не про стягнення компенсації.

Організація колективного управління звернулася до господарського суду з позовом про стягнення компенсації за порушення авторського права на музичний твір (пісню) шляхом його публічного сповіщення під час демонстрації телевізійного серіалу.

У прийнятті судових рішень у справі господарські суди, в тому числі й Вищий господарський суд України, виходили з такого.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.

Згідно зі статтею 50 Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Отже, у відповідних випадках автор музичного твору має право на справедливу винагороду, а якщо має місце неправомірне використання твору - на стягнення компенсації за порушення авторського права.

З огляду на наведене господарські суди, встановивши факт належної передачі відповідних авторських прав на музичний твір організації, що здійснила виробництво аудіовізуального твору (телевізійного фільму), дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності у позивача права заперечувати проти подальшого використання музичного твору у складі аудіовізуального твору та правомірно відмовив у задоволенні позову про стягнення компенсації.

2. Назва твору підлягає охороні як об'єкт авторського права тільки у тому випадку, коли вона є результатом творчої діяльності автора (є оригінальною) і може використовуватися самостійно.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом про заборону відповідачеві використовувати частину назви твору, майнові авторські права на який належать позивачеві, а також просило стягнути на його користь компенсацію за порушення авторського права.

Попередніми судовими інстанціями позовні вимоги задоволено з посиланням на факт використання відповідачем частини назви твору позивача.

За результатами розгляду касаційної скарги у відповідній справі Вищий господарський суд України зазначив таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор - це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

За приписами статті 9 названого Закону частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

Згідно з цією статтею правова охорона надається не будь-якій назві твору (її частині), а лише тій, яка містить ознаки твору, тобто є оригінальною і відображає творчу самобутність її автора (наприклад, різні назви одного й того самого твору - публічного виступу - у вигляді стандартного за виконанням слова "виступ" та назва, викладена в оригінальній віршованій формі, можуть відрізнятися за правовою охороною).

Отже, для правильного вирішення даного спору попереднім судовим інстанціям належало не лише встановити факт використання відповідачем частини назви твору позивача, але й з'ясувати, чи є ця частина результатом творчої праці автора твору (є оригінальною) та чи може вона використовуватися самостійно як твір.

Оскільки зазначені обставини не були встановлені ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами, касаційною інстанцією судові рішення зі справи скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Обрання способу захисту порушеного права здійснює позивач, але господарський суд, приймаючи рішення зі справи, має перевірити відповідність обраного способу закону та призначенню судового захисту.

Товариство як власник торговельної марки "Ч" звернулося до господарського суду з позовом до відповідача (виробника кондитерської продукції) про:

- вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених та введених в обіг під знаком для товарів і послуг "Ч" (далі - знак для товарів і послуг);

- вилучення з цивільного обігу матеріалів та знарядь, які використовувалися відповідачем для виготовлення товарів під знаком для товарів і послуг;

- зобов'язання відповідача опублікувати в газеті повідомлення про порушення права інтелектуальної власності та зміст відповідного рішення суду.

У прийнятті рішення і постанови, згідно з якими позовні вимоги було задоволено повністю, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з доведеності неправомірного використання відповідачем у виробництві одного з видів кондитерської продукції (вафель) торговельної марки позивача, зареєстрованої для ряду товарів і послуг 16, 30, 35 і 43 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 432 Цивільного кодексу України:

- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу;

- суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

- вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

- вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

- опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Відповідно до пункту 4 статті 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи іншій спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього), так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору попереднім судовим інстанціям належало встановити:

- у який спосіб та для яких товарів (послуг), крім вафель, відповідач використовує (використовував) зареєстровану позивачем торговельну марку;

- у частині вилучення з цивільного обігу товарів відповідача, які виготовлені та введені в цивільний обіг під знаком для товарів і послуг, - які саме товари, на думку позивача, підлягають вилученню і у кого (чи є ці особи учасниками даного судового процесу);

- у частині вилучення з цивільного обігу матеріалів та знарядь, які використовувалися відповідачем для виготовлення товарів під знаком для товарів і послуг, - виготовлення яких саме товарів має на увазі позивач; які саме матеріали та знаряддя (засоби), на думку позивача, підлягають вилученню, у кого та яким чином; тривалість і обсяг виробництва та реалізації відповідачем продукції з порушенням прав позивача; чи використовувалися визначені позивачем матеріали та знаряддя переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності.

При цьому позивачем також має бути обґрунтовано вимогу щодо здійснення відповідної публікації в конкретному друкованому виданні.

Проте оскільки зазначені обставини не було встановлено ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами, касаційною інстанцією судові рішення зі справи скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Суб'єктом права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) може бути лише підприємницьке товариство.

Адвокатське об'єднання звернулася до господарського суду з позовом про заборону суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі використовувати в своїй діяльності у сфері права вивіску "Юридична консультація", що з посиланням на приписи статей 16, 23, 50, 51, 90, 431, 432, 489-491 Цивільного кодексу України мотивувало необхідністю захисту його права на комерційне найменування.

Водночас відповідно до абзацу першого частини другої статті 90 Цивільного кодексу України комерційне (фірмове) найменування може мати юридична особа, що є підприємницьким товариством.

Згідно з статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За приписами статті 1 Закону України "Про адвокатуру" адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Відповідно до пункту 2.1 статуту позивача, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України на виконання приписів статті 4 Закону України "Про адвокатуру", метою діяльності адвокатського об'єднання є створення найбільш сприятливих умов для успішної роботи професійної діяльності адвокатів-партнерів, сприяння розбудові демократичної правової держави, захисту міжнародно визнаних прав та свобод людини, становленню ринкових відносин в Україні.

За таких обставин господарський суд, встановивши, що позивач, не будучи підприємницьким товариством, не є суб'єктом права інтелектуальної власності на комерційне найменування, дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності відмови в задоволенні позову.