У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням законодавства про відшкодування шкоди, заподіяної державними та іншими органами, та на підставі вивчення відповідної судової практики вважаємо за необхідне звернути увагу на деякі приписи названого законодавства.

1. Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями державних чи громадських організацій, а також службових осіб встановлено статтею 442 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс). Відповідне зобов'язання є позадоговірним, тобто воно виникає внаслідок заподіяння шкоди іншій особі (абзац п'ятий частини другої статті 4 Цивільного кодексу), а не з угод. Якщо між державною чи громадською організацією з одного боку і підприємством, установою чи організацією - з іншого існують зобов'язання, які виникають з договору, то відповідальність за порушення таких зобов'язань настає на загальних підставах згідно з главою 18 Цивільного кодексу та з інших підстав, зазначених у відповідних главах цього Кодексу і передбачених самими договорами.

Незаконними визнаються дії, що порушують встановлений законом або іншим нормативно-правовим актом порядок і умови здійснення даним органом владних функцій або виходять за межі його повноважень. Шкода, заподіяна правомірними діями державних і громадських організацій, відшкодуванню не підлягає (наприклад, примусове вилучення або знищення майна у передбачених законом випадках). З урахуванням обставин конкретної справи правомірним може вважатися і заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності (стаття 445 Цивільного кодексу).

Відповідальність, передбачена статтею 442 Цивільного кодексу, настає у разі заподіяння шкоди:

по-перше, у галузі адміністративного управління, тобто управлінської діяльності у формі прийняття (видання) актів обов'язкового характеру. Якщо шкоду заподіяно не у сфері адміністративних відносин, а в результаті господарської і технічної діяльності (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди), відповідальність настає на загальних підставах відповідно до статей 440, 441 та інших статей Цивільного кодексу;

по-друге, діями службової особи, яка внаслідок свого службового становища (займаної посади) або за окремим дорученням наділена у певній галузі адміністративної діяльності владними повноваженнями щодо невизначеного кола осіб, тобто осіб, що не перебувають у її безпосередньому підпорядкуванні. У визначенні поняття службової особи слід виходити з вимог статті 2 Закону України "Про державну службу" і статті 364 Кримінального кодексу України.

Службові особи, незаконними діями яких завдано шкоду, не несуть відповідальності перед особою, якій її завдано, і не можуть бути відповідачами в арбітражному процесі. Проте, згідно зі статтею 30 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) таких службових осіб може бути викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду відповідної справи.

2. Стаття 442 Цивільного кодексу пов'язує відшкодування шкоди, завданої організаціям незаконними діями у галузі адміністративного управління, із спеціальним порядком, який встановлюється законом. Передбачена цією нормою відповідальність настає лише у випадках, коли закон передбачає таку відповідальність, як-от Закон України "Про підприємництво" (частина шоста статті 15), Закон України "Про підприємства в Україні" (абзац другий пункту 2 статті 27), Закон України "Про інвестиційну діяльність" (абзац третій пункту 2 статті 18), Закон України "Про державну податкову службу в Україні" (частина третя статті 13), Закон України "Про споживчу кооперацію" (абзац четвертий пункту 7 статті 17) та ін.

За відсутності відповідного законодавчого припису у арбітражного суду немає правових підстав для задоволення вимог про відшкодування шкоди.

3. Актами адміністративного управління (адміністративними актами), якими може бути заподіяно шкоду організації, є різні владні односторонні приписи державних і громадських організацій (останніх - у тому разі, якщо відповідно до закону вони вправі приймати акти адміністративного управління), що суперечать закону або іншим нормативно-правовим актам. Не виключена й можливість заподіяння шкоди безпосередніми діями щодо застосування примусових заходів (наприклад, у разі примусового вилучення майна). Якщо припис державної чи громадської організації має письмову форму, вимогу про відшкодування шкоди може бути об'єднано з вимогою про визнання відповідного акта недійсним.

4. Шкода може бути заподіяна не лише діями, а й бездіяльністю державних чи громадських організацій або їх службових осіб внаслідок невиконання покладених на них згідно із законом певних функцій, зокрема, пов'язаних з видачею різних актів (ліцензій, дозволів, патентів тощо), за відсутності яких заінтересоване підприємство чи організація не вправі здійснювати певну діяльність. У таких випадках період часу, за який може бути здійснено розрахунок і стягнення суми на відшкодування шкоди, визначається з дня, наступного за останньою датою строку, встановленого законом для виконання державною чи громадською організацією відповідної дії.

5. Розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій, арбітражні суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв'язок між згаданими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача. Остання виражається через вину службових осіб даної державної чи громадської організації, які вчинили неправильні службові дії.

Якщо з поданих позивачем матеріалів неможливо зробити висновок про те, чи є у даному випадку згадані умови відповідальності, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

До позовної заяви повинен бути доданий обгрунтований розрахунок суми, що стягується на відшкодування заподіяної шкоди.

6. Обсяг відшкодування збитків, завданих державними та іншими організаціями підприємствам, установам та організаціям, визначається відповідно до вимог тих спеціальних норм законодавства, які встановлюють можливість такого відшкодування. Так, статтею 27 Закону України "Про підприємства в Україні" передбачено відшкодування завданих збитків, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток. Ця норма підлягає застосуванню в усіх випадках, коли йдеться про відшкодування шкоди, завданої підприємству, в тому числі і у разі, коли інший законодавчий акт, що передбачає відшкодування шкоди (наприклад, Закон України "Про державну податкову службу в Україні", не містить припису щодо відшкодування очікуваного і неодержаного підприємством прибутку.