У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення у яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Справи зі спорів, пов'язаних з оскарженням рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України, підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства, в тому числі господарського.

Такий інший порядок передбачено, зокрема, частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", відповідно до припису якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

З огляду на зміст наведених норм, а також статті 32 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України. Це стосується й розгляду справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів названих Законів України.

Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам.

2. Рішення органів Антимонопольного комітету України можуть бути оскаржені у двомісячний строк з дня одержання рішення.

У розгляді справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства, виникло питання щодо строку, протягом якого можуть оскаржуватися рішення органів Антимонопольного комітету України.

Вирішуючи такі спори, господарські суди виходили з того, що до вимог про визнання відповідних актів недійсними застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. Проте ця практика не ґрунтується на законі з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду в двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Отже, передбачений цією нормою строк є присікальним, і визначені згідно зі статтею 223 Господарського кодексу України строки реалізації господарсько-правової відповідальності на відповідні правовідносини не поширюються.

3. Судовими інстанціями у справі визнано необґрунтованим твердження стосовно права органу Антимонопольного комітету України приймати рішення у справі лише за наявності відповіді суб'єкта господарювання на подання відповідного органу з попередніми висновками.

Рішенням територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) дії сільськогосподарського виробничого кооперативу, які полягали у неподанні інформації територіальному відділенню АМК у встановлені головою цього відділення строки, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

У розгляді справи про визнання недійсним зазначеного рішення судові інстанції, у тому числі й Вищий господарський суд України, виходили з того, що не може бути визнано обґрунтованим твердження сільськогосподарського виробничого кооперативу стосовно права органу Антимонопольного комітету України приймати рішення у справі лише за наявності відповіді суб'єкта господарювання на подання відповідного органу з попередніми висновками. Адже Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджені розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 (з подальшими змінами і доповненнями), не передбачають обов'язку органу названого Комітету приймати рішення у справі тільки за наявності зазначеної відповіді.

4. Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, таке неправомірне використання чужих позначень, яке може призвести (а не лише таке, що вже призвело) до змішування з діяльністю іншого господарського суб'єкта.

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство) звернулося до Антимонопольного комітету України (далі - АМК) із заявою про ознаки недобросовісної конкуренції в діях Підприємства у вигляді неправомірного використання позначення у фірмовому найменуванні, що може призвести до змішування з діяльністю Товариства, яке має пріоритет на його використання.

АМК визнав відповідні дії Підприємства порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим статтею 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" і на підставі статті 21 названого Закону відповідним рішенням наклав на Підприємство штраф та зобов'язав його вжити заходів щодо припинення використання позначення у фірмовому найменуванні.

Не погоджуючись з рішенням АМК, Підприємство звернулося до господарського суду з позовом до АМК про визнання недійсним рішення адміністративної колегії АМК з посиланням, зокрема, на те, що недобросовісна конкуренція має місце лише в тому випадку, коди неправомірне використання чужих позначень вже призвело до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта.

У вирішенні спору судові інстанції виходили з того, що стаття 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", за якою АМК кваліфікував дії Підприємства, визначає як недобросовісну конкуренцію, зокрема, таке неправомірне використання чужих позначень, яке може призвести (а не лише таке, що вже призвело) до змішування з діяльністю іншого господарського суб'єкта.

5. У вирішенні спору, пов'язаного з визнанням недійсним рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України, яким дії підприємства кваліфіковано як зловживання монопольним (домінуючим) становищем, господарські суди повинні вичерпно з'ясовувати обставини, з якими закон пов'язує визнання певних дій таким зловживанням.

Підприємство звернулося до господарського суду з позовом до територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним рішення останнього, згідно з яким підприємство зловживало своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з водопостачання та відведення стічних вод у певних населених пунктах шляхом встановлення умов реалізації послуг населенню, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, та застосування різних цін й інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання без об'єктивно виправданих на те причин, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції

У розгляді даної справи місцевий і апеляційний господарські суди повинні були з урахуванням приписів пунктів 1 і 2 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за якими територіальне відділення АМК у прийнятті оспорюваного рішення кваліфікувало дії підприємства як зловживання монопольним (домінуючим) становищем, вичерпно з'ясувати обставини, з якими названий Закон пов'язує визнання певних дій таким зловживанням та застосування передбачених ним заходів відповідальності. Однак усього кола цих обставин попередніми судовими інстанціями не було встановлено.