Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді - Блажівської Н.Є., суддів: Костенка Д.А. та Винокурова К.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною постанови та стягнення коштів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі також "Позивач") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також "Відповідач") про визнання незаконним абзацу шостого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розміру разової грошової допомоги, що виплачується учасникам бойових дій відповідно до Закону України від 22.10.93 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; стягнути з Кабінету Міністрів України 2905 грн. відшкодування за заподіяну Позивачу майнову шкоду, яка полягає у різниці між розміром разової грошової допомоги, встановленим частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону № 367-XIV від 25 грудня 1998 року) та розміром цієї разової грошової допомоги, фактично виплаченої Позивачу згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183.

31 серпня 2011 року Окружним адміністративним судом міста Києва зареєстровано письмові пояснення ОСОБА_1, в яких Позивач просить розглядати дану адміністративну справу без його участі (а за відсутності представника Відповідача у порядку письмового провадження).

Представник Відповідача в судовому засіданні 27 вересня 2011 року проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечила.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України , якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи те, що Позивачем заявлено клопотання про розгляд справи без його участі, а представником Відповідача не заперечувалося проти розгляду справи в порядку письмового провадження, а також, зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи, на підставі вимог частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України , Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що положення абзацу шостого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розміру разової грошової допомоги, що виплачується учасникам бойових дій, є таким, що суперечить вимогам нормативно-правових актів вищої юридичної сили, а, відтак, порушують конституційні права Позивача на соціальний захист з боку держави.

В матеріалах справи відсутнє письмове відношення Кабінету Міністрів України до позовних вимог ОСОБА_1.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє, щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.

Враховуючи вимоги вищевказаного положення Кодексу адміністративного судочинства України , позивач повинен довести факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є суб'єктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт.

В обґрунтування того, що Позивач є суб'єктом правовідносин, в яких застосовується оскаржуваний абзац шостий пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 в частині визначення розміру грошової допомоги, що виплачується учасникам бойових дій, ОСОБА_1 було надано Суду копію посвідчення ветерана війни учасника бойових дій НОМЕР_1 від 15 жовтня 2004 року.

Враховуючи вищевикладене, Судом встановлено, що Позивач є суб'єктом правовідносин, в яких застосовується абзац шостий пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань".

12 березня 2008 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (надалі також "Постанова № 183").

Абзацом 6 пункту 1 Постанови № 183 установлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (далі разова грошова допомога), здійснюється у таких розмірах: учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 310 гривень.

Положення абзацу шостого пункту 1 Постанови № 183 в частині визначення розміру грошової допомоги, що виплачується учасникам бойових дій, ОСОБА_1 вважає незаконним, тобто таким, що суперечить частині 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, яка була чинною до 1 січня 2008 року), якою визначено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Крім того, Позивач вважає, що оскаржуваний в частині нормативно-правовий акт звужує надані йому чинним законодавством України про соціальний захист учасників бойових дій права.

Відтак, предметом судового розгляду є, зокрема, позовні вимоги про визнання незаконним абзацу шостого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" в частині визначення розміру разової грошової допомоги, що виплачується учасникам бойових дій.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши наведені Позивачем посилання, системно проаналізувавши вимоги чинного законодавства України та конкретні обставини спірних правовідносин, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Крім того, Суд звертає особливу увагу на те, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України правомірність (законність) оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень (в тому числі, нормативно-правового акту) перевіряється адміністративним судом станом на час прийняття цього рішення (тобто, з огляду на ті норми чинного законодавства та ті фактичні обставини, які існували станом на час прийняття рішення).