У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 N 1775-III (далі - Закон) вважаємо за необхідне звернути увагу на деякі приписи Закону, якими слід керуватися у розгляді справ зі спорів, пов'язаних з ліцензуванням господарської діяльності.

1. Закон опубліковано 21.07.2000 в Офіційному віснику України N 27. Відповідно до пункту 1 статті 24 Закону він набирає чинності через три місяці з дня опублікування, тобто з 21.10.2000.

Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

2. Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, якими є зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що провадять господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Частиною другою статті 2 Закону передбачено, що ліцензування у названих цією нормою сферах повинно здійснюватись згідно з законами, які регулюють відповідні відносини.

Господарською, у розумінні Закону, є не лише підприємницька, а й будь-яка діяльність юридичних осіб і названих фізичних осіб, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт (статті 1, 2 Закону).

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, викладений у статті 9 та у частині другій статті 2 Закону і є вичерпним.

3. З огляду на вимоги частини третьої статті 3 Закону, зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, без виданої у встановленому порядку ліцензії є незаконним, а укладені суб'єктами господарювання договори, спрямовані на здійснення такої діяльності, повинні визнаватись недійсними згідно з чинним законодавством.

4. Закон визначає (статті 4-6) повноваження органів державної влади у сфері ліцензування, у тому числі спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, на який згідно з Положенням, затвердженим Указом Президента України "Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва" N 721/2000 від 25.05.2000, покладено відповідні завдання у сфері ліцензування.

Перелік органів ліцензування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 N 1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування.

5. Частина п'ята статті 5 Закону передбачає можливість оскарження розпоряджень спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування до суду. У визначенні підвідомчості відповідних спорів арбітражному суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору (статті 1, 21 Арбітражного процесуального кодексу України).

Необхідно також мати на увазі, що передбачений частиною третьою статті 7 Закону розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування, який здійснюється експертно-апеляційною радою, не позбавляє заінтересованих осіб права на звернення безпосередньо до суду.

6. Згідно із статтею 11 Закону рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії приймається органом ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження відповідної заяви та доданих до неї документів. Повідомлення про прийняття рішення щодо видачі ліцензії або про відмову у її видачі надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.