У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням господарськими судами законодавства про інформацію, вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.

1. Інформація, тобто документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі, є видом нематеріальних благ, щодо якого можуть виникати цивільні права і відносини. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Основні правила щодо ведення інформаційної діяльності, тобто одержання, використання, поширення та зберігання інформації і захисту прав суб'єктів інформаційних відносин містяться у статтях 32 і 34 Конституції України, а також у Цивільному кодексі України (далі - ЦК), Законах України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про науково-технічну інформацію", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах", "Про державну статистику", "Про бібліотеки і бібліотечну справу", "Про Національний архівний фонд та архівні установи", "Про державну таємницю", "Про Національну систему конфіденційного зв'язку", "Про банки і банківську діяльність", "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України".

2. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу, інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на таємну і конфіденційну.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі, а тому доступ до неї здійснюється відповідно до законів про цю інформацію. До кола таємної інформації відносяться, зокрема: секретна інформація, що визнається державною таємницею в установленому Законом України "Про державну таємницю" порядку; інформація, що визнається банківською таємницею (стаття 1076 ЦК, статті 60-62 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; відомості, що становлять лікарську таємницю (стаття 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я, таємницю усиновлення (стаття 226 Сімейного кодексу України, адвокатську таємницю (стаття 9 Закону України "Про адвокатуру" та таємницю вчинюваних нотаріальних дій (стаття 8 Закону України "Про нотаріат".

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Особи, які володіють конфіденційною інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. До кола конфіденційної інформації у сфері господарської (підприємницької) діяльності відноситься інформація, що визнається такою законом (стаття 862 ЦК, комерційна таємниця (статті 505-508 ЦК) та "ноу-хау" (стаття 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність".

До інформації з обмеженим доступом відноситься також інформація в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, режим доступу до якої та порядок використання визначено у Законі України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах".

3. Судам слід відрізняти право суб'єктів інформаційних відносин на інформацію від права власності на інформацію як об'єкт цивільних прав (стаття 177 ЦК. Обсяг повноважень власника на інформацію визначено у статті 38 Закону України "Про інформацію". Власник має право, зокрема, на реалізацію належної йому інформації як товару у формі інформаційного продукту чи інформаційної послуги. Відносини щодо обороту інформації регулюються чинним цивільним та господарським законодавством (статті 39-41 Закону України "Про інформацію").

У визначенні категорій суб'єктів у сфері інформації та обсягу судового захисту, що може бути отриманий ними у разі порушення їх прав у позадоговірних відносинах, слід враховувати відповідно приписи статей 7 і 42 Закону України "Про інформацію" та статті 200 ЦК і частини першої статті 49 Закону України "Про інформацію".

Основними учасниками відносин у сфері інформації є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.

4. Згідно з положеннями статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (статті 269, 270 ЦК).

За змістом статей 23 та 201 ЦК, а також статті 8 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" право на повагу до ділової репутації може за своєю природою належати будь-якому господарюючому суб'єкту (підприємцю). Згідно зі статтею 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Тому усі підприємці - як фізичні, так і юридичні особи, - мають право на відшкодування моральної шкоди внаслідок приниження їх ділової репутації та на звернення до господарського суду з відповідними позовами з додержанням визначених Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК) вимог щодо підвідомчості господарських спорів.

Настання відповідальності за вчинення дій, зазначених у статті 8 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", з урахуванням змісту статті 1 названого Закону можливе лише за умови скоєння відповідного правопорушення у сфері конкуренції.

5. Визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" стосовно фізичної особи визначено, що у цьому Законі ділова репутація - це сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.

Грошовий еквівалент ділової репутації може бути виражений у формі гудвілу, який згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є нематеріальним активом, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

Гудвіл як нематеріальний актив підлягає бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 N 163 і зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 N 499/3792.

6. Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб'єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами статей 1166 та 1167 ЦК. Положення цих норм щодо конкретних категорій поширювачів інформації можуть бути конкретизовані в окремих законах.

У разі відсутності у суб'єкта господарювання бухгалтерського обліку гудвілу як нематеріального активу такий суб'єкт господарювання не позбавлений права доводити розмір грошового еквіваленту приниження ділової репутації іншими доказами. У випадках виникнення в зв'язку з цим питань, роз'яснення яких потребує спеціальних знань, господарський суд може згідно із статтею 41 ГПК призначити відповідну судову експертизу.

7. Поширювачі інформації, які відносяться до категорії засобів масової інформації, звільняються від відповідальності, а тому не відшкодовують майнової чи моральної шкоди у випадках, передбачених статтею 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", статтею 35 Закону України "Про інформаційні агентства" та статтею 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів".