Відповідно до доручення Кабінету Міністрів України про виконання Указу Президента України від 3 листопада 1993 року "Про заходи щодо стримування темпів зростання цін" Мінекономіки разом з Мінфіном повідомляє, що при застосуванні статей 1 і 2 цього Указу необхідно керуватися таким:

1. До статті 1.

1.1. Підприємства й організації всіх форм власності можуть змінювати оптові ціни (тарифи) на свою продукцію (товари, послуги) тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їх господарської діяльності. Тобто вказані суб'єкти підприємництва не мають права підвищувати рівень цін за рахунок збільшення норм прибутку проти досягнутого рівня, необгрунтованого підвищення діючих норм матеріальних і трудових витрат на виробництво, накладних витрат, необгрунтованого віднесення на собівартість витрат не передбачених затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 1993 року N 764 "Основними положеннями про склад витрат виробництва (обігу) і формування фінансових результатів на підприємствах і в організаціях України".

Підставою для зміни ціни може бути тільки обгрунтоване підвищення вартості закуплених сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, тепло- і електроенергії, послуг виробничого призначення, зміна рівня мінімальної заробітної плати за рішеннями уряду, інших витрат, зростання яких не залежить від господарської діяльності підприємства.

1.2. При зміні цін (тарифів) на суму збільшення витрат нараховується рентабельність в половинному розмірі від досягнутого рівня стосовно даної продукції за останній звітний квартал. При цьому розмір рентабельності в новій ціні відносно собівартості не може перевищувати 45 відсотків. У випадках, якщо досягнутий рівень рентабельності не перевищує 20 відсотків до собівартості, понижуючий коефіцієнт 0,5 не застосовується.

Приклади визначення нових цін наведено в додатку.

1.3. При незмінних цінах рівень рентабельності вище 45 відсотків не може бути підставою для застосування економічних санкцій, крім випадків, коли рівень цін було визначено з порушенням діючого порядку ціноутворення.

2. До статті 2.

2.1. Всі підприємства й організації, що займаються торговельною і постачальницько-збутовою діяльністю (крім підприємств з іноземними інвестиціями у разі реалізації ними продукції власного виробництва), застосовують граничний рівень торговельної і постачальницько-збутової надбавки (націнки) при реалізації продукції (товару) кінцевому споживачеві незалежно від кількості її перепродажу в розмірі 55 відсотків до ціни виробника.

2.2. Розмір торговельної (постачальницько-збутової) надбавки (націнки) у межах граничної (55 відсотків) визначається кожним продавцем виходячи з власних витрат обороту, прибутку та нарахованого до них податку на добавлену вартість (ПДВ).

2.3.

Конкретний розмір надбавок (націнок) на користь окремих продавців визначається за погодженням сторін, виходячи з установлених обмежень.

2.4. Понад рівень торговельної надбавки включаються транспортні витрати від станції (порту, пристані) виготовника продукції до станції (порту, пристані) першого покупця, а також транспортні витрати у випадках вивезення покупцями товару автомобільним транспортом безпосередньо зі складу виготовника, за винятком внутріміських перевезень.