1. При здійсненні кредитних взаємовідносин комерційних банків (далі - банки) з підприємствами (організаціями) у разі невиконання їми прийнятих на себе зобов'язань щодо погашення боргу за позиками, банки керуються Законом України "Про банкрутство", який затверджено Постановою Верховної Ради України 14 травня 1992 року за N 2344-12.

У законі передбачені умови і порядок визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - банкрутами з метою задоволення вимог кредиторів, та визначена правова основа ліквідації неплатоспроможного підприємства (організації), якщо попереднє проведення реорганізаційних заходів не дало позитивного результату.

Слід зазначити, що дія цього закону не поширюється на іноземні юридичні особи та міжнародні організації, постійне місцезнаходження яких є за межами України.

2. Терміни, що використовуються у цих Методичних рекомендаціях, мають таке визначення:

Банкрутство - це неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторів, повернути кредити банку та забезпечити обов'язкові платежі до бюджету.

Суб'єктами банкрутства можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, і які не взмозі задовольнити визнані ними претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами (далі іменуються боржниками).

Сторонами у справах про банкрутство є кредитори і боржник (після постанови арбітражного суду - банкрут), іншими учасниками провадження визнаються санатори, ліквідатори, розпорядник майна та банки, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.

Кредитори - громадяни або юридичні особи (у тому числі банки), які мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Санація (оздоровлення) - система заходів щодо відвернення банкрутства підприємства (організації).

Санатори - громадяни або юридичні особи, які виявили бажання задовольнити вимоги кредиторів до підприємства-боржника.

3. У разі неповернення боржником кредитів у строк, визначений кредитним договором, банк може, до звернення із заявою до арбітражного суду, вимагати від боржника розробки конкретних заходів з встановленням строків поліпшення його фінансового стану.

Банк, розглянувши запропоновані заходи, приймає рішення щодо можливого продовження протягом трьох місяців кредитних відносин з боржником або, переконавшись у відсутності перспектив погашення простроченої заборгованості і тих кредитів, строк повернення яких за кредитним договором навіть не настав, звертається з письмовою заявою до арбітражного суду для порушення справи про банкрутство боржника.

У заяві зазначаються найменування арбітражного суду, до якого вона подається, повне найменування і поштові реквізити боржника, банківські реквізити із зазначенням розміру боргу.

До заяви банк додає такі документи:

- бухгалтерський баланс боржника;

- інформацію, що свідчить про фінансовий і майновий стан боржника;

- кредитний договір з боржником;

- договір застави, гарантію чи поручительство з обгрунтуванням причин їх невиконання;

- відомості про залишки коштів на рахунках боржника у банку на дату подання заяви та стану заборгованості за позиками банку із строками погашення;

- строкові зобов'язання, що підтверджують цю заборгованість;

- список кредиторів боржника, платіжні документи яких знаходяться у банку (претензії, позови, акцептовані платіжні вимоги - доручення, акти тощо);

- інша інформація за розсудом керівника банку;

- перелік документів, що надаються із заявою, та інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги банку, додаються в копіях, засвідчених належним чином.

4. Арбітражний суд, не пізніше п'яти днів з дня надходження від банку заяви, виносить і надсилає боржникові, кредиторам та банку ухвалу про порушення провадження у справі. В ухвалі вказується про прийняття заяви, призначенні справи до розгляду у попередньому засіданні, а також вимагаються необхідні для розгляду справи додаткові документи.

У попередньому засіданні, яке проводиться не пізніше ніж через один місяц з дня порушення справи, арбітражний суд оцінює подані документи, заслуховує пояснення банку і сторін, розглядає їх клопотання.

З метою виявлення усіх кредиторів і можливих санаторів, банк, у разі покладання на нього арбітражним судом цих зобов'язань, подає до офіційних друкованих органів Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України (газети "Голос України" і "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи про банкрутство з зазначенням повного найменування боржника, його юридичної адреси, банківських реквізитів, найменування та адреси арбітражного суду, номера справи.

Кредитори, у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство, мають подати до арбітражного суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. За результатами розгляду цих вимог арбітражний суд своєю ухвалою, щодо кожного кредитора окремо, визнає їх чи відхиляє.

Заява банку про порушення справи про банкрутство оподатковується державним митом у розмірі 5 мінімальних заробітних плат (без індексації), відповідно до підпункту "б" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне мито". У разі, якщо банк виступає в ролі санатора, його заява державним митом не оподатковується.

5. Арбітражний суд, за результатами попереднього засідання, у разі необхідності, може призначити розпорядником майна боржника банк, який подав заяву, надавши йому повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Банк, як розпорядник майна, несе відповідальність за неналежне здійснення зазначених повноважень і не має права втручатись в оперативно-господарську діяльність боржника, якщо ця діяльність не стосується випадків відчуження або іншої передачі майна, що належить боржникові. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення арбітражним судом ліквідаційної комісії.