З метою забезпечення однакової і правильної судової практики вважаємо за необхідне довести до відома господарських судів правові позиції, які пов'язані із застосуванням Верховним Судом України деяких норм процесуального права і знайшли відображення в його постановах.

1. Спір за позовом фізичної особи, пов'язаний з вимогою про визнання неправомірними дій господарського товариства, засновником якого є позивач, стосовно укладення договорів страхування не є корпоративним і тому непідвідомчий господарському суду.

Фізична особа звернулася до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю та страхового закритого акціонерного товариства про визнання неправомірними дій відповідачів щодо укладення договору страхування орендованого майна. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що зазначені договори укладено з порушенням вимог закону і тому було порушено корпоративні права позивача як учасника товариства з обмеженою відповідальністю.

Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про непідвідомчість даного спору господарським судам і відмовив у прийнятті позовної заяви з посиланням на приписи пункту 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Верховний Суд України погодився з даним висновком, виходячи з такого.

Відповідно до статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

При цьому під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя статті 167 ГК України) .

Оскільки предметом спору у даній справі є заявлена позивачем - фізичною особою вимога щодо визнання неправомірними дій стосовно укладення договорів страхування юридичною особою, засновником якої є позивач, фактично останнім оскаржено сам договір у певній частині, що виходить за межі прав позивача, передбачених статтею 88 ГК України, та не відповідає вимогам статті 651 Цивільного кодексу України.

Отже, наявність порушень суб'єктивних прав позивача в укладанні господарських договорів страхування між суб'єктами правовідносин не може свідчити про наявність корпоративного спору, а оцінка правовідносин та дій з правомірності їх виникнення між господарюючими суб'єктами щодо укладення та виконання господарських договорів можлива лише за умов відповідності суб'єктного складу сторін приписам статті 1 ГПК України (постанова Верховного Суду України від 27.10.2009 N 02-03/376).

2. Позовна вимога суб'єкта господарювання до регіонального відділення Фонду державного майна України про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу має приватно-правовий характер і підлягає розглядові в порядку господарського судочинства.

Підприємством подано позов до Регіонального відділення Фонду державного майна України про визнання частково недійсним договору купівлі продажу майнового комплексу бавовняно-ткацької фабрики.

Суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що спір повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства, а суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що касаційний перегляд рішень у таких справах повинен здійснювати Вищий адміністративний суд України за правилами Кодексу адміністративного судочинства України згідно з приписами пункту 6 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень названого Кодексу.

У зв'язку з цим Верховний Суд України зазначив таке.

У розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті, зокрема, майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.