Держкомземом розглянуто службову записку стосовно трактування терміну "використання земель не за цільовим призначенням" та повідомляється наступне.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Таким чином, цією статтею визначається вичерпний перелік категорій земель за цільовим призначенням.

Також земельним законодавством чітко визначено, які землі належать до тієї чи іншої категорії, та для чого вони можуть використовуватися, а саме: глава 5 Земельного кодексу України - землі сільськогосподарського призначення, глава 6 Земельного кодексу України - землі житлової та громадської забудови, глава 7 - землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, глава 8 - землі оздоровчого призначення, глава 9 - землі рекреаційного призначення, глава 10 - землі історико-культурного призначення, глава 11 - землі лісогосподарського призначення, глава 12 - землі водного фонду, глава 13 - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Таким чином, якщо земельна ділянка була надана для розміщення об'єкту чи для використання в межах будь якої категорії відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, але через якийсь час там було розташовано інший об'єкт чи вона використовується по іншому, але в межах тієї категорії, що була першочергово надана, то використання земельної ділянки не за цільовим призначенням в цьому випадку відсутнє.