За позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним пункту 1 постанови КМУ № 341 від 04.04.2011 року,

Головуючий суддя: Кротюк О.В.

Судді: Головань О.В.

ОСОБА_23

Обставини справи:

В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходиться об'єднана адміністративна справа № 2а-9058/11/2670 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про визнання незаконним пункту 1 постанови КМУ № 341 від 04.04.2011 року в частині та повністю.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.

В порядку частини 6 ст. 128 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачами та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

04.04.2011 р. Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) прийнято постанову № 341 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Постанова).

Позивачі є особами на яких поширюється дія вказаної Постанови, що підтверджується копіями посвідчень, долучених до матеріалів справи. Позивачі вважають, що Постанова визначає розмірі грошових виплат в розмірі меншому ніж встановлено законом, а відтак такі обмеження є неправомірними.

Відповідач - Кабінет Міністрів України проти задоволення позовних вимог заперечив оскільки вважає, що при реалізації наведеної норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не може братись до уваги розмір мінімальної пенсії, встановлений Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на чому наполягає позивач. Як стверджує відповідач, за відсутності врегульованого розміру одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визначення такого розміру спірною постановою Кабінету Міністрів України відповідає інтересам відповідної категорії громадян. Вказана правова позиція наведена в Ухвалі Конституційного Суду України від 19.05.2009 р. № 27-у/2009.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, а також встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (пункти 1, 6 частини першої статті 92, частина друга статті 95 Конституції України).

В свою чергу КМУ повноважний вживати заходів щодо забезпечення цих прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України ).

Правова позиція щодо взаємозв'язку соціальних виплат з фінансовими можливостями держави неодноразово висловлювалась і Конституційним Судом України (далі - КСУ).

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 КСУ зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, тобто види і розміри соціальних послуг та виплат встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей.

Такий принцип, зокрема, закладений і в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22).

Також, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

З огляду на це, КСУ дійшов висновку, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Одночасно відповідно до правової позиції КСУ передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Отже, зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Таким чином, приймаючи ЗУ "Про Державний бюджет України на 2011 рік", ВРУ і встановила обсяг бюджетних призначень за бюджетною програмою "Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" для здійснення соціальних виплат.

В свою чергу, Кабінет Міністрів України видає нормативно-правові акти, керуючись, зокрема, законами України, якими він на це уповноважується.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом про Державний бюджет України.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законами про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Тобто, виходячи з обсягів асигнувань вказаної бюджетної програми, керуючись принципами пропорційності і справедливості розподілу матеріальних благ між громадянами України та з метою реалізації норм ЗУ "Про Державний бюджет України на 2011 рік" КМУ прийняв оскаржувану Постанову.

Щодо правомірності застосування категорії "мінімальний розмір пенсії за віком" суд зазначить, що чинна на редакція норм статей 12, 13, 14, 15 та 16 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статей 6-1, 6-2, 6-3, та 6-4 ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань" встановлює розмір одноразової грошової допомоги по кожній категорії громадян у еквіваленті мінімальних пенсій за віком.

Проте, при реалізації наведених норм ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ЗУ "Про жертви нацистських переслідувань" не може братись до уваги розмір мінімальної пенсії, встановлений ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з огляду на наступне.