Вищий господарський суд України надсилає огляд практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про інтелектуальну власність.

1. Розміщення в мережі Інтернет твору у вигляді, доступному для публічного використання, є його відтворенням та потребує дозволу особи, яка має авторське право.

Редакція газети звернулася до господарського суду з позовом про припинення порушення товариством з обмеженою відповідальністю її майнових прав суб'єкта авторського права шляхом розміщення в мережі Інтернет на сайті відповідача статті, опублікованої в газеті.

Рішенням суду відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих мотивів, що авторський договір, укладений позивачем з автором статті, є недійсним, у зв'язку з чим він не породжує для його сторін прав і обов'язків.

Постановою апеляційної інстанції рішення зі справи залишено без зміни з посиланням на те, що розміщення матеріалу на сайті у мережі Інтернет не є використанням твору, оскільки воно не належить ні до відтворення, ані до публічного показу чи сповіщення твору, у зв'язку з чим не потребує дозволу особи, яка має авторське право.

Не погоджуючись із судовими актами, редакція газети просила їх скасувати та задовольнити позовні вимоги з посиланням на те, що розміщення матеріалу (статті) в мережі Інтернет є його відтворенням у розумінні статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону України від 11.07.2001 N 2627-III, далі - Закон); а протизаконно відтворений відповідачем матеріал є статтею - літературним письмовим твором белетристичного характеру, який підлягає охороні згідно з преамбулою того ж Закону.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України встановив таке.

Підставою для звернення редакції газети з позовом до суду було розміщення товариством на сайті в мережі Інтернет опублікованого у газеті матеріалу, майнові права на який передано редакції газети автором статті на підставі авторського договору.

Згідно з преамбулою Закону ним охороняються особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право.

До майнових прав автора чи іншої особи, яка має авторське право, віднесено виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами (частина перша статті 15 Закону).

Частиною третьою названої статті Закону передбачено, що виключне право автора чи іншої особи, яка має авторське право, на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Водночас зазначено, що цей перелік не є вичерпним.

Статтею 1 Закону визначено, що відтворенням творів є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

З аналізу цієї норми випливає, що розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх відтворенням у розумінні статті 1 Закону, у зв'язку з чим на таке розміщення творів поширюється дія статті 15 Закону.

Вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єкта авторського права, визначені статтею 15 Закону, є порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту (пункт "а" статті 50 Закону).

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування судом норм Закону.

2. Використання без дозволу уповноваженої на те особи знаку для товарів і послуг іншого господарюючого суб'єкта, який має пріоритет на його використання, є недобросовісною конкуренцією.

Рішенням територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) до підприємства застосовано штрафні санкції за вчинення дій, що розглядаються як недобросовісна конкуренція, а саме: використання охоронюваного законом знаку для товарів і послуг іншого господарюючого суб'єкта без отримання відповідного дозволу, наслідком чого може бути помилкове сприйняття споживачем інформації про виробника товару.

Назване рішення оспорено підприємством до арбітражного суду з посиланням на наявність відмінностей у використаному ним позначенні та охоронюваному знакові для товарів і послуг, що полягають у виконанні цих позначень буквами різних алфавітів.

Розглянувши матеріали справи та викладені у позовній заяві доводи позивача, арбітражний суд задовольнив позовні вимоги з посиланням на відсутність підстав для висновку про можливість змішування господарської діяльності підприємства з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта.

Прийняте рішення залишено без зміни наглядовою інстанцією з тих же підстав.

Не погоджуючись з рішенням та постановою зі справи, Комітет просив їх скасувати та відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що використаний позивачем знак подібний до охоронюваного знаку іншого суб'єкта господарської діяльності аж до ступеню змішуваності, що може призвести до помилкового уявлення споживачів про походження товару.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неправильне застосування арбітражним судом норм законодавства з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, використане підприємством позначення та охоронюваний знак для товарів і послуг тотожні як за вимовою, так і за написанням, що свідчить про значну вірогідність змішування споживачами товарів різних виробників. Посилання позивача на виконання використаного ним словесного позначення буквами латинського алфавіту, на відміну від виконаного кирилицею охоронюваного знаку, спростовується матеріалами справи.

У прийнятті оспорюваного рішення Комітетом враховано експертний висновок патентного повіреного, згідно з яким дослідження використаного позивачем та охоронюваного знаків створює загальне зорове і фонетичне враження їх подібності до ступеню змішуваності.

Відповідно до статті 10 bis (Недобросовісна конкуренція) Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року* актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах. Зокрема, підлягають забороні всі дії, здатні у який би то не було спосіб викликати змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної діяльності конкурента.

_______________________________

Аналогічні за змістом положення містять статті 1 і 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", згідно з якими використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого знаку, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта, який має пріоритет на його використання, є недобросовісною конкуренцією у підприємницькій діяльності.