1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Постанова


КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
08.09.2016 Справа № 826/26538/15
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Аліменка В.О.,
суддів Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив суд:
Визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо встановлення у Постанові Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 731 "Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" розміру посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду для розрахунку з 1 вересня 2015 року у штатному розписі посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери на рівні 1012 гривень;
Визнати нечинними п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" від 16 вересня 2015 року № 731 у зв'язку з їх невідповідністю ч. 3 ст. 96 Кодексу законів про працю України , ч. 3 ст. 6 Закону України "Про оплату праці" , що є порушенням ч. 3 ст. 113 Конституції України ;
Зобов'язати Кабінет Міністрів України визначити умови розміру посадового окладу (тарифної ставки) з урахуванням вимог ч. 3 ст. 6 Закону України "Про оплату праці" , ч. 3 ст. 96 Кодексу законів про працю України та встановити розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду, який використовується для формування посадових окладів (тарифних ставок) працівників усіх тарифних розрядів "Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (Додаток 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298) на рівні, що перевищує мінімальну заробітну плату.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано незаконними п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" № 731 від 16 вересня 2015 року.
Зобов'язано Кабінет Міністрів України визначити умови розміру посадового окладу (тарифної ставки) з урахуванням вимог ч. 3 ст. 6 Закону України "Про оплату праці" , ч. 3 ст. 96 Кодексу законів про працю України та встановити розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду, який використовується для формування посадових окладів (тарифних ставок) працівників усіх тарифних розрядів "Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (Додаток 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298) на рівні, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем, Кабінетом Міністрів України, подано апеляційну скаргу, у якій апелянт просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року та прийняти нову постанову про повну відмову у задоволенні позовних вимог.
Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку діям Відповідача щодо правомірності визначення розміру посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду для розрахунку з 01.09.2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, ознайомившись із наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що норми оскаржуваної постанови суперечать вимогам ст. 6 Закону України "Про оплату праці" та ст. 96 Кодексу законів про працю України, тому враховуючи протиправний характер Постанови КМУ № 731 наявні правові підстави для зобов'язання КМ України визначити умови розміру посадового окладу (тарифної ставки) з урахуванням вимог ч. 3 ст. 6 Закону України "Про оплату праці" , ч. 3 ст. 96 Кодексу законів про працю України та встановити розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду, який використовується для формування посадових окладів (тарифних ставок) працівників усіх тарифних розрядів "Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (Додаток 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298) на рівні, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати.
Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій КМ України щодо встановлення в оскаржуваній постанові розміру посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду для розрахунку з 1 вересня 2015 року у штатному розписі посадових окладів (тарифних ставoк, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери на рівні 1012 гривень, суд першої інстанції зазначив, що оскільки способом реалізації такого повноваження є прийняття оскаржуваного акту (рішення), отже належним способом захисту прав позивача є саме визнання нечинною оскаржуваної постанови.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 працює старшим викладачем кафедри програмування факультету прикладної математики та інформатики Львівського національного університету імені Івана Франка, що підтверджується довідкою № 4496-Р від 07 жовтня 2015 року. Львівський національний університет імені Івана Франка є державним навчальним закладом, фінансування його діяльності, у тому числі виплата заробітної плати його працівників, здійснюється з Державного бюджету України.
Відповідно до роз'яснення Львівського національного університету імені Івана Франка № 4496-Р від 07 жовтня 2015 року посада старшого викладача має встановлений тарифний розряд 17, тарифний коефіцієнт 3.
Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 731 "Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" встановлено, що абзац другий примітки 1 до додатка 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (Офіційний вісник України, 2002 року, № 36, ст. 1699; 2005 року, № 34, ст. 2064; 2008 року, № 100, ст. 3308; 2013 року, № 26, ст. 858, 2014 року, № 34, ст. 909) після цифр і слова "852 гривні" доповнити словами і цифрами ", з 1 вересня 2015 р. - 1012 гривень".
Отже, з 1 вересня 2015 року у штатному розписі посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери розраховуються виходячи з розміру посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду - 1012 гривень.
Встановивши обставини справи, колегія суддів апеляційної інтонації вважає за необхідне перейти до визначення правового регулювання спірних правовідносин та оцінки наявних доказів.
Відповідно до статті 1 Конституції України - Україна є соціальна та правова держава. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (стаття 22). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Законом України від 19.10.2005 року № 2997-IV ратифіковано Конвенцію Міжнародної організації праці № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються, прийняту на 54-й сесії Генеральної конференції Міжнародної організації праці 22 червня 1970 року.
У ч. 1, 2 ст. 1 Конвенції МОП № 131 йдеться про те, що кожний член Міжнародної Організації Праці, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язується створити систему встановлення мінімальної заробітної плати, яка охоплювала б усі групи, найманих працівників, умови праці яких такі, що зумовлювали б доцільність такого охоплення.
Компетентний орган влади в кожній країні за погодженням або після широких консультацій з представницькими організаціями заінтересованих роботодавців і працівників, де такі організації є, визначає охоплені групи найманих працівників.
Кожен член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, у першій доповіді про застосування цієї Конвенції, яка подається відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної Організації Праці , перераховує всі групи найманих працівників, які можуть не бути охопленими виконанням цієї статті, указуючи причини цього, і повідомляє в подальших звітах про стан свого законодавства й практики щодо неохоплених груп, а також про те, наскільки надано чинності або наскільки передбачається надати чинності Конвенції стосовно таких груп.
Відповідно до ст. 2 Конвенції - мінімальна заробітна плата має силу закону й не підлягає зниженню, а незастосування цього положення спричиняє застосування належних кримінальних або інших санкцій щодо відповідної особи чи осіб.
Частиною 1 ст. 4 Конвенції передбачено, що Кожен член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, створює та/або зберігає процедуру, пристосовану до умов і потреб держави, згідно з якою можна час від часу встановлювати й регулювати мінімальні ставки для груп найманих працівників, охоплених виконанням статті 1 цієї Конвенції.
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 95 КЗпП України дано визначення поняттю "мінімальна заробітна плата", яке кореспондує із визначенням наведеним у ст. 3 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (далі - Закону № 108/95-ВР) - мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Статтею 6 Закону № 108/95-ВР зокрема визначено, що основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

................
Перейти до повного тексту