Указом Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" на Кабінет Міністрів України покладено надання роз'яснень щодо цього Указу.

Вивчення практики застосування норм Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності" показало, що в цілому норми цього Указу застосовуються правильно. Разом з тим мають місце випадки неправильного застосування норм цього Указу.

З метою однакового і правильного застосування норм Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" у порядку інформації Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва вважає за необхідне повідомити таке.

Відповідно до статті 11 Закону України від 19.10.2000 р. N 2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва" спрощена система може застосовуватися для суб'єктів малого підприємництва в порядку, установленому законодавством України. Таким законодавчим документом, яким встановлена спрощена система оподаткування, є Указ Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу від 28.06.99 р. N 746/99 ). Держпідприємництво вважає, що немає протиріччя між Законом України від 19.10.2000 р. N 2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва" та Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу від 28.06.99 р. N 746/99).

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, обсяг виручки яких за рік перевищує 1 млн. грн., та фізичні особи, обсяг виручки яких за рік перевищує 500 тис. грн., не мають правових підстав для сплати єдиного податку.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727" у статті 1 під словом "рік" розуміється календарний рік.

Згідно з пунктом 1.31 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР, зі змінами і доповненнями, продажем товарів вважаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових актів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари. Продажем результатів робіт (послуг) вважаються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими, ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової, власності. Щодо включення до виручки від реалізації позареалізаційних доходів, то такі доходи не підпадають під визначення терміна "виручка з продажу", наведене в Указі. Отже, суб'єкти малого підприємництва для обкладання єдиним податком не повинні враховувати суми позареалізаційних доходів. Таким чином, суб'єкти малого підприємництва для обкладання єдиним податком повинні враховувати тільки надходження від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), основних фондів та виручки від іншої реалізації.

Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами, які передбачають повернення таких коштів. Відповідно до підпункту 4.1.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових доходів включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді. Поворотна фінансова допомога не значиться у зазначеному пункті Закону, в інших пунктах її теж немає. Поворотна фінансова допомога надається одним підприємством іншому не у власність, а в користування і підлягає поверненню. Таким чином, поворотна фінансова допомога не може вважатись доходом і включатись до складу валового доходу та обкладатись єдиним податком.

Статтею 1 Указу N 746 визначено, що спрощена система оподаткування у вигляді сплати єдиного податку вводиться для таких суб'єктів малого підприємництва: - фізичних осіб, які проводять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.; - юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Однак, є ще й інші обмеження. Відповідно до статті 7 Указу Президента N 746 його дія не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи. Крім того, не може перейти на сплату єдиного податку підприємство, у статутному фонді якого частка, що належить юридичній особі, яка не відноситься до суб'єктів малого підприємництва, перевищує 25 відсотків. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами, також не можуть перейти на сплату єдиного податку.

Відповідно до положень Указу Президента N 746 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Згідно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 р. N 193, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2000 р. за N 515/4736, статті доходів, витрат та руху грошових коштів підлягають перерахунку за валютним курсом на дату здійснення операцій. Таким чином, валютні кошти, які надходять навалютний рахунок або до каси підприємства, перераховуються у гривні за офіційним курсом НБУ на дату надходження і включаються в об'єкт обкладання єдиним податком.

Якщо з ряду причин продукція не була відвантажена і на вимогу замовника йому була повернена сума передоплати, то її слід виключити з виручки (валового доходу) від реалізації товарів (робіт, послуг).

Якщо податок на додану вартість і податок на прибуток вже сплачено до переходу на спрощену систему оподаткування за правилами "першої події" (п.7.3 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР, п.11.2, 11.3 Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР ( 283/97-ВР)), то обкладання єдиним податком коштів, одержаних за товари (роботи, послуги), відвантажені покупцеві під час перебування на загальній системі оподаткування, не повинно здійснюватися.

Відповідно до статті 1 Указу Президента N 746 виручкою від реалізації основних фондів вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу. Податкове зобов'язання перед бюджетом виникає після зарахування виручки від реалізації основних фондів на розрахунковий рахунок підприємства або до його каси. Якщо ж така виручка буде надходити частинами, то й податкове зобов'язання виникатиме частинами, виходячи із суми, що надійшла. При від'ємній різниці між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю об'єкт обкладання єдиним податком буде відсутній.

Абзац 4 пункту 2 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.99 р. N 599, не відповідає вимогам статті 2 Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746 "Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Держпідприємництво вважає, що згідно зі статтею 2 Указу Президента України N 746/99 суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа повинна сплачувати єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця, тобто до 20 числа другого, третього і до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування і обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття як з власних доходів підприємця і членів його сім'ї, так і із заробітної плати найманих працівників.

Юридичні особи - платники єдиного податку незважаючи на те, що вони не є платниками зборів (внесків) до Пенсійного фонду і Державного фонду сприяння зайнятості населення, зобов'язані утримувати такі збори з найманих працівників. Наймані працівники підприємств продовжують залишатися платниками таких зборів. Сума заробітної плати включається до сукупного доходу працівника і є об'єктом для утримань збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (за ставкою 1% (2%), обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (за ставкою 0,5%)).

З 22 лютого 2001 року втратив чинність Закон України від 26.06.97 р. N 402/97-ВР "Про збір на обов'язкове соціальне страхування". Його "спадкоємцем" став Закон України від 18.01.2001 р. N 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням".

З 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 02.03.2000 р. N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Таким чином, 01.01.2001 р. набрав чинності Закон N 1533-III та 22.02.2001 р. набрав чинності Закон N 2240-III.

Незважаючи на те, що порядок обчислення, а також ставки відрізняються від тих, які існували раніше, ці внески є правонаступниками зборів, що діяли раніше: збору до Фонду соціального страхування і збору до Фонду сприяння зайнятості населення. Тому, як і раніше, суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками страхових внесків.

Статтею 6 Указу N 746 визначено, що фізична особа - суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб. Наймані працівники не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Отже, звільняється від сплати прибуткового податку тільки підприємець з власних доходів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до п.1 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.10.99 р. N 599, фізичні особи - платники єдиного податку не звільняються від обов'язку нарахування, утримання та перерахування до бюджету прибуткового податку з громадян з доходів, які виплачуються найманим працівникам, включаючи членів сім'ї, та подання відомостей про виплачені їм доходи до органів державної податкової служби.

У листі від 28.02.2000 р. N 58/2/17-0514 ДПА України зазначає, що особи, які перебувають з платником єдиного податку в трудових відносинах, отримують від нього відповідну винагороду за виконану роботу, в тому числі у вигляді заробітної плати, а не дохід від здійснення підприємницької діяльності. Таким чином, з найманих працівників прибутковий податок слід утримувати і перераховувати до бюджету.

В Указі визначена база оподаткування як "сума виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) без урахування акцизного збору". З метою недопущення подвійного оподаткування виручку від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно зменшувати і на суму ПДВ.

За агентськими договорами, договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають переходу права власності, об'єктом оподаткування є сума комісійної винагороди, тобто плата за здійснення операцій з продажу агентських та комісійних послуг.