Міністерство фінансів України розглянуло лист Державної фіскальної служби України від 16.11.2018 р. N 3327/4/99-99-15-02-02-13 щодо деяких питань з бухгалтерського обліку і фінансової звітності та повідомляє.

Порядок договірних зобов’язань між учасниками відносин у сферах господарювання регулюється Господарським та Цивільним кодексами України.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов’язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов’язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов’язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати Свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства) є первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 "Зобов’язання", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. N 20, зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Відповідно до пункту 5 розділу І Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 р. N 879, під час інвентаризації активів і зобов’язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка.

При цьому забезпечується, зокрема, виявлення активів і зобов’язань, які не відповідають критеріям визнання.

Згідно з пунктом 7.4 розділу III зазначеного Положення під час інвентаризації розрахунків шляхом документальної перевірки установлюються, зокрема, правильність і обґрунтованість сум дебіторської, кредиторської і депонентської заборгованостей, у тому числі суми кредиторської і депонентської заборгованостей, щодо яких строк позовної давності минув.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 р. N 193 (далі - П(С)БО 21).

Норми П(С)БО 21 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності (далі - МСФЗ)).

Відповідно до Національного положення стандарту бухгалтерського обліку 2 "Консолідована фінансова звітність", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.06.2013 р. N 628, консолідована фінансова звітність Складається шляхом впорядкованого додавання показників фінансової звітності дочірніх підприємств до аналогічних показників фінансової звітності материнського підприємства.

Курсові різниці, що виникають під час переобрахунку показників фінансової звітності дочірніх підприємств, які розташовані за межами України, у валюту України визначаються згідно з П(С)БО 21.